Постанова № 79984908, 19.02.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/248/19Головуючий по 1 інстанції Категорія: 304090200 Кирилюк Н.А. Доповідач в апеляційній інстанції Василенко Л.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів:

головуючого Василенко Л.І.

суддів: Бородійчука В.Г., Карпенко О.В.

розглянувши в письмовому провадження в м. Черкаси апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 жовтня 2018 року (постановлене в приміщенні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області під головуванням судді Кирилюк Н.А. 26 жовтня 2018 року) у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості,:

в с т а н о в и в :

У вересні 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Свої вимоги мотивувало тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 11 жовтня 2010 року ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 1000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана нею заява на отримання кредиту разом із «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складають між нею та банком договір про надання банківських послуг.

Відповідач при укладенні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

Згідно п. 2.1.1.7.6 Договору при порушенні позичальником строків платежів по якомусь з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. та 5 % від суми позову.

Власник карти зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 Договору.

Позивач зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.

Відповідач не надав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, тому станом на 22 серпня 2018 року має заборгованість за тілом кредиту в сумі 1283 грн. 75 коп., 10687 грн. 44 коп. - відсотки за користування кредитом, 8097 грн. 49 коп. пені, 500 грн. штрафу (фіксована частина) і 1003 грн. 43 коп. штрафу (процентна складова).

Позивач просив суд стягнути із ОСОБА_4 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 21572,11 грн. за кредитним договором № б/н від 11.1.0.2010 та судові витрати в сумі 1762 грн.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 жовтня 2018 року в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору, умов, на яких він укладався, в тому числі і щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами та строку дії кредитного договору, а наданий позивачем розрахунок не може слугувати підтвердженням укладення кредитного договору, оскільки по суті є письмовим обґрунтуванням заявлених вимог.

В апеляційній скарзі, поданій 27.12.2018, АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 жовтня 2018 року та ухвалити нове, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, на недоведеність обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків обставинам справи.

Зазначає, що відповідач висловив згоду про укладення договору особистим підписом в анкеті-заяві та з моменту її підписання, між клієнтом та банком був укладений договір про приєднання.

Згідно наказу №СП-2010-64 від 21.01.2010 була затверджена процедура ідентифікації клієнта, згідно до якої клієнт лише при оформленні першого продукту банку проходить повну ідентифікацію, а саме заповнює анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також сканується паспорт клієнта.

Відповідно до наказу № СП-2010-599 від 31.05.2010, при оформленні кредитної картки за ініціативою клієнта забороняється повторне заповнення анкети-заяви, достатньо лише фотографування клієнта з карткою.

11.10.2010 при зверненні ОСОБА_4 до відділення банку їй було відкрито картковий рахунок та видано картку «Універсальна» з встановленням початкового ліміту 1000 грн. Факт отримання кредитної картки «Універсальна» було зафіксовано фотографуванням за допомогою Web-камери. Доказів, що на фото зображено не відповідача, а іншу особу матеріали справи не містять.

Активація нею картки та користування нею свідчить про укладення сторонами кредитного договору.

Щодо зміни кредитного ліміту зазначає, що Банк керувався п. 2.1.1.2.3, п. 2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, де визначено, що клієнт дає згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити кредитний ліміт, що неодноразово було здійснено банком та відображено у виписці по рахунку.

Вважає, що судом першої інстанції не було проаналізовано, що всі операції за кредитним договором чітко відображені в розрахунку.

Суд не перевірив розрахунок та доводи банку про те, що позичальник користувався грошовими коштами, виконував умови кредитного договору, частково сплачуючи заборгованість, у тому числі відсотки, пеню та комісію, а отже визнав свої зобов'язання за угодою та розміри встановлених обов'язкових платежів.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно д п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи вищенаведене, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Згідно ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Згідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що звертаючись до суду з позовом, АТ КБ «ПриватБанк» в обґрунтування своїх вимог надав копію анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 11.10.2010, копію довідки про умови кредитування від 25.10.2010, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, розрахунок заборгованості за договором №б/н від 11.10.2010 та копію паспорта ОСОБА_4 (а.с. 5-26).

Відповідно до п. 1.7 Статуту АТ КБ «Приватбанк» рішенням Єдиного акціонера Банку від 21 травня 2018 року № 519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк». Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» став правонаступником всіх прав та зобов'язань публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (а.с. 31-32).

11 жовтня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 укладено договір про надання банківських послуг, який складається із анкети-заяви, Умов та правил надання банківських послуг, а також Тарифів та Пам'ятки клієнта (а.с. 9).

З анкети-заяви від 11 жовтня 2010 року, яка підписана відповідачем вбачається, що ОСОБА_5 заповнено графи, які містять дані про її особу, дату народження, місце проживання, контактної інформації.

З перерахованих у заяві послуг вона просила надати їй заробітну картку, про що міститься відмітка у відповідній графі, також міститься відмітка у графі «ідентифікація з паспортом», проте, графа про бажання отримати платіжну картку кредитка «Універсальна» залишилась не заповнена, так само, як графа із зазначенням бажаного кредитного ліміту за цією карткою.

