Рішення № 79967140, 18.02.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2019 р. Справа № 480/4450/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Соколова В.М., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі по тексту - ДМС України), Управління Державної міграційної служби України в Сумській області (далі по тексту - УДМС України в Сумській області), в якому просить:

1. Скасувати рішення ДМС України від 22.08.2018 №138 та скасувати Повідомлення УДМС України у Сумській області від 22.08.2018 №22 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Зобов'язати УДМС України у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що є громадянином Республіки Бангладеш, прибув до України в липні 2018 року та не може повернутися на батьківщину через переслідування, яких він може там зазнати. Позивачем було подано до УДМС в Сумській області заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У повідомленні УДМС в Сумській області від 22.08.2018 йому відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, складене на підставі рішення УДМС України від 22.08.2018 №138, відповідно до якого щодо позивача не встановлено умов, передбачених п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Вказані рішення позивач вважає необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню.

ДМС України з позовними вимогами не погодилась, у відзиві на позовну заяву (а.с.23-28) зазначила, що підставою для надання статусу біженця позивач визначив побоювання бути підданим незаконному та політично вмотивованому покаранню у разі повернення до країни громадянської належності. При цьому заявник не надав доказів того, що йому загрожувала небезпека, оскільки він не звертався до поліції у своїй країні. У ході перевірки встановлено, що вагомі підстави вважати, що в разі повернення до Бангладеш буде існувати загроза життю, безпеці та свободі позивача, відсутні. Тому факти, повідомлені позивачем, не є підставою для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту". Тому, ДМС України вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

У відповіді на відзив представник позивача зазначила, що позивач наполягає на відсутності можливості повернутися до країни громадянської належності Бангладеш через побоювання піддатися незаконному, політично вмотивованому покаранню у вигляді довічного ув'язнення та загрозу вбивства прихильниками урядової партії. Представникам УДМС України позивач намагався пояснити, що він не розуміє те, що йому говорять і що в нього запитують, бо не розуміє ні українську, ні російську, ні англійську мови, просив надати перекладача, у чому йому було відмовлено. Ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою у прийняття заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового чи тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою (а.с.115-117).

Ухвалою суду від 03.12.2018 відкрито провадження у справі, розгляд проводиться за правилами загального позовного провадження, у справі призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 24.12.2018 відкладено підготовче судове засідання у зв'язку з неявкою представників сторін.

Ухвалою суду від 16.01.2019 відкладено підготовче судове засідання за клопотанням представника позивача.

Ухвалою суду від 30.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представники сторін у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, подали заяви про розгляд справи без їх участі (а.с.131,132).

Згідно з ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Частиною 9 цієї статті встановлено, що якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

На виконання вимог ч. 13 ст. 10 та ч. 1 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ч. 4 ст. 229 КАС України).

Таким чином, враховуючи наведені обставини, фіксування судового засідання по справі не здійснювалось, справа розглянута в письмовому провадженні за наявними матеріалами.

Суд, перевіривши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ОСОБА_1, громадянин Республіки Бангладеш, 23.07.2018 нелегально прибув до України з території Російської Федерації та 02.08.2018 звернувся до УДМС України в Сумській області із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.29-38).

УДМС України в Сумській області складено висновок щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (а.с.86-93).

Наказом УДМС України в Сумській області від 22.08.2018 №138 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.94).

Повідомленням №22 від 22.08.2018 УДМС України в Сумській області проінформувало ОСОБА_1, що йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.96).

Правовою підставою для прийняття спірного рішення стала відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Надаючи правову оцінку матеріалам справи, суд виходить з наступного.

Пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі - Закон) визначені критерії віднесення особи до категорії біженців чи осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців 1951 року, Протоколу 1967 року та статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до п.п. 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісаріату ООН у справах біженців особа, яка подала клопотання про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому особисто вона побоюється стати жертвою переслідувань. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати докази цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за вказаними ознаками.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторони. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї, під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

При цьому слід зазначити, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 6 Закону не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Докази переслідування позивача за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань в матеріалах справи відсутні, при розгляді УДМС в Сумській області заяви позивача про визнання його біженцем чи особи, яка потребує додаткового захисту не надавались.

