Ухвала суду № 79984377, 14.02.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/195/19 Справа № 711/3420/18 Категорія: ч.1 ст. 125 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції Угорчук В. В. Доповідач в апеляційній інстанції Соломка І. А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів при секретарі Соломки І. А. Поєдинка І. А., Торопенка М. В. Бєлан О. В.з участю прокурораРідзель О.В.,

обвинуваченого ОСОБА_7,

захисника Гнатюк Г.І.,

потерпілого ОСОБА_9,

представника потерпілого Андріяша Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси матеріали кримінального провадження № 12018251010000264 за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні Хоменко М.Д., представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката Андріяша Р.П., на вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02.10.2018 року, яким:

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець с. Коврай Золотоніського району Черкаської області, громадянин України, житель АДРЕСА_1, маючий на утриманні 2-х малолітніх дітей, раніше не судимий,

визнаний невинуватим та виправданий у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_9 залишено без розгляду.

в с т а н о в и л а :

Органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався у тому, що він, близько 15 години 02 січня 2018 року, перебуваючи неподалік ділянки № НОМЕР_1 ЧМОСТ (Черкаське міське об'єднання садівничих товариств) «Садівник», що розташоване по вул. Чайковського в м. Черкаси, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння на спричинення тілесних ушкоджень, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, наніс не менше 5 ударів правою та лівою рукою в область голови та обличчя потерпілому ОСОБА_9, тим самим спричинив потерпілому тілесні ушкодження у вигляді синця лівої виличної ділянки, проявів забою м'яких тканин лівої лобово-скронево-тім'яної та лобово-тім'яної ділянок, які відповідно до висновку експерта № 02-01/508 від 23.04.2018 відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Дії ОСОБА_7 органами досудового розслідування кваліфіковано за ч.1 ст. 125 КК України, як умисне легке тілесне ушкодження.

Вироком Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 жовтня 2018 року ОСОБА_7 визнано невинуватим та виправдано в пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за недоведеністю вчинення ним даного кримінального правопорушення.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, прокурор у кримінальному провадженні Хоменко М.Д. подав апеляційну скаргу в якій просив його скасувати через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду , викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначити покарання за ч. 1 ст. 125 КК України у вигляді штрафу у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

В обгрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що судом не додержано вимог ст. 94 КПК України та не проведено повне, неупереджене дослідження всіх обставин кримінального провадження. Судом не надано належної оцінки сукупності доказів, безпідставно визнано окремі висновки судових експертиз недопустимими доказами, в зв'язку з чим вирок не відповідає вимогам ст. 370 КПК, оскільки суд не спростував доводи прокурора про визнання недопустимими доказами висновку експертів № 02-01/18 від 04.01.2018 та № 02-01/508 від 16.04.2018.

Також вказує на те, що поза увагою суду залишились покази обвинуваченого ОСОБА_7, який давав незмінні та послідовні покази про нанесення 02.01.2018 тілесних ушкоджень ОСОБА_9 та погоджувався з висновками судово-медичних експертиз.

В апеляційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_9 - адвокат Андріяш Р.П., вважаючи вирок суду незаконним, просив його скасувати через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, невідповідність висновків суду , викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України , та засудити за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а також стягнути з ОСОБА_7 збитки за моральну шкоду, завдану потерпілому ОСОБА_9, в сумі 10000 грн.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що судом першої інстанції не дотримано ст. 87 КПК України при визнанні доказів недопустимими. Вважає, що при отриманні вказаних доказів права обвинуваченого ОСОБА_7 жодним чином не були порушені.

Суд першої інстанції залишив поза увагою показання свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які зазначили в своїх показаннях, що між обвинуваченим та потерпілим відбувся конфлікт в ході якого обвинувачений ОСОБА_7 дав декілька ляпасів по обличчю потерпілого ОСОБА_9, що підтверджується висновком експерта № 02-01/18 від 04.01.2018 та № 02-01/508 від 23.04.2018.

Також, судом першої інстанції залишено поза увагою те, що обвинувачений ОСОБА_7 під час надання показів, виступу в дебатах, визнав свою вину у вчиненні злочину в якому він обвинувачується та підтвердив той факт, що він дійсно потерпілому наносив тілесні ушкодження руками по голові, не згідний був лише з кількістю нанесених ударів.

Заслухавши доповідача, думку прокурора Рідзель О.В., яка підтримала подані прокурором у кримінальному провадженні та представником потерпілого апеляційні скарги; думки потерпілого ОСОБА_9 та його представника - адвоката Андріяша Р.П., які підтримали апеляційні скарги представника потерпілого та прокурора у кримінальному провадженні; думки обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника Гнатюк Г.І., які заперечували проти їх задоволення, просили виправдувальний вирок суду залишити без змін, оскільки він є законним і обґрунтованим; повторно дослідивши матеріали кримінального провадження в межах апеляційних вимог прокурора, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що вони до задоволення не підлягають, виходячи з наступного.

