Рішення № 80011892, 18.02.2019, Криворізький районний суд Дніпропетровської області

Справа № 399/288/18

Провадження № 2/177/120/19

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 лютого 2019 року

Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Суботіної С. А.

за участі: секретаря Ференц Я. З.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

12.07.2018 до Криворізького районного суду Дніпропетровської області, за підсудністю з Онуфріївського районного суду Кіровоградської області, надійшла позовна заява ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2, в якій представник позивача просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 26.03.2013 в загальному розмірі 50591,54 грн., з яких 13893,67 грн. заборгованість за кредитом, 11135,81 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 23341,08 грн. заборгованість за пенею та комісією, 2220,98 грн. штраф відповідно до п.2.2 Генеральної угоди. Також просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат.

В обґрунтування пред'явлених вимог вказує, що 26.03.2013 між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», яке перейменоване на АТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карт, за умовами якого позивач надав відповідачеві кредит в розмірі 14177,01 грн., у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 18 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з встановленням щомісячного платежу з 01 по 25 число кожного місяця.

Відповідач своїм підписом підтвердила згоду на те, що підписана Генеральна угода разом з запропонованими АТ КБ «Приватбанк» Умовами та правилами, Тарифами складають між нею та Банком Кредитний договір, який по своїй суті є договором приєднання.

Банк свої зобов'язання перед ОСОБА_2 виконав належним чином, надавши кредит в обумовленому розмірі, але відповідач не надала своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами, у зв'язку з чим у неї сформувалася заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку.

Також позивач просив вирішити питання про розподіл судових витрат, стягнувши з відповідача на користь банку судовий збір в розмірі 1762 грн.

Представник позивача, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, правом на участь в судовому засіданні не скористався, просив справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, за відсутності представника банку, проти заочного розгляду справи не заперечував (а.с. 40).

Відповідач ОСОБА_2, будучи належним чином повідомленою про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилася (а.с. 55, 66, 71, 80, 102), надавши заяву про розгляд справи за її відсутності, при цьому позовні вимоги не визнала, посилаючись на пропуск позивачем строку позовної давності (а.с. 67).

Позивач у заперечення проти заяви ОСОБА_2 вказував, що позовна заява подана до суду в межах строку позовної давності, оскільки сторонами в генеральній угоді погоджено новий строк погашення заборгованості, а саме з 26.03.2013 по 31.03.2016, а позов подано до суду 07.04.2018, тобто в межах трьох річного строку позовної давності (а.с. 82-88).

У зв'язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, надавши оцінку доказам в їх сукупності, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.03.2013 між ПАТ КБ «ПриватБанк», яке змінило найменування на АТ КБ «Приватбанк» (а.с. 33-37) та ОСОБА_2, укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт. (а.с. 7).

Відповідно до п. 2.1 Генеральної угоди банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 14177,01 грн. на строк 36 місяців, з 26.03.2013 по 31.03.2016, шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі, а вона зобов'язалася повернути кредит, сплатити відсотки в розмірі 1,5 % на місяць (18 % річних) на суму залишку заборгованості по кредиту, зі сплатою щомісячних платежів у період з 1 по 25 число кожного місяця в розмірі 514,34 грн. для погашення заборгованості по Кредиту, яка складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, а також інших витрат відповідно до Умов та Правил. Дата останнього погашення заборгованості повинна бути не пізніше 31.03.2016 (а.с. 7).

Відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди, у разі порушення позичальником строків погашення заборгованості, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 2759,3 грн. (а.с. 7).

Згідно п. 2.8. Генеральної угоди, при порушенні позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, він сплачує банку пеню розмір якої вказаний в Умовах та Правилах за кожен день прострочки (а.с. 7).

ОСОБА_2 підписала вказану угоду, та своїм підписом підтвердила факт отримання повної інформації про умови кредитування в ПАТ КБ «ПриватБанк», та погодилася, на те, що дана генеральна угода разом з запропонованими ПАТ КБ «ПриватБанк» умовами та правилами, Тарифами складає між нею та Банком кредитний договір (а.с. 7).

