Рішення № 79984206, 23.01.2019, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Уманський міськрайонний суд Черкаської області

20300, м. Умань Черкаської області,

вул. Садова, 5, тел. 8 (04744) 3-57-77, факс 3-73-70

e-mail: inbox@um.ck.court.gov.ua

Справа №705/2208/17

2-а/705/56/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 січня 2019 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області, в складі:

головуючого судді Коваля А.Б.

секретаря судового засідання Остропольській О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Умань справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 оборони України, третя особа: Черкаський обласний військовий комісаріат, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії, –

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про те, що він проходив військову службу у період з 26.01.1973 року по 16.04.1993 року у складі Збройних Сил СРСР.

Згідно свідоцтва про хворобу № 34 військово-лікарської комісії окружного військового госпіталю Забайкальського військового округу СРСР по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв ОСОБА_2 оборони СРСР від 15.12.1992 року встановлено, що отримані ним захворювання, пов’язані з проходженням військової служби.

12 квітня 2016 року йому було встановлено другу групу інвалідності, яка настала внаслідок захворювання пов’язаного з проходженням військової служби.

04.05.2016 року ним була подана заява з доданими документами до Уманського об’єднаного міського військового комісаріату щодо призначення одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби у збройних Силах СРСР.

За наслідками розгляду заяви Черкаський обласний військовий комісаріат листами повідомив та надіслав ОСОБА_3 з протоколу засідань комісії МО України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, що він не має права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у зв’язку з інвалідністю ІІ групи, пов’язаною з проходженням військової служби, оскільки законодавство України не передбачає здійснення виплат військовослужбовцям інших країн, а саме Збройних Сил Російської Федерації.

Вважає вказане рішення незаконним, оскільки перебуваючи на обліку в Головному управлінні ПФУ в Черкаській області, отримує пенсію, призначену відповідно до ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» з 17.04.1993 року та по цей час, а право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцю, якому встановлено інвалідність внаслідок проходження військової служби, закріплене у статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», та у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року.

Він є громадянином України та проживає на території України з 09.06.1993 року, а тому має право, гарантоване ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», на отримання одноразової грошової допомоги, у зв’язку з проходженням військової служби.

Його захворювання пов’язане із виконанням обов’язків військової служби у період з 27.11.1989 року по 15.12.1992 року у Збройних Силах СРСР, а не під час проходження військової служби у Збройних Силах Росії, до яких він не переходив, присягу не приймав, рапорт про зарахування до складу Збройних Сил Російської Федерації не подавав і громадянство Російської Федерації ніколи не отримував.

Отже, враховуючи, що він отримав інвалідність внаслідок проходження військової служби, вважає, що має право на отримання одноразової грошової допомоги згідно ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року.

Зазначає, що отримання такої одноразової допомоги пов’язується не з фактом його звільнення зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності, внаслідок захворювання, що має місце у період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Вважає, що моментом виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є встановлення йому ІІ групи інвалідності внаслідок проходження військової служби 12.04.2016 року і, станом на 27.01.2017 року діяв Порядок № 975.

У зв’язку із цим, вимушений звернутися до суду з вказаним позовом.

Просить суд визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 оборони України, щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ОСОБА_2 оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності особі, звільнених з військової служби про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оформлене пунктом 65 протоколу № 4 від 27.01.2017 року.

Зобов’язати ОСОБА_2 оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей»у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року у зв’язку з встановленням ОСОБА_1 Афанасійовичу ІІ групи інвалідності та надіслати вказане рішення черкаському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1.

Зобов’язати ОСОБА_2 оборони України подати звіт про виконання судового рішення в місячний строк з дня набрання рішенням суду законної сили.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилися, на адресу суду подали письмові заяви, у яких просять суд справу слухати у їх відсутність, позовні вимоги підтримують та просять суд позов задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_2 оборони України в судове засідання не з’явився, про причини своєї неявки суд не повідомляли, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Раніше було подано заперечення, у якому просять суд відмовити у задоволенні позову, оскільки вважають його необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення.

Представник третьої особи в судове засідання не з’явився, про день та час розгляду справи повідомлені своєчасно, про причини своєї неявки суд не повідомляли.

Суд, вивчивши письмові матеріали справи, вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно з копією військового квитка ГР № 077341, виданого Уманським міським військовим комісаріатом 25.05.1993 року ОСОБА_1 проходив військову службу з 26.01.1973 року по 16.04.1993 року у складі військової частини № 02856 (а.с. 7-14).

Відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв (протокол від 25.03.2016 року № 1301) початкові прояви деформуючого артрозу правого колінного суглобу з больовим синдромом. Двобічний плечелопатковий періартрит. Виражений поширений остеохондроз, деформуючий спондильоз усіх відділів хребта, спондилоліз, спондилолістез поперекового хребця ІІ ступеня з постійним больовим синдромом та помірним порушенням функції. Хронічний вертеброгенний радикуліт у фазі нестійкої ремісії підполковника у відставці ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується виписними епікризами, свідоцтвом про хворобу від 15.12.1992 року № 34, які призвели до: Спондилолістезу тіла LIV хребця ІІ стпеня,Ю остеохондрозу, деформуючого спондильозу і спондилоартрозу поперекового відділу хребта з хронічним люмбоішиалгічним синдромом, значним порушенням вертебростатичної і вертебродинамічної функції. Двобчного деформуючому кокс артрозу: справа четвертого зліва третього ступеню із стійкою згинально-привідною контрактурою правого кульшового суглобу третього ступеня із вираженим больовим синдромом та значним порушенням функції опори та ходіння. Правобічному гонартрозу ІІ ст., згинально-розгинальній контрактурі правого колінного суглобу. Хронічного вертеброненний попереково-крижового радикуліту з переважним ураженням корінців L5-S1 справа з помірно вираженим больовим та м’язево-тонічним синдромом – захворювання, так, пов’язані з проходженням військової служби (а.с. 16).

Згідно з довідкою до акту огляду Черкаської обласної МСЕК № 1 Серія 12ААА № 200814 позивачу встановлена друга група інвалідності безтерміново (а.с. 18, 19).

Пенсійним фондом України 04.05.2016 року позивачу видано пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 за вислугу років, як інваліду ІІ групи армії , довічно. Серія АА1 № 968205 (а.с. 6).

ОСОБА_1 звернувся до Уманського об’єднаного міського військового комісаріату Черкаської області від 04.05.2016 року, у якій просив посприяти в отриманні одноразової грошової допомоги, у зв’язку з встановленням йому інвалідності ІІ (другої) групи, армії МО України. До заяви позивачем було додано всі необхідні документи.

Листами від 28.02.2017 року № 6/8/5/415 (а.с. 17) та від 20.03.2017 року № 6/8/5/583 (а.с. 22) ОСОБА_1 повідомлено про відмову у видачі одноразової грошової допомоги та направлено копію витягу з протоколу засідання комісії ОСОБА_2 оборони України з розгляду питань, пов’язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 27.01.2017 року № 4, оскільки ОСОБА_1 був звільнений зі Збройних Сил Російської Федерації 16.04.1993 року, а 12.04.2016 року був визнаний інвалідом ІІ групи внаслідок захворювання, пов’язаного з проходженням військової служби, а законодавством України не передбачено здійснення виплат військовослужбовцям інших країн.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі ст. 16 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону України №1774-VШ від 06.12.2016 року), одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: загибелі (смерті) військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби) під час виконання ним обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби; смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця строкової військової служби, військовозобов'язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві; встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби; встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві; отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва) під час виконання ним обов'язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності; отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва) у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності; отримання військовозобов'язаним або резервістом, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, поранення (контузії, травми або каліцтва) при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності.

Військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу».

Військовозобов'язані та резервісти вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, служби у військовому резерві, за умов, визначених Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу», указами Президента України.

На підставі ст. 16-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції Закону України №2004-VШ від 06.04.2017 року), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2 - 3 пункту 2 статті 16 цього Закону; 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).

Одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5 - 9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Частиною 9 статті 16-3 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до п.3 постанови Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року «Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві» днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановленні інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Відповідно до абз.3 п.3 Порядку №975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.

Аналізуючи викладені вище норми, суд дійшов до висновку про те, що розмір одноразової грошової допомоги у разі інвалідності такої категорії осіб залежить від часу встановлення групи інвалідності, тобто від дня виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року у справі №1519/983/2012.

Згідно Виписки та Довідки МСЕК серії 12 ААА №200814 з 12.04.2016 року позивач ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи безтерміново.

Оскільки, інвалідність відповідно до норм чинного законодавства встановлюється на початку року, то вказана в довідці МСЕК дата «12 квітня 2016 року» є датою звернення для встановлення інвалідності та не є датою встановлення права на отримання одноразової грошової допомоги.

Твердження позивача, що відповідно до ч. 1 ст. 16-2 Закону України № 2011-ХІІ, п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року № 975 він має право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, є обґрунтованими.

