Рішення № 79966835, 20.02.2019, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2622/18

20 лютого 2019 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мірінович У.А., розглянувши в порядку письмового провадження позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 08.11.2018 № Ф-941-54.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25.11.2018 позивач отримав вимогу про сплату боргу від 08.11.2018 № Ф-941-54, якою зобов'язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 30.09.2018 в розмірі 15819,54 грн. відповідно до статті 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI). Винесена відповідачем зазначена вимога про сплату боргу позивач вважає протиправною та такою, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. Однак, позивач з 03.05.2017 на підставі заяви зупинив право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI). При цьому, останній за період з 01.01.2017 по 31.05.2017 оплатив єдиний внесок за заняття адвокатською діяльністю в розмірі 3520 грн. Таким чином, оскільки позивач не займався адвокатською діяльністю, як наслідок не отримував доходу від такої діяльності, то відповідач безпідставно виніс оскаржену вимогу про сплату боргу.

20.12.2018 на виконання вимог ухвали суду від 10.12.2018 про залишення позову без руху від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви від 20.12.2018 до якої долучено два примірника позовної заяви, в якій, зокрема замінено неналежного відповідача з Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Тернопільській області на належного - Головне управління ДФС у Тернопільській області.

Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено у справі судове засідання на 23.01.2019.

Тернопільським окружним адміністративним судом у судових засіданнях у даній справі, які проводилися 23.01.2019, 14.02.2019 оголошувалась перерва на підставі статті 223 КАС України.

Сторони в судове засідання не з'явилися, подали до суду заяви від 14.02.2019, в яких просять розглядати дану справу без їхньої участі в порядку письмового провадження.

Водночас, відповідач подав до суду відзив на позов від 08.01.2019, в тому числі письмові пояснення від 08.02.2019, в яких просить відмовити у задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що оскаржена вимога винесена останнім на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та ПК України (арк. справи 36-38, 52-53).

У зв'язку з неявкою у судове засідання 18.02.2019 всіх осіб, які беруть участь у справі, суд, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Також з урахуванням заяв сторін від 14.02.2019 про розгляд справи без їхньої участі в порядку письмового провадження - суд згідно ухвали від 18.02.2019 перейшов до розгляду справи № 500/2622/18 в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

Як слідує з витягу з Єдиного реєстру адвокатів України серії ВО № 000799, що позивач зареєстрований адвокатом згідно з рішенням про видачу свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 7 від 06.10.2006. Право на заняття адвокатською діяльністю підтверджується свідоцтвом № 437 від 06.10.2006. З 03.05.2017 на підставі заяви зупинив право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону № 5076-VI.

Враховуючи те, що згідно реєстраційних та облікових даних ІС "Податковий блок" ДФС України дата зняття з обліку платника податків та дата зняття ознаки незалежної професійної діяльності відсутня, відповідач виніс вимогу про сплату боргу від 08.11.2018 № Ф-941-54, якою зобов'язано позивача сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 30.09.2018 в розмірі 15819,54 грн. відповідно до статті 25 Закону № 2464-VI (арк. справи 21).

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пунктом 5 частиною першою статті 4 Закону № 2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно з частиною восьмою статті 9 Закону № 2464-VI (частина восьма в редакція, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року. Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Абзацом першим пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (абзац перший в редакції, який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Таким чином, аналізуючи зазначені норми Закону № 2464-VI, суд дійшов висновку, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності та отримання доходу від такої діяльності. При цьому, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є підставою та доказом здійснення адвокатської діяльності.

Питання зайняття адвокатською діяльністю регулюються Законом № 5076-VI, згідно зі статтею 13 якого, адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону № 5076-VI право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється у разі подання адвокатом заяви про зупинення адвокатської діяльності. Право на заняття адвокатською діяльністю зупиняється: з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, - з дня подання раді адвокатів регіону за адресою робочого місця адвоката відповідної заяви адвоката (пункт 1 частини третьої статті 31 Закону № 5076-VI).

Положеннями статті 32 Закону № 5076-VI встановлено підстави, за наявності яких припиняється право на заняття адвокатською діяльністю шляхом анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Частинами п'ятої та шостої статті 31 Закону № 5076-VI визначено, що протягом строку зупинення права на заняття адвокатською діяльністю адвокат не має права її здійснювати. Такий адвокат також не може брати участь у роботі органів адвокатського самоврядування, крім випадків, коли таке право зупинено у зв'язку з призначенням особи на посаду до органу державної влади з'їздом адвокатів України. Відомості про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.

