Рішення № 79994682, 12.02.2019, Луганський окружний адміністративний суд

6.1

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 лютого 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3454/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання відмови протиправною дією та зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

30 жовтня 2018 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог (а.с. 107-108), позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області повторно розглянути клопотання від 31.08.2018 про надання дозволу тіткову ОСОБА_2 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, з прийняттям обгрунтованого та законного рішення;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відшкодувати (компенсувати) моральну шкоду в сумі 250000 (двісті п'ятдесят тисяч гривень) заподіяну протиправними рішеннями та діями.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що з 13.08.2014 наказом першого заступника керівника Антитерористичного Центру при СБУ № 97 від 12.12.2014 він був залучений до участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення АТО на території Луганської області. Рішенням комісії МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій працівників ОВС України від 21 серпня 2015 року № 16/І/ХІІІ/315 йому було надано статус учасника бойових дій.

З метою реалізації свого права на одержання безоплатно у власність земельної ділянки, яке має відповідно до п. 14 ст. 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, статей 118, 121, 122 Земельного кодексу України, 31.08.2018 звернувся з належним чином оформленим клопотанням до відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 19.06.2018 № ПІ-349/0-337/0/63-18 у зазначеному земельному масиві залишалося вільними біля 9 земельних ділянок.

Разом з цим, згідно з відповіддю Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 04.10.2018 № Т-12107/0-7077/0/37-18 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність. Відмова мотивована тим, що позивачу передано земельну ділянку у власність для ведення садівництва площею 0,1195 га на території цієї сільської ради (примітка - тобто земля іншого цільового призначення), а враховуючи кількість учасників АТО, пропонують обрати іншу земельну ділянку.

Відповідно до відповіді Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (№ПІ - 523/0-512/0/63-18 від 26.10.2018) на запит, в земельному масиві, який обрав позивач для виділення земельної ділянки, станом на жовтень 2018 року залишилося вільними 4 земельних ділянки. Таким чином, протиправно відмовляючи у наданні дозволу позивачу, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області видало дозволи на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок іншим особам. Протиправність відмови полягає в тому, що в листі відповідача від 04.10.2018 № Т-12107/0-7077/0/37-18 відсутні передбачені законом підстави для відмови у наданні йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Ухвалою суду від 05.11.2018 позовну заяву залишено без руху (а.с.20-21).

Ухвалою суду від 19.11.2018 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання (а.с.1-2).

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру в Одеській області позов не визнав, до відділу діловодства та обліку звернення громадян надав відзив на позовну заяву (а.с.66-74, 123-127), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що на графічних матеріалах, долучених до заяви позивача, зазначено земельний масив, запроектований для відведення військовослужбовцям учасниками АТО у власність для ведення особистого селянського господарства. Даний земельний масив на території Одеської області було визначено на виконання доручення Держземагентства України від 15.05.2014 щодо забезпечення земельними ділянками військовослужбовців-учасників антитерористичної операції у східних та південно-східних областях України.

Наказом Головного управління від 26.09.2018 № 15-6163/13-18-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» позивачу вже передано земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,1195 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які не наданні у власність або користування на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту). У зв'язку із вищенаведеним та беручи до уваги кількість учасників АТО, яким необхідно надати земельні ділянки у власність, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області запропонувало позивачу обрати іншу земельну ділянку та звернутися до Головного управління з відповідною заявою. Головне управління відмовило у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, була надана мотивована відмова.

Зазначив, що вимога про зобов’язання повторно розглянути клопотання від 31.08.2018 про надання дозволу не підлягає задоволенню, оскільки в такому разі відбудеться втручання суду у виключні (дискреційні) повноваження Головного управління Держеокадастру в Одеській області, що на думку відповідача є не припустимим. Крім того, вважає, що вимога позивача про стягнення моральної шкоди є безпідставною та необгрунтованою. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

27.12.2018 на адресу суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 60-64), в якій позивач зазначає, що він має право на отримання земельних ділянок різного цільового призначення, оскільки виключний перелік підстав відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки встановлено статтею 118 Земельного кодексу України. Посилання на кількість учасників АТО не завадило відповідачу надавати дозволи іншим особам. Зазначив, що Державний орган, діяльність якого направлена на сприяння громадянам України у вирішенні, сприянні реалізації земельних прав, свідомо, умисно, всупереч законодавства України приймає безпідставне рішення, яке позбавляє позивача можливості реалізації права на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, заявляє, що навіть суд не може зобов’язати відповідача вчинити правомірні дії.

Ухвалою суду від 17.12.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі та відкладено підготовче засідання (а.с.92).