Судом встановлено, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та відповідно до Порядку № 975, оскільки таке право не пов'язується з часом звільнення його з військової служби, а пов'язується з фактом і часом встановлення йому інвалідності як звільненому зі служби військовослужбовцю, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Згідно з підпунктом шостим пункту 1 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року (далі - Порядок №975), одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Абзацом 9 пункту 1 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 393 від 17.07.1992 року передбачено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ до вислуги років зараховуються, зокрема, дійсна військова служба, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР та інші види служби і періоди роботи, які відповідно до законодавства колишнього СРСР зараховувалися до вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Вислуга років (у тому числі на пільгових умовах) у цьому випадку обчислюється у порядку, встановленому законодавством колишнього СРСР, якщо цією постановою не передбачено більш пільгових умов зарахування до вислуги років часу служби для призначення пенсій військовослужбовцям та особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

З аналізу вищевказаної норми вбачається, що для призначення військовослужбовцям пенсії до вислуги років останніх зараховуються, зокрема, дійсна військова служба у військових формуваннях колишнього СРСР .

Вказана обставина свідчить про те, що у питаннях соціального захисту військовослужбовці колишнього СРСР прирівняні до військовослужбовців Збройних Сил України.

Більш того, статтями 1, 2 Угоди між державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав про соціальні і правові гарантії військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей, яка набула чинності для України 14.02.1992 року, встановлено, що за військовослужбовцями, особами, які звільнилися з військової служби і проживають на території держав-учасниць Співдружності, а також членами їхніх сімей зберігаються права і пільги, встановлені раніше законами та іншими нормативними актами колишнього Союзу РСР. Односторонні обмеження зазначених прав і пільг військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби, та членів їхніх сімей не допускаються.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у відповідності до частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" 20 грудня 1991 року №2011-XII.

Крім того, аналіз змісту Порядку № 975 свідчить, що законодавцем передбачено прирівняння соціального захисту військовослужбовців військових формуваннях колишнього СРСР до військовослужбовців Збройних Сил України та встановлено обов'язок саме ОСОБА_2 оборони України стосовно прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям у зв'язку з встановленням інвалідності, пов'язаної із виконанням обов'язків військової служби під час здійснення інтернаціонального зобов'язання. З огляду на викладене, суд зазначає, що позов підлягає задоволенню.

Проте з огляду на те, що ОСОБА_2 оборони України наділено дискреційними повноваженнями з питань призначення та виплати одноразової грошової допомоги або прийняття рішення про відмову у призначенні та виплаті, суд не вправі перебирати на себе функції вказаного суб'єкта владних повноважень.

З системного аналізу вказаних норм ст. 245 КАС України можна дійти висновку, що суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти рішення на користь позивача.

Тобто, такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав свобод чи інтересів позивача і необхідність їх відновлення таким способом, який би гарантував повний захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечував його виконання та унеможливлював необхідність наступних звернень до суду.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Оскільки суд прийшов до висновку про протиправність відмови відповідача, а інших підстав для відмови чинним законодавством не передбачено, наявні обґрунтовані підстави для задоволення позовних вимог в цій частині, що, є належним способом відновлення порушеного права позивача.

З метою запобігання повторному порушенню прав позивача на отримання одноразової грошової допомоги, на переконання суду, єдиним ефективним способом захисту прав ОСОБА_1 є зобов'язання ОСОБА_2 оборони України прийняти рішення про призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача щодо зобов'язання надати до суду звіт про виконання судового рішення у місячний строк, слід зазначити, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах передбачений статтею 382 КАС України.

Відповідно до частини першої загаданої процесуальної норми суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

У зв'язку з тим, що судове рішення ухвалене на користь позивача, є необхідність у зобов'язанні відповідача надати до суду звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 139 КАС України судовий збір не стягується, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений на підставі п. 9 ч.1 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 139, 243-246, 382 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Позов задоволити.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_2 оборони України, щодо відмови в призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей».

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії ОСОБА_2 оборони України з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності особі, звільнених з військової служби про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», оформлене пунктом 65 протоколу № 4 від 27.01.2017 року.

Зобов’язати ОСОБА_2 оборони України прийняти рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей»у відповідності з Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 975 від 25.12.2013 року у зв’язку з встановленням ОСОБА_1 Афанасійовичу ІІ групи інвалідності та надіслати вказане рішення черкаському обласному військовому комісаріату для видання наказу про виплату такої допомоги ОСОБА_1.

Зобов’язати ОСОБА_2 оборони України подати звіт про виконання судового рішення в місячний строк з дня набрання рішенням суду законної сили.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 КАС України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VІІІ, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя: А. Б. Коваль