Рішення № 79994477, 08.02.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2019 року Справа № 160/8535/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Управління соціального захисту населення Соборної районної у м. Дніпрі ради, про визнати протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

11.11.2018 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), ретя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Управління соціального захисту населення Соборної районної у м. Дніпрі ради, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії з листопада 2017 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії та виплатити заборгованість за період, починаючи з листопада 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в її населеному пункті вона була вимушена покинути своє постійне місце проживання та переїхати до Соборного району м. Дніпра, де і стала на облік як внутрішньо переміщена особа. Проте відповідач з листопада 2017 року припинив їй виплату пенсії з підстав, не передбачених ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», якою визначено виключний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду, всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009. Крім того, не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016р. №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії. Позивач вважає таку бездіяльність незаконною, оскільки вона порушує її право на пенсійне забезпечення.

15.11.2018 року ухвалою суду було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 12.12.2018 року, відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 2).

30.11.2018 року на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому представник відповідача в задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що доводи позивача щодо припинення нарахування пенсії з листопада 2017 року є помилковими та спростовуються матеріалами пенсійної справи, з якої вбачається, що з 01.11.2017 року по 30.11.2017 року призначено пенсію в сумі 4 854,12 грн., з 01.12.2017 року по 31.12.2017 року в сумі 4 854,12 грн. Також представник відповідача зазначив, що позивач проживає не за місцем реєстрації перебування (фактичним місцем проживання), а за адресою: АДРЕСА_1, всупереч вимогам п. 3 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», тобто переїхала до іншого місця проживання не повідомивши про це відповідні органи. Крім того, у своїх запереченнях представник відповідача звертав увагу суду на те, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не є належним відповідачем, оскільки тільки виконувало рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Соборної районної у місті Дніпрі ради, яким було вирішено відмовити позивачу у призначені (відновлені) пенсії, а також, що позивачем не дотримано приписів ст.ст. 122, 123 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконкому Соборної районної у місті Дніпрі ради було прийнято 08.02.2018 року, а позивач звернулась до суду з позовом лише 14.11.2018 року.

Ухвалою суду від 12.12.2018 року призначено розгляд адміністративної справи №160/8535/18 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 14.01.2019 року о 16:00 год. (а.с. 30).

14.01.2019 року ухвалою суду, постановленою у судовому засіданні, залучено як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача – Управління соціального захисту населення Соборної районної у м. Дніпрі ради.

06.02.2019 на адресу суду від третьої особи надійшли письмові пояснення на позов, у якому представник пояснив, що згідно Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», на підставі заяви позивача від 21.11.2014 року їй видана довідка № НОМЕР_1. У подальшому у зв’язку з відсутністю в матеріалах особової справи позивача довідки внутрішньо переміщеної особи з відміткою про продовження терміну дії довідки та відміткою ДМС, вказана довідка від 21.11.2014 року анульована управлінням. На підставі особистої заяви позивача від 27.11.2017 року видана нова довідка від 27.11.2017 року № НОМЕР_2, яка не скасовувалась та станом на 05.02.2019 року є дійсною.

В судове засідання позивач не прибула, про дату час та місце розгляду справи повідомлена належним чином 23.01.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, наявного у матеріалах справи (а.с. 41).

Представник відповідача в судовому засіданні підтримала заперечення на адміністративний позов, викладені у відзиві на позов, не заперечувала проти подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином 28.01.2019 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, наявного у матеріалах справи (а.с. 50).

Згідно ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням відсутності заперечень з боку представника відповідача про розгляд справи в письмовому провадженні, належного повідомлення про дату, час та місце розгляду справи позивача та третьої особи, наявності достатніх доказів у матеріалах справи для вирішення спору по суті заявлених вимог, суд ухвалив здійснити розгляд справи у письмовому провадженні.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України та зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, м-н. ЗеленийАДРЕСА_2.

Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить копія її пенсійного посвідчення № НОМЕР_3, виданого Пенсійним фондом України з довічним терміном дії.

21.11.2018 року Управлінням соціального захисту населення Соборної районної у м. Дніпрі ради позивачу видано довідку про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції № НОМЕР_1.

У зв’язку з тим, що в матеріалах особової справи позивача була відсутня довідка внутрішньо переміщеної особи з відміткою про продовження терміну дії довідки та відміткою ДМС, довідка від 21.11.2014 року анульована управлінням та на підставі особистої заяви позивача видана нова довідка від 27.11.2017 року № НОМЕР_2, яка не скасовувалась та є дійсною.

Відповідно до довідки Управління соціального захисту населення Соборної районної у м. Дніпрі ради від 27.11.2017 року № НОМЕР_2 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживанням позивача є: АДРЕСА_3.

