Рішення № 79994545, 21.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2019 р. Справа№200/14528/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: вул. Богатирська, б. 18, м. Донецьк, Донецька область, фактичне місце проживання: м/р. Молодіжний, б. 53, кв. 82, м. Мирноград, РНОКПП: НОМЕР_1) до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради (місце реєстрації: 85327, Донецька обл., місто Мирноград, м/р. Молодіжний, б. 59; код ЄДРПОУ: 25953304) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, 19 грудня 2018 року звернувся з позовною завою до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ОСОБА_2 (відповідно до уточнених позовних вимог) про:

- визнання дії Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 призначити та виплатити допомогу при народжені дитини - ОСОБА_3 неправомірними;

- зобов’язання Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 допомоги при народжені дитини - ОСОБА_3, відповідно до заяви від 29 вересня 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що є внутрішньо переміщеною особою з 2017 року та багатодітною матір’ю. 29 вересня 2017 року позивач звернулась до відповідача із заявою про призначення допомоги при народженні третьої дитини, у відповідності до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», проте рішення відповідача в призначенні допомоги було відмовлено у зв’язку з тим, що позивач не мешкає за місцем фактичного проживання. Позивач ще раз звернулась до відповідача 20 грудня 2017 року і отримала відмову, аналогічної за змістом попередньому рішенню.

Дії відповідача вважає незаконними та такими, що порушують конституційні права позивача і тому звертається до суду за захистом своїх прав.

Відповідач надав відзив на адміністративний позов в обґрунтування якого зазначив, що позивач кілька разів звертався з заявою про призначення допомоги при народженні дитини відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» у відповідь на яке рішенням Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради йому було відмовлено у зв’язку з тим, що позивач не мешкає за місцем фактичного проживання. Вказує, що відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, якій постійно проживає разом з дитиною і призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків. Оскільки позивач є внутрішньо переміщеною особою, то на неї розповсюджується дія Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Відповідно до Порядку призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого Постанововю Кабінета ОСОБА_2 України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», комісії з питань призначення (Відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам приймають рішення про відновлення або відмову у відновленні соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Комісія, крім підстав відмови у призначенні соціальної виплати, передбачених законодавством, може відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про вири значення (відновлення) соціальної виплати.

На підставі викладеного, вважає, що управління діяло в межах своїх повноважень, виконало всі передбачені вимоги щодо розгляду заяви позивача і правомірно прийняло рішення про відмову Позивачу в призначенні допомоги при народженні дитини. Просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 26 грудня 2018 року позовну заяву залишено без руху та у зв’язку з усуненням недоліків позовної заяви, ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 січня 2019 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до вимог частини п’ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Розглянувши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 (код РНОКПП НОМЕР_1) відповідно до статті 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатний здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов’язки.

Відповідач, Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ 25953304) є суб’єктом владних повноважень, згідно статті 43 КАС України здатний особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрована за місцем проживання у ІНФОРМАЦІЯ_2 Куйбишевським РВ у м. Донецьку ГУДМС в Донецькій області 14 січня 2014 року, відповідно до паспорту серії ВТ 023677.

Відповідно до свідоцтва про народження серії I-HO № 576352, виданого 06 лютого 2014 лютого, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_5, яка народилась 02 лютого 2014 року.

Відповідно до посвідчення № 038893 від 15.05.2014 року, виданого Куйвишевською районною у місті Донецьку радою, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є багатодітною сім’єю, мають 3 доньок: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_5. Строк дії посвідчення вказано до 21 березня 2023 року.

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою, фактично проживає за адресою м/р. Молодіжний, б. 53, кв. 82 м. Мирноград, відповідно до довідки від 18 серпня 2017 року № НОМЕР_2. За тієї ж адресою фактично проживають доньки позивача - ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_5, що підтвердженно довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 18 серпня 2017 року № НОМЕР_3, № НОМЕР_4, № НОМЕР_5 відповідно.

29 вересня 2017 року позивач звернувся до органу праці та соціального населення з заявою № 1607 про призначення допомоги при народженні 3 дитини.

Рішенням Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ОСОБА_2 від 14.12.2017 року ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні допомоги при народженні дитини відповідно до п. 13 Порядку призначення і відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 08.06.2016 року № 365 та на підставі рішення комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженої рішенням виконавчого комітету Мирноградської міської ради від 13.12.2017 року № 50, у зв’язку з тим, що заявник не мешкає за місцем фактичного проживання.

Позивачка звернулась в заявою про призначення допомоги при народженні 3 дитини вдруге 20 грудня 2017 року, яку зареєстровано за № 2098, у відповідь на яку отримала відмову у призначенні допомоги при народженні дитини від 15.01.2018 року, аналогічною за своїм змістом рішенню від 14.12.2017 року.

