Рішення № 79995208, 21.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2019 р. Справа№200/1218/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження (за правилами спрощеного позовного провадження) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, третя особа ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, про визнання протиправними бездіяльності та рішення, зобов’язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначав, зокрема, що є внутрішньо переміщеною особою, яка за місцем фактичного проживання перебувала на обліку у ОСОБА_2 управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, як отримувач пенсії, яким з 01 січня 2016 року було припинено виплату пенсії з підстав, що не передбачені ст. 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2018 року в справі №607/13032/17 визнано протиправними дії ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року; зобов’язано ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити нарахування та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 та виплатити виниклу заборгованість починаючи з 01 січня 2016 року.

Вказане судове рішення набрало законної сили, однак виконано не було.

З липня 2018 року за місцем фактичного проживання він перебуває на обліку у ОСОБА_2 управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як отримувач пенсії за вислугу років, однак вказаним органом Пенсійного фонду України виплату пенсії йому розпочато не було.

Вважаючи, що відповідачем порушено право на пенсійне забезпечення, просив:

- визнати бездіяльність та рішення ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо не поновлення виплати йому пенсії з 25 липня 2018 року протиправними та дискримінаційними за ознакою місця проживання;

- зобов’язати ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити щомісячну виплату пенсії та виплатити з 01 січня 2016 року виниклу заборгованість з несплаченої пенсії;

- зобов’язати ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити йому з 01 лютого 2016 року компенсацію втрати частини доходів, нараховану по місяць, в якому буде провадитися виплата заборгованості з несплаченої пенсії.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, зокрема, що позивач перебуває на обліку в Управлінні з серпня 2018 року як отримувач пенсії за вислугою років. В період з 01 грудня 2015 року по 31 липня 2018 року він не перебував на обліку в Управлінні, а тому не зміг отримувати пенсію, оскільки вперше звернувся із заявою про запит пенсійної справи з ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області 18 липня 2018 року. Відповідно до заяви позивача відповідачем до вказаного органу Пенсійного фонду України надіслано відповідний запит, і 31 серпня 2018 року отримано макет пенсійної справи та атестата про зняття з обліку у зв’язку зі зміною місця проживання від 16 серпня 2018 року № 252. Також в атестаті містилася інформація про те, що позивачу пенсію було виплачено по 31 грудня 2015 року. 17 вересня 2018 року Управління отримало копію протоколу комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення Краматорської міської ради від 07 вересня 2018 року №129, відповідно до якого прийнято рішення про припинення виплати пенсії позивачу через не підтвердження місця проживання. В той же день позивач звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії, після чого та від Управління соціального захисту населення Краматорської міської ради було отримано копію протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 30 листопада 2018 № 143, відповідного до якого позивачу поновлено виплату пенсії. Виплата нарахованої суми пенсії за минулий час буде здійснюватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. З посиланням на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2018 року в справі №607/13032/17 зазначав, що станом на теперішній час вказане рішення не було виконано тому, що не можна відповідача ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зобов’язати повторно поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01 січня 2016 року. Вважав, що не порушив права позивача. Просив в задоволенні позову відмовити.

Третя особа подала письмові пояснення, в яких зазначала, зокрема, що позивач перебував на обліку в ОСОБА_2 управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, і йому виплачувалася пенсія. З метою виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2018 року в справі №607/13032/17 ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області звернулося до позивача з листом від 26 липня 2018 року № 5902/03, в якому просило надати документи щодо наявності у нього рахунку, відкритого в Тернопільському обласному управлінні АТ «Ощадбанк» для зарахування пенсії. Однак, відповідь від позивача не надходила, що унеможливило виконання судового рішення. 06 серпня 2018 року від ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшов запит пенсійної справи позивача від 31 липня 2018 року №9972/03-1. ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 16 серпня 2018 року №6672/03 пенсійну справу позивача разом з атестатом від 16 серпня 2018 року № 252 про зняття позивача з обліку у зв’язку зі зміною місця проживання надіслано до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, що також унеможливлює виконання судового рішення в справі №607/13032/17.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, місце проживання якої було зареєстровано на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження (м. Луганськ Луганської обл.), а фактичне місце проживання/перебування – на підконтрольній українській владі території (м. Краматорськ Донецької обл.), що підтверджується відповідною довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

До виникнення спірних правовідносин з відповідачем за місцем фактичного проживання перебував на обліку у ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області як отримувач пенсії за вислугу років.