Також, не надано жодного доказу того, що ОСОБА_1 змушений був прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього насильницьких дій чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Не підпадає позивач і під ознаки особи, яка потребує тимчасового захисту, оскільки в контексті п. 14 ч. 1 ст. 1 та ч. 1 ст. 18 Закону такими особами є іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту та прибувають на територію України з країни, яка має спільний кордон з Україною, у зв'язку з подіями, зазначеними в пункті 14 частини першої статті 1 цього Закону, а саме внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

Так, в позовній заяві та відповіді на відзив представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 змушений залишитися в Україні внаслідок загрози його життю, безпеці та свободі в Республіці Бангладеш через побоювання стати жертвою актів насильства на політичному підґрунті, бути підданим незаконному та політично вмотивованому покаранню у вигляді довічного ув'язнення та загрозу вбивства прихильниками урядової партії. Він не може і не бажає повернутися до Республіки Бангладеш внаслідок зазначених побоювань.

Згідно з даними, що містяться в заяві про визнання біженцем та протоколі співбесіди, позивач виїхав з країни без будь-яких перешкод, що свідчить про відсутність будь-якого переслідування в країні його громадянської належності.

Зазначені обставини дають підстави для висновків про те, що доводи позивача є надуманими, а причини, які він має, щоб залишитися в Україні, не пов'язані з його обґрунтованими побоюваннями стати жертвою переслідувань за певними ознаками проблем в країні, а необхідні для тимчасової легалізації та можливої економічної міграції. Варто зазначити, що відповідно до протоколу співбесіди, в липні 2018 року позивач прибув в Україну, а з червня по липень 2018 року перебував на території Російської Федерації. При цьому, за захистом у Російській Федерації ОСОБА_1 не звертався.

Як слідує з матеріалів справи, а саме протоколу співбесіди від 16.08.2018, основними підставами визнання біженцем позивач визначив те, що в разі повернення до Бангладешу, його як представника опозиції може без будь-яких причин побити поліція (а.с.77-85). Проте, всупереч ч. 7 ст. 7 Закону доказів на підтвердження факту побоїв, погроз або інших протиправних дій позивач не надав.

Отже, суд погоджується з твердженням УДМС України в Сумській області, стосовно того, що у зв'язку з відсутністю належних доказів, які б підтверджували дійсність розповіді позивача щодо побоювань стати жертвою переслідувань при поверненні на батьківщину, окрім усних заяв, а також беручи до уваги інформацію, повідомлену ОСОБА_1, відсутні підстави для висновків про наявність переслідувань або загрози переслідування за ознаками, передбаченими п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Посилання представника позивача на відсутність при співбесіді з працівниками УДМС у Сумській області перекладача, як на підставу для визнання протиправним оскаржуваного рішення, суд не приймає до уваги, оскільки з наявного в матеріалах справи технічного запису співбесіди та протоколу, співбесіда проводилась на мові Бенгалі за участю залученого на прохання ОСОБА_1 перекладача ОСОБА_4 (а.с.77-85,128-129).

За наведених обставин, а також беручи до уваги те, що позивач без будь-яких перешкод з боку влади країни походження покинув її територію, не звертався за захистом до органів влади безпечних для нього країн, на переконання суду, ОСОБА_1 не підпадає під ознаки поняття "біженець", встановлені п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а письмовий висновок УДМС України в Сумській області відповідає фактичним обставинам справи.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення та повідомлення відповідають критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з чим, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про скасування рішення ДМС України від 22.08.2018 №138 і повідомлення УДМС України у Сумській області від 22.08.2018 №22 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання УДМС України у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.М. Соколов