Рішення № 79993388, 24.01.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2019 року Справа № 160/8929/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучми К.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вул.Підстепна, буд.28, с.Мусіївка, Нікопольський район, Дніпропетровська область, 53280) до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, буд.17а, м.Дніпро, Дніпропетровська область, 49600) про зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2018 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд: зобов'язати Головне управління ДФС у Дніпропетровській області скасувати реєстрацію податкового звіту в реєстрі застрахованих осіб, а саме "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" від 11.01.2018 року № 39290823763 з додатками, як поданого помилково; зобов’язати відповідача скасувати вимогу про сплату боргу від 14.08.2018 року № Ф-14906-17.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що він 11.01.2018 року помилково подав "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" за № 39290823763, в якому помилково заповнив таблицю 2 "Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування фізичними особами - підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування". У серпні 2018 року відповідачем було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) у розмірі 8474,40 грн., тому він подав лист до ГУ ДФС у Дніпропетровській області, в якому просив визнати звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, як таким що подано помилково. Проте, відповідачем було повідомлено його, що наданий звіт від 11.01.2018 року за № 39290823763, вважати недійсним підстав немає. Позивач вважає неправомірними дії відповідача щодо винесення вимоги про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску, оскільки він є пенсіонером, що обрав спрощену систему оподаткування.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.11.2018 року у даній справі відкрито провадження, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

До суду 18.12.2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Головне управління ДФС у Дніпропетровській області зазначає, що згідно даних інформаційної системи фіскального органу, ФОП ОСОБА_1 11.01.2018 року подав звіт за 2017 рік, загальна сума нарахованого єдиного внеску, який підлягає сплаті - 8474,40 грн. Відповідач наголошує, що відповідно до пункту 16 Порядку № 435, відповідальним за правильність та достовірність заповнення звіту є страхувальник. У разі самостійного визначення платником бази нарахування єдиного внеску, сплата здійснюється на загальних підставах, тому вважати, що звіт є недійсним підстав немає. Враховуючи вищевикладене, відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

08.01.2019 року позивачем подано відповідь на відзив, в якому він зазначає, що всі платники, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску з деяких видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, подають до фіскальних органів за місцем проживання: заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування або одноразову сплату у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за формою згідно з додатком 3 до Інструкції № 449, в якій зазначають, у якому виді загальнообов'язкового державного соціального страхування вони бажають брати участь; копію трудової книжки (за наявності); копію документа, що посвідчує особу. Проте, жодних заяв до контролюючого органу про добровільну участь зі сплати ЄСВ позивач не подавав, договір на добровільну участь не укладав, як і не виявляв бажання сплачувати ЄСВ, тому поданий звіт не може бути підставою для нарахування податковим органом зобов'язання від якого позивач звільнений.

Представником позивача 24.01.2019 року подано письмове клопотання про розгляд адміністративної справи без його участі в порядку письмового провадження, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

У судове засідання 24.01.2019 року відповідач свого представника не направив, про день, час та місце проведення повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи.

Згідно із ч.3 ст.194 КАС України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Частиною 9 ст.205 КАС України передбачено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Керуючись приписами статей 194, 205 КАС України, суд ухвалив розглянути адміністративну справу в порядку письмового провадження, за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за №22300010002003514 від 16.01.1996 року, з 01.01.2012 року здійснюю свою діяльність за спрощеною системою оподаткування (а.с.14-15).

З 25.11.2008 року позивач отримує пенсію за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення Серія ААД №373601, отже, є звільнений від сплати єдиного соціального внеску.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач подав "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" за №39290823763, в якому заповнив таблицю 2 "Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування фізичними особами - підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування".

14 серпня 2018 року ГУ ДФС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-14906-17, якою визначено позивачу недоїмку в сумі 8474,40 грн. (а.с.16).

Судом також встановлено, що 08.10.2018 року позивачем було подано лист до ГУ ДФС у Дніпропетровській області, в якому позивач просив визнати звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску, як таким що подано помилково.

Листом від 25 жовтня 2018 року № 65611/04-36-13-20-07 відповідачем було повідомлено позивача, що наданий звіт від 11.01.2018 року за № 39290823763, вважати недійсним підстав немає (а.с.17).

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058) визначено поняття «пенсіонер» - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.

Частиною 1 ст.9 Закону України № 1058 передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 ч.1 ст. 4 вказаного Закону передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до ч.4 ст.4 Закону № 2464-VI, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Згідно з п.3 ч.1 ст.7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, фізичні особи-підприємці, які отримують зазначену пенсію і які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на підставі ч.4 ст.4 Закону № 2464-VI, проте, не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільних засадах.

Отже, твердження відповідача відносно того, що позивачем добровільно подано звіт ЄСВ за 2017 рік, тому він вважається платником єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, суд вважає помилковими. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їхньої добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Так, добровільна участь особи, яка виявили бажання бути платниками єдиного внеску, передбачає собою укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Оскільки в матеріалах справи відсутній договір про добровільну участь позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, помилкова подача позивачем звіту за 2017 рік не свідчить про його добровільну участь у системі страхування.

Відповідачем не надано суду жодних заяв поданих позивачем до контролюючого органу про добровільну участь зі сплати ЄСВ, отже, позивач не виявляв бажання сплачувати ЄСВ, тому, суд вважає, що подані звіти, не можуть бути підставою для нарахування податковим органом зобов'язання, від якого позивач звільнений.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2018 року у справі № 806/1575/16.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що винесена ГУ ДФС у Дніпропетровській області 14 серпня 2018 року вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-14906-17, якою відповідач вимагає сплатити позивача недоїмку в сумі 8 474,40 грн. є такою, що не відповідає положенням чинного законодавства України, тому підлягає визнанню протиправною та скасуванню, отже, в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно п.6 Розділу VI «Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 499 від 20.04.2015 р., вимога про сплату боргу (недоїмки) вважається відкликаною, якщо вимога органу доходів і зборів про сплату боргу (недоїмки) скасовується чи змінюється судом (господарським судом).

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача скасувати реєстрацію податкового звіту в реєстрі застрахованих осіб, а саме "Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску" від 11.01.2018 року №39290823763 з додатками, як поданого помилково, суд зазначає, що звіт сформовано та подано позивачем самостійно.

Враховуючи, що судом захищено права позивача шляхом визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДФС у Дніпропетровській області про сплату боргу від 14.08.2018 року № Ф-14906-17, суд вважає цю позовну вимогу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ча.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що поданих сторонами доказів достатньо для повного встановлення обставин справи щодо ухвалення законного судового рішення, яким позовні вимоги фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 слід задовольнити частково.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 72 - 77, 90, 139, 246 - 247, 249, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (вул.Сімферопольська, буд.17а, м.Дніпро, Дніпропетровська область, 49600; код ЄДРПОУ 39394856) про сплату боргу (недоїмки) від 14.08.2018 року № Ф-14906-17.

У задоволенні решти позову – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційної-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя Кучма К.С.