З 01 січня 2016 року вказаним органом Пенсійного фонду України виплату пенсії було припинено.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року, в справі №607/13032/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії задоволено: визнано протиправними дії ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року; зобов’язано ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити нарахування та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 та виплатити виниклу заборгованість починаючи з 01 січня 2016 року.

Вказане судове рішення набрало законної сили, однак виконано не було.

18 липня 2018 року позивач звернувся до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою, в якій просив запросити його пенсійну справу у ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області.

Після взяття позивача на облік відповідачем виплату пенсії поновлено лише з 01 січня 2019 року.

Відповідно до довідки про нарахування та виплату позивачу пенсії без дати та номера, що складена відповідачем, позивачу з січня 2016 року по лютий 2019 року щомісячно нараховувалася пенсія, яку виплачено лише за січень та лютий 2019 року.

Дослідивши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, які правові норми належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», відповідно до преамбули якого цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 вказаного Закону визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно зі ст. 5 вказаного Закону виключно цим Законом, визначаються, зокрема порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Право позивача на отримання пенсії відповідачем не заперечується.

Підстави для припинення виплати пенсії визначені ст. 49 вказаного Закону, згідно з якою виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, припинення виплати пенсії можливе лише на підставі відповідного рішення, що прийнято органом Пенсійного фонду або судом, і лише з підстав визначених статтею 49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», перелік яких є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав виключно у випадках, передбачених законом.

Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» підстави для припинення (призупинення) виплати пенсії – не встановлені.

В судовому порядку виплата пенсії позивачу не припинялася.

Органом Пенсійного фонду рішення про припинення виплати пенсії з встановлених законом підстав – не приймалося.

Враховуючи наведене, орган Пенсійного фонду безпідставно не виплачує позивачу пенсію.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, і потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, які не передбачені законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікації особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення, тощо.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, її норми є нормами прямої дії, а тому органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 8, ч.2 ст. 19 Конституції України).

Верховний Суд України 06 жовтня 2015 року ухвалив постанову в справі №608/1189/14-а, де зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право (право на отримання пенсії) незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 липня 2004 року в справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, встановив, що право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поняття «майно» охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (п. 74 рішення від 02.03.2005 року у справі «Von Maltzan and Others v. Germany»). Європейський суд з прав людини зробив висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та сформував позицію для інтерпретації вимоги як такої, що може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема, є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність. Таким чином, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань».

Припинення виплати пенсії позивачу відбулося не у спосіб, що передбачений законом, і з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Припиненням виплати пенсії з підстав, що не передбачені законом, порушено право позивача на отримання пенсії, на що позивач мав законні очікування.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 червня 2018 року, в справі №607/13032/17 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії задоволено: визнано протиправними дії ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2016 року; зобов’язано ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області поновити нарахування та виплату пенсії за вислугою років ОСОБА_1 та виплатити виниклу заборгованість починаючи з 01 січня 2016 року.

Вказане рішення набрало законної сили 14 червня 2018 року.

Після взяття позивача на облік та поновлення виплати пенсії, що відбулося з 01 січня 2019 року, відповідачем протиправно не виплачено пенсію за минулий період, який не захищений вказаним судовим рішенням, що набрало законної сили.

З огляду на наведене така бездіяльність суб’єкта владних повноважень підлягає визнанню протиправною, а порушені права захисту частково та іншим шляхом – шляхом зобов’язання відповідача, який згідно із Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» є органом, який уповноважений виплачувати позивачу пенсію, виплатити позивачу пенсію за період її невиплати (за виключенням періоду, який захищений судовим рішенням, яке набрало законної сили 14 червня 2018 року, в справі №607/13032/17, іпо виплатний період червень 2018 року мало бути виконано), тобто з 01 липня 2018 року по 31 грудня 2018 року (п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

Вирішуючи спір судом враховані правові висновки, що викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Разом з тим, позовні вимоги про зобов’язання ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату пенсії та сплатити заборгованість щодо періоду з 01 січня 2016 року по червень 2018 року включно задоволенню не підлягають, оскільки щодо цього періоду порушене право позивача захищене рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 лютого 2018 року, яке набрало законної сили 14 червня 2018 року, в справі №607/13032/17, і як зазначалося, підлягає виконанню по виплатний період - червень 2018 року включно.