Ухвалою суду від 22.01.2019 за клопотанням позивача підготовче засідання відкладено (а.с.103).

Ухвалою суду від 05.02.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.120).

Суд розглядає справу в порядку загального позовного провадження з повідомленням сторін в письмовому провадженні відповідно до вимог частини дев’ятої статті 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд встановив такі обставини справи.

31.08.2018 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 як учасник бойових дій звернувся до ГУ Держгеокадастру в Одеській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (а.с.7, 13-17).

До вказаної заяви позивачем було додано копії паспорта та ідентифікаційного номера, графічний матеріал, витяг з публічної кадастрової карти, копія посвідчення учасника бойових дій, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 19.06.2018 № ПІ-349/0-337/0/63-18 у зазначеному земельному масиві Головним управлінням надано 6 (шість) дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Тобто орієнтовано вільних земельних ділянок в даному земельному масиві залишилось біля дев’яти (а.с. 10).

Листом від 04.10.2018 № Т-12107/0-7077/0/37-18 ГУ Держгеокадастру в Одеській області повідомлено ОСОБА_1 про те, що на графічних матеріалах, долучених ОСОБА_1 до заяви, зазначено земельний масив, запроектований для відведення військовослужбовцям - учасникам АТО у власність для ведення особистого селянського господарства. Даний земельний масив на території Одеської області було визначено на виконання доручення Держземагентства України від 15.05.2014 щодо забезпечення земельними ділянками військовослужбовців - учасників антитерористичної операції у східних та південно-східних областях України. Наказом Головного управління від 26.09.2018 № 15-6163/13-18-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» ОСОБА_1 (як учаснику АТО) вже передано земельну ділянку у власність для ведення садівництва площею 0,1195 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність чи користування на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту). У зв'язку із вищенаведеним, та беручи до уваги кількість учасників АТО, яким необхідно надати земельні ділянки у власність, запропоновано ОСОБА_1 обрати іншу земельну ділянку та звернутися до Головного управління з відповідною заявою. Враховуючи викладене, Головним управлінням відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність (а.с.8-9).

Вважаючи, що ГУ Держгеокадастру в Одеській області допустило протиправні дії у вирішенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких вимог чинного законодавства.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За приписами частини третьої статті 22 Земельного кодексу України (надалі – ЗК України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, окрім іншого, для ведення особистого селянського господарства.

В розумінні вимог статей 81, 116 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 78 Земельного кодексу України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно до статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

За приписами частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірах, не більше 2,0 гектара.

Згідно з частиною четвертою статті 122 Земельного кодексу Україні центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

У відповідності до частини першої статті 123 зазначеного Кодексу надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Рішення уповноваженого органу виконавчої влади приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, зокрема, у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об’єднання) (частина перша статті 123 ЗК України).

У випадку формування нової земельної ділянки надання у користування земельної ділянки здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розроблення якої здійснюється на підставі дозволу, зокрема, органу виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу (абз. 6 частини першої статті 123 ЗК України).

Згідно з частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, вказаною нормою передбачено два варіанти поведінки державного органу за результатами розгляду клопотання особи про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а саме: 1) надати дозвіл або 2) надати мотивовану відмову у наданні дозволу.

При цьому підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є лише невідповідність бажаного місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, наведений у частині сьомій статті 118 ЗК України перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є вичерпним.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Матеріалами справи підтверджено, що листом від 04.10.2018 вих. № Т-12107/0-7077/0/37-18 ГУ Держгеокадастру в Одеській області повідомило позивачу, що наказом Головного управління від 26.09.2018 № 15-6163/13-18-СГ «Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення» ОСОБА_1 (як учаснику АТО) вже передано земельну ділянку у власність для ведення садівництва площею 0,1195 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення, які не надані у власність чи користування на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області (за межами населеного пункту). У зв'язку із вищенаведеним, та беручи до уваги кількість учасників АТО, яким необхідно надати земельні ділянки у власність, запропоновано ОСОБА_1 обрати іншу земельну ділянку та звернутися до Головного управління з відповідною заявою.

Оцінюючи підстави ненадання дозволу, які наведені у листі відповідача від 04.10.2018 вих. № Т-12107/0-7077/0/37-18, суд прийшов до висновку, що вони законом не передбачені, а отже є незаконними.

При цьому суд наголошує, що відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Статтею 118 Земельного кодексу України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо. Проте, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Правовий статус Головного управління Держгеокадастру в області визначено відповідним Положенням, яке затверджене Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 (далі - Положення № 333).

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру. Відповідно до пункту 10 начальник Головного управління підписує накази Головного управління.

