Рішення № 79994936, 30.01.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 січня 2019 року 10 год. 45 хв.Справа № 280/4965/18 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1)

до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку ПАТ «Банк «Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича (01001, м. Київ, пров. Рильський, буд.10-12/3, код ЄДРПОУ 38619024)

третя особа на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» ( 29013, м. Хмельницьк, вул. Кам'янецька, 82, оф. 2, код ЄДРПОУ 39140702)

третя особа на стороні відповідача - Державна організація «Фонд гарантуання вкладів фізичних осіб» (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016)

про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась із адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку ПАТ «Банк «Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича (далі - відповідач), третя особа на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр», третя особа на стороні відповідача - Державна організація «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», в якому позивач просить суд визнати протиправним рішення (наказ №42/2) Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Ірклієнко Ю.П. щодо визнання переказу коштів (транзакцій) нікчемним, а саме транзакцію здійснену 19.05.2016 TOB «Інвестиційно-розрахунковим центром» на поточний рахунок позивача НОМЕР_2 у сумі 65 000,00 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-015-000177320 від 09.03.2016»; зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова О.Ю. надати Державній організацій «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» додаткову інформацію щодо виплати відшкодування у розмірі 65000,00 грн. грн. за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1), які були переказані 19.05.2016 TOB «Інвестиційно-розрахунковим центром» на поточний рахунок НОМЕР_2 з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-015-000177320 від 09.03.2016».

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що у позивача наявний банківський рахунок НОМЕР_2, відкритий у Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» (далі ПАТ «Банк Михайлівський»). 18.01.2016 позивач уклав з ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» Договір № 980-015-000177320, за яким позивач передає ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у власність грошові кошти у розмірі 65 000,00 грн., а ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» зобовязується повернути їх позивачу з процентами. 19.05.2016 ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» достроково повернув позивачу кошти у загальному розмірі 65 000 грн. на банківський рахунок НОМЕР_2.

23.05.2016 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у звязку з віднесенням ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних було прийнято рішення № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку». 27.10.2018 позивач отримав лист відповідача від 17.10.2018 № 3Г1(К)/3805, в якому його було повідомлено про нікчемність правочинів (транзакції) по перерахуванню коштів на рахунки позивача на загальну суму 65 000,00 грн. Позивач вважає оскаржуване рішення відповідача протиправним, оскільки перерахування позивачу коштів з рахунку ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» було здійснено 19.05.2016, тобто до прийняття Національним Банком України рішення від 23.05.2016 № 14/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» та прийняття рішення № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський». Також, позивач зазначив, що відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується судом. При цьому, жодного рішення про визнання недійсним транзакцій, здійснених 19.05.2016 на поточний рахунок позивача, не існує. На підставі викладеного, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідач адміністративний позов не визнав, у письмовому відзиві від 14.01.2019 вх. № 1609 посилається на те, що згідно з Законом України від 23.02.2012 № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі Закон України від 23.02.2012 № 4452-VI) вкладом є кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти. Натомість, оскільки кошти позивача у розмірі 65 000 грн. були залучені не банком, а ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» як позика з подальшим поверненням їх на рахунок позикодавця, позивач, на думку відповідача, не є вкладником у розумінні Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI. Також зазначає, що укладені договори між ПАТ «Банк Михайлівський» та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» про відступлення права вимоги від 18.05.2016 № 1805 та від 19.05.2016 № 1 були укладені з порушенням чинного законодавства України, а тому вказані правочини, в тому числі і правочини перерахування коштів (повернення позики) також є нікчемними. У зв'язку із викладеним, просить у задоволенні адміністративного позову відмовити.

03.01.2019 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшли письмові пояснення вх. № 170, в яких третя особа посилається на те, що позивач не може бути прирівнений до вкладника проблемного банку, оскільки правовідносини, що склались між позивачем та ПАТ «Банк Михайлівський» не має відношення до вкладу. Зазначає, що Законом України від 23.02.2012 № 4452-VI передбачено право Уповноваженої особи Фонду формувати висновок про нікчемність правочинів та повідомляти про це сторін договору, та вказане може мати наслідком невключення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів. Щодо заявлених вимог просить відмовити та розглядати справу за відсутності уповноваженого представника Фонду.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» будь-які пояснення по суті спору не надходили. Надіслана на адресу товариства поштова кореспонденція повернулась до суду без вручення з відмітками пошти «за закінченням встановленого строку зберігання».

