Рішення № 80000216, 21.02.2019, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

21.02.2019

Справа №489/7480/18

Провадження №2/489/569/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2019 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста ОСОБА_1 у складі: головуючого – судді Рум’янцевої Н.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Фінанс» про визнання договору лізингу недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору фінансового лізингу № 01093 від 11.09.2018 року недійсним; стягнення з відповідача сплачені кошти за договором лізингу у розмірі 42000,00 грн.; стягнення моральної шкоди у розмірі 5000,00 грн. Мотивуючи свої вимоги тим, що 11.09.2018 року між ним та відповідачем укладено Договір фінансового лізингу № 01093, предметом якого є транспортний засіб, але марка та модель якого не відповідає тій, річ про яку йшла. На виконання умов зазначеного договору ним було перераховано відповідачу кошти у сумі 42000,00 грн. В порушення вимог чинного законодавства договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений. Договір було укладено під впливом обману, він не спрямований на реальне настання правових наслідків, умови договору є несправедливими, договір укладено з використанням обману, що відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» свідчить про його недійсність. Представником відповідача не було роз’яснено призначення платежу в сумі 40140,00 грн. ( 10 % вартості предмета лізингу), який виявився комісією за організацією договору, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов’язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладення договору. Після підписання та вивчення змісту договору, йому стало відомо, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договору немає, оскільки договір не передбачає можливості розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача без втрати грошових коштів, що є порушенням прав позивача як споживача. Отже, існує невідповідність положень договору фінансового лізингу добросовісності, розумності, справедливості, рівності сторін у договорі, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін. Внаслідок неправомірних дій відповідача, йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 5000,00 грн., яка полягає у несправедливих умов договору, ненадання автомобіля за договором лізингу, неповернення сплачених ним грошових коштів, що спричинило до погіршення його самопочуття, втрату спокою, порушення життєвого укладу, працездатності, сну, апетиту та планів на відпочинок.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь - якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Від сторін клопотання про проведення розгляду справи з їх викликом в судове засідання не надійшло, тому суд провів розгляд справи за наявними у ній матеріалами.

Зважаючи на те, що справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Судом ухвалено провести заочний розгляд справи.

З’ясувавши обставини та дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що встановленні наступні факти та відповідно правовідносини.

11 вересня 2018 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Авентус Фінанс» укладено договір фінансового лізингу № 01093, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати позивачу на умовах фінансового лізингу у користування майно транспортний засіб марки Ford Focas, комплектації Comfort, об’єм двигуна – 1,6., тип КПП –МТ, привід 4х2, а позивач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами вказаного договору (а.с.19-33).

На виконання вказаного договору позивачем сплачено 42000,00 гривень - авансовий платіж, згідно статті 7 договору фінансового лізингу, що підтверджується платіжним дорученням № 01162 від 11.09.2018 року та квитанцією №10 від 11.09.2018 року.

12 вересня 2018 року позивачем на адресу відповідача була направлена заява про неможливість виконання умов договору та повернення авансового платежу у розмірі 42000,00 грн. Відповіді відповідачу не надходили, авансовий платіж не повернуто.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як зазначено в ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За статтею 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За договором лізингу майновий інтерес лізингодавця полягає у розміщенні та майбутньому поверненні з прибутком грошових коштів, а майновий інтерес лізингоодержувача - в можливості користуватися та придбати предмет лізингу у власність.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно дост.628 ЦК України.

Частина 2 ст.799 Цивільного кодексу України встановлює, що договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Аналогічний висновок міститься в правовій позиції Верховного суду України, ухваленій за наслідками розгляду цивільної справи № 6-2766цс15 від 16.12.2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Згідно ч.5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності; умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до п. 7.1 статті 7 Договору фінансового лізингу, комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмету лізингу у розмірі 10 % який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення договору за його організацію протягом строку дії договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію договору зазначено у Додатку № 1 до даного договору. Комісія за організацію входить до складу обов’язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов’язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Згідно з визначеним в умові термінами, комісія за організацію договору – першочерговий єдино разовий платіж, який входить до складу обов’язкових платежів, що має бути сплачений лізингоодержувачем на користь лізингодавця за організацію договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов’язані з укладенням договору, в тому числі витрати, пов’язані з пошуком предмету лізингу. Розмір комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному договорі та додатку № 1 до договору та становить 10 % від вартості.

Статтею 16 вказаного Закону України передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

Комісія за організацію договору є окремою оплачуваною послугою відповідача у розмірі 10 % від вартості предмета лізингу і відповідачем не обґрунтовано співмірності розміру платежу за організацію договору фінансового лізингу № 01093 від 11.09.2018 року, як виконаній послузі, яка згідно зі ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не є лізинговим платежем.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця: установлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним.