Даючи правову оцінку фактичним обставинам, суд приходить до наступного.

Спірним питанням в даній справі є правомірність відмови відповідача у призначенні позивачу виплати допомоги при народженні дитини.

Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України.

Згідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної ОСОБА_2 України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

За приписами частини першої статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII (далі - Закон №2811) громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Згідно з ст. 1 Закону №2811, громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. У разі, коли міжнародним договором України передбачено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, застосовуються правила, встановлені цим договором. Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом ОСОБА_2 України. Роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Статтею 10 Закону №2811 передбачено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Частинами 7, 9 статті 11 Закону №2811, визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.

Судом встановлено, що позивач вперше звернулась з заявою про призначення соціальної допомоги 29.09.2017 року, а ОСОБА_5 народилась 02.02.2014 року, тобто позивач звернулась з пропущенням 12 місячного строку звернення, який встановлено законодавством.

Однак, як встановлено судом позивач з об'єктивних причин не мала змоги звернутися до відповідача з відповідною заявою, оскільки всупереч своїй волі змушена була змінювати місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції. Родина мешкала у м. Донецьку, однак у зв'язку з бойовими діями, позивачка разом з дітьми, була вимушена покинути своє місце проживання та переїхати до міста м. Мирноград (Димитров).

Позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.

Відповідно до частини 7 статті 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України.

Згідно пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної ОСОБА_2 України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. Неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 591/610/16-а та від 2 жовтня 2018 року у справі № 495/3711/17 та від 20 листопада 2018 року у справі № 226/317/17.

Відповідно до ч. 2,4 ст. 11 Закону № 2811 для призначення допомоги при народженні дитини до органу праці та соціального захисту населення за умови пред’явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Наведені положення Закону № 2811 кореспондуюся з вимогами, встановленими для надання допомоги при народженні дитини Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 27 грудня 2001 р. № 1751 (далі – Порядок № 1751).

Виплата державної допомоги була не призначена позивачу відповідно до норм Порядку № 365, у зв’язку з тим, що заявник не мешкає за місцем фактичного проживання.

Згідно ч. 2 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», від 20.10.2014 № 1706-VII (далі Закон №1706), Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до ст. 9 Закону № 1706, встановлено, що внутрішньо переміщена особа має право на отримання соціальних та адміністративних послуг за місцем перебування.

Отже, суд зауважує, що відмова у виплаті допомоги позивачу відбулось не з підстав передбачених нормами Порядку №1751, а з підстав норм п.1 Постанови Кабінету ОСОБА_2 України №637 від 05.11.2014р. "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", (далі - Постанова №637) тобто норм законодавства, яке стосується саме цієї категорії громадян.

Отже, відмову в призначенні виплат допомоги при народжені дитини позивачу здійснено в порядку зазначеному Постановою № 637.

Згідно п. 1 Постанови №637, призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296).

Судом встановлено, що позивач з донькими фактично перебуває на території України, що підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, за адресою м/р. Молодіжний, б. 33, кв. 82, м. Мирноград. Суду не надано доказів скасування наданих довідок.

Таким чином, суд встановив, що позивачем у повній мірі виконано встановлені Законом № 2811-XII вимоги для ініціювання розгляду питання про призначення допомоги. Жодних повідомлень про невідповідність або неповноту поданого пакету документів відповідачем позивачеві не спрямовувалось.

Підставою для відмови у призначенні допомоги при народженні дитини стала відсутність позивача за адресою, зареєстрованою як фактичне місце проживання внутрішньо переміщеної особи. Проте, ця обставина за Законом № 2811-XII не позбавляє позивача та її дитину права на отримання допомоги.

Суд також зазначає, що відповідно статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної ОСОБА_2 Української РСР від 27.02.1991 № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Крім того, варто зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

Зважаючи на вищевикладене, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ОСОБА_2 від 14 грудня 2017 року та від 15 січня 2018 року про відмову у призначені допомоги при народженні, прийняті відповідачем без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Суд вважає, що Позивач і її дитина є громадянами України, тобто мають такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги при народженні дитини, за ознакою місця проживання (перебування). Відповідно до правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеної у п.23 рішення «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Реалізація Позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти її права на отримання допомоги при народженні дитини. Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, суд звертає увагу, що позивачем фактично заявлений позов в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення, а відповідно до частини сьомої статті 7 Сімейного Кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_2 України.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги при народженні дитини є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Крім того, відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обовязки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна ОСОБА_2 України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Таким чином, суд зазначає, що механізм призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, встановлений Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, який затверджений постановою Кабінету ОСОБА_2 України від 08 червня 2016 року № 365, не повинен звужувати права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Правову позицію, що підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили викладено у постанові Верховного Суду від 02 травня 2018 року у справі № 226/318/17 (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 73764182).