Ухвалою суду від 12.12.2018 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №280/4965/18. Призначено підготовче судове засідання на 04 січня 2019 року.

Ухвалою суду від 04.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 30.01.2019.

У судове засідання 30.01.2019 сторони та треті особи не з'явились.

21.01.2019 від відповідача у справі надійшла заява вх. № 2543 про розгляд справи в порядку письмового провадження.

30.01.2019 від представника позивача у справі також надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження. Позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони у судове засідання не з'явились, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд розглядає справу у письмовому провадженні.

На підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України, разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

14.01.2015 між ПАТ «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладено договір № 980-015-000000355 банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)», відповідно до умов якого банк по ініціативі клієнта відкриває клієнту на його імя поточний рахунок НОМЕР_2 в гривні для зберігання грошей клієнта і здійснює його розрахунково-касове обслуговування за допомогою платіжних інструментів відповідно до вимог чинного законодавства України, умов цього договору та розпоряджень клієнта, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку.

18.01.2016 між ОСОБА_1 (сторона-1) та ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр» (сторона-2) укладено договір № 980-015-000177320 відповідно до умов якого позивач передав у власність стороні-2 грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені вказаним Договором, а сторона-2 зобовязалась повернути кошти позивачу та виплатити проценти в порядку та на умовах, встановлених цим Договором. Відповідно до п.1.2 Договору сума за Договором склала 50 000 грн.

09.03.2016 між ОСОБА_1 та ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр» укладено договір про внесення змін до Договору № 980-015-000177320 від 18.01.2016, яким було погоджено збільшити суму коштів, що передаються стороною-1 у власність стороні-2 на суму 15 000 грн., відтак підпункт 1) пункту 1.2 розділу 1 «Предмет договору» викладено в редакції наступного змісту: сума коштів: 65 000 грн.

19.05.2016 ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр» на поточний рахунок позивача НОМЕР_2 були переведені кошти у сумі 65 000 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідго з договором № 980-015-000177320 від 18.01.2016».

На підставі рішення Національного банку України від 23 травня 2016 року за № 4/БТ «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 23 травня 2016 року № 812 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».

01.06.2016 тимчасовою адміністрацією ПАТ «Банк Михайлівський» проведено перевірку правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними. За результатами перевірки комісія дійшла висновку, що всі правочини (транзакції) з виконання 19 травня 2016 року платіжних документів ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» по перерахунку коштів на рахунки 12160 фізичних осіб (у тому числі позивачу) у сумі 1298015 973,74 грн є нікчемними, про що склала акт від 01 червня 2016 року № 2 «Про проведення перевірки правочинів (у тому числі договорів), які відповідають критеріям нікчемності».

Наказом відповідача від 01 червня 2016 року № 42/2 «Про затвердження висновків Комісії по перевірці правочинів (у тому числі договорів) на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними» затверджено результати проведеної перевірки та, як наслідок, застосовано наслідки нікчемності правочинів (транзакції) з виконання 19 травня 2016 року платіжних документів ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» по перерахуванню коштів на рахунки 12160 фізичних осіб (у тому числі позивачу) у сумі 1 298 015 973,74 грн.

13.06.2016 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 991, відповідно до якого продовжено строки тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» з 23 червня 2016 року до 22 липня 2016 року включно.

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення від 12 липня 2016 року № 1213 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку», згідно з яким розпочато процедуру ліквідації з 13 липня 2016 року до 12 липня 2018 року включно.

Рішенням № 1702 від 01 вересня 2016 року виконавча дирекція Фонду змінила Уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ «Банк Михайлівський», на Волкова О.Ю. з 05 вересня 2016 року.

Листом від 17 жовтня 2018 року № ЗГ1(К)/3805 відповідач повідомив позивачу, що переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ «ІРЦ» на рахунок позивача, є нікчемним. З огляду на це, позивача не включено до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Посилаючись на протиправність рішення щодо визнання переказу коштів нікчемним та з вимогою вчинити певнії дії ОСОБА_1 звернулась із вказаним позовом до суду.

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлено, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", котрим регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Статтею 3 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами. Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, врегульовано статтею 27 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якої уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню. Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства. Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.