Позивач перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та отримує пенсію за віком відповідно до Закону № 1058-IV на підставі електронної пенсійної справи.

Проте, з лютого 2018 року Управління ПФУ припинило виплату пенсії ОСОБА_2 з підстави встановлення факту не проживання останньої за зазначеною у довідці адресою, що підтверджується копією витягу з протоколу № 4 від 08.02.2018 року засідання комісії по розгляду питань щодо призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам.

З заявою про поновлення виплати пенсії позивач до пенсійного фонду за місцем фактичного проживання, зазначеним у довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, не зверталась.

Отже, спір між сторонами виник з підстав припинення нарахування та виплати з листопада 2017 року позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав.

Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року №137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Таким чином, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із ч. 1 ст. 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Проте, відповідачем не наведено підстав, передбачених ст. 49 Закону №1058-IV, які слугували підставою для припинення нарахування та виплати пенсії позивачу починаючи з лютого 2018 року.

Водночас, і зміст витягу з протоколу №4 від 08.02.2018 року засідання комісії по розгляду питань щодо призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам не містить підстав, які стали підставою для припинення нарахування та виплати пенсії позивачу починаючи з лютого 2018 року.

Так, представник відповідача у відзиві на позов зазначив, що з лютого 2018 року позивачу припинено виплату пенсії за результатами обстеження матеріально-побутових умов сім’ї, про що складено акт від 05.02.2018 року № 584, яким встановлено факт не проживання позивача за зазначеною у довідці адресою.

При цьому, Закон №1058-IV не передбачає такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії як не проживання пенсіонера за вказаною адресою.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов'язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Аналогічну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 року у зразковій справі №805/402/18.

За змістом ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду справи судом встановлено, що виплату пенсії позивачу припинено саме з лютого 2018 року, що підтверджується копією витягу з протоколу № 4 від 08.02.2018 року засідання комісії по розгляду питань щодо призначення (відновлення) або про відмову у призначенні (відновленні) відповідної соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам, а не з листопада 2017 року, як зазначає позивач у позовній заяві.

Будь-яких доказів, щодо не нарахування та не отримання пенсії у період з листопада 2017 року по січень 2018 року позивачем суду не надано, також вказане спростовується протоколом призначення пенсії, копія якого наявна в матеріалах справи.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо припинення нарахування та виплати пенсії позивачу саме з лютого 2018 року, при цьому вказана бездіяльність не відповідає вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності.

Вирішуючи позовні вимоги щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області поновити нарахування та виплату пенсії та виплатити заборгованість за період, починаючи з листопада 2017 року, суд виходить з наступного.

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок № 22-1).

Згідно з пунктом 1.5 Порядку № 22-1, заява про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії, про виплату пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, поновлення виплати пенсії, про припинення перерахування пенсії на банківський рахунок та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, про виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім'ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, про виплату пенсії за довіреністю, термін дії якої більше одного року, через кожний рік дії такої довіреності, подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, - до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України. При цьому, у заяві про виплату частини пенсії непрацездатним членам сім'ї особи, яка знаходиться на повному державному утриманні, вказується адреса одержувача цієї частини пенсії.

Тобто, поновлення виплати пенсії здійснюється виключно на підставі заяви особи, якій її призначено або її законного представника.

Крім того, поновлення соціальних виплат здійснюється на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореними районними, районними у м. Києві і м. Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад згідно з Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання / перебування.

Як встановлено судом, в матеріалах справи немає доказів того, що позивач зверталася до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії.

Разом з тим, враховуючи посилання позивача у позовній заяві на адресу для листування з нею у м. Харкові, суд не виключає можливість звернення останньої з відповідною заявою до пенсійних органів за даною адресою, однак жодних доказів з цього приводу позивачем суду не надано.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на поновлення пенсії буде порушене відповідачем, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам. Отже, ці позовні вимоги є передчасними.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про поновлення нарахування та виплати пенсії є передчасною, оскільки на момент розгляду справи в суді позивачем не здійснено жодних дій для поновлення виплати пенсії, у зв’язку з чим позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Так, позивачем були надані суду достатні докази, на підтвердження безпідставного, всупереч чинному законодавству припинення виплати пенсії, як внутрішньо переміщеній особі з боку Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, разом з тим доказів щодо поновлення свого порушеного права в позасудовому порядку надано не було.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень – Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, 352,40 грн., виходячи із розрахунку 704,80:2=352,40 грн.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Управління соціального захисту населення Соборної районної у м. Дніпрі ради, про визнати протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_2 пенсії з лютого 2018 року.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, РНОКПП НОМЕР_3, судові витрати, пов’язані зі сплатою судового збору у розмірі 352,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 18.02.2019 року.

Суддя Н.Є. Сліпець