Рішення № 79995358, 20.02.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2019 року м.Чернігів Справа № 620/9/19

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Соломко І.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

До Чернігівського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі-позивач) до Чернігівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України (далі- відповідач) про визнання протиправною відмову відповідача, викладену в листі від 04.09.2018 № 21210/02, у призначенні пенсії за віком та зобов'язання відповідача призначити пенсію за віком позивачу без обмежень за ознакою її місця проживання.

Обгрунтовуючи позов, позивач вказує, що проживаючи на даний час в Німеччині, має право на виплату пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки є громадянином України, і з 1978 по 2003 рік працювала на різних підприємствах Чернігівської області та сплачувала відповідні внески до Пенсійного фонду. 29.08.2018 позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком та подала відповідні документи. Разом з тим, пенсійним органом листом від 04.09.2018 № 21210/02 їй відмовлено в призначенні пенсії за відсутності відомостей про місце проживання реєстрації позивача в Україні. Однак позивач вважає такі посилання відповідача безпідставними, оскільки факт її проживання за кордоном за умови наявності громадянства України не може бути підставою для відмови у виплаті належних її пенсійних виплат. За таких обставин, позивач просить захистити її права у спосіб, визначений у позові.

Ухвалою суду від 24.01.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у п’ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

06.02.2018 на адресу суду відповідачем подано відзив, в якому зазначено, що відповідач позов не визнає, з огляду на те, що заява позивача від 29.08.2018 про призначення пенсії не відповідає вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27.12.2005 за № 1566/11846. Крім того, позивачем не надано оригінали паспорта або інших документів, що засвідчує особу та місце її проживання, що є підставою для відмови у призначення пенсії за віком. Також просить розглянути справу за правилами загального провадження за участю їх представника.

13.02.2019 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що позивачем особисто до відповідача надані всі необхідні документи, завірені належним чином, а відтак, позивач має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

14.02.2018 ухвалою суду в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовлено. Заяву представника відповідача повернуто без розгляду.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

29.08.2018 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до Чернігівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії. В заяві з-поміж іншого зазначено, що паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків і подані документи завірені, що підтверджено підписом посадової особи (а.с. 68).

До заяви подано копії таких документів: трудової книжки, довідки про заробітну плату, паспорт, диплом (а.с. 69).

За результатом розгляду заяви та поданих документів, 04.09.2018 відповідачем надано відповідь за вих. № 21210/02, в якій зазначено про відсутність підстав для призначення пенсії позивачу, оскільки позивачем в графі «місце проживання» зазначено - Freudenthalstrasse, 56. 30419, Наnnover, Bundesrepublik Deutcland (Germany). Крім того, зазначив, що позивачем не надано оригінал паспорту або іншого документу, що засвідчує особу та місце проживання (реєстрації) в Україні.

Не погоджуючись з такою відмовою відповідача у розгляді питання про призначення пенсії за віком, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно із частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", від 11.12.2003 № 1382- IV реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Відповідно до статті 24 Конституції України, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058- IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України “Про громадянство України” документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Як видно з паспорту ОСОБА_1, № CD078800, виданого 17.11.2014 органом 3DEU3, остання є громадянином України, постійне місце проживання якої є держава Німеччина.

Отже, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1, як громадянка України (що вказано в її закордонному паспорті в графі "громадянство"), незалежно від її проживання в Державі Німеччина, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення, а тому за відсутності законодавчих перешкод відповідач зобов'язаний призначити їй виплату пенсії.

Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року у справі №766/15025/16-а.

Щодо посилання відповідача про подання позивачем заяви, яка не відповідає вимогам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1, то суд не бере їх до уваги, оскільки вказана обставина не може бути достатньою для відмови особі у реалізації її конституційного права на соціальний захист.

Окрім зазначеного вище в обґрунтування вимог відповідач посилається на відсутність двосторонніх угод між Україною та Німеччиною щодо соціального забезпечення громадян, то суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49, другим реченням статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. №25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з частиною другою статті 8 КАС України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

Отже, право громадянина на виплату пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Однак відповідачем не доведено правомірність відмови, викладеної в листі від 04.09.2018 № 21210/02, в той же час як позивачем доведено ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до приписів ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як видно з матеріалів справи, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 704,80 грн., відповідно до квитанції від 26.12.2018 № 5295-26-094/1.

Враховуючи вищенаведене, за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати в розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 139, 227,241-243,246, 250 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправною відмову Чернігівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України у призначенні пенсії ОСОБА_1, викладену у листі від 04.09.2018 № 21210/02.

Зобов’язати Чернігівське об’єднане управління Пенсійного фонду України призначити пенсію за віком ОСОБА_1 без обмежень за ознакою її місця проживання.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського об’єднаного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 704,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду в строки, визначені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 20.02.2019.

Позивач: ОСОБА_1 (вул. Г. Полуботка,12/6, м. Чернігів, 14000, РНОКПП НОМЕР_1).

Відповідач: Чернігівське об’єднане управління Пенсійного фонду України (проспект Миру, 44, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 40378209).

Суддя І.І. Соломко