Ухвала суду № 79967667, 19.02.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

19 лютого 2019 року м. Київ № 320/810/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши заяву про забезпечення позову у справі за позовом Державного реєстратора Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Державного підприємства «Національні інформаційні системи» про визнання незаконним та скасування наказу та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Державний реєстратор Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій просить суд до набрання законної сили рішенням суду по суті у даній справі зупинити дію наказу Міністерства юстиції України № 3958/5 від 17.12.2018 «Про тимчасове блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно», яким було вирішено тимчасово заблокувати доступ державному реєстратору Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно строком на 3 (три) місяці; до набрання законної сили рішенням суду по суті у даній справі зобов'язати Державне підприємство «Національні інформаційні системи» відновити доступ державного реєстратора ОСОБА_1 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

В обґрунтування даної заяви позивач зазначила про наявність очевидних ознак протиправності наказу Міністерства юстиції України № 3958/5 від 17.12.2018 «Про тимчасове блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно». Крім того заявник вказала, що наразі існує очевидна небезпека заподіянню шкоди її правам, свободам та законним інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі по суті, оскільки оскаржуваний наказ Міністерства юстиції України є діючим, що унеможливлює проведення позивачем реєстраційної діяльності, що є порушенням права на працю, що гарантоване Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами.

Також позивач зазначає, що не вжиття обраного ним заходу забезпечення позову унеможливлює дотримання встановлених строків проведення реєстраційних дій, що порушує права та інтереси інших осіб, які в силу положень закону не можуть звернутися до іншого реєстратора, оскільки ними вже подані відповідні заяви, які не були завершені з причини блокування.

Позивач також вказує, що у випадку ухвалення судом рішення про відмову у вжитті заходів забезпечення позову у запропонований позивачем спосіб, враховуючи строки розгляду справи судом та строки блокування доступу позивача до реєстру, рішення суду втратить свою актуальність і не відновить порушене право.

Дослідивши підстави, на яких ґрунтується клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, суд дійшов висновку, що заявлене клопотання не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.

Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150-158 Кодексу адміністративного судочинства України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі. Наявність такого інституту є однією з гарантій виконання постанови адміністративного суду і спрямовані на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.

Відповідно до частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами першою та другою статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Тобто підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів; необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

При розгляді та вирішенні такого клопотання суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників процесу; наявності зв'язку між конкретним видом, що застосовується для забезпечення позову, і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий вид забезпечення позову забезпечити фактичне виконання рішення суду у разі його задоволення; ймовірності виникнення утруднень для виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; наявності зв'язку із вжиттям заходів запобігти порушенню прав та інтересів інших осіб в тому числі й осіб, які не приймають участь у розгляді справи.

Отже у випадку звернення сторони із вимогою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із такою вимогою.

Проаналізувавши зміст заявленого клопотання та додані до нього матеріали, суд дійшов висновку, що позивач не надав доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, не обґрунтував причин неможливості захисту (поновлення) прав, свобод та інтересів позивача після набрання законної сили рішенням в адміністративній справі без вжиття таких заходів, не зазначив у чому полягає необхідність докладання значних зусиль та витрат для відновлення прав позивача у майбутньому.

Доводи позивача про те, що невжиття заходів забезпечення позову унеможливить ефективний захист її прав у майбутньому, а також те, що блокування доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно унеможливлює дотримання встановлених строків проведення реєстраційних дій, що порушує права та інтереси інших осіб, які в силу положень закону не можуть звернутися до іншого реєстратора, оскільки ними вже подані відповідні заяви, які не були завершені з причини блокування, суд не приймає до уваги, оскільки, як вказує позивач у приєднаній до матеріалів справи заяві «Про видачу документів» від 09.01.2019, паперові документи на зареєстровані нею заяви №31918220, №31918558 та №31918752 для проведення подальших реєстраційних передані позивачем до Києво-Святошинської РДА.

Крім того, не заслуговують на увагу доводи заявника щодо порушенням права на працю, оскільки жодних документально підтверджуючих доказів припинення трудової діяльності позивача як Державного реєстратора із Тарасівською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області, а також припинення виплати заробітної плати, а ні матеріали заяви про забезпечення позову, а ні матеріали позовної заяви не містять.

Щодо очевидних, на думку позивача, ознак протиправності рішення відповідача, суд зазначає, що оцінку такому рішенню буде надано судом при вирішені справи по суті. Сам по собі факт оскарження відповідного рішення відповідача не може слугувати беззаперечним доказом того, що таке рішення є очевидно протиправним.

Крім того, встановлення ознак протиправності оскаржуваного рішення є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, враховуючи предмет позову, що не відповідає меті та завданню інституту заходів забезпечення позову.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 150-157, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Копію ухвали надіслати учасникам справи.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або у судовому засіданні у разі неявки учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Панченко Н.Д.