Статтею 1291 Конституції України, ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судове рішення є обов’язковим до виконання.

Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов’язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Позивач не позбавлений права на виконання судового рішення в справі №607/13032/17, в тому числі шляхом заміни боржника у виконавчому листі (виконавчому провадженні, в разі його відкриття) на його правонаступника в питаннях нарахування та виплати пенсії, тобто на орган, де натепер він перебуває на обліку (ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області).

Подвійний захист прав позивача, про що він фактично просив щодо періоду з 01 січня 2016 року по червень 2018 року включно, не відповідає меті адміністративного судочинства.

Щодо позовних вимог в частині проведення компенсації втрати частини пенсії.

Відповідно до ч. ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка регулює питання виплати пенсії за минулий час, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до ст. ст. 1 й 2 Закону України «Про компенсацію громадянам частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених стоків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом (тобто, з 01 січня 2001 року). Під доходами у цьому законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії.

Враховуючи наведене порушені права позивача підлягають захисту також шляхом зобов’язання відповідача провести компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року (ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

При вирішенні питання щодо періоду щодо якого слід зобов’язати відповідача провести компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати судом враховано те, що вказане питання судовим рішенням в справі №607/13032/17 не вирішувалося, а після взяття позивача на облік як отримувача пенсії права та обов’язки щодо нарахування та виплати йому пенсії, як і обов’язок проведення відповідної компенсації, перейшли до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Щодо строку захисту порушеного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Порушення прав позивача – не отримання нарахованих сум пенсії – відбулося з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, і мало триваючий характер. Процесуальний строк обмежує лише строк звернення до суду з позовом, і не обмежує строк захисту порушеного права, якщо спеціальними нормами матеріального права встановлені більші строки для такого захисту (в даному випадку на підставі ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» позивач має право захистити своє порушене право на виплату пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком). На необхідність застосування при розгляді справ щодо пенсійного забезпечення крім процесуальних строків також й положень спеціальних норм неодноразово зазначалося і в рішеннях Верховного Суду України (зокрема, в рішенні від 25 травня 2016 року в справі № 21-1249а16).

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов’язання суб’єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України), про що також просив позивач, є правом суду, а не обов’язком, яке не виключає існування принципу обов’язковості судового рішення, згідно з яким судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України (ст. 1291 Конституції України, ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України).

Щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25 січня 2019 року сплату судового збору в сумі 704,80 грн. за подання до суду позовної заяви відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 133 Кодексу адміністративного судочинства України якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 139 вказаного Кодексу, яка регулює питання розподілу судових витрат, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_1 (84330, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Аеродромна, 7, ІПН НОМЕР_1) до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов’янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010), третя особа ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (46001, Тернопільська обл., м. Тернопіль, ОСОБА_4, 3, код ЄДРПОУ 14035769), про визнання протиправними бездіяльності та рішення, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 за період з 01 липня 2018 року по 31 грудня 2018 року.

Зобов’язати ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з 01 липня 2018 року по 31 грудня 2018 року.

Зобов’язати ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести компенсацію втрати ОСОБА_1 частини пенсії у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (84330, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Аеродромна, 7, ІПН НОМЕР_1) на користь державного бюджету України (Державна судова адміністрація України, розрахунковий рахунок: 31211256026001, ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, код класифікації 22030106) судовий збір в сумі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 (двадцять) коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, Донецька обл., м. Слов’янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь державного бюджету України (Державна судова адміністрація України, розрахунковий рахунок: 31211256026001, ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, код отримувача 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, код класифікації 22030106) судовий збір в 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 (двадцять) коп.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 21 лютого 2019 року.

Суддя Логойда Т. В.