Відповідачем суду не надано доказів, що позивач отримала допомогу при народженні дитини в іншому органі соціального захисту населення на території України.

Крім того, з урахуванням положень статті 9 КАС України, з метою повного захисту законних прав позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог з огляду на таке.

Суд дійшов висновку, що рішення Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ОСОБА_2 від 14 грудня 2017 року та від 15 січня 2018 року про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини прийняті за відсутності законних підстав для такої відмови.

З метою повного захисту порушеного права позивача, суд, задовольняючи позовні вимоги, вважає за необхідне визнати неправомірними та скасувати рішення Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ОСОБА_2 від 14 грудня 2017 року та від 15 січня 2018 року про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_8, оскільки наявність цих рішень є перешкодою для призначення допомоги при народжені дитини.

Щодо вимоги позивача зобов’язати Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ОСОБА_2 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 допомог при народжені дитини – ОСОБА_5,відповідно до заяви від 29.09.2017 року, суд зазначає наступне.

У юриспруденції дискреційні повноваження визначаються як право голови держави, уряду, інших посадовців в органах державної влади у разі ухвалення рішення з питання, віднесеного до їх компетенції, діяти за певних умов на власний розсуд у рамках закону. А в Рекомендаціях Комітету ОСОБА_2 Європи вказано, що адміністративний орган може здійснювати "дискреційні повноваження", користуючись певною свободою розсуду у разі ухвалення будь-якого рішення. Такий орган в силу (за) наявності у нього дискреційних повноважень може вибирати з декількох варіантів припустимих рішень той, який він вважає найбільш відповідним у даному випадку. За цього надано рекомендацію судам не втручатися у дискреційні повноваження державних органів.

На думку суду, з боку державних органів відбувається підміна понять, оскільки не будь-які повноваження органів влади з ухвалення рішень, є дискреційними. Дискреція діє тільки у разі, коли у рамках закону державний орган може приймати різні рішення.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності “небезпідставної заяви” за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути “ефективним” як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).

Отже, “ефективний засіб правого захисту” в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд не може підміняти орган управління праці та соціального захисту населення, уповноважений на виконання функцій з призначення допомоги громадянам, та на свій розсуд зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату допомоги при народжені дитини.

Проте судом встановлено і підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що позивачу відмовлено в призначенні допомоги при народжені дитини протиправно, і пому належним способом захисту в даному випадку буде зобов’язання відповідача розглянути заяву позивача від 29 вересня 2017 року т а надати рішення, з урахуванням висновків суду.

Враховуючи викладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог частково.

Згідно вимог п.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем сплачено судовий збір відповідно до квитанції № 0.0.1232298506.1 в розмірі 704,80 грн.

Через часткове задоволення позовних вимог суд дійшов до висновку стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради судовий збір у розмірі 352 (триста п’ятдесят дві) грн. 40 коп. на користь ОСОБА_1.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 173-183, 192-198, 210, 223-225, 227-229, 241-246, 250-251, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд.-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: вул. Богатирська, б. 18, м. Донецьк, Донецька область, фактичне місце проживання: м/р. Молодіжний, б. 53, кв. 82, м. Мирноград, РНОКПП: НОМЕР_1) до Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради (місце реєстрації: 85327, Донецька обл., місто Мирноград, м/р. Молодіжний, б. 59; код ЄДРПОУ: 25953304) про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 призначити та виплатити допомогу при народжені дитини - ОСОБА_5.

Визнати неправомірним та скасувати Рішення Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ОСОБА_2 від 14 грудня 2017 року про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_8.

Визнати неправомірним та скасувати Рішення Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ОСОБА_2 від 15 січня 2018 року про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_8.

Зобов’язати Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ОСОБА_2 повторно розглунити заяву ОСОБА_1 від 29 вересня 2017 року та надати рішення з врахуванням висновків суду.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення Мирноградської міської ради (місце реєстрації: 85327, Донецька обл., місто Мирноград, м/р. Молодіжний, б. 59; код ЄДРПОУ: 25953304) на користь ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: вул. Богатирська, б. 18, м. Донецьк, Донецька область, фактичне місце проживання: м/р. Молодіжний, б. 53, кв. 82, м. Мирноград, РНОКПП: НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 352 (триста п’ятдесят дві) грн. 40 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повне судове рішення складено 21.02.19 року.

Суддя Христофоров А.Б.