Рішення № 80001628, 12.02.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/7337/18

Провадження № 2/522/4296/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участі секретаря судового засідання – Вадуцкої В.І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування витрат за період навчання в ад’юнктурі, -

ВСТАНОВИВ:

До суду 26.04.2018 року надійшов позов Одеського державного університету внутрішніх справ до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди за період навчання в ад’юнктурі у розмірі 60 021, 21 грн. та стягнення судових витрат.

Ухвалою суду від 10.05.2018 року позов було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позову.

На виконання вимог ухвали суду від 10.05.2018 року представник позивача 07.06.2018 року надав до суду позовну заяву в новій редакції.

В обґрунтування позову зазначили наступне. У 2014 році між Одеським державним університетом внутрішніх справа, ОСОБА_1 та Головним управлінням МВС України в Одеській області було укладено договір про підготовку ад’юнкта денної форми навчання за рахунок державного замовлення від 10.07.2014 року. Відповідно до умов вказаного Договору, а саме п.2.1, Університет зобов’язався, зокрема, зарахувати відповідача наказом університету в якості ад’юнкта на навчання строком на 3 роки; організувати проведення планових занять та прийняття кандидатських іспитів за спеціальністю; надати можливість користуватись бібліотекою, читальними залами та іншими об’єктами навчальної бази університету; виплачувати відповідачеві грошове утримання. У свою чергу, основними зобов’язанням відповідача за вказаним договором було: дотримання всіх умов Положення про підготовку науково-педагогічних та наукових кадрів для вищих навчальних закладів МВС України, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.1999 року №309; по завершенню трирічного строку навчання закінчити роботу над дисертацією та подати її на розгляд спеціалізованої вченої ради; відпрацювати не менша трьох років в органах внутрішніх справ в органах МВС України за розподіленням.

Зазначили, що відповідач служив в органах внутрішніх справ з 13.08.2001 року по 30.04.2015 року, мав звання «майор міліції», в займаній посаді ад’юнкта денної форми навчання докторантури та ад’юнктури перебував з 01.11.2013 року. Підставою для його звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ та відрахування з ад’юнктури університету став той факт, що 30.04.2015 року об 11 год. 30 хв. у м. Одеса на вул. Розкидайлівській, біля будинку №1, між активістами організації «Правий сектор» та відповідачем стався інцидент, пов'язаний зі знаходженням в салоні автомобіля відповідача георгіївських стрічок, стрічок із кольорами прапора Російської Федерації. При цьому, в салоні автомобіля відповідача також знаходилась фуражка, два шеврони та жилетка співробітника міліції. Вказували, що після інциденту відповідач наполягав на звільненні та наказом Університету від 30.04.2015 року №37 о/с за поданням від 30.04.2015 року ОСОБА_1 звільнено з ОВС за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затв. Постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 №114 зі змінами та доповненнями. У рамках службового розслідування, проведеного якого призначено наказом Університету від 30.04.2015 року №100, було встановлено, що відповідач розмістив у салоні свого автомобіля антипатріотичну символіку сепаратистського прояву, а саме георгіївські стрічки та стрічку з ОВС. Посилалась на те, що тим самим відповідач продемонстрував неповагу до інтересів суспільства та держави, а також дискредитував звання рядового та начальницького складу ОВС. Унаслідок проведеного службового розслідування щодо перевірки зазначеного факту, за поданням від 30.04.2015 року, рапортів від 30.04.2015 року начальника докторантури та ад’юнктури Університету щодо незнаходження на робочому місці відповідача та відсутності його звернення за наданням дозволу на керування автотранспортом, відповідача було звільнено з ОВС у запас Збройних Сил України за пунктом 66 (за дискредитацію) Положення від 29.07.1991 року №114. З огляду на викладені обставини вважають, що відповідач відповідно до умов Договору від 10.07.2014 року та законодавства повинен відшкодувати фактичні витрати, пов’язані з його утриманням у навчальних закладах. Згідно розрахунку позивача, у період навчання ОСОБА_1 на навчання останнього витрачено бюджетних коштів у розмірі 60 021, 21 грн.. Добровільно вказані витрати відповідач не відшкодував, тому Університет звернувся до суду з дійсним позовом.

Ухвалою суду від 12.06.2018 року провадження у справі було відкрито та справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 13.07.2018 року. Розгляд справи неодноразово (13.07.2018 року, 20.09.2018 року, 20.11.2018 року) відкладався у зв’язку з неявкою сторін.

Згідно відзиву на позов від 03.09.2018 року, сторона відповідача позовні вимоги не визнала та просив відмовити у їх задоволенні. Посилався на те, що договір про підготовку ад’юнкта денної форми навчання за рахунок державного замовлення від 10.07.2014 року не укладав. Також вказував, що рішенням суду апеляційної інстанції від 06.07.2016 року, залишеним без змін постановою касаційного суду від 20.06.2018 року по справі №815/6606/1, було визнано протиправним та скасовано наказ Одеського державного університету внутрішніх справ від 01.05.2015 року № 39 о/с «По особовому складу», яким унесено зміни до п. 2 наказу Одеського державного університету внутрішніх справ від 30.04.2015 року № 37 о/с. Тобто зміну до пункту 2 наказу позивача про звільнення його, ОСОБА_1, з ОВС за п.66 (за дискредитацію) замість звільнення його з ОВС за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) було скасовано, що у свою чергу приховано позивачем. Також вказував те, що Інструкція про організацію підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів у вищих навчальних закладах та науково-дослідних установах МВС України, затв. Наказом МВС України від 02.12.2013 року №1177, на яку посилається позивач, втратила чинність 12.01.2018 року. При цьому, тільки даний підзаконний акт передбачав відшкодування вартості навчання за передбаченим пунктом 22 Положення від 01.03.1999 року №309. Також позивач посилався на положення Закону України «Про міліцію», який також втратив чинність 07.11.2015 року. З огляду на викладене, вважає, що всі підстави, наведені позивачем, щодо стягнення з нього бюджетних коштів є хибними, оскільки він був звільнений з ОВС за власним бажанням та ніякої дискримінації відносно позивача не вчиняв (а.с.78-80).

Згідно відповіді на відзив, наданої представником позивача до суду 18.09.2018 року, згідно яких наполягали на задоволенні позовних вимог. Зазначили, що навіть у випадку дострокового відрахування відповідача за власним бажанням (що не є поважною причиною для відрахування особи із ад’юнктури) тягне за собою невиконання в повному сенсі затвердженого індивідуального плану навчання особи та підставою для задоволення їх вимоги про відшкодування ОСОБА_1 витрат за навчання (а.с.93-97).

Ухвалою суду від 20.11.2018 року підготовче засідання було закрито та справу призначено до судового розгляду на 12.02.2019 року.

Представник позивача – ОСОБА_2 (по довіреності від 08.01.2019 року) у судовому засіданні 12.02.2019 року позовні вимоги підтримала та просила задовольнити, із урахуванням їх пояснень, наданих у відповіді на відзив від 18.09.2018 року.

Представник відповідача – ОСОБА_3 (по ордеру серії ОД №418755 від 31.12.2018 року) у судовому засіданні був присутній та заперечував проти задоволення позову, просив відмовити. Посилався на відсутність підстав для задоволення позову через не надання позивачем належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, приховання позивачем преюдиціальних обставин, намагання позивача стягнути грошові кошти на підставі норми підзаконного акту, який втратив чинність на момент подання відповідного позову до суду. Вказував, що підстав, передбачених п.3.3. Договору, для відшкодування вказаних витрат немає, сторони розірвали договір за згодою.

Розглянувши доводи сторін, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 13.08.2001 року, мав звання майор міліції.

Наказом Одеського державного університету внутрішніх справ від 01.11.2013 року № 171 о/с, позивач з 01.11.2013 року був зарахований ад’юнктом денної форми навчання до докторантури та ад’юнктури (а.с.22).

Між Одеським державним університетом внутрішніх справ та ОСОБА_1 10.07.2014 року було укладено договір про підготовку ад’юнкта денної форми навчання за рахунок державного замовлення, за умовами якого Університет зобов’язався надати відповідачу послуги із підготовки ад’юнкта за рахунок державного замовлення, що працює над дисертацією, навчаючись в ад’юнктурі університету, а відповідач зобов’язався виконувати свої обов’язки за цим Договором.

Основними зобов’язанням відповідача за вказаним договором було: дотримання всіх умов Інструкції про організацію підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів у вищих навчальних закладах та науково-дослідних установах МВС України; по завершенню трирічного строку навчання закінчити роботу над дисертацією та подати її на розгляд спеціалізованої вченої ради; відпрацювати не менша трьох років в органах внутрішніх справ в органах МВС України за розподіленням.

Строк дії договору був визначений сторонам у п.5.1 – до 01.10.2016 року.

Вказаний договір підписаний сторонам.

Положенням ст. 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину.

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги та вважає неспроможними твердження сторони відповідача щодо не укладення ОСОБА_1 вказаного договору від 10.07.2014 року.

Як встановлено судом, наказом Одеського державного університету внутрішніх справ від 30.04.2015 року № 37 о/с «По особовому складу», відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, позивача звільнено з органів внутрішніх справ 30.04.2015 року у запас Збройних сил України за п. 64 «ж» (за власним бажанням).

Також, із матеріалів справи вбачається, що наказом відповідача від 30.04.2015 року № 100 було призначено службове розслідування стосовно перевірки письмової інформації, яка надійшла з УВБ в Одеській області ДВБ МВС України 30.04.2015 року № 18/16-302 щодо майора міліції ОСОБА_1, за результатами проведення якого 01.05.2015 року складено відповідний висновок.

