Постанова № 79984438, 20.02.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/253/19Головуючий по 1 інстанції Кирилюк Н.А. Категорія: 304090200 Доповідач в апеляційній інстанції - Бородійчук В.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року Апеляційний суд Черкаської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Бородійчука В.Г.,

суддів Василенко Л.І., Карпенко О.В.

секретаря Анкудінова О.І.

розглянувши у судовому засіданні в місті Черкаси в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 жовтня 2018 року (ухвалене 26 жовтня 2018 року в приміщенні Смілянського міськрайонного суду Черкаської області під головуванням судді Кирилюк Н.А.) у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши сторони, Апеляційний суд Черкаської області, -

в с т а н о в и в :

11 вересня 2018 року АТ КБ «Приватбанк» (далі - Банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_3 звернувся до Банку з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав Заяву № б/н від 13 вересня 2010 року, згідно якої отримав кредит в розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява на отримання кредиту разом із запропонованими ПАТ КБ «Приватбанк» Тарифами банку, Умовами та правилами надання банківських послуг складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг.

Посилаючись на те, що ОСОБА_3 станом на 22 серпня 2018 року має заборгованість за відсотками в сумі 16293 грн. 41 коп. у зв'язку з чим йому було нараховано 9593 грн. 65 коп. пені, 500 грн. штрафу (фіксована частина) і 853 грн. 98 коп. штрафу (процентна складова).

В зв'язку з вищевикладеним АТ КБ «Приватбанк», як правонаступник ПАТ КБ «Приватбанк», просило стягнути з ОСОБА_3 заборгованість у розмірі 18433,54 грн. за кредитним договором № б/н від 13 вересня 2010 року.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 жовтня 2018 року відмовлено АТ КБ «Приватбанк» в позові до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості в повному обсязі.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд виходив з того, що судом не встановлено факту укладення кредитного договору, суми кредитної заборгованості, розміру відсотків, під які видався кредит, та строку дії кредитного договору, а тому позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» є не доведеними, відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, АТ КБ «Приватбанк» оскаржило його в установленому порядку до суду апеляційної інстанції.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, представник АТ КБ «Приватбанк» зазначив, що рішення прийняте без повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі та з порушенням норм процесуального і матеріального права.

А тому просить скасувати рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 жовтня 2018 року та ухвалите нове, яким задовольнити позов АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу до Апеляційного суду Черкаської області не надходив.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У відповідності до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 13 вересня 2010 року, АТ КБ «Приватбанк» на підтвердження своїх вимог надало анкету-заяву ОСОБА_3 про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «Приватбанк» 13 вересня 2010 року, в якій зазначено особисту інформацію відповідача: а саме: ім'я по-батькові, серію та номер паспорта, адресу проживання.

Разом з тим, дана заява не містить відомостей про те, що він не лише ознайомився з її змістом, а й отримав ці умови та правила, з якими він погодився, про що має бути зазначено в документі.

За відсутності у сторони цих стандартних умов та правил банку, які є невід'ємною частиною договору, оскільки містять його істотні умови, які в заяві-анкеті не викладені, сторона не має можливості свідомо здійснити своє волевиявлення при укладенні договору та дотримуватися його умов, тобто визначити свою поведінку за цими правилами, що є необхідною умовою для вільного волевиявлення особи при укладенні правочину, передбаченого ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Також, в анкеті заяві зазначено, що ознайомившись з Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами банку, позичальник просить надати перераховані нижче послуги: платіжна картка «Універсальна», зарплатна картка, картка «Gold», пенсійна картка, ощадкнижка (депозит), дебетова особиста книжка та ідентифікація з паспортом.

ОСОБА_3, згідно до проставленої ним відмітки, обрано послугу ідентифікація з паспортом, однак у бланку анкети-заяви, в порушення вимог її заповнення та оформлення, останнім не заповнена графа кредитного ліміту, що унеможливлює встановлення обставини дійсних намірів відповідача щодо отримання відповідної визначеної суми коштів.

В матеріалах справи містить довідка, яка надана позивачем, про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду по договору SAMDN550000035862131, ІПН НОМЕР_1 (а.с. 11)

Проте, в приведеній анкеті-заяві відсутня графа про те, що клієнт отримав карту «Універсальну» та ПІН-код до неї, яка крім того має бути скріплена підписом позичальника. Також відсутні данні й про отримання ОСОБА_3 картки, як і підстав на яких вона видавалась позичальнику, та, відповідно, умов на яких останній повинний був діяти і обслуговуватись.

Твердження Банку про те, що ОСОБА_3 13 вересня 2010 року отримав банківську картку, яка періодично перевипускалась, а строк дії договору, відповідно, пролонгувався з поповненням карткового рахунку новими сумами кредитного ліміту є недоведеними, оскільки матеріали справи не містять даних про те, що відповідач отримував від позивача картки та «ПІН-коди» до них.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року (6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).

Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором № б/н від 13 вересня 2010 року, який розділений на дві частини, а саме станом на 31.05.2015 року (а.с.5-7), та 22.08.2018 року (а.с. 8-9) (без зазначення початкової дати виникнення заборгованості) остання становить нараховані відсотки 16293,41 грн.; нарахована пеня 9593,65 грн.; загальна заборгованість 17079,56 грн.; заборгованість по судовим штрафам 1353,98 грн. (а.с. 8-9).

Згідно п. 2.1.1.12.2 Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (далі - Умови) в разі непогашення Клієнтом боргових зобов'язань за кредитом до 25 числа місяця, що слідує за місяцем, в якому були здійснені трати, за користування кредитом клієнт сплачує банку проценти.

При непогашенні суми простроченого кредиту згідно п. 2.1.1.12.6.1. договору на суму від 100 грн., клієнт сплачує банку пеню відповідно до встановлених тарифів, що діють на дату нарахування та викладенні на банківському сайті. Пеня нараховується в день нарахування відсотків за кредитом.

Проте, розрахунок боргу за договором № б/н від 13.09.2010 року не містить жодних відомостей щодо наявності заборгованості за тілом кредиту.

Також, не можна встановити, суму боргового зобов'язання, що згідно п.2.1.1.12.2; п. 2.1.1.12.2.1; п. 2.1.1.12.6.1; п. 2.1.1.7.6 Умов, нараховувалися відсотки, пеня, штрафи.

Крім того, даний розрахунок є аналітичним документом банку, складеним в односторонньому порядку, що не був погоджений з відповідачем, тому не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.

В розумінні ст. 9 Закону України від № «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов'язкові реквізити, а саме назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні вимоги до первинних документів визначені також в Положенні про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, чинному на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків, а також в Положенні про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України від 07.07.2018, чинного на час звернення до суду з позовом.

Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов'язків).

Первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку (п. 51 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, чинного на час звернення до суду з позовом).

Враховуючи викладене, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є первинним документом, оскільки не відповідає наведеним вимогам.

Виходячи зі змісту ст. 22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», документами, які можуть підтвердити факт проведення розрахункових операцій, є такі види розрахункових документів, платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер.

Згідно п. 17.1 ст. 17 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» обов'язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами НБУ. Постановою Національного банку № 22 від 21 січня 2004 року встановлені вимоги до оформлення вищезазначених розрахункових документів.

ПАТ КБ «Приватбанк», під час розгляду справи в суді першої інстанції, не надав суду належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та згідно якого можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу згідно заяви б/н від 13 вересня 2010 року та встановити рахунок, на який були перераховані вищезазначені кредитні кошти.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про платіжні системи» платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Тобто, з урахуванням вищевикладеного, вбачається, що використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.

Посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що підписання заяви-анкети позичальником є приєднання до запропонованих банком Умов та правил надання банківських послуг, оскільки заява є невід'ємною частиною кредитного договору та визнання відповідачем факту підписання заяви і отримання кредитної картки, є безпідставними, оскільки із підписаної анкети-заяви не вбачається, який кредитний ліміт за платіжною карткою установлений позичальнику, що унеможливлює встановлення обставин дійсних намірів відповідача щодо отримання відповідної визначеної суми коштів.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, банк повинен довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та, відповідно, на умовах встановлених договором.

Однак банком це зроблено не було, внаслідок чого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в матеріалах справи відсутні докази укладання кредитного договору, саме на тих умовах які заявлені позивачем.

Таким чином суд першої інстанції розглянув позовні вимоги саме в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих позивачем.

Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У свою чергу суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Крім того ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо докази не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

До позовної заяви Банком була додана заява, в якій просив суд розглядати справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а.с. 35-36).

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 20 вересня 2018 року клопотання АТ КБ «Приватбанк» задоволено, розгляд справи призначено на 26 жовтня 2018 року у порядку спрощеного позовного провадження за наявними матеріалами справи (а.с. 41).

У позовній заяві не вказано, що позивач не має змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. Надалі будь-яких письмових звернень до суду із зазначенням доказів, які бажає долучити позивач із зазначенням об'єктивних причин неможливості їх надання, останній не подав.

Крім того, саме за клопотанням позивача справа слухалась в спрощеному провадженні за наявними матеріалами справи, проте Банком до апеляційної скарги додані нові докази, що не досліджувались судом першої інстанції.

Надана Банком комп'ютерна роздруківка фотознімку відповідача з пластиковою карткою (а.с. 70-72), не може бути прийнята судом, як належний та допустимий доказ, оскільки на фотознімку не відображено інформації щодо номера цієї картки, терміну дії та на підставі якого саме договору вона видавалася.

У підтвердження доводів заборгованості за кредитним договором, позивач надав Апеляційному суду розрахунок заборгованості за договором б/н від 13.09.2010 року укладеного між сторонами, який визначений періодом з 01.01.1999 року по 24.12.2018 року, як аналітичний документ банку, складений в односторонньому порядку, що не був погоджений із відповідачем, тому він також не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу (а.с. 58-67).

Наявна в матеріалах справи паперова копія електронної виписки по карткових рахунках, не посвідчена у порядку, передбаченому законом (а.с. 68, 69).

Таким чином доводи, викладені в апеляційній скарзі про те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до невірного вирішення спору, що, відповідно, є підставою для його скасування, з огляду на викладене, є безпідставними.

У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Апеляційний суд Черкаської області, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення.

Рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 26 жовтня 2018 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Головуючий

Судді

Повний текст постанови виготовлено 20 лютого 2019 року.