Рішення № 79991047, 18.02.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

18 лютого 2019 р. Справа № 120/4436/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк А.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання: Павліченко А.В.,

позивача ОСОБА_1

представника позивача: ОСОБА_2

представника відповідача: ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 (вул. Зелена, 14, с. Яришівка,, Томашпільський район, Вінницької області, 24206)

до: Головного управління ДФС у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100)

про: визнання протиправною та скасування вимоги

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Вінницькій області (далі - ГУ ДФС у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Вінницькій області № Ф-213-56 від 09.11.2018 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 23.11.2018 року отримав вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області № Ф-213-56 від 09.11.2018 року. Згідно вказаної вимоги позивач повинен сплати 15819,54 грн недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Разом з цим, позивач вказав, що з 1993 року по даний час офіційно працює на роботі та відповідно роботодавці сплачували за нього єдиний внесок, що підтверджується даними трудової книжки, а також довідками Товариства з обмеженою відповідальністю «АК Зелена Долина» та довідками пенсійного органу.

Крім того, позивач наголосив, що підприємницькою діяльністю він не займався, підприємцем зареєстрований не був. Вказана обставина підтверджується довідкою серії АА № 279158, яка видана 24.03.2008 року державним реєстратором Томашпільської державної адміністрації Вінницької області, згідно якої в Єдиному державному реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, записів про проведення реєстраційних дій щодо ОСОБА_1 не знайдено.

Таким чином, вважаючи вимогу податкового органу протиправною, з метою її скасування, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою суду від 10.12.2018 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі. Розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідно до ст. 162 та ст. 163 КАС України учасників процесу було, зокрема відповідача зобов'язано подати до суду у встановлений законодавством строк відзив на позовну заяву, позивачу установлено строк для відповіді на відзив.

27.12.2018 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача зазначає, що фізична особа - підприємець ОСОБА_1, згідно реєстраційних даних 17.05.2000 року зареєстрований за №216617500000002455, дата взяття на облік у Томашпільському відділенні Могилів-Подільської ОДПІ - 17.05.2000 року № 298. Крім того, він зареєстрований платником ЄСВ з 20.05.2000 року, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Станом на 27.12.2018 року платник податків у 6 стані (включений до ЄДР з відміткою, що свідоцтво не дійсне) із 31.01.2014 року.

6 грудня 2016 року законом №1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено низку змін до Закону 2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», які набули чинності з 01.01.2017 року, зокрема щодо нарахування та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, у тому числі тими, які обрали спрощену систему оподаткування, та особами, які проводять незалежну професійну діяльність.

Для фізичних осіб - підприємців, які обрали загальну систему оподаткування, єдиний внесок / нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

У разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов’язаний самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої зазначеним Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Фізичні особи-підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний 2017 рік, до 10 лютого наступного року.

Відповідно до змін до Закону України від 08 липня 2010 року №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» внесені Законом України від 03.10.2017 року №2148-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» з 01.01.2018 року всі фізичні особи - підприємці (ФОП), зобов’язані сплачувати соціальний внесок до 20 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

Згідно п. 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування затвердженої наказом Мін доходів України від 09.09.2013 року № 455, зареєстрованої в Мін’юсті України 19.09.2013 року за №1622/24154 фізичній особі підприємцю ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 на підставі облікових даних картки особового рахунку 7104000 «ЄСВ для фізичних осіб підприємців, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування та проводять незалежну професійну діяльність» при наявності недоїмки із сплати єдиного внеску в сумі 15819,54 грн сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф 213-56.

Таким чином, на думку представника відповідача, оскільки ОСОБА_1 перебуває на обліку в органі ДФС з 16.12.2014 року, як фізична особа-підприємець, то він зобов'язаний сплачувати єдиний соціальний внесок відповідно до вимог чинного законодавства України.

Ухвалою суду від 21.01.2019 року вирішено розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування вимоги вирішено в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні із повідомленням (викликом) сторін.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

З 1993 року по даний час ОСОБА_1 офіційно працював та працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «АК Зелена Долина».

ОСОБА_1, згідно реєстраційних даних, 17.05.2000 року зареєстрований за №216617500000002455, 17.05.2000 року взятий на облік у Томашпільському відділенні Могилів-Подільської ОДПІ за № 298.

Крім того, позивач був зареєстрований платником ЄСВ з 20.05.2000 року, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Станом на 27.12.2018 року платник податків у 6 стані (включений до ЄДР з відміткою, що свідоцтво не дійсне) із 31.01.2014 року.

23.11.2018 року позивач отримав вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області № Ф-213-56 від 09.11.2018 року. Згідно вказаної вимоги позивач повинен сплати 15819,54 грн недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску.

Вважаючи вимогу податкового органу протиправною, з метою її скасування, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;

Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до статті 5 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», зокрема відповідно до частини третьої статті 5 Закону взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014 року.

Пунктом 3 частини першої статті 1 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» визначено, що застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Приписами частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Разом з цим, як встановлено судом позивач в період з 1993 року по даний час ОСОБА_1 офіційно працює, зокрема на даний час в Товаристві з обмеженою відповідальністю «АК Зелена Долина», як найманий працівник, що підтверджується відповідною довідкою та копією трудової книжки.

У вказаний період суми єдиного соціального внеску за позивача як застраховану особу сплачувалися його роботодавцями в повному обсязі, що підтверджується випискою Пенсійного фонду України за формою ОК-5 від 26.11.2018 року.

Водночас, суд наголошує, що станом на 27.12.2018 року платник податків у 6 стані, а саме: включений до ЄДР з відміткою, що свідоцтво не дійсне, із 31.01.2014 року. Вказані обставини визнаються відповідачем.

Тому, беручи до уваги, що починаючи із 31.01.2014 року свідоцтво позивача є недійним, підприємницької діяльності він не здійснював, а у спірний період нарахування єдиного соціального внеску за позивача, як за застраховану особу, здійснювалося його роботодавцями, суд вважає вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області № Ф-213-56 від 09.11.2018 року протиправною, та такою що підлягає скасуванню.

Разом з тим, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (п.4.1.4 пп. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України).

Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності.

А із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що провадить підприємницьку діяльність. При цьому, підприємницьку діяльність позивач не здійснював, а його свідоцтво є недійсним із 31.01.2014 року.

Водночас, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.200, «Булвес»АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02.11.2004 в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ винесена відповідачем вимога про сплату боргу (недоїмки) не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску роботодавцем. В свою чергу трактування відповідачем законодавства призвело до необхідності виплати додаткових коштів (зайвих витрат) позивачем, за умови відсутності доходу від відповідної діяльності.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем протиправно винесена вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф 213-56 від 09.11.2018 року, а тому позовні вимоги про визнання протиправною та скасування вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд задовольняє позов повністю, то на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Вінницькій області про сплату боргу (недоїмку) № Ф 213-56 від 09.11.2018 року щодо сплати недоїмки з єдиного внеску ОСОБА_1 в сумі 15819,54 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2, адреса: вул. Зелена, 14, с. Яришівка,, Томашпільський район, Вінницької області, 24206) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39402165, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100) витрати зі сплати судового збору в сумі 704,80 грн (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2, адреса: вул. Зелена, 14, с. Яришівка,, Томашпільський район, Вінницької області, 24206)

Відповідач: Головне управління ДФС у Вінницькій області (код ЄДРПОУ 39402165, адреса: вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, Вінницька область, 21100)

Повний текст рішення виготовлено: 21.02.2019 року

Суддя Чернюк Алла Юріївна