Гарантії Фонду є формою участі держави у системі гарантування вкладів фізичних осіб, передбаченої Законом України від 23.02.2012 № 4452-VI; для виконання Фондом відповідних зобов'язань можуть залучатися бюджетні кошти; рішення та дії Фонду чи уповноваженої особи Фонду щодо включення вкладника до переліку осіб, яким необхідно здійснити виплату відшкодування сум вкладів за рахунок коштів Фонду, є рішеннями та діями суб'єкта владних повноважень, який реалізує делеговані державою повноваження по виведенню з ринку неплатоспроможних банків (статті 2, 25).

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава через відповідні фінансові та організаційні механізми бере активну участь та створює належні умови для функціонування відповідно до цього Закону системи гарантування вкладів фізичних осіб шляхом забезпечення фізичній особі, яка на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних та початку процедури виведення Фондом банку з ринку, мала у такому банку вклад (від 10 грн), відшкодування суми коштів, зокрема, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000 грн.

Отже, Закон України від 23.02.2012 № 4452-VI пов'язує можливість реалізації права на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами з настанням таких обставин: 1) прийняття Національним банком України рішення про віднесення відповідного банку до категорії неплатоспроможних (у разі, якщо на дату прийняття такого рішення дія договору банківського вкладу закінчилась) або рішення про відкликання банківської ліцензії; 2) наявність на дату віднесення банку до категорії неплатоспроможних у фізичної особи банківського вкладу за договором, укладеним до вказаної дати; 3) наявність на зазначеному банківському вкладі фізичної особи коштів разом з нарахованими відсотками на суму не менше 10 грн; 4) включення уповноваженою особою Фонду фізичної особи до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми коштів за вкладами, з визначенням конкретної суми відшкодування; 5) затвердження виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, відповідно до складеного уповноваженою особою Фонду переліку вкладників.

Наведеним нормам кореспондують приписи пунктів 3, 4 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012року №14, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 вересня 2012р. за №1548/21860 (зі змінами та доповненнями) згідно з якими Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 - 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Визначений у Переліку залишок гарантованої суми надається з урахуванням розрахункових сум, сплачених вкладнику протягом дії тимчасової адміністрації у неплатоспроможному банку.

Якщо вкладник не отримав свої вклади у межах граничного розміру суми відшкодування протягом дії тимчасової адміністрації за рахунок цільової позики Фонду, така сума відшкодування включається до Переліку.

Пунктом 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012року №14 передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників.

Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення.

Приписами пунктів 2, 4 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 закріплено, що Фонд складає на підставі Переліку загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення.

Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що процедура визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, включає наступні етапи: 1) складення Уповноваженою особою переліку вкладників та визначення розрахункових сум відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду; 2) передачу Уповноваженою особою сформованого переліку вкладників до Фонду; 3) складення Фондом на підставі отриманого переліку вкладників Загального Реєстру; 4) затвердження виконавчою дирекцією Фонду Загального реєстру.

Вкладником, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI є фізична особа (у тому числі фізична особа-підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI вкладом є кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Отже, передбачені Законом України від 23.02.2012 № 4452-VI гарантії за вкладом поширюються на осіб, які мають правовий статус вкладника неплатоспроможного банку (у розумінні ст. 2 Закону). Такий статус, з-поміж іншого, передбачає наявність вкладу, залученого, зокрема, на умовах договору банківського рахунка.

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами (ч.ч. 1, 2 ст. 1066 ЦК України).

Договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами (ч. 1 ст. 1067 ЦК України).

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 1068 ЦК України).

Судом встановлено, що 14.01.2015 між позивачем та ПАТ «Банк Михайлівський» було укладено договір банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)» № 980-015-000000355, на підставі якого у позивача наявний поточний рахунок НОМЕР_2 в гривні для зберігання грошей і здійснення його розрахунково-касового обслуговування.

Позивач на підставі Договору від 18.01.2016 № 980-015-000177320 та Договору про внесення змін від 09.03.2016 б/н до Договору від 18.01.2016 № 980-015-000177320 передав ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у власність грошові кошти у загальному розмірі 65 000,00 грн. Вказані грошові кошти достроково, а саме 19.05.2016 були повернуті ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» на рахунок позивача.

Отже, оскільки станом на день початку процедури виведення ПАТ «Банк Михайлівський» з ринку (12.07.2016) кошти у загальному розмірі 65 000 грн. перебували на поточному рахунку позивача, суд вважає, що позивач після запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» мав передбачене законом право на їх відшкодування за рахунок третьої особи.

Твердження відповідача про те, що кошти позивача були залучені ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» як позика з подальшим повернення їх на рахунок позикодавця, а тому позивач не є вкладником суд розцінює як такі, що не відповідають дійсності, оскільки 19.11.2016 набрали чинності положення п. 15 Прикінцевих Положень Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI, яким передбачено, що до вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника. Таким чином, надані позивачем кошти ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у загальному розмірі 65 000,00 грн. є вкладом, який був повернутий на поточний рахунок позивача із відсотками.

Суд також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Поширення на грошові кошти, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.

Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.

Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у Рішенні в від 22 травня 2018 року № 5-р/2018 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів за вкладом за рахунок Фонду.

Суд виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI). Відтак, загальний обсяг зобов'язань банку не змінився.

Суд також враховує, що 15 листопада 2016 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» (набув чинності 19 листопада 2016 року; далі - Закон № 1736-VIII), яким, зокрема, статтю 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» доповнено частиною п'ятою такого змісту: «У разі виконання банком функцій повіреного, агента, іншого представника або посередника із залучення коштів фізичних осіб на користь третіх осіб (включаючи небанківські фінансові установи) банк зобов'язаний попередньо ознайомити у письмовій формі фізичних осіб про те, що такі кошти не є банківським вкладом фізичної особи, на який поширюються гарантії, встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Крім того, Законом № 1736-VIII розділ X «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI доповнено пунктом 15 такого змісту: «До вкладу прирівнюються кошти, які залучені від фізичної особи як позика або вклад до небанківської фінансової установи через банк, що виступив повіреним за відповідним договором і на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо відшкодування фізичним особам через систему гарантування вкладів фізичних осіб шкоди, завданої зловживаннями у сфері банківських та інших фінансових послуг» віднесений до категорії неплатоспроможних, якщо при цьому банком не було поінформовано фізичну особу під розпис про непоширення на такі кошти гарантій, передбачених цим Законом, а фізична особа, яка розмістила, надала такі кошти, прирівнюється до вкладника».

Таким чином, законом чітко встановлено, що на залучені від фізичної особи до небанківської фінансової установи кошти через банк, що виступив повіреним (агентом, іншим посередником) за відповідним договором, поширюються гарантії, визначені Законом України від 23.02.2012 № 4452-VI, зокрема, за наявності таких умов: 1) вкладника не поінформовано під розпис, що на такі кошти не поширюються відповідні гарантії; 2) на дату набрання чинності Законом № 1736-VIII банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що міститься у постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 761/12676/17.

У зв'язку з тим, що судом не встановлено повідомлення позивача банком про те, що на кошти, які надійшли на його рахунок від третьої особи, не поширюються гарантії, визначені Законом України від 23.02.2012 № 4452-VI, а також станом на 19 листопада 2016 року (дата набрання чинності Законом № 1736-VIII) ПАТ «Банк Михайлівський» віднесено до категорії неплатоспроможних, з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, відсутні підстави вважати, що позивач не набув статусу вкладника ПАТ «Банк Михайлівський» та на кошти, розміщені на рахунку позивача, не поширюються гарантії, визначені Законом України від 23.02.2012 № 4452-VI.

Із урахуванням викладених вище обставин у їх сукупності суд дійшов висновку, що відповідач був зобов'язаний включити позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами у ПАТ «Банк Михайлівський», однак не зробив це з посиланням на нікчемність проведеної транзакції.

Щодо вказаного суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

За частиною третьою цієї ж статті правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після початку процедури виведення Фондом банку з ринку, є нікчемними.

Закон України від 23.02.2012 № 4452-VI визначає порядок складання уповноваженою особою Фонду переліку вкладників, які мають право на відшкодування сум коштів за банківськими вкладами, а також підстави та умови, за наявності яких відшкодування суми коштів за банківським вкладом фізичним особам за рахунок коштів ФГВФО не здійснюється.

Так, згідно з положеннями статей 37, 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів шляхом здійснення перевірки вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою статті 38 цього Закону.

Як встановлено судом, у листі банку від 17 жовтня 2018 року № ЗГ1(К)/3805 вказано про нікчемність переказів коштів (транзакцій), здійснених ТОВ «ІРЦ» 19 травня 2016 року на рахунок позивача, зазначається, що вказані правочини (транзакції) мають ознаки нікчемності, визначені у пунктах 7-9 частини третьої статті 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI .

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з підстав укладення банком правочинів (у тому числі договорів), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (пункт 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI).

Зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI не може бути застосованим до договорів, укладених між позивачем та ПАТ «Банк Михайлівський», між позивачем та ТОВ «ІРЦ», а також до транзакцій щодо переведення коштів від ТОВ «ІРЦ» на рахунок позивача, оскільки на підставі цих правочинів у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цих правочинів не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу.

Відтак, метою пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI є недопущення зменшення активів банку або якості (ліквідності) таких активів на шкоду інших кредиторів, а також захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування пункту 7 частини третьої статті 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI, викладеною, зокрема, у постановах Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 910/14681/17, від 30 травня 2018 року у справі № 910/23036/16, від 23 жовтня 2018 року у справі № 804/6992/15.

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI правочин є нікчемним, якщо банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Статтею 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено перелік пов'язаних з банком осіб. Зокрема, до таких відносяться:

1) контролери банку;

2) особи, які мають істотну участь у банку, та особи, через яких ці особи здійснюють опосередковане володіння істотною участю у банку;

3) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів банку;

4) споріднені та афілійовані особи банку, у тому числі учасники банківської групи;

5) особи, які мають істотну участь у споріднених та афілійованих особах банку;

6) керівники юридичних осіб та керівники банків, які є спорідненими та афілійованими особами банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів цих осіб;

7) асоційовані особи фізичних осіб, зазначених у пунктах 1-6 цієї частини;

8) юридичні особи, в яких фізичні особи, зазначені в цій частині, є керівниками або власниками істотної участі;

9) будь-яка особа, через яку проводиться операція в інтересах осіб, зазначених у цій частині, та на яку здійснюють вплив під час проведення такої операції особи, зазначені в цій частині, через трудові, цивільні та інші відносини.

Згідно з положеннями статті частини другої статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк зобов'язаний подавати Національному банку України інформацію про пов'язаних із банком осіб у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України.

Разом з тим, судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що Уповноваженою особою Фонду у повідомленні про нікчемність правочину не уточнено, до якої категорії пов'язаних з банком осіб відноситься позивач, так само як не доведено, що інформація про позивача, як пов'язану з банком особу, була направлена Національному банку України у силу вимог статті 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Крім того, підставою нікчемності правочину є здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства (пункт 9 частини третьої статті 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI).

З аналізу пункту 9 частини третьої статті 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI вбачається, що нікчемність договорів (правочинів) банку за цим пунктом пов'язана з такими умовами: 1) здійснення операції у період віднесення банку до категорії проблемних; 2) укладення (переоформлення) договору призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку; 3) банківську операцію (укладення або переоформлення договору) здійснено з порушенням норм законодавства. Остання умова є обов'язковою для визнання договору (правочину) банківського вкладу (рахунку) або транзакцій, здійснених на підставі такого договору, нікчемними за пунктом 9 частини третьої статті 38 Закону № 4452-VI.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що транзакції, щодо яких Уповноваженою особою застосовано наслідки нікчемності, здійснено у період віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії проблемних. Разом з тим, відповідачем не доведено, що такі транзакції здійснені з порушенням норм законодавства.

Аналогічна правова позиція щодо застосування пунктів 7-9 частини третьої статті 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI до правовідносин щодо виникнення наслідків нікчемності договорів банківського вкладу (рахунку), укладених з ПАТ «Банк Михайлівський», викладена у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 822/1083/17.

Суд зазначає, що на позивача у цій справі поширюється конституційний принцип «для особи приватного права дозволено все, що не заборонено законом», який закріплений в частині першій статті 19 Конституції України та сформульований наступним чином: правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Тоді, як застосовуючи частину третю статті 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI, Фонд або його уповноважена особа зобов'язані дотримуватися положень частини другої статті 19 Конституції України відповідно до якої, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Забезпечуючи виконання статті 38 Закону України від 23.02.2012 4452-VI відповідач, фактично, позбавлений дискреційних повноважень, під якими слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційним є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.