Статтею ст. 62 Конституції України гарантується, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому КПК України, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

В п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 року зазначено про недопустимість обвинувального ухилу при вирішенні питання про винність чи невинність підсудного. Всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення, і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов'язаний постановити виправдувальний вирок.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, якщо не буде доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

Згідно з вимогами п.1 ч.3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи виправданою, у мотивувальній частині вироку зазначається формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, яким керувався суд.

Колегія суддів вважає, що районний суд виконав всі вимоги закону, а тому відсутні будь-які правові підстави для скасування виправдувального вироку.

Так, оцінивши досліджені у кримінальному провадженні докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності і достатності, суд першої інстанції обґрунтовано ухвалив виправдувальний вирок, пославшись на п.2 ч.1 ст. 373 КПК України, так як дійшов правильного висновку, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину в якому він обвинувачується не доведена, оскільки суду не надано безспірних, належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, навіть за умови, що обвинувачений частково визнав свою винуватість.

В п. 146 справи «Барбера, Мессегуэ и Джабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного.

Так, на думку державного обвинувачення, вина ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення доводиться зібраними по справі доказами - матеріалами кримінального провадження №12018251010000264, які надані суду, зокрема:

- даними протоколу слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_9 від 01.03.2018;

- даними висновку експерта № 02-01/508 від 23.04.2018.

Крім того, на підтвердження пред'явленого обвинувачення, орган досудового розслідування послався на показання свідків ОСОБА_12, ОСОБА_13, та показання обвинуваченого ОСОБА_7.

Колегія суддів вважає, що за результатами судового розгляду суд першої інстанції правильно встановив, що державним обвинуваченням не доведено, що обвинуваченим ОСОБА_7 вчинено кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 125 КК України.

Цей висновок суду ґрунтується на належних, допустимих, достовірних, а в сукупності достатніх доказах, досліджених під час судового розгляду.

Крім того, колегією суддів в порядку ч.3 ст. 404 КПК України проведено повторне часткове дослідження доказів, під час якого допитано:

- обвинуваченого ОСОБА_7, який підтвердив показання , дані в суді першої інстанції, та пояснив, що 02.01.2018 року на садовій ділянці разом із потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_12 він допомагав ОСОБА_13 спиляти гілку на дереві. Він, ОСОБА_9 та ОСОБА_12 відтягували мотузкою гілку, але мотузка порвалася . Потерпілий ОСОБА_9 став конфліктувати з ним, намагався вдарити, між ним та ОСОБА_9 почалась штовханина. Він двічі наніс ляпаси зовнішньою стороною долоні в лобну частину голови ОСОБА_9. Їх розборонив ОСОБА_12 В той день він не бачив у ОСОБА_9 тілесних ушкоджень.

- свідка ОСОБА_13, який підтвердив показання, дані ним в суді першої інстанції , та пояснив, що сусіди по садовій ділянці допомагали йому спиляти гілку на дереві. Він пиляв гілку, будучи на дереві, а ОСОБА_12, ОСОБА_7 і ОСОБА_9 знаходились внизу і відтягували гілку мотузкою. Поки він злазив з дерева ОСОБА_7 та ОСОБА_9 посварилися, штовхалися. ОСОБА_7 відштовхнував ОСОБА_9 і махав руками, один раз завдав потерпілому ляпаса по голові. Бійки між ними не було. Синців та ссаден на обличчі ОСОБА_16 не бачив.

- свідка ОСОБА_12, який підтримав показання, дані ним в суді першої інстанції, та пояснив, що 02.01.2018 перебував в садовому кооперативі. Він, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 стояли розмовляли, до них підійшов ОСОБА_13 та попросив допомоги спиляти гілку на дереві. ОСОБА_7 та ОСОБА_9 тягнули за мотузку, в цей час мотузка порвалась та вдарила ОСОБА_7. Між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 почалась штовханина, він їх розбороняв. Бачив, що ОСОБА_9, закривши голову руками, йшов на ОСОБА_7, а останній відштовхував його. Ударів ніхто не наносив, можливо були ляпаси. Після цієї події слідів тілесних ушкоджень на обличчі потерпілого ОСОБА_9 не помітив.

