Ухвала суду № 79991413, 19.02.2019, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 132/3617/15-ц

4-с/132/1/19

Ухвала

Іменем України

19 лютого 2019 року Калинівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого Аліменко Ю.О.

секретаря Безулої К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Вінницької області скаргу ОСОБА_1, заінтересовані особи - Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, Кредитна спілка «Метроном», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, на постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_6 про опис та арешт майна (коштів) боржника в рамках зведеного виконавчого провадження №43669731 від 26 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

26.02.2018 року до суду звернувся ОСОБА_1 із скаргою, в якій просить поновити строк для звернення до суду із вказаною скаргою; скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_6 про опис та арешт майна (коштів) боржника в рамках зведеного виконавчого провадження №43669731 від 26 січня 2018 року. В обґрунтування цих вимог зазначив, що оскаржувану постанову отримав в приміщенні органу державної виконавчої служи лише 02.02.2018 року, а оскільки у період з 09.02.2018 року по 16.02.2018 року хворів, то пропустив десятиденний термін на її оскарження, який підлягає поновленню у зв’язку з поважною причиною його пропуску. Сама ж оскаржувана постанова є незаконною, оскільки нею накладено арешт на майно, яке йому не належить, оскільки на підставі Договорів купівлі-продажу від 20.12.2010 року, від 05.01.2012 року та від 21.01.2013 року ним та іншими співвласниками було продане ОСОБА_7. Державним виконавцем умисно порушено вимогу п. 5 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», за якою, виконавець за відсутності документального підтвердження належності боржнику на праві власності об’єкта нерухомого майна, яке не зареєстроване в установленому законом порядку, повинен був звернутися до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно, чого не зробив. За таких обставин дії останнього є неправомірними, а тому просить задовольнити скаргу.

13.03.2018 року до суду надійшов відзив відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області на подану скаргу, в якому заявник зазначає, що дійсно в провадженні відділу перебуває зведене виконавче провадження № 43669731 про стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів на користь КС «Метроном», ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 Здійснюючи заходи примусового виконання судових рішень, державним виконавцем направлено ряд запитів, на які отримано інформацію та документи від ГО «Дружба-Агро», за якими у боржника ОСОБА_1 були виявлені об’єкти нерухомого майна, а саме: будівля пункту штучного осіменіння 1988 р.; будівля корівника 1987 р.; будівля телятника 1990 р.; будівля телятника 1969 р.; будівля телятника 1969 р.; будівля корівника 1987 р.; будівля телятника 1987 р.; будівля зерноскладу 1963 р.; сіносховище 1987 р.; водонапірна башня із скважиною; силосна траншея; будівля ваги; огорожа МТФ; вага автомобільна. 26.01.2018 року зазначені об’єкти нерухомого майна були описані та на них був накладений арешт. Вважаючи свої дії правомірними, вчиненими в межах наданих повноважень, просить у задоволенні скарги заявнику відмовити.

Представник ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_8 в судове засідання не з’явився, згідно поданої заяви доводи, викладені у поданій скарзі підтримав та просив їх задовольнити.

Державний виконавець – Заводнюк І.М. в судове засідання не з’явилася, згідно поданої заяви просила у задоволенні скарги заявнику відмовити з підстав, зазначених у відзиві проти скарги.

Стягувачі - представник КС «Метроном» ОСОБА_9 та ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилися, згідно поданих заяв підтримали позицію державного виконавця та просили відмовити у задоволенні скарги заявнику.

Частиною 3 статті 211 ЦПК України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків:

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому, виконавець зобов’язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Положеннями частин 1, 2, 3 статті 56 вказаного Закону визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Частина 1 статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що звернення стягнення на об’єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

За частинами 3, 4 статті 50 цього ж Закону, у разі звернення стягнення на об’єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з’ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об’єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об’єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Дана норма закону кореспондується із пунктом 10 статті 440 ЦПК України, яка передбачає, що питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Як зазначено в ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Відповідно до ч. 6 ст. 48 вказаного Закону, стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області перебуває зведене виконавче провадження № 43669731, до складу якого входять: виконавче провадження № 55466164 за виконавчим листом № 132/2774/16, виданим Калинівським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Метроном» боргу у розмірі 764 097,55 грн. та судового збору у розмірі 11 461,47грн.; виконавче провадження № 52919568 за виконавчим листом № 132/1692/16-ц, виданим 27.10.2016 р. Калинівським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Метроном» боргу у розмірі 945 599,51 грн., судового збору у розмірі 14 184,74 грн. та витрат за публікацію оголошення про виклик відповідача до суду у розмірі 360 грн.; виконавче провадження № 50931658, за виконавчим листом № 132/3617/15-ц, виданим 08.04.2016 р. Калинівським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 боргу у розмірі 3 570 831,74 грн. та судового збору у розмірі 6 090 грн.; виконавче провадження № 50947244 за виконавчим листом № 132/222/16-ц, виданим 19.04.2016 р. Калинівським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 боргу у розмірі 113 000 грн., судового збору у розмірі 1 819 грн. та витрат за публікацію оголошення про виклик відповідача до суду у розмірі 180 грн.; виконавче провадження № 43580944 за виконавчим листом № 132/887/17, виданим 03.06.2014 р. Калинівським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 боргу у розмірі 2 407 900 грн. та судового збору у розмірі 3 654 грн.; виконавче провадження за виконавчим листом № 132/3090/14-ц, виданим 18.11.2015 р. Калинівським районним судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_1 боргу 1 588 400грн., судового збору у розмірі 3 654 грн. та витрат на правову допомогу у розмірі 4 000 грн.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_6 про опис та арешт майна (коштів) боржника від 26 січня 2018 року описано та накладено арешт на майно, а саме: будівля пункту штучного осіменіння 1988 р.; будівля корівника 1987 р.; будівля телятника 1990 р.; будівля телятника 1969 р.; будівля телятника 1969 р.; будівля корівника 1987 р.; будівля телятника 1987 р.; будівля зерноскладу 1963 р.; сіносховище 1987 р.; водонапірна башня із скважиною; силосна траншея; будівля ваги; огорожа МТФ; вага автомобільна.

