Рішення № 79967741, 12.02.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 лютого 2019 року № 826/2859/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Васильченко І.П. при секретарі судових засідань Ксендзові А.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1

до Міністерства юстиції України

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення

за участі представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1.,

від відповідача: Адам Ю.В.

На підставі ч. 1 ст. 250 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 лютого 2019 року проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення. Виготовлення рішення у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог ч. 3 ст. 243 названого Кодексу. Під час проголошення скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту рішення.

ВСТАНОВИВ:

Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 (далі-позивач/ОСОБА_1.) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Міністерства юстиції України (далі-відповідач/МЮУ), в якій з урахування заяви про уточнення позовних вимог просить суд:

Визнати незаконними дії Міністерства юстиції України щодо проведення позапланової невиїзної перевірки приватного виконавця та щодо внесення подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності за скаргами боржників на процесуальні дії приватного виконавця, вчинені в рамках виконавчих проваджень;

- зобов'язати Міністерство юстиції України утриматися від вчинення дій щодо проведення позапланових невиїзних перевірок приватного виконавця виконавчого округу м. Києва ОСОБА_1 (посвідчення 0019 від 01.06.2017 видане Міністерством юстиції України) за скаргами боржників у виконавчих провадженнях.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 лютого 2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що дії Міністерства юстиції України щодо проведення позапланової невиїзної перевірки та внесення на розгляд Дисциплінарної комісії приватних виконавців Подання незаконними та такими, що суперечать чинному законодавству України та порушують права приватного виконавця. Крім цього, позивач зазначає, що систематичні порушення Міністерство юстиції норм діючого законодавства, являють собою незаконні втручання в господарську діяльність, що є тиском на приватного виконавця при здійснені ним професійних обов'язків та створення негативних наслідків для його ділової репутації.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечив та просив відмовити в їх задоволенні з підстав викладених в письмовому відзиві на позовну заяву. В обґрунтування заперечень проти позову зазначив, що Міністерство юстиції України діяло на підставах та в межах наданих йому повноважень.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

04.01.2018 на адресу Міністерства юстиції України надійшла заява директора дирекції з правового забезпечення ПАТ «Київенерго» Івлєвої О.Г. від 04.01.2018 №42АУ/201/12 на дії приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1., в яких просили провести перевірки діяльності приватного виконавця та притягнути до дисциплінарної відповідальності за порушення вимог законодавства.

На виконання стаття 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та інших органів» та пункту 16 Розділу ІІІ Порядку здійснення контролю за діяльністю працівників органів державної виконавчої служби, приватних виконавців Міністерством юстиції України було розпочато проведення позапланової невиїзної перевірки діяльності позивача щодо здійснення виконавчого провадження №55450232 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.02.20187 по справі №910/16072/16, а також було запропоновано надати письмові пояснення щодо фактів викладених у заяві ПАТ «Київенерго».

Листом від 16.01.2018 р. №92 позивач надав відповідачу письмові пояснення та документи на їх підтвердження.

07.02.2018р. Міністерство юстиції України листом на адресу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1. направило копію Подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1.

Відповідно до протоколу №4 від 14.05.2018 року Засідання Дисциплінарної комісії приватних виконавців комісія вирішила відхилити вищевказане Подання та відмовити в застосуванні до приватного виконавця дисциплінарного стягнення.

В той же час, вважаючи незаконними такі дії Міністерства юстиції України щодо внесення на розгляд дисциплінарної комісії подання та щодо внесення на розгляд Дисциплінарної комісії приватних виконавців подання, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить його задовольнити.

Вирішуючи з урахування вищенаведеного спір по суті, суд зазначає наступне.

Одним із завдань Міністерства юстиції України є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень.

Вказана норма знайшла своє відображення у Законі України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та інших органів" (далі - Закон № 1403-VIII), що визначає основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус.

Зокрема, статтею 17 Закону № 1403-VIII встановлено, що Міністерство юстиції України формує та реалізує державну правову політику у сфері організації примусового виконання рішень, забезпечує підготовку приватних виконавців та підвищення їхньої кваліфікації, здійснює контроль за діяльністю приватних виконавців та визначає порядок здійснення контролю за діяльністю приватного виконавця; вводить в дію рішення Дисциплінарної комісії приватних виконавців про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, тощо.

Згідно статті 34 Закону № 1403-VIII Міністерством юстиції України здійснює контроль за діяльністю приватного виконавця шляхом проведення планових і позапланових перевірок у порядку, встановленому Міністерством юстиції України.

На виконання статті 34 Закону № 1403-VIII Міністерством юстиції України був розроблений Порядок здійснення контролю за діяльністю працівників органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, затверджений наказом Мін'юсту від 21.10.2016 № 3004/5.

Вказаний Порядок визначає механізм здійснення Міністерством юстиції перевірок діяльності працівників органів державної виконавчої служби, приватних виконавців, у тому числі стану додержання Конституції України, вимог законів України, указів Президента України та постанов Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства юстиції України, доручень Міністра юстиції України, та організації роботи щодо їх виконання, дотримання, вчинення державними і приватними виконавцями порядку та строків вчинення виконавчих дій, виконання правил діловодства.