01.05.2015 року відповідачем був прийнятий наказ № 28 в/с «Про накладення дисциплінарного стягнення на ад’юнкта денної форми навчання докторантури та ад’юнктури майора міліції ОСОБА_1І.», пунктом 1 якого на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Також, пунктом 2 наведеного наказу внесено зміни до п. 2 наказу Одеського державного університету внутрішніх справ від 30.04.2015 року № 37 о/с в частині звільнення позивача за п. 64 «ж» (за власним бажанням) та визначено, що позивача необхідно вважати звільненим за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Вказаний наказ був реалізований наказом Одеського державного університету внутрішніх справ «По особовому складу» від 01.05.2015 року № 39 о/с. (а.с.46-48).

Не погоджуючись із вказаними наказами Одеського державного університету внутрішніх справ № 28 в/с від 01.05.2014 року, наказу № 37 о/с від 30.04.2015 року, ОСОБА_1 звернувся у листопаді 2015 року із позовом до Одеського державного університету внутрішніх справ, в якому просив:

- скасувати наказ Одеського державного університету внутрішніх справ № 28 в/с від 01.05.2014 року в частині звільнення ад’юнкта денної форми навчання докторантури та ад’юнктури майора міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за п. 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- скасувати наказ Одеського державного університету внутрішніх справ № 37 о/с від 30.04.2015 року в частині звільнення з органів внутрішніх справ майора міліції, ад’юнкта денної форми навчання докторантури та ад’юнктури ОСОБА_1 за п. 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;

- поновити майора міліції ОСОБА_1 (паспорт серія КК 559529, виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 09.02.2001 року) в Одеському державному університеті внутрішніх справ на посаді ад’юнкта денної форми навчання докторантури та ад’юнктури із збереженням звання;

- визнати висновок про результати службового розслідування стосовно перевірки письмової інформації, яка надійшла з УВБ в Одеській області ДВБ МВС України 30.04.2015 року, за № 18/16-302 від 01.05.2015 року недійсним;

- стягнути з Одеського державного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 (паспорт серія КК 559529, виданий Київським РВ УМВС України в Одеській області 09.02.2001 року) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.05.2015 року по день поновлення на роботі.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2016 року у задоволенні заявлених позивачем вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 року, залишеним без змін постановою суду касаційної інстанції від 20.06.2018 року (справа №815/6606/15), зокрема, було визнано протиправним та скасовано наказ Одеського державного університету внутрішніх справ № 28 в/с від 01.05.2015 року «Про накладення дисциплінарного стягнення на ад’юнкта денної форми навчання докторантури та ад’юнктури майора міліції ОСОБА_1І.». Визнано протиправним та скасовано наказ Одеського державного університету внутрішніх справ від 01.05.2015 року № 39 о/с «По особовому складу», яким внесено зміни до п. 2 наказу Одеського державного університету внутрішніх справ від 30.04.2015 року № 37 о/с., а в іншій частині-відмовлено.

У відповідності до ч.4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вирішуючи спір щодо стягнення щодо стягнення із відповідача фактичних витрат на його навчання суд враховує наступне.

Частиною першою статті 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Положеннями ч.1, 2 ст. 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Право сторін на припинення зобов’язання за домовленістю передбачено ч.1 ст. 604 ЦК України.

Згідно положень ч.1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Право на розірвання договору за згодою сторін сторони також визначили у п.5.5. Договору від 10.07.2017 року. Окремі правові наслідки розірвання договору сторони не визначали, а отже, згідно п.6.1 Договору, вони регламентується законодавством України.

Положеннями ст. 653 ЦК України передбачені правові наслідки зміни або розірвання договору, зокрема, ч.2-4 вказаної статті визначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки судом встановлено, що правовідносини сторін за договором від 10.07.2017 року були припиненні за згодою сторін унаслідок звільнення відповідача за власним бажанням, підстав для відповідальності ОСОБА_1 згідно розділу 3 Договору судом не встановлено, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог Одеського державного університету внутрішніх справ та відмовляє в їх задоволенні.

Щодо вимог представника відповідача про відшкодування понесених ними судових витрат.

У відповідності до ч.1, 2 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв’язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Суд вбачає, що подавши 03.09.2018 року відзив на позов сторона відповідача не заявляла відповідного клопотання про відшкодування судових витрат, не подала попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести, таким чином у відшкодуванні судових витрат стороні відповідача суд відмовляє.

Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 525-526, ч.1 ст.530, 526, 588, 598, 604, 610, 611, 626, 629, 651, 653 ЦК України, ст.ст. ст.ст. 12, 4, 12, 13, 28, 43, 49, 64, 76, 81, 82, 89, 95, 133, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 353-354 ЦПК України суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Одеського державного університету внутрішніх справ (код ЄДРПОУ 08571570, місцезнаходження м. Одеса, вул. Успенська, 1) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, корп.. «а», кв. 26) про відшкодування витрат за період навчання в ад’юнктурі – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 21.02.2019 року.

Суддя Домусчі Л.В.