Потерпілий ОСОБА_9 не був допитаний судом першої інстанції, оскільки на неодноразові виклики не прибував в судові засідання, тому з врахуванням позицій, викладених в постанові Верховного Суду від 28.03.2018 № 51-424км18, розгляд провадження було проведено у відсутність потерпілого, про що винесено відповідну ухвалу.

В суді апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_9 пояснив, що 02.01.2018 він прийшов на присадибну ділянку в садовий кооператив по вул. Рябоконя в м. Черкаси. Сусід ОСОБА_13 попросив натягнути гілку, щоб спиляти. Він разом з ОСОБА_7 натягували мотузку, останній почав його ображати, а потім підійшов з правового боку та кулаком наніс удав в лівий бік, в область лоба, він закрив обличчя та почав відходити. ОСОБА_7 наніс йому близько 10 ударів в обличчя, голову. При конфлікті з ОСОБА_7 були присутні ОСОБА_12 та ОСОБА_13 Вважає, що в діях обвинуваченого ОСОБА_7 наявний склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що суду не надано достатніх доказів того, що ОСОБА_7 наніс потерпілому ОСОБА_9 не менше п'яти ударів правою і лівою рукою в область голови та обличчя, як це сформульовано в обвинуваченні.

Так, судом першої інстанції був досліджений протокол слідчого експерименту від 01.03.2018 за участі потерпілого ОСОБА_9, відповідно до даних якого ОСОБА_9 пояснював, що особа під анкетними даними ОСОБА_17 кулаками обох рук наніс йому 10-12 ударів в область голови, при чому потерпілий намагався закрити голову руками, проте більшість ударів потрапили йому в обличчя та голову (а.с.60).

При цьому, суду першої інстанції не були надані графічні зображення до протоколу про які зазначено в ньому, та як було встановлено в судовому засіданні, фотозображення, зроблені під час слідчої дії від 01.03.2018 року, були втрачені (а.с.61).

Суду не було надано додатків до протоколу слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_9, в яких було б зафіксовано локалізацію нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_7 потерпілому ОСОБА_9, куди саме, в яку частину голови, а сам зміст протоколу таких конкретних даних не містить.

З показань обвинуваченого ОСОБА_7, даних як в суді першої так і апеляційної інстанції вбачається, що він не заперечував нанесення потерпілому біля двох ляпасів по обличчю тильною частиною долонь, при цьому нанесення ударів кулаками, як про це зазначено в протоколі слідчого експерименту за участі потерпілого, заперечував.

Крім того, в своїх показаннях свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13, які були безпосередніми очевидцями конфлікту, не вказували про те, що ОСОБА_7 наносив саме удари потерпілому в голову або обличчя, а зазначали про спричинення ляпасів.

Тобто, в протоколі слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_9 від 01.03.2018 не вказано кількість ударів, які були нанесені в голову і обличчя потерпілого, а перед експертами питання про кількість ударів, від яких виникли у потерпілого тілесні ушкодження, не ставились.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання недопустимим доказом висновку експерта № 02-01/508 від 23.04.2018, як такого, що отриманий без дотримання передбаченого кримінальним процесуальним кодексом порядку.

Відповідно до 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом.

Частина 3 ст. 214 КПК визначає, що здійснення досудового розслідування до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань або без такого внесення не допускається. До внесення відомостей до ЄРДР можливе проведення лише слідчої дії - огляд місця події.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що досудове розслідування в даному кримінальному провадженні розпочато 13.01.2018 за заявою потерпілого ОСОБА_9 (а.м. 57).

Пред'явлене обвинувачення ОСОБА_7 органом досудового розслідування обґрунтовується, з поміж іншого, висновком експерта № 02-01/508 від 23.04.2018.(а.м. 64-65)

Згідно даних висновку експерта № 02-01/508 від 23.04.2018, вказана експертиза проведена на підставі постанови слідчого від 16.04.2018, висновку експерта № 02-01/18 від 04.01.2018 р. та протоколу слідчого експерименту за участю потерпілого ОСОБА_9, без безпосереднього огляду потерпілого, без дослідження його медичних документів. На підставі вказаних даних експертом був наданий висновок про наявність, локалізацію та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень потерпілого ОСОБА_9, посилаючись на опис тілесних ушкоджень, який міститься у висновку експерта № 02-01/18 (а.с.64-65), тобто висновок експерта № 02-01/508 від 23.04.2018 р. є похідним від висновку № 02-01/18 від 04.01.2018 р.

Висновок експерта № 02-01/18 від 04.01.2018 (а.м. 56) був проведений на підставі постанови слідчого Леуса В.В. від 04.01.2018. Вказана постанова слідчого наявна в матеріалах кримінального провадження та ніким не підписана (а.м. 53).

