Рішення № 79994884, 21.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/417/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Бойко О.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об’єднаного Управління пенсійного фонду в м. Одесі про визнання припинення виплати пенсії протиправною та зобов’язання поновити нарахування та виплату пенсії зі сплатою заборгованості по пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів на момент фактичної виплати ,-

ОСОБА_2 спору:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до Центрального об’єднаного Управління пенсійного фонду в м. Одесі, в якому просив:

1. Визнати протиправними припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з лютого 2018 року.

2. Зобов’язати Центральне об’єднане Управління пенсійного фонду в м. Одесі (код ЄДРПОУ 41248812) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з 01 лютого 2018 року по 31 січня 2019 року зі сплатою заборгованості по пенсіям з нарахуванням компенсації втрати частини доходів на момент фактичної виплати.

ІІ. Аргументи сторін

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив наступне.

Позивач здобув право на державне пенсійне забезпечення за віком згідно з ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У зв’язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в населеному пункті за місцем його проживання він був вимушений покинути своє постійне місце проживання та переїхати з початку до пгт. Біловодськ Луганської області, а потім до м. Одеса, де став на облік як внутрішньо переміщена особа.

З 01.02.2018 р. Управління Пенсійного фонду України припинило йому виплату пенсії з підстав не передбачених ст.49 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки порушують його право на пенсійне забезпечення.

На заяву позивача від 08.01.2019 р. щодо виплати заборгованості за пенсіями позивачу в період з лютого 2018 р. по січень 2019 р. та надання інформації про помісячно нараховані пенсії за вказаний період, відповідач листом від 21.01.2019 р. №07/Ж-01 повідомив, що пенсійну справу позивача взято на облік з 01.11.2018 р., але пенсія почне виплачуватись з лютого 2019 р., заборгованість з листопада 2018 р. по січень 2019 р. – буде виплачена при наявності фінансування, а заборгованість з лютого по жовтень 2018 р. – буде облікована та виплачена на умовах окремого порядку. Фактично відповідач відмовився виплачувати заборгованості та не надав інформацію щодо помісячних нарахувань пенсій в період з лютого 2018 р. по січень 2019 р.

Позивач зазначив, що право на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов’язаннями України.

28.01.2019 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

13.02.19 р. від представника відповідача надійшов відзив в якому він просив у задоволенні позову відмовити з підстав викладених у відзиві.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що позивач перебуває на обліку в управлінні з 01.11.2018 р. відповідно до заяви про запит пенсійної справи від 28.11.2018 р. №818/021 з Біловодського об’єднаного УПФУ Луганської області.

Протоколом засідання комісії Департаменту праці та соціальної політики ОМР по розгляду справ з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам №24/п від 13.12.2018 р. прийнято рішення про призначення пенсії позивачу. Рішенням від 04.01.2019 р. пенсійну справу позивача взято на облік управління з 01.11.2018 р.

Позивач отримує пенсію за віком за нормами Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» на підставі наданої довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України від 27.11.2018 р. №656757 в розмірі 4112,50 грн. яка перераховується на поточний рахунок №26206503779987, який відкрито у ВАТ «Ощадбанк». Дата виплати пенсії встановлена на 8 число щомісяця.

Також представник відповідача зазначив, що відповідно до п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. ОСОБА_2 соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Щодо виплати пенсії позивачу за період з лютого 2018 р. по січень 2019 р. повідомляємо наступне:

Відповідно до п.15 Постанови КМУ від 08.06.2016 р. №365 орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи.

На лютий 2019 р. пенсійну справу позивача було відпрацьовано з 01.11.2018 р. та нараховано двома відомостями: 4112,50 грн. – пенсія за лютий 2019 р., яка профінансована та виплачена згідно з графіком виплати пенсії позивачу, борг за листопад та грудень 2018 р. та січень 2019 р. в розмірі – 12 328,05 грн. – поточна доплата, яка буде виплачена при наявності фінансування.

Щодо виплати пенсії позивачу з лютого 2018 р. представник відповідача зазначив, що позивач пропустив відповідно до ст.122 КАС України шестимісячний строк звернення до суду.

Від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначив, що УПФ має право припинити виплату пенсії особі виключно з підстав передбачених законом, про що приймає вмотивоване рішення. Зокрема виплата пенсії позивачу належить до поновлення з моменту її припинення.

Представник позивача також зазначив, що право позивача щодо виплати раніше призначеної пенсії є абсолютним та не може бути обмежений будь-яким строком.

Згідно з п.2 ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Справу суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

З’ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши письмові докази, якими вони обґрунтовуються, суд робить висновок, що адміністративний позов належить до задоволення. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

ІІІ. Обставини, встановлені судом

Так, суд встанови, що є пенсіонером, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 та перебуває на обліку в Центральному об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Одесі (а.с.13).

Позивач є громадянином України та згідно з довідкою від 27.11.2018 р. №0000656757 Управління праці та соціального захисту населення перебуває на обліку, як внутрішньо переміщена особа за адресою: вул. ОСОБА_3, б. 13/1, кв.1 м. Одеса, відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (а.с.14).

З 01.02.2018 р. Управління Пенсійного фонду України припинило позивачу виплату пенсії.

08.01.2019 р. позивач з заявою звернувся до відповідача про виплату заборгованості по пенсії в період з лютого 2018 р. по січень 2019 р. та надати інформацію щодо помісячно нарахованих пенсій за вказаний період (а.с.16).

21.01.2019 р. листом за № 07/Ж/-01 відповідач надав інформацію позивачу про те, що на лютий 2018 р. пенсійну справу ОСОБА_1 було відпрацьовано з 01.11.2018 р. та нараховано двома відомостями: 4112,50 грн. – пенсія за лютий 2019 р., яка буде профінансована та виплачена згідно з графіком виплати пенсії позивачу, та борг за листопад та грудень 2018 р. та січень 2019 р. в розмірі – 12328,05 грн. – поточна доплата, яка буде виплачена при наявності фінансування (а.с.17-18).

Також у вказаному листі зазначено, що пенсія позивачу виплачується відповідно до пункту 1 ст.47 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

IV Джерела права та висновки суду.

Статтею 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Статтею 1 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” передбачено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ст. 7 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Статтею 8 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ст. 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, яка визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 зазначеного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають міжсуб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Отже, правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Щодо посилань відповідача у відзиві та у листі інформації стосовно окремого порядку виплати пенсії, суд не приймає до увагу вказану позицію, виходячи з наступного.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, а саме: п.15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. ОСОБА_2 соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.", а п.18 доповнено реченням такого змісту: "ОСОБА_2 соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".

За змістом конституційних норм (ст.ст. 113, 116, 117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

ОСОБА_2 встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Відповідно до статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції країни, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону, слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому, суд звертає увагу на те, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст.9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Таким чином, приписи Постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року №365 “Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” не можуть бути застосовані до даних правовідносин, оскільки відповідних змін у Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» внесено не було.

Крім того, відсутність окремого порядку виплати пенсії, який повинен був розробити Кабінет Міністрів України, не повинна перешкоджати позивачу отримувати щомісячні пенсійні виплати, що є єдиним джерелом існування.

Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. ОСОБА_2 пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.

Таким чином суд робить висновок, що позивач протиправно припинив виплату пенсії позивачу.

Частиною другою статті 46 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка регламентує виплату пенсій за минулий час, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. При цьому компенсація втрати частини пенсії у зв’язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" 19.10.2000р. №2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №159.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно з ст. 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Приписи вказаного Закону кореспондують приписам Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. N 159.

З огляду на наведені норми законодавства, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права викладено Верховним ОСОБА_2 у постановах від 20.02.2018 (справа №336/4675/17), від 21.06.2018 (№523/1124/17) та від 03.07.2018 (справа № 521/940/17), від 05.10.2018 року (справа № 162/787/16-а).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного ОСОБА_2.

Суд зазначає, що в даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв’язку з трудовою діяльністю, і потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, які не передбачені законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікації особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення. Отже, припинення виплати пенсії позивачу відбулось не у спосіб, що передбачений законом.

Відповідно до ст.47 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому КМУ.

Представник відповідача надав копію рішення про перерахунок пенсії позивачу за листопад, грудень 2018 р. та січень 2019 р. однак не надав доказів виплати за вказаний період пенсії позивачу.

Таким чином суд робить висновок, що відповідач зобов’язаний поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 лютого 2018 року по 31 січня 2019 року зі сплатою заборгованості по пенсіям з нарахуванням компенсації втрати частини доходів на момент фактичної виплати.

Крім того, суд не приймає аргумент відповідача щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного ОСОБА_2 від 2.04.2018 р. по справі №646/6250/17.

Щодо посилання представника відповідача у відзиві на те, що позивач пропустив відповідно до ст.122 КАС України шестимісячний строк звернення, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячного строк, який якщо не встановлено інше , обчислюється з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З аналізу наведеної норми вбачається, що КАС України є загальним законом, який врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Натомість спеціальним законом, який врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення та строки перерахунку пенсії є Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з ст. 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Оскільки припинення нарахування та виплати пенсії позивачу є протиправною дією суб'єкта владних повноважень, то відповідно до спірних правовідносин має застосовується друга умова - виплата пенсії за минулий час без обмеження строку.

Таким чином, суд робить висновок, що у даному випадку не може застосовуватися шестимісячний строк звернення до адміністративного суду у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою компенсаторної складової доходу, та у справах з вимогами, пов'язаними з виплатою інших складових доходу та доходу в цілому, до якого належить пенсія.

Із зазначеного вбачається, що у разі порушення органом Пенсійного фонду України законодавства про пенсійне забезпечення застосування до адміністративного позову шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, має наслідком неможливість реалізувати передбачене частиною другою статті 46 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час та компенсації втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, суд робить висновок, що право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

З огляду на вищевикладене, суд робить висновок, що адміністративний позов належить до задоволення.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Враховуючи, що суд звільнив позивача від сплати судового збору відповідно до ч.1 ст.133 КАС України питання про його розподіл судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 133, 255, 293, 295, 371 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними припинення виплати пенсії ОСОБА_1 з лютого 2018 року.

3. Зобов’язати Центральне об’єднане Управління пенсійного фонду в м. Одесі (код ЄДРПОУ 41248812) поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з 01 лютого 2018 року по 31 січня 2019 року зі сплатою заборгованості по пенсіям з нарахуванням компенсації втрати частини доходів на момент фактичної виплати.

4. Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду подається протягом тридцяти днів. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П’ятого апеляційного адміністративного суду.

5. ОСОБА_4 адреса: АДРЕСА_1 ІПН НОМЕР_1.

Відповідач - Центральне об’єднане Управління Пенсійного фонду України в м. Одеса, адреса: 65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 4а, код ЄДРПОУ 41248812.

Суддя О.Я. Бойко

.