Відповідно до умов, викладених у п. 12.1 Договору фінансового лізингу № 01093 від 11.09.2018 року, лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п. 1.6 та п. 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку повернення підлягає 80 % від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20 % лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. В такому випадку лізингоодержувачу повертається 30 % сплаченої комісії за організацію договору.

12 вересня 2018 року позивачем на адресу відповідача була направлена заява про неможливість виконання умов договору та повернення авансового платежу у розмірі 42000,00 грн.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 сплатив 42000,00 грн., з яких 40140 грн. – комісія за організацію договору фінансового лізингу, поверненню підлягає 30 % - 12042,00 грн. (40140 грн. – 70 %). Авансовий платіж в сумі 1860 грн. (42000 грн. – 40140 грн.=1860 грн.) утримується 20 %, сума, яка підлягає поверненню – 1488 грн. (1860-20%=1488 грн.).

Отже, відповідач утримує в якості штрафу 28470 (42000 грн. – 13530 грн. (12042 грн. +1488 грн.) = 28470 грн. без виконання жодних дій у разі розірвання договору з ініціативи лізингоодержувача.

Таким чином, п. 12.1 Договору фінансового лізингу, який передбачає право відповідача не повертати кошти на оплату, здійснену позивачем, у разі його відмови від виконання договору, а саме 70 % комісії заотрганізацію договору та 20 % авансового платежу, порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків і завдає шкоди позивачу, як споживачеві, а тому зазначена в п. 12.1 умова договору є несправедливою в розумінні ст.. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Крім того, зазначена ст. 12 Договору фінансового лізингу № 01093 від 11.09.2018 року, передбачає відповідальність лізингоодержувача перед лізингодавцем за: несвоєчасне внесення лізингових платежів – у виді пені в розмірі подвійної облікованої ставки Національного Банку України (п. 12.5); використання предмета лізингу не за призначенням, невиконання обов’язку з утримання відповідно до технічних умов, правил технічної експлуатації, інструкції виробника, неподання інформації про стан та місцезнаходження предмета лізингу, порушення п. 2.3.6 договору – у виді штрафу у розмірі 3 % від загальної вартості предмета лізингу за кожен випадок такого порушення (п. 12.6); створення перешкод представникам лізингодавця в інспектуванні предмета лізингу – у виді штрафу у розмірі 5 % від загальної вартості предмета лізингу за кожен випадок такого порушення (п. 12.7); невиконання фінансових зобов’язань за договором – у виді стягнення заборгованості, що утворилася на день стягнення та повернення предмета лізингу у судовому та/або безспірному порядку (п. 12.10); затримку повернення предмета лізингу – у виді штрафу у розмірі 10 % від вартості предмета лізингу з урахуванням амортизації (п. 12.11); невиконання або неналежне виконання умов договору, в результаті якого порушені майнові інтереси або ділова репутація лізингодавця – у виді відшкодування збитків в повному обсязі (п. 12.13); необґрунтовану відмову від прийняття предмета лізингу – у виді неустойки (штрафу) у розмірі 10 % від вартості предмета лізингу (п. 12.14).

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні, або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" у разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Згідно ст..215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені, частинами першою-третьою, п’ятою та шостою ст.. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст..216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання, цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, наявних в матеріалах справи доказів, аналізуючи вимоги чинного законодавства, якими регламентовані спірні правовідносини сторін, враховуючи несправедливі умови спірного Договору фінансового лізингу № 01093 від 11.09.2018 року, відсутність нотаріального посвідчення спірного договору, суд приходить до висновку, що даний договір слід визнати недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення сплаченої позивачем з відповідача суму в розмірі 42000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн., суд приходить до наступного.

У відповідності до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 р. в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, що її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

При цьому, в разі відсутності преюдиційного доказу наявності вини відповідача, обставини щодо наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди підлягають встановленню та перевірці судом під час розгляду цивільної справи.

При цьому, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Враховуючі відсутність доказів на підтвердження спричиненої моральної шкоди, обґрунтування її розміру, суд вважає, що вимога про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягає.

Таким чином, підсумовуючи викладене, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно із ч. 6 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За такого, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп..

Керуючись ст. ст. 4, 12, 89, 141, 259, 263-265, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Фінанс» про визнання договору лізингу недійсним – задовольнити частково.

Визнати Договір фінансового лізингу № 01093 від 11 вересня 2018 року укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Фінанс» та ОСОБА_2 – недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Фінанс» на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 42000 грн. 00 коп..

В задоволення вимоги про стягнення моральної шкоди відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авентус Фінанс» на користь держави судовий збір у розмірі 704 грн. 80 коп..

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Судове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності з п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Ленінський районний суд міста ОСОБА_1 або в порядку статті 355 ЦПК України безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Авентус Фінанс», ЄДРПОУ 41716486, юридична адреса: м. Київ, пр-т Оболонський, 1-б.

Суддя Ленінського районного

суду міста ОСОБА_1 Рум’янцева

Повний текст судового рішення складено «12» лютого 2019 року.