На момент винесення цієї постанови, державним виконавцем було достовірно з’ясовано, що за боржником ОСОБА_1 право власності на зазначені об’єкти нерухомого майна в установленому законом порядку зареєстровані не були, про що свідчить надана Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 116752794 від 12.03.2018 року.

Із поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване в установленому законом порядку, в порядку п. 10 ст. 440 ЦПК України, державний виконавець до суду не звертався.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження», заходами примусового виконання рішень є заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності.

Державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно договорів купівлі продажу від 20 грудня 2010 року, від 05 січня 2012 року та від 21 січня 2013 року, ОСОБА_1 продав ОСОБА_7 належне йому майно, а саме: будівля пункту штучного осіменіння 1988 р.; будівля корівника 1987 р.; будівля телятника 1990 р.; будівля телятника 1969 р.; будівля телятника 1969 р.; будівля корівника 1987 р.; будівля телятника 1987 р.; будівля зерноскладу 1963 р.; сіносховище 1987 р.; водонапірна башня із скважиною; силосна траншея; будівля ваги; огорожа МТФ; вага автомобільна, у якості будівельних матеріалів.

Відповідно до Актів приймання-передачі майна від 22 березня 2010 року, від 03 листопада 2012 року, від 21 січня 2013 року, ОСОБА_7 фактично прийняв у свою власність зазначене майно.

Згідно частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасниками процесу не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що дані договори були в передбаченому законом порядку визнані недійсними, а так само які б спростовували факт продажу боржником іншій особі вказаного нерухомого майна.

За таких обставин, накладено арешт на майно, яке на момент винесення оскаржуваної постанови державним виконавцем, не належало боржникові ОСОБА_1, а належало іншій особі – ОСОБА_7

Таким чином, порушено права та законні інтереси фізичної особи ОСОБА_7, який не є учасником виконавчого провадження та протиправно обмежено його права щодо користування, володіння та розпоряджання своїм майном, що гарантовано Конституцією України.

У зв’язку з наведеним, суд приходить до висновку, що вимоги скарги про скасування постанови державного виконавця про опис та арешт майна боржника, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно частини 1 статті 448 та частини 1 статті 449 ЦПК України, скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

За частиною 2 статті 449 ЦПК України, пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Як встановлено судом та підтверджується копією листа від 29.01.2018 р. № 597/02.1-25/2, копію оскаржуваної постанови від 26.01.2018 р. ОСОБА_1 отримав лише 30.01.2018 р., і саме з цього часу почався відлік десятиденного строку для звернення до суду із вказаною скаргою. До його завершення, ОСОБА_1 захворів та перебував на амбулаторному лікуванні в період часу з 09.02.2018 р. по 16.02.2018 р. В подальшому для оформлення та подання цієї скарги йому необхідно було скористатися кваліфікованої правовою допомогою, зібрати необхідні докази, на що потрібен був деякий час.

Строки для оскарження дій чи бездіяльності державного виконавця є процесуальними і можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з'ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи.

Крім того при вирішенні питання про те, які підстави можна вважати поважними для поновлення строку звернення до суду з відповідною скаргою судом також має враховуватися практика Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує справедливий судовий розгляд, а виконання рішення суду є завершальною частиною розгляду цивільної справи.

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції (Європейська конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 року, ратифікована Законом України від 17.07.97 №475/97), право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". У справі Bellet v. Frаnсе Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Як випливає з рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини", правило встановлення обмежень до суду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Враховуючи наведене, підстави, вказані ОСОБА_1 є поважними та обгрунтованими, а тому пропущений строк підлягає поновленню.

Відповідно до пункту 27 частини 1 статті 353 ЦПК України, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.

Керуючись ст.ст. 10, 18, 48, 50, 56 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини», ст.ст. 2, 12-13, 211, 247, 258-260, 353, 440, 447-451 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду із скаргою на постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_6 про опис та арешт майна (коштів) боржника в рамках зведеного виконавчого провадження №43669731 від 26 січня 2018 року.

Скаргу ОСОБА_1, заінтересовані особи - Відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області, Кредитна спілка «Метроном», ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, на постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_6 про опис та арешт майна (коштів) боржника в рамках зведеного виконавчого провадження №43669731 від 26 січня 2018 року – задовольнити.

Постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області ОСОБА_6 про опис та арешт майна (коштів) боржника в рамках зведеного виконавчого провадження №43669731 від 26 січня 2018 року – скасувати.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення у порядку, передбаченому ст.354 ЦПК України.

СУДДЯ: