Рішення № 80009649, 19.02.2019, Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області

Справа № 699/35/19

Номер провадження № 2/699/223/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.02.2019 року м. Корсунь-Шевченківський

Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Линдюка В.С.,

секретар судового засідання Максименко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Корсунь-Шевченківської міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з даним цивільним позовом у якому просить визнати за нею право власності на самочинно збудовану нею нежитлову будівлю магазин, літера «А-1», загальною площею 39,8 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Черняховського, 9, м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області.

Позовні вимоги мотивовані тим, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка кадастровий номер 7122510100:12:008:0005 площею 0,2 га розташована за адресою: вул. Черняховського, 9, м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області, з цільовим призначенням – для будівництва та обслуговування будівель торгівлі. Упродовж 2013 року на вказаній земельній ділянці нею побудовано нежитлову будівлю площею 39,8 кв.м., яка уже декілька років фактично експлуатується як магазин. Водночас будівництво велося без оформлення дозвільної документації, а коли позивач вирішила оформити право власності на новозбудоване приміщення, їй повідомили, що вказане неможливо без рішення суду.

Ухвалою судді Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 09.01.2019 року відкрито провадження у справі, сторони повідомлено, що розгляд даної цивільної справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження, та роз’яснено їм права, ст.ст. 178-180, 191, 193, ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з’явилися.

Позивач надала до канцелярії суду заяву про підтримання позовних вимог, неможливість з’явитися у засідання, просила розглянути справу за її відсутності.

Відповідач надіслав до суду письмову заяву про визнання позовних вимог та проведення розгляду даної справи за відсутності представника органу місцевого самоврядування.

З огляду на вказане, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі ч. 14 ст. 7, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, оскільки жоден із сторін справи у судове засідання не з’явився.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності. Суди розглядають справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення обов’язком суду, крім іншого, є вирішення питання про характер спірних правовідносин і про те, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Всебічно дослідивши матеріали справи, встановивши характер спірних правовідносин, об’єктивно оцінивши належність та допустимість доказів, наданих позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог, судом встановлено фактичні обставини справи.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно індексний номер 24832954 від 28.07.2014 року є власником земельної ділянки розміром 0,06 га, кадастровий № 7122510100:12:008:0003, що знаходиться за адресою: вул. Черняховського, 9, м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області, наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд (присадибна ділянка). Вказане також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права № 24833236 від 28.07.2014 року.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-7103659582016 від 04.05.2016 року, інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 58838482 від 11.05.2016 року частині належній позивачу земельної ділянки кадастровий № 7122510100:12:008:0003, площею 0,02 га, змінено цільове призначення – для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

На вказаній земельній ділянці площею 0,02 га позивачем збудовано магазин, що підтверджується копією технічного паспорту, виготовленого 03.02.2016 року, згідно якого громадський будинок магазин, розташований за адресою: вул. Черняховського, 9, м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області, складається з магазину «А-1», ганку.

Ринкова вартість вказаного магазину становить 46 691 грн., що підтверджується висновком про його вартість, складеним оцінювачем ОСОБА_2 06.11.2018 року.

Встановленим судом фактам відповідають цивільні правовідносини, пов’язані із набуттям права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, які регулюються Цивільним кодексом України (далі – ЦК України), Земельним кодексом України (далі – ЗК України), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція).

Відповідно з ч. 1 ст. 376 ЦК України, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані без належного дозволу чи належно затвердженого проекту.

Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в п. 12.Постанови від 30 березня 2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз’яснив, що у справах, пов’язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК). Разом із цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина друга статті 375 ЦК), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п’ята статті 376 ЦК). При цьому вирішуючи справу за позовом власника (користувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов’язані встановлювати усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушені будівельні норми та правила істотними.

Відповідно до змісту вимог ст.ст. 28,29 Закону України «Про архітектурну діяльність» власники та користувачі об’єктів архітектури зобов’язані отримувати у встановленому порядку дозвіл на виконання робіт, дозвіл на виконання будівельних робіт у відповідності надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих дозволів.

Відповідно до змісту вимог ч.ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, то право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Згідно ч. 3 ст. 375 ЦК України право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому, відповідно до ч. 5 ст. 376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Відповідно до змісту вимог ст. 392 ЦК України власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає, що право на забудову земельної ділянки реалізуєтьсяїї власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об’єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів; 6)реєстрація права власності на об’єкт містобудування.

За змістом ст. 27 цього ж Закону, забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі – будівельний паспорт).

Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки.

Надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України», а саме п. 9 при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовом про визнання права власності на самочинно збудовані об’єкти суд має звертати увагу чи зазначено у позовній заяві відповідно до вимог статті 119 ЦПК обставини щодо звернення позивача до інспекції державного будівельного архітектурного контролю про прийняття об’єкта до експлуатації та посилання на докази щодо зазначених обставин. Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об’єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція та практика Європейського суду з прав людини, при розгляді справ судами застосовується як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) численними рішеннями (у справах «Воловік проти України», «Копецький проти Словаччини», «Суханов та Ільченко проти України», «Беєлер проти Італії» та інших) сформувала позицію, що поняття «майно» та «власність», які міститься у ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, є значно ширшим, ніж закріплено у ст. 41 Конституції України та чинному ЦК України, та мають автономне значення, яке не обмежується правом власності на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному законодавстві, певні інші права та інтереси, які становлять майно, можуть також розглядатись як «право на власність» та відповідно як «власність» для цілей цієї статті.

Крім іншого, до майна у розумінні Конвенції належать також визначені законом права відповідно до яких, заявник має право вимагати «законного очікування» фактичного користування правом.

Поняття «законні очікування» (legitimate expectations) слід розглядати як елементи верховенства права та «юридичної визначеності» (legal certainty). Таким чином, характеристика очікувань як легітимних поєднує у собі: 1) їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб’єктивного права, 2) їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішеннях «Бочаров проти України» від 17.03.2011 року, «Коробов проти України» від 21.10.2011 року, вказано, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Таким чином, якщо суть вимоги пов’язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.

З огляду на вказане та враховуючи досліджені судом докази, які подані позивачем, а також те, що відповідачем, визнано позовні вимоги, у суду відсутні сумніви про те, що магазин, який знаходиться на належній позивачу на праві приватної власності земельній ділянці за адресою: вул. Черняховського, 9, м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області, та самочинно збудовано нею, як встановлено матеріалами справи, без порушень будівельних норм та правил, а також без порушень прав інших осіб.

Звернення позивача до суду про визнання права власності на самочинно збудований магазин в повній мірі відповідає її правомірному очікуванню набуття права власності на збудований об’єкт нерухомості, що узгоджується і з вимогами Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 7, 10-13, 76-81, 89, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 278-279, 354-355, пп. 15.5 п. 1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса місця реєстрації та проживання: ІНФОРМАЦІЯ_3, НОМЕР_1, виданий 16.07.1996 року Корсунь-Шевченківським РВ УМВС України в Черкаській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2,право власності на самочинно збудовану нею нежитлову будівлю магазин, літера «А-1», загальною площею 39,8 кв.м., що знаходиться за адресою: вул. Черняховського, 9, м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Черкаської області через Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя ОСОБА_3