Ухвала суду № 79967481, 19.02.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

19 лютого 2019 року Справа № 580/173/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) у залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправною відмови, скасування висновку та зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

16.01.2019 ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) (далі - позивач) подав у Черкаський окружний адміністративний суд позов до Головного управління Національної поліції в Черкаській області (18036, м. Черкаси, вул. Смілянська, буд.57; код ЄДРПОУ 40108667) (далі - відповідач) про:

визнання протиправною відмови відповідача щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням 2 групи інвалідності, викладену у листі від 02.10.2018 №29/Т-231 та у висновку від 02.10.2018;

скасування висновку від 02.10.2018 про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням 2 групи інвалідності;

зобов'язання відповідача призначити і виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку зі встановленням 2 групи інвалідності відповідно до вимог Закону України "Про Національну поліцію" та наказу МВС України від 11.01.2016 "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського".

Справу призначено до розгляду у порядку спрощеного провадження.

Здійснюючи судовий розгляд справи по суті, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині скасування висновку про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, з огляду на таке.

За змістом ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, умовою для захисту порушених прав в адміністративному суді є наявність порушених прав. Водночас, право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду. При цьому, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Рішення суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи, в тому разі, якщо: по-перше, такі рішення прийняті владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорювані рішення є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи, шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

П.1 ч.1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, до адміністративних судів можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Висновок, який просить скасувати позивач, є службовим документом, який фіксує обставини наявності або відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, є носієм доказової інформації.

Так, відповідно до п. 1 розділу IV Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) чи втрати працездатності поліцейського, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.01.2016 №4 (далі - Порядок №4), у місячний строк з дня реєстрації документів, зазначених у пунктах 4, 6 розділу III, фінансові підрозділи готують висновок про призначення одноразової грошової допомоги, за встановленою формою.

На підставі підп.2 п.2 розділу IV цього Порядку висновок про призначення одноразової грошової допомоги затверджує/відмовляє: у територіальних органах поліції, міжрегіональних територіальних органах Національної поліції, закладах та установах, що належить до сфери управління Національної поліції України - керівник відповідного органу, закладу, установи або особа, на яку покладено виконання таких функцій.

Згідно з п. 3 розділу IV наведеного Порядку №4 рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги приймається керівником органу поліції або навчального закладу, у якому проходив (проходить) службу поліцейський, у п'ятнадцятиденний строк з дня затвердження висновку, шляхом видання наказу про виплату такої допомоги, а в разі відмови - письмовим повідомленням заявника із зазначенням підстав такої відмови.

Отже, оскаржуваний висновок не є правовим актом індивідуальної дії, оскільки не є актом застосування норм права та не встановлює конкретні приписи, звернені до окремої особи; не встановлює, не припиняє або змінює правовідносини, права та обов'язки осіб, не породжує правових наслідків, а є лише передумовою прийняття суб'єктом владних повноважень правових актів індивідуальної дії та встановлює факти, які самі по собі не встановлюють конкретні приписи до позивача.

Права та обов'язки для позивача, породжує саме наказ, прийнятий на підставі складеного за результатами службового розслідування висновку.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Оскільки визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Враховуючи, що оскаржуваний висновок не є рішенням суб'єкта владних повноважень суд дійшов висновку, що позовну вимогу про його скасування не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже за вказаною диспозицією в Україні встановлено презумпцію цивільного процесу. Тому суддя дійшла висновку про підвідомчість вимоги про визнання незаконним та скасування висновку службового розслідування місцевому загальному суду в порядку цивільного судочинства.

Якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, п.1 ч.1 ст.238 КАС України визначений обов'язок суду закрити провадження у справі.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку закрити провадження у справі в частині скасування висновку від 02.10.2018 про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги та на підставі ч.1 ст.239 КАС України роз'яснити позивачу, що цю вимогу віднесено до юрисдикції загального місцевого суду за правилами цивільного судочинства.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 237, 238, 248 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області в частині позовної вимоги про скасування висновку від 02.10.2018 про відмову у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням 2 групи інвалідності.

2. Роз'яснити ОСОБА_1, що спір у цій частині відноситься до юрисдикції загального місцевого суду в порядку цивільного судочинства.

3. Копію ухвали направити учасникам справи.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом 15 днів з моменту її складення.

Суддя А.М. Бабич