Відповідно до пункту 16 Розділу III Порядку, під час проведення позапланових перевірок діяльності приватного виконавця з'ясовуються лише ті питання, необхідність перевірка яких стала підставою для здійснення таких перевірок.

Позапланова невиїзна перевірка проводиться Міністерством юстиції шляхом витребування від приватного виконавця необхідних документів та відомостей у межах предмета звернення, що стосуються фактів, викладених у зверненнях фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до вимог частини 6 статті 34 Закону № 1403-VIII та пункту 16 Розділу III Порядку, у разі проведення позапланової невиїзної перевірки Міністерство юстиції України надсилає приватному виконавцю письмовий запит у межах предмета звернення.

У зазначений у запиті строк, який має бути достатнім для підготовки відповіді та копій документів, але не менше 10 календарних днів, приватний виконавець надає Міністерству юстиції України вмотивовану відповідь та копії відповідних документів.

Відповідно до пункту 17 Розділу III Порядку, у разі виявлення під час здійснення перевірок ознак дисциплінарного проступку приватного виконавця Міністерством юстиції до Дисциплінарної комісії приватних виконавців вноситься вмотивоване подання про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Аналіз зазначених вище норм, дає змогу дійти висновку, що у випадку отримання скарги на діяльність приватного виконавця, Мін'юст зобов'язаний розглянути скаргу та документи, подані приватним виконавцем в її пояснення, а у випадку наявності підстав, внести подання до Дисциплінарної комісії приватних виконавців про притягнення приватного виконавця до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень на якого відповідно покладено обов'язок щодо здійснення контролю за діяльністю приватних виконавців діяв на підставах, в межах та у спосіб наданих йому повноважень.

Частиною 5 статті 41 Закону № 1403-VIII передбачено, що рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення, введене в дію наказом Міністерства юстиції України, може бути оскаржено до суду.

Відтак, є можливим дійти висновку, що саме рішення Дисциплінарної комісії про результати розгляду подання (яке в свою чергу внесено за результатами перевірки діяльності приватного виконавця), може бути оскаржене до суду, як таке, що порушує права та інтереси державного виконавця.

Водночас, виходячи з меж заявлених позовних вимог та одночасно досліджуючи питання порушення охоронюваних законом прав та інтересів позивача, як приватного виконавця, внаслідок прийняття та внесення Міністерством юстиції України на розгляд Дисциплінарної комісії Подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, суд зазначає наступне.

Частиною другою ст. 124 Конституції України встановлено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Отже, за змістом наведеної норми Конституції України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини.

Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її юридичний обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах. А правильніше - те право, яке особа вважає порушеним.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 № 6-зп "Щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу України" частину другу ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо вважають, що ці рішення, дія чи бездіяльність порушують їхні права і свободи або перешкоджають здійсненню цих прав і свобод, а тому потребують правового захисту в суді.

З викладеної правової позиції Конституційного Суду України випливає, що умовою для звернення особи до суду з позовом щодо оскарження рішення, дії чи бездіяльності будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є наявність у позивача переконання в порушенні його прав або свобод чи в існуванні перешкод у здійсненні цих прав.

Порушенням суб'єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб'єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона має право розраховувати в разі належної поведінки зобов'язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Таким чином, якщо особа вважає, що її суб'єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов'язок, така особа має право звернутися за судовим захистом.

У разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання щодо наявності порушення суб'єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього розв'язати спір.

Крім того, судовому захисту підлягає також охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні від 1 грудня 2004 № 18-рп/2004 Конституційний Суд України розтлумачив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти, як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам .

Отже, охоронюваний законом інтерес полягає у прагненні особи набути певних матеріальних або нематеріальних благ з метою задоволення певних потреб, якщо такі прагнення є абстрактними, тобто не випливають із певного суб'єктивного права у конкретних правовідносинах. Тому порушенням охоронюваного законом інтересу, яке дає підстави для звернення особи за судовим захистом, є створення об'єктивних перешкод на шляху до здобуття відповідного матеріального та/або нематеріального блага.

Водночас за відсутності об'єктивного порушення прав чи законних інтересів особи її вимоги не підлягають задоволенню.

Викладені конституційні норми кореспондуються з нормами Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно із ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У відповідності до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Отже, судовому захисту в адміністративних судах підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв'язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.

У свою чергу, як вже зазначалось, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.

Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов'язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку.

Таким чином, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або має місце інше ущемлення прав чи свобод.

При цьому позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

З цього приводу Вищий господарський суд України в постанові від 28 липня 2010 зазначив таке: "Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові".

Оскільки контролюючим органом в рамках досліджуваних правовідносин не приймалось будь-яких рішень, які б впливали на права та інтереси позивача, враховуючи недоведеність позивачем обставин порушеного права внаслідок прийняття та внесення Міністерством юстиції України на розгляд Дисциплінарної комісії приватних виконавців подання про притягнення до дисциплінарної відповідальності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, вважає, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва ОСОБА_1 відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко