Рішення № 79994847, 20.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6475/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Танцюри К.О.,

за участю секретаря Орленко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018р. №Ф-13257-52.

Ухвалою суду від 17.12.2018р. відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві зазначив, що 26.07.2011р. на підставі рішення кваліфікаційно - дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області від 22 липня 2011 року за № VІ-23/179 він отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2078 та 20.02.2012 р. та наказом Приватного підприємства «Медфармгруп» №59 він був прийнятий на роботу до зазначеного підприємства на посаду юриста, про що свідчить запис у трудовій книжці. Разом з тим, позивач зазначив що у травні 2012 року Татарбунарською Державною податковою інспекцією його було взято на облік як самозайняту особу. ОСОБА_1 не погоджується із оскаржуваною вимогою Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018р. №Ф-13257-52 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску посилаючись на те, що особа яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності. Також, позивач зазначив, що ОСОБА_1 своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник - юрист Приватного підприємства «Медфармгруп» і оплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за позивача здійснює вказане підприємство. Крім того, позивач посилаючись на практику Європейського Суду з прав людини зазначив, що вимога про сплату боргу не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем, а оскаржувана вимога призводить до необхідності сплати позивачем додаткових коштів (зайвих витрат), за умови відсутності доходу від відповідної діяльності.

Позивач у судовому засіданні, посилаючись на обґрунтування викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1. з підстав, викладених у відзиві на адміністративний позов від 21.01.2019р., зазначивши, що згідно положень Податкового кодексу України та Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками, не звільняються від сплати ЄСВ за себе, якщо вони зареєстровані як особи, які здійснюють незалежну професійну діяльність. При цьому, порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, визначено у статті 178 Податкового кодексу України. У зв'язку з викладеним, відповідач вважає що Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами та іншими нормативними актами України, а тому винесена вимога про сплату боргу ( недоїмки) від 19.11.2018р. є правомірною та скасуванню не підлягає.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Згідно свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2078 від 26.07.2011р. ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю на підставі рішення кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Одеської області №VI-23/179 від 22.07.2011р.(а.с.12).

Наказом Приватного підприємства «Медфармгруп» №59 від 20.02.2012р. ОСОБА_1 зараховано на посаду юриста, з оплатою праці згідно штатного розкладу (а.с.13).

Як вбачається з запису №9 трудової книжки №803879 від 23.02.2012р., ОСОБА_1. зараховано на посаду юриста ПП «Медфармгруп» з 20.02.2012р. (підстава- наказ №59 від 20.02.2012р.) (а.с.18).

Вимогою ГУ ДФС в Одеській області повідомлено ОСОБА_1 про те, що станом на 31.10.2018р. заборгованість зі сплати єдиного внеску становить 15819,54грн., яка виникла відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та що сума, зазначена у вимозі, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів з дня отримання вимоги (а.с.10).

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. N 2464-VI.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Перелік платників єдиного внеску визначений статтею 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Згідно з п. 5 ч.1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Пунктом 2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що єдиний внесок для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов’язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відповідно до п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

Таким чином, з системного аналізу пп.1.226 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України та ст.ст.4,7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» випливає, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування лише при умові, що така особа не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності і що вона отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності.

Суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що ОСОБА_1 своє право на заняття адвокатською діяльністю реалізовує не як самозайнята особа, а як найманий працівник-юрист, оскільки зазначений вид діяльності не відноситься до адвокатської діяльності, вичерпний перелік яких передбачений Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Однак, суд враховує, що ОСОБА_1 з 20.12.2012р. працює на посаді юриста ПП «Медфармгруп» та вказане підприємство сплачує за позивача єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що підтверджується відомостями ПП«Медфармгруп» про нарахування заробітної сплати застрахованими особами за 2017-2018 роки (а.с.19-40).

Під час вирішення зазначеної справи суд враховує, що Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення незалежної професійної діяльності.

А із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VI від 08.07.2010р. позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховує та сплачує роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, зокрема у періоди, коли він був найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Враховуючи викладене та те, що єдиний внесок за ОСОБА_1 нараховує та сплачує роботодавець, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, а також відповідачем не надано до суду доказів того, що він отримує дохід саме від такої незалежної професійної діяльності, суд приходить до висновку про протиправність прийняття відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018р. №Ф-13257-52 та наявності підстав для її скасування.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст.139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з квитанції №23818 від 12.12.2018р. позивачем сплачено судовий збір за подання вказаного адміністративного позову у розмірі 704,80грн.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі, суд вважає за можливе стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений судовий збір у сумі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 Михайловича-задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 19.11.2018р. №Ф-13257-52.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646, м.Одеса, вул. Семінарська,5) на користь ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_1, Одеська обл., м.Татарбунари, вул. Горького,19а) сплачений судовий збір у розмірі 704,80грн.(сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено 20.02.2019р.

Суддя К.О. Танцюра

.