Із змісту вказаної анкети-заяви вбачається, що вона ознайомлена і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які їй було надано для ознайомлення у письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщено на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua, вона зобов'язується виконувати вимоги Умов і Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua.

Втім, заява не містить відомостей про те, що відповідач не лише ознайомився зі змістом Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», а також отримала саме ці умови та правила, з якими вона погодилась. За відсутності у сторони цих стандартних умов та правил банку, які є невід'ємною частиною договору, оскільки містять його істотні умови, які в анкеті-заяві не викладені, сторона не має можливості свідомо здійснити своє волевиявлення при укладенні договору та дотримуватися його умов, тобто визначити свою поведінку за цими правилами, що є необхідною умовою для вільного волевиявлення особи при укладенні правочину, передбаченого ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Згідно довідки про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду по договору SAMDN55000036693507, датованої 25.10.2010 ОСОБА_5 ознайомилась з фінансовими умовами надання кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» і прикладами розрахунку суми сплати за використання кредитних коштів, про що поставила свій підпис (а.с. 10).

З наведеної довідки вбачається, що ОСОБА_5 була ознайомлена із фінансовими умовами надання кредитки саме по договору SAMDN55000036693507, однак самого договору за № SAMDN55000036693507, а також доказів того, що така картка видавалась, який строк її дії та чи перевидавалась вона на новий строк позивачем надано не було.

Крім того, Банком до позову додана копія паспорта ОСОБА_4, виданого 24 липня 2011 року Смілянським МВ УМВС України в Черкаській області (а.с. 26).

Доказів того, що до анкетних даних ОСОБА_5 були внесені зміни щодо прізвища та, відповідно, підстав такого внесення позивачем не надано, а тому не доведено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 є однією і тією ж особою, що вірно зазначено судом першої інстанції.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утримуватися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).

Умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором № б/н від 11.10.2010, який розділений на дві частини, а саме станом на 31.05.2015, з 25.10.2010 по 31.05.2015, та 22.08.2018, з 01.06.2015 по 22.08.2018, є аналітичним документом банку, складеним в односторонньому порядку, що не був погоджений з відповідачем, тому не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.

В розумінні ст. 9 Закону України від № «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов'язкові реквізити, а саме назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні вимоги до первинних документів визначені також в Положенні про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, чинному на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків, а також в Положенні про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України від 07.07.2018, чинного на час звернення до суду з позовом.

Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків).

Первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку (п. 51 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, чинного на час звернення до суду з позовом).

Враховуючи викладене, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є первинним документом, оскільки не відповідає наведеним вимогам.

Отже, належних та допустимих доказів виникнення заборгованості у відповідача за кредитним договором № б/н від 11.10.2010, в розумінні ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та вищевказаних Положень, позивач, при наявності процесуальної можливості, не надав, тому суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги розрахунок банку з підстав його неналежного оформлення.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

До позовної заяви Банком була додана заява про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, в якій просив суд розглядати справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 34).

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20.09.2018 клопотання АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, розгляд справи призначено на 26.10.2018 у порядку спрощеного провадження за наявними матеріалами (а.с.40).

У позовній заяві не вказано, що позивач не має змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. Надалі будь-яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити позивач із зазначенням об`єктивних причин неможливості їх надання останній не подавав.

Крім того, як зазначено вище, саме за клопотанням позивача справа слухалась в спрощеному провадженні за наявними матеріалами справи, проте скаржником до апеляційної скарги додані нові докази, які не досліджувались судом першої інстанції.

Зокрема, в апеляційній скарзі банком зазначено, що внутрішнім наказом АТ КБ «ПриватБанк» №СП-2010-64 від 21.01.2010 була затверджена процедура ідентифікації клієнта, згідно до якої клієнт лише при оформленні першого продукту банку проходить повну ідентифікацію, а саме заповнює анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а також сканується паспорт клієнта, а наказом № СП-2010-599 від 31.05.2010 визначено, що при оформленні кредитної картки за ініціативою клієнта забороняється повторне заповнення анкети-заяви, достатньо лише фотографування клієнта з карткою.

Також до апеляційної скарги банком додані копії фото, на яких зображена, за твердженням позивача, ОСОБА_4 із кредитними картками.

Проте, на підтвердження наведеного, скаржником, як суду першої так і апеляційної інстанцій не було надано відповідних наказів, а із доданих копій фото визначити, коли вони зроблені та які саме картки відповідач тримає є неможливим (а.с. 66-67).

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, банк повинен довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та, відповідно, на умовах встановлених договором.

Однак, банком це зроблено не було, внаслідок чого апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не надав до суду належних доказів щодо укладення між сторонами договору та досягнення ними згоди щодо всіх умов кредитного договору, крім того, анкета-заява №б/н від 11.10.2010 не містить відомостей про оформлення відповідачем кредитного договору у розмірі і на умовах, обумовлених у позові, хоча саме її позивач зазначає в якості договору за яким просить стягнути кредитну заборгованість.

Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, за наведеними у скарзі доводами, апеляційний суд не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий Л.І. Василенко

Судді: В.Г. Бородійчук

О.В. Карпенко