Під час допиту експерта ОСОБА_18 в суді першої інстанції останнім була надана копія постанови слідчого Леуса В.В. від 04.01.2018 (а.м. 89), яка за своєю формою та змістом відрізняється від наявної в матеріалах провадження постанови від 04.01.2018 на аркуші провадження 53.

З врахуванням встановлених судом першої інстанції даних, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що судово-медична експертиза за № 02-01/508 від 23.04.18, проведена по факту спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_16, висновки якої визначають виявлення певних тілесних ушкоджень у ОСОБА_9, проведена до початку досудового розслідування, тобто до внесення відомостей до ЄРДР, тому зазначений доказ отриманий без дотримання передбаченого КПК України порядку, тобто є недопустимим.

Що, в свою чергу, дало суду першої інстанції підстави для визнання недопустимим доказом висновку експерта № 02-01/508 від 23.04.2018 р., оскільки висновки цієї експертизи про наявність у потерпілого ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, їх локалізацію, давність утворення і ступінь тяжкості ґрунтуються виключно на висновках експертизи № 02-01/18 від 04.01.2018 р., визнаної судом недопустимим доказом.

При визнанні висновку експерта № 02-01/508 від 23.04.2018 недопустимим доказом, судом першої інстанції застосовано концепцію «плодів отруєного дерева», тобто оцінку допустимості всього ланцюжка доказів, що базуються один за іншим, а не кожного окремого доказу автономно, з чим погоджується і колегія суддів.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що стороною обвинувачення не надано належних доказів щодо наявності у потерпілого ОСОБА_9 тілесних ушкоджень і ступеню їх тяжкості, та як наслідок, не доведено винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, тобто умисному легкому тілесному ушкодженні, оскільки суду не надано безспірних доказів, а показання обвинуваченого щодо часткового визнання винуватості повинні оцінюватись в сукупності з іншими доказами.

Крім того, відповідно до ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи , якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі вину сутого обвинувачення , зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Статтею 477 КПК України визначено , що кримінальне провадження у формі приватного обвинувачення може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 органом досудового розслідування обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою потерпілого ОСОБА_9, розгляд якого здійснювався у формі приватного обвинувачення.

В ході розгляду кримінального провадження у формі приватного обвинувачення лише потерпілий користується правом підтримувати висунуте обвинувачення, а при зміні прокурором обвинувачення в суді, відповідно до ст. 338 КПК України, висловити свою позицію з даного приводу.

При розгляді справи судом першої інстанції потерпілий ОСОБА_9 присутнім не був, а тому суд першої інстанції був позбавлений можливості з'ясувати позицію потерпілого щодо висунутого ОСОБА_7 обвинувачення та можливої кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 126 КК України.

Під час апеляційного розгляду потерпілий ОСОБА_9, вважав, що в діянні обвинуваченого ОСОБА_7 наявний склад кримінального правопорушення, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України.

Тому, з врахуванням вищенаведеного, та позиції потерпілого ОСОБА_9 про наявність в діях обвинуваченого ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, колегія суддів не вдається до розгляду питання про можливість кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 126 КК України.

Посилання прокурора та представника потерпілого на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки сукупності доказів, безпідставно визнав окремі висновки судових експертиз недопустимими доказами, є необгрунтовними, оскільки судом першої інстанції при постановленні вироку показанням обвинуваченого ОСОБА_7, свідків ОСОБА_13, ОСОБА_12 та іншим доказам, в тому числі і висновкам експертів № 02-01/508 від 23.04.2018, № 02-01/18 від 04.01.2018 була надана оцінка відповідно до ст.ст. 86,87,94 КПК України, з точки зору їх належності, достовірності та допустимості та взаємозв'язку з сукупністю зібраних доказів у провадженні.

З огляду на викладене, доводи прокурора та представника потерпілого про неправильну оцінку доказів обвинувачення, зроблену судом, колегія суддів вважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при постановленні вироку суду колегією суддів не встановлено, при цьому колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого.

З огляду на викладене, дотримуючись принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, встановленого ст. 17 КПК України, колегія суддів не знаходить підстав, зазначених у ст. 420 КПК України, для скасування вироку суду першої інстанції і ухвалення нового вироку, а тому апеляційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката Андріяша Р.П залишає без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін, оскільки виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 є законним і обґрунтованим.

Керуючись ст.ст. 404, 405, п. 1 ч.1 ст. 407, ст.ст. 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Вирок Придніпровського районного суду м. Черкаси від 02 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін, а апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні Хоменко М.Д., представника потерпілого ОСОБА_9 - адвоката Андріяша Р.П., - без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :