Рішення № 79993905, 15.02.2019, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/15169/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕ М УКРАЇНИ

15.02.2019 м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Бедьо В.І.

за участі секретаря судового засідання – Пазяк С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про стягнення безпідставно набутих грошових коштів

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до Ужгородської міської ради про стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Позовні вимоги мотивує тим, що рішенням ІV сесії V скликання Ужгородської міської ради № 621 від 05.02.2008 року їй було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0706 га. для індивідуального житлового будівництва, в районі вулиці Загорська , поз. 134 в м. Ужгороді.

На виконання рішення ІV сесії V скликання Ужгородської міської ради № 621 від 05.02.2008 року, позивачем 26 лютого 2009 року згідно квитанції № 14 через “Промінвестбанк” м. Ужгород було перераховано суму в розмірі 17 650,00 грн. до місцевого бюджету м. Ужгорода, з призначенням платежу: внесення коштів на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгорода. Фактично внесено кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгорода із розрахунку 25 грн. за один квадратний метр відповідно рішення Ужгородської міської ради № 99 від 23.11.2006 р. ІV сесії V скликання, та рішення ІV сесії V скликання № 245 від 21.02.2017 року.

03.02.2009 року їй був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №251516, згідно якого їй на праві власності фактично передано земельну ділянку площею 0,0706 га. Вказує, що рішення носило зобов’язальний характер для громадян яким міською радою виділено земельні ділянки для індивідуальної забудови.

Окрім того, позивач зазначив, що кошти на розвиток інфраструктури відраховуються замовниками на підставі постанови КМ України «Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів» від 24.01.2007 p. №40, яка втратила чинність на підставі постанови KM України №415 від 28.04.2009 р. Розмір відрахування залежить від вартості будівництва, однак мова про вартість будівництва при оформленні та отриманні державного акту на право приватної власності на землю не йдеться.

Крім того позивач вказує на те, що постановою Ужгородського міськрайонного суду від 14.02.2013 року , яка набрала законної сили 20.03.2014 року на підставі постанови Львівського апеляційного адміністративного суду по справі від 20.03.2014 року визнано незаконним та скасовано рішення Ужгородської міської ради № 99 від 23.11.2006 року «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва», а отже вважає, що їй було заподіяно матеріальні збитки.

Про наявність вказаного рішення суду позивач дізналася в червні 2018 року від ОСОБА_2. , яка зверталась з аналогічним позовом до суду про стягнення безпідставно набутих коштів.

З посиланням на викладене, вважаючи, що їй нанесена матеріальна шкода, позивач просить поновити їй строк позовної давності для захисту порушеного права та стягнути з Ужгородської міської ради за рахунок місцевого бюджету на її користь безпідставно отримані грошові кошти в сумі 17 650,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору.

В судовому засіданні представник позивача підтримала вимоги позову та просила його задовольнити, з підстав викладених у змісті позовної заяви.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечила проти задоволення даного позову з підстав, викладених у письмовому відзиві на позов, зокрема просить суд застосувати позовну давність до позову.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При вивченні обставин справи, судом встановлено, що рішенням ІV сесії V скликання Ужгородської міської ради № 621 від 05.02.2008 року ОСОБА_1 було надано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0706 га. для індивідуального житлового будівництва, в районі вулиці Загорська, поз. 134 в м. Ужгороді.

Судом встановлено, що рішенням IV сесії Ужгородської міської ради V скликання № 99 від 23.11.2006 р. “Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва” та рішенням IV сесії міської ради V скликання № 245 від 21.02.2007р. “Про зміни до рішення IV сесії міської ради V скликання № 99 від 23.11.2006 р.” встановлено “ при вирішенні питань про надання у приватну власність громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва (крім пільгових категорій громадян, визначених законодавством) передбачити обов’язковими наступні умови: перерахування громадянами, яким міською радою виділено земельні ділянки для індивідуальної забудови, коштів на розвиток інженерно –транспортної та соціальної інфраструктури до цільового фонду соціально-економічного розвитку міста з розрахунку 25,00 гривень за 1 квадратний метр протягом 30-ти календарних днів з моменту підпису рішення сесії міським головою”, тощо. Відповідно до п.3 рішення IV сесії міської ради V скликання № 99 від 23.11.2006 р. “Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва” – “у разі невиконання цих умов, рішення про надання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва втрачає чинність”.

Таким чином, аналізуючи зміст вищезазначених рішень, суд приходить до висновку, що однією із обов’язкових умов при вирішенні питань про надання у приватну власність громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва було перерахування громадянами яким міською радою виділено земельні ділянки для індивідуальної забудови, коштів на розвиток інженерно –транспортної та соціальної інфраструктури до цільового фонду соціально-економічного розвитку міста з розрахунку 25,00 гривень за 1 квадратний метр. Інакше, у разі невиконання умов , відповідно до п.3 рішення IV сесії міської ради V скликання № 99 від 23.11.2006 р. “Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва” –рішення про надання земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва втрачає чинність. Таким чином, рішення носило зобов’язальний характер для громадян яким міською радою виділено земельні ділянки для індивідуальної забудови.

Судом встановлено, що позивач виконуючи обов’язкові умови встановлені вищезазначеними рішеннями IV сесії міської ради V скликання № 99 від 23.11.2006 р. “Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва” та рішення IV сесії міської ради V скликання № 245 від 21.02.2007 р. “Про зміни до рішення IV сесії міської ради V скликання № 99 від 23.11.2006 р.” здійснила 26.01.2009 року перерахування коштів на розвиток інженерно – транспортної та соціальної інфраструктури з розрахунку 25,00 грн. за один квадратний метр, в загальній сумі 17 650,00 грн., з призначенням платежу: “внесення коштів згідно рішення IV сесії міської ради V скликання № 245 від 21.02.2007 р. та IV сесії міської ради V скликання № 99 від 23.11.2006 р., що підтверджується копією квитанції № 14, що приєднана до матеріалів справи.

03.02.2009 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ №251516, згідно якого їй на праві власності фактично передано земельну ділянку площею 0,0706 га. для індивідуального житлового будівництва, в районі вулиці Загорська, поз. 134 в м. Ужгороді.

Судом встановлено, що постановою Ужгородського міськрайонного суду від 14.02.2013 р. яка набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано рішення Ужгородської міської ради № 99 від 23.11.2006р. “Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва” яким встановлені обов’язкові умови при вирішенні питань про надання у приватну власність громадянам земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва.

Даною постановою встановлено, що всі питання, пов’язані з виготовленням будь-яких технічних умов будівництва житлового будинку на земельній ділянці та пов’язані з цим витрати, в т.ч. і сплата коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів згідно постанови КМ України «Про встановлення граничного розміру коштів замовників, що залучаються для розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів» від 24.01.2007 p. №40, повинні вирішуватися вже після отримання у власність земельної ділянки, а не при вирішенні питання її надання.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналізуючи в сукупності зібрані докази, суд приходить до переконання, що зобов’язання Ужгородською міською радою позивача сплатити кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгород до моменту оформлення нею права власності на земельну ділянку, яка знаходяться за вищевказаною адресою, було безпідставним.

Згідно ч. 2 ст.14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов’язковим для неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Приписи ст. 15 ЦК України передбачають право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Одним із способів такого захисту є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

У відповідності до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Суд не погоджується з позицією сторони відповідача стосовно пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду з тих підстав, що згідно положень пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на розгляд його справи судом оскільки судом встановлено , порушення відповідачем прав позивача , тому такий строк підлягає поновленню , а права позивача підлягають захисту судом.

Також суд вважає обґрунтованими доводи позивачки, що про порушення своїх прав (обізнаність щодо скасування рішення Ужгородської міської ради № 99 від 23.11.2006 року «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва») вона довідалась у червні 2018 року, від ОСОБА_2, а тому строк позовної давності підлягає поновленню.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, приймаючи до уваги, що Ужгородська міська рада після скасування постановою Ужгородського міськрайонного суду від 14.02.2013 року по справі №2-а-1024/11 рішення Ужгородської міської ради від 23.11.2006р. №99 «Про умови надання земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва», на підставі якого ОСОБА_1 перераховано відповідачу кошти на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури в районі вулиці Загорської, поз. 134 в м. Ужгороді в розмірі 17 650,0 грн., використовує ці кошти без достатніх правових підстав, а тому, враховуючи норми ч.ч. 3,4 ст. 267 ЦК України, суд приходить до висновку, що строк звернення до суду слід поновити, а позовні вимоги задовольнити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.

Відповідно ст. 141 ЦПК України суд вважає, що з відповідача слід стягнути на користь позивача сплачений нею судовий збір у розмірі 704, 80 грн.

Керуючись ст.ст. 5,1212 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76, 81, 82, 89, 141, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Поновити перебіг строку позовної давності для звернення до суду із вищевказаним позовом ОСОБА_1.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Ужгородської міської ради про стягнення безпідставно набутих грошових коштів – задовольнити.

Стягнути з Ужгородської міської ради (місце знаходження 88000, м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код ЄДРПОУ 33868924) на користь ОСОБА_1 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) безпідставно набуті грошові кошти в сумі 17 650,00 грн. (сімнадцять тисяч шістсот п’ятдесят гривень), перераховані згідно квитанції № 14 від 26.01.2009 року на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Ужгород.

Стягнути з Ужгородської міської ради (місце знаходження м. Ужгород, пл. Поштова, 3, код ЄДРПОУ 33868924) на користь ОСОБА_1 (місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1) 704,80 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцятиднів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_3