Рада адвокатів України забезпечує ведення Єдиного реєстру адвокатів України з метою збирання, зберігання, обліку та надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад адвокатів України, адвокатів іноземних держав, які відповідно до цього Закону набули права на заняття адвокатською діяльністю в Україні, про обрані адвокатами організаційні форми адвокатської діяльності. Внесення відомостей до Єдиного реєстру адвокатів України здійснюється радами адвокатів регіонів та Радою адвокатів України (частина перша статті 17 Закону № 5076-VI).

Таким чином, аналізуючи зазначені норми Закону № 5076-VI, суд дійшов висновку, що правовим наслідком зупинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість заняття адвокатською діяльністю на певний строк, у той час як наслідком припинення права на заняття адвокатською діяльністю є неможливість її подальшого здійснення взагалі, у зв'язку з чим анулюється свідоцтво на заняття адвокатською діяльністю.

З огляду на зазначене, законодавець розрізняє зупинення та припинення права на заняття адвокатською діяльністю, а тому зазначені обставини вказують на те, що поняття "зупинення" та "припинення" адвокатської діяльності мають різну юридичну природу, та, відповідно, не є тотожними, з огляду на різний процедурний характер та особливості застосування, як наслідок суд дійшов висновку, що дія положень Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.11.2014 № 1162, які регулюють особливості саме припинення незалежної професійної діяльності з відповідними зобов'язаннями, не може бути розповсюджено на спірні відносини щодо зупинення адвокатської діяльності.

Суд встановив та не заперечується сторонами у справі, що позивач з 03.05.2017 на підставі заяви зупинив право на заняття адвокатською діяльністю відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 Закону № 5076-VI, що підтверджується витягом з Єдиного реєстру адвокатів України серії ВО № 000799.

Таким чином, з 03.05.2017 і на час розгляду справи судом, позивач не здійснював адвокатської діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, оскільки не мав усіх визначених законом підстав для здійснення адвокатської діяльності, що свідчить про відсутність обов'язку сплати єдиного внеску у нього як самозайнятої особи в розумінні законодавства про зайнятість населення.

Також, суд звертає увагу на те, що ані ПК України, ані Законом № 2464-VІ не врегульовано особливості сплати грошових зобов'язань самозайнятою особою у разі зупинення останньою такої діяльності, однак з практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява № 39766/05), "Щокін проти України" (заяви № 23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.11.2018 у справі № 820/1538/17, а тому відповідно до статті 242 КАС України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Водночас, відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3200 гривень.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" від 07.12.2017 № 2246-VIII установлено у 2018 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі: з 1 січня - 3723 гривень.

Згідно з частиною п'ятою статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Як слідує з матеріалів справи та не заперечується сторонами у справі, що відповідач нарахував позивачу заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 15819,54 грн. за період з 01.01.2017 по 30.09.2018, з яких:

- нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8448 грн. (3200 грн. х 22% = 704 грн. (12 місяців х 704 грн. = 8448 грн.)).

- нараховано розрахункову суму єдиного внеску за період з 01.01.2018 по 30.09.2018 в сумі 7371,54 грн. (3723 грн. х 22% = 819,06 грн. (9 місяців х 819,06 грн. = 7371,54 грн.)).

Водночас, як слідує з квитанція від 15.05.2017, що позивач оплатив єдиний внесок за заняття адвокатською діяльністю за січень 2017 р. по травень 2017 р. в розмірі 3520 грн. (5 місяців х 704 грн. = 3520 грн.).

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, враховуючи те, що позивач оплатив єдиний внесок за заняття адвокатською діяльністю за січень 2017 р. по травень 2017 р., а також те, що останній з 03.05.2017 не здійснював адвокатської діяльності та не отримував доходу від такої діяльності, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно нарахував позивачу сплату єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 30.09.2018 в розмірі 15819,54 грн., як наслідок протиправно виніс вимогу про сплату боргу.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу від 08.11.2018 № Ф-941-54.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Тернопільській області (місцезнаходження: вул. Білецька, 1, м. Тернопіль, 46003, код ЄДРПОУ 39403535) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Тернопільській області про сплату боргу від 08.11.2018 № Ф-941-54, якою зобов'язано ОСОБА_1 сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску за період з 01.01.2017 по 30.09.2018 в розмірі 15819 (п'ятнадцять тисяч вісімсот дев'ятнадцять) гривень 54 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Тернопільській області в користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 20.02.2019.

Головуючий суддя Мірінович У.А.

копія вірна

Суддя Мірінович У.А.