Таким чином, рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і оформляється розпорядчим індивідуальним правовим актом - наказом Головного управління Держгеокадастру в області. Відповідно, такі рішення не можуть оформлятися листами у відповідь на клопотання заявника.

Відсутність належним чином оформленого наказу Головного управління Держгеокадастру в області про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, не зважаючи на надсилання заявнику листів про розгляд клопотання, свідчить про те, що орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом.

Лист відповідача від 04.10.2018 вих. № Т-12107/0-7077/0/37-18 у відповідь на клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, за змістом та формою не містить законних підстав для відмови в наданні такого дозволу.

Отже право позивача на отримання рішення відповідача за його клопотанням порушено неправомірними діями відповідача щодо відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області з підстав, визначених в листі від 04.10.2018 вих. № Т-12107/0-7077/0/37-18.

Стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Порушення права позивача має бути поновлене шляхом зобов’язання відповідача повторно розглянути та прийняти рішення за клопотанням від 31.08.2018 про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, з урахуванням висновків суду на підставі вимог чинного законодавства.

Тому суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.

Обраний судом спосіб захисту не порушує дискреційних повноважень відповідача щодо прийняття законного рішення про надання відповідного дозволу чи відмову в його наданні, оскільки не визначає, яке саме з цих рішень має прийняти відповідач з підстав, передбачених чинним законодавством.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відшкодувати (компенсувати) позивачу моральну шкоду в сумі 250000 (двісті п'ятдесят тисяч гривень), заподіяну протиправними рішеннями та діями, суд зазначає наступне.

Положеннями статті 56 Конституції України, гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно зі ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

На думку суду під моральною шкодою слід розуміти втрату немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Отже, в ході розгляду справи про відшкодування моральної шкоди має бути визначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами цей розмір підтверджується. Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути визначено судом залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що позивачем не обґрунтовано наявності причинного зв'язку між моральною шкодою та протиправними діями відповідача. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що саме протиправні дії відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

В обґрунтування наявності підстав для стягнення моральної шкоди позивач зазначив наступне: постійне хвилювання, спричинене безпідставними відмовами та порушенням його права на отримання земельної ділянки, відображається на підвищенні (коливанню) у нього рівня цукру в крові (з 2015 року хворіє на цукровий діабет) та у зв'язку з цим, відчуття слабкості та зниження рівня працездатності; бездіяльність посадових осіб Держгеокадастру в Одеській області відповідальних за надання дозволів учасникам АТО на розроблення проектів землеустрою, вказує на неповагу до позивача як учасника АТО та громадянина України; приниження позивача обмеженням його права на отримання земельної ділянки з урахуванням видачі дозволів іншим особам в обраному ним місці, що спричиняє йому тривалі душевні страждання; безпідставна відмова у наданні дозволу створює умови неможливості його соціальної адаптації, як внутрішньо переміщеної особи, на підконтрольній українській владі території; необхідність змінювати звичайний засіб життя, замість присвячення часу сім'ї вимушений вивчати законодавство України та судову практику щодо адміністративного судочинства з метою формування адміністративного позову та збирання доказів неправомірних дій Держгеокадастру в Одеській області, звертатися до компетентних органів за захистом своїх прав, в тому числі звертатись до суду.

Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів заподіяння йому або членам його сім’ї душевних страждань протиправними діями відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення стану здоров’я саме після отримання листа відповідача, або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій відповідачів.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди саме в сумі 250 000,00 грн.

Позивачем має бути доведено, а судом встановлено наявність такої шкоди та обгрунтований розмір її відшкодування.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факти заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв'язку між моральною шкодою і протиправними діями відповідача, а також не зазначено, з чого позивач виходив при оцінюванні заподіяної йому шкоди, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди в розмірі 250 000,00 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач є учасником бойових дій та звільнений від сплати судового збору у відповідності до вимог Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 77, 132, 139, 205, 241-246, 250, 255, 295, пунктом 15.5 Розділу VII Перехідних положень КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області про визнання відмови протиправною дією та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Держгеокадастру в Одеській області щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області з підстав, визначених в листі від 04.10.2018 вих. № Т-12107/0-7077/0/37-18.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області ( код ЄДРПОУ 39765871, місцезнаходження: 65107, м.Одеса, вул.Канатна, 83) повторно розглянути та прийняти рішення за клопотанням від 31.08.2018 про надання дозволу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, кв.Волкова, 33/66) на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Приморської сільської ради Татарбунарського району Одеської області, з урахуванням висновків суду на підставі вимог чинного законодавства.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 21 лютого 2019 року.

Суддя ОСОБА_4