Крім того, суд враховує, що відповідач не довів належними та допустимими доказами того, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «Банк Михайлівський» щодо зарахування суми коштів на банківський рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала, а також не зазначив, які норми законодавства були порушені при здійсненні транзакцій щодо перерахування коштів на рахунок позивача або під час укладення договорів банківського рахунку з ПАТ «Банк Михайлівський».

При виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не на підставі рішення уповноваженої особи Фонду. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини другої статті 215 ЦК України та частини третьої статті 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI ) незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і прийняте відповідне рішення. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. При цьому, перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК України не можуть бути застосовані уповноваженою особою Фонду при вирішення питання щодо віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону України від 23.02.2012 № 4452-VI.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 826/1476/15. Верховним Судом також постановами від 10 травня 2018 році у справі № 826/20429/14, від 21 червня 2018 року у справі № 802/4016 та від 21 червня 2018 року у справі № 821/3601/15-а відмовлено у задоволенні заяви Уповноваженої особи ФГВФО про перегляд рішень суду касаційної інстанції 2016 та 2017 року, якими було задоволено позови фізичних осіб у відносинах, що є аналогічними до відносин у справі № 804/6992/15.

Відповідно до правової позиції, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 910/12294/16, накази (рішення) про нікчемність правочинів не можуть встановлювати обов'язки для третіх осіб, зокрема, контрагентів Банку. Тому сам факт видання наказу про нікчемність правочину не може вважатися порушенням прав іншої сторони правочину. Велика Палата у цій справі дійшла висновку про помилкове ототожнення наказу Фонду з одностороннім правочином, що спричинило неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права в цій частині.

На цій підставі суд доходить до висновку, що рішення (наказ №42/2) Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину не може бути предметом судового оскарження, оскільки є внутрішнім виконавчо-розпорядчим рішенням, яке не створює жодних прав та обов'язків для третіх осіб, відповідно, видання такого наказу не може порушувати права останніх, а його сфера застосування обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.

Відтак, в частині позовних вимог про визнання протиправним рішення (наказу №42/2) Уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Ірклієнко Ю.П. щодо визнання переказу коштів (транзакцій) нікчемним, а саме транзакцію здійснену 19.05.2016 TOB «Інвестиційно-розрахунковим центром» на поточний рахунок позивача НОМЕР_2 у сумі 65 000,00 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-015-000177320 від 09.03.2016», слід відмовити. Підстави для закриття провадження у справі в цій частині відсутні, оскільки вказане рішення не може бути оскаржене в порядку будь-якого судочинства, з вищевикладених підстав.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати правочин № 980-015-000177320 та перекази коштів (транзакції), здійснені ТОВ «ІРЦ» 19 травня 2016 року на рахунок позивача у ПАТ «Банк Михайлівський», нікчемними, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для не включення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів ФГВФО, тобто Уповноважена особа Фонду, як суб'єкт владних повноважень та сторона у справі, всупереч вимогам частини другої статті 77 КАС України не довела правомірності своїх дій (рішень) у спірних правовідносинах з позивачем.

Відтак, порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова О.Ю. надати Державній організацій «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» додаткову інформацію щодо виплати відшкодування у розмірі 65000,00 грн. грн. за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1), які були переказані 19.05.2016 TOB «Інвестиційно-розрахунковим центром» на поточний рахунок позивача НОМЕР_2 у сумі 65000,00 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-015-000177320 від 18.01.2016».

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 249 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат згідно ст. 139 КАС України судом не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративий позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1) до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку ПАТ "Банк "Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича (01001, м. Київ, пров. Рильський, буд.10-12/3, код ЄДРПОУ 38619024) третя особа на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-розрахунковий центр" ( 29013, м. Хмельницьк, вул. Кам'янецька, 82, оф. 2, код ЄДРПОУ 39140702) третя особа на стороні відповідача - Державна організація "Фонд гарантуання вкладів фізичних осіб" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17, код ЄДРПОУ 21708016) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» Волкова О.Ю. надати Державній організацій «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» додаткову інформацію щодо виплати відшкодування у розмірі 65000,00 грн. грн. за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1), які були переказані 19.05.2016 TOB «Інвестиційно-розрахунковим центром» на поточний рахунок позивача НОМЕР_2 у сумі 65000,00 грн. з призначенням платежу «Повернення коштів згідно з договором №980-015-000177320 від 18.01.2016».

В іншій частині в позові відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 04.02.2019.

Суддя Л.Я. Максименко