По суті вказаний договір є договором приєднання в розумінні ч. 1 ст. 634 ЦК України, якою визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, що може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору вцілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави «Позика», якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У силу ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, при цьому одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Імперативним приписом ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним зобов'язання.

Отже, відносини які виникли між сторонами стосуються кредитних правовідносин, з визначеним строком кредитування з 26.03.2013 по 31.03.2016, а спір стосується стягнення заборгованості за договором, а саме заборгованості за кредитом, відсотками та пенею і комісією, а також штрафу після спливу передбаченого договором строку кредитування.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав та обов'язків сторін, на боржника покладено цивільно-правовий обов'язок з повернення отриманих кредитних коштів, якому відповідає право вимоги кредитора (ч.1 ст. 509 ЦК України) вимагати їх повернення.

АТ КБ «ПРИВАТБАНК» свої зобов'язання перед ОСОБА_2 за Генеральною угодою від 26.03.2013 виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі 14177,01 грн., що не заперечила відповідач та підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 4-5).

Натомість позичальник свої зобов'язання не виконувала належним чином, здійснивши останню сплату 15.01.2014 в розмірі 530,54 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості наданим позивачем, який відповідач не заперечувала.

В результаті цього станом на 02.04.2018 в неї утворилася заборгованість, в тому числі за тілом кредиту - 13893,67 грн., яку відповідач не заперечила та з якою суд погоджується (а.с. 5), оскільки згідно п. 2.1. угоди останній строк повернення кредиту 31.03.2016, а позов подано до суду 07.04.2018, тобто вказані вимоги заявлені з дотриманням строку позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Однак, з доводами позивача про наявність у відповідача заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 11135,81 грн., суд не погоджується.

Так, відповідно до ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, тобто нарахування платежів, визначених договором, зокрема процентів можливе лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, в даному випадку до 31.03.2016.

Після настання вказаної дати, в охоронюваних правовідносинах, права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати ВС у справі № 444/9519/12 від 28.03.2018 (п. 29-55).

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦПК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, вказані положення розміщено в главі 51 ЦК України «Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання».

Позивач звертаючись до суду з позовом, просив суд стягнути з відповідача саме проценти за договором за період з 26.03.1013 по 02.04.2018, при цьому він не ставив перед судом питання про застосування наслідків порушення відповідачем грошового зобов'язання, визначених ч.2 ст. 625 ЦК України, а тому, керуючись ст. 13 ЦПК України, виходячи з принципу диспозитивності, згідно якого позивач сам обирає спосіб захисту порушеного права, а суд не може вийти за межі позовних вимог, суд не змінює предмет позову та не вирішує питання про стягнення сум передбачених ч.2 ст. 625 ЦПК України, що не перешкоджає позивачу звернутися до суду з вказаними вимогами в майбутньому.

Станом на дату припинення строку кредитування - 31.03.2016, розмір відсотків за користування кредитом склав 6050,73 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості, який відповідач не заперечила, контр розрахунку не надала (а.с. 4-5).

Однак, відповідачем до суду подано заяву про застосування строку позовної давності.

Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).

Оскільки договір (Генеральна угода) встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Отже, оскільки за умовами договору відповідач мав виконувати зобов'язання, зокрема, зі сплати процентів до 25 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (36 місяців), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.

Позивач звернувся до суду з позовом 07.04.2018 року (а.с.85). В межах строку позовної давності, з врахуванням строку кредитування, знаходяться платежі за період 07.04.2015 по 31.03.2016 (день закінчення строку кредитування), а тому стягненню з відповідача підлягають суми заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 2410,55 грн. (6050,73 грн. розмір процентів на дату припинення кредитування - 3640,18 грн. розмір відсотків станом 01.04.2015, які знаходяться поза межами строку позовної давності). В іншій частині вимоги про стягнення процентів за договором задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої палати ВС у справі № 444/9519/12 від 28.03.2018 (п. 56-64).

Вирішуючи питання про стягнення неустойки, суд виходить з такого.

Виходячи зі змісту ст. ст. 546, 548, 549 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися відповідно до вимог закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦПК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Підставою, яка породжує обов'язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов'язання (стаття 610, пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до п. 2.2 Генеральної угоди передбачено право банку вимагати сплати штрафу в розмірі 2759,3 грн. у разі порушення кредитором зобов'язань за договором.

Оскільки умовами договору визначено строк кредитування до 31.03.2016, то саме з вказаної дати починається перебіг однорічного строку позовної давності для стягнення з відповідача штрафу, який закінчується 31.03.2017. Звернувшись до суду з вказаним позовом 07.04.2018, позивач пропустив строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення неустойки у вигляді штрафу, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача ОСОБА_2 заборгованості по пені та комісії в розмірі 23341,08 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 509 ЦК України, зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, що визначено ст. 628 ЦК України.

Із системного аналізу наведених норм слідує, що при здійсненні кредитних нарахувань, включених до кредитної заборгованості, банк повинен суворо дотримуватися умов, встановлених договором, у тому числі в частині формулювання назв таких нарахувань, проведенні їх розрахунку, що забезпечує прозорість і однозначність вимог банку.

Згідно п. 2.1 Генеральної угоди кредит отримувався ОСОБА_2 на споживчі цілі (а.с. 7).

Згідно з п. 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління НБУ від 10.05.2007 № 168, банки зобов'язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, у тому числі із зазначенням переліку, розміру і бази розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов'язані з наданням, обслуговуванням і погашенням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, здійснення валютно-обмінних операцій, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ч.3 ст. 12, ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи те, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача комісії та пені в розмірі 23341,08 грн., при цьому в розрахунку заборгованості (а.с. 4-5) вказана сума зазначена як «сума комісії та пені (накопичувальним підсумком)», без конкретизації розміру і виду (комісія чи пеня), в підсумку розрахунку заборгованості вказана сума значиться лише як «комісія, в т.ч. нарахована комісія», текст генеральної угоди наданий позивачем не містить умови щодо сплати комісії, її розміру та підстав нарахування, що позбавляє суд можливості перевірити правильність розрахунку, тому керуючись принципом змагальності судового процесу, з метою забезпечення справедливості судового розгляду, захисту менше захищеної сторони договору - споживача, суд вважає за необхідне в задоволенні цієї частини вимог відмовити.

Відповідно до абз. 3 п. 11 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для

цього.

Оскільки судом встановлені підставі для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені та комісії по суті, тому суд не вважає за необхідне застосовувати до вказаних вимог строк позовної давності.

Аналізуючи перелічені вище докази в їх сукупності, встановивши обставини неналежного виконання ОСОБА_2 кредитно-договірних зобов'язань, часткову обґрунтованість розміру заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості за Генеральною угодою від 26.03.2013 станом на 02.04.2018, в межах строку позовної давності, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в загальному розмірі 16304,22 грн. (з розрахунку: 13893,67 грн. + 2410,55 грн.).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, розмір понесених позивачем судових витрат пов'язаних з розглядом справи, керуючись ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору (а.с.1) в розмірі 567,90 грн. (16304,22 грн. розмір задоволених вимог х 100 %/50591,54 грн. розмір заявлених позовних вимог = 32,23 % задоволених вимог; 1762 грн. х 32,23 % /100 % = 567,90 грн. розмір судового збору, що підлягає стягненню пропорційно розмірі задоволених вимог).

Керуючись ст. ст. 10-13, 76-81, 89, 141, ч. 2 ст. 247, 263-265, 279 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рахунок для погашення заборгованості № 29092829003111, заборгованість за Генеральною угодою про реструктуризацію та приєднання до Умов і правил надання продукту кредитних карт від 26.03.2013 станом на 02.04.2018 в загальному розмірі 16304 (шістнадцять тисяч триста чотири) гривні 22 копійки, яка включає заборгованість:

- за тілом кредиту 13893 (тринадцять тисяч вісімсот дев'яносто три) гривні 67 копійок;

- по процентам за користування кредитом - 2410 (дві тисячі чотириста десять) гривень 55 копійок;

Позовні вимоги в частині стягнення суми штрафу та комісії - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, місце проживання: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570 МФО 305299, у рахунок відшкодування судових витрат 567 (п'ятсот шістдесят сім) гривень 90 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Криворізький районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийнятті постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.А. Суботіна