Рішення № 79966804, 19.02.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2019 р. № 400/2767/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Устинова І.А., розглянув в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача:Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, вул.м.Морська, 19, м. Миколаїв, 54001

про:визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (далі - відповідач) з вимогами:

- визнати протиправними дії відповідача щодо недоплати щорічної грошової разової допомоги до 5 травня на День Перемоги, як учаснику війни у сумі 9972грн. за 2017-2018 роки;

- зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплатити недоплату щорічної грошової допомоги як учаснику війни в сумі 9972грн. за 2017-2018 роки;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення судушляхом зобов'язання відповідача подати в установлений судом термін, з моменту набрання законної сили, звіт про виконання рішення суду.

Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначив, що згідно ст.14 закону України від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" щорічно до 5 травня учасникам війни Департаментом праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради виплачується разова гроршова допомога у розмірі трьої мінімальних пенсій за віком. Позивач вказує, що йому за 2017-2018 роки недоплатили такий вид допомоги в розмірі 9972грн. Вазаний вище Закон не є скасованим, він не суперечить Конституції України, а тому відповідач не вірно застосував норми законів та виплатив позивачу допомогу в меншому розмірі, що не відповідає Закону № 3551-ХІІ , таким чином порушує соціальні права та інтереси позивача протягом трьох років.

Відповідач заперечує проти позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та зазначає, що позивачу виплачувалась відповідна разова грошова допомога до 5 травня згідно встановлених розмірів як учаснику війни в межах бюджетних асигнувань встановлених Законом "Про Державний бюджет України".

Ухвалою суду від 06.12.2018р. провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд розглянув справу в порядку спрощеного провадження на підставі наявних у справі доказів.

Дослідив матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, з 2003 року перебуває на обліку в Єдиному державному автоматизованому реєстрі осіб, які мають право на пільги як учасник війни.

Позивач має пільги, які визначені статтею 14 закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Згідно вказаного вие Закону, щорічно до 5 травня учасникам війни, нагородженим орденами і медалями колишнього Союзу PCP за самовіддану працю та бездоганну військову службу в тилу в роки Другої світової війни, та іншим учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.

Як зазначає відповідач, відповідно до встановлених розмірів, як учаснику війни, ОСОБА_1 було виплачено щорічну грошову допомогу до 5 травня:

- у квітні (170 грн.) - травні (30 грн.) 2016 року у розмірі 200 грн., порядок виплати та розмір якої визначено постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №141 „Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань";

- у квітні 2017 року у розмірі 500 грн., порядок виплати та розмір якої визначено постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2018 №223 „Деякі питання виплати у 2017 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань";

- у квітні 2018 року у розмірі 525 грн., порядок виплати та розмір якої визначено постановою Кабінету Міністрів України від 14.03.2018 №170 „ Деякі питання виплати у 2018 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань".

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Виключно Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки, визначаються видатки на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків (ч. 2 ст. 95 Конституції України). Якщо застосування пільг, компенсацій та гарантій для певних категорій громадян, у тому числі виплата щорічної грошової допомоги учасникам війни, потребує фінансування за рахунок коштів державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим Законом, крім Закону України «Про Державний бюджет України».

Згідно п. 63 (1) Закону України від 28.12.2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи між бюджетних відносин » розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення » Бюджетного кодексу України доповнений пунктом 26, яким установлено, що норми і положення «... ст.. 12,13,14,15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ... застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування». Дане положення Закону України неконституційним не визнавалося.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин діяли два нормативно-правових акти, які мають однакову юридичну силу, але по різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 05 травня учасникам війни; Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Закон України від 28.12.2014 року № 79-VIII «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи між бюджетних відносин», яким розділ VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України доповнений пунктом 26.

Конституційний суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив про те, що конкретна сфера суспільних відносин не може водночас бути врегульована однопредметними нормативно-правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному.

Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачене самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Аналогічною є правова позиція Верховного суду України, викладена в ухвалі від 06.03.2017 року, Вищого адміністративного суду України, викладена в ухвалі від 13.04.2017 року, Одеського апеляційного адміністративного суду, викладена в постанові від 22.12.2016 року по справі № 490/5309/16-а, постанові від 31.012017 року по справі № 490/5042/16-а щодо стягнення недоплаченої щорічної допомоги до 5 травня.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 22 Загальної декларації прав людини розміри соціальних виплат і допомоги встановлюються з урахуванням фінансових можливостей держави. Європейський суд з прав людини у рішенні від 9 жовтня 1979 року у справі "Ейрі про Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державі, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" від 12 жовтня 2004 року.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України», висловив правову позицію, що зменшення розміру пенсійного забезпечення не є порушенням права власності у розумінні Протоколу №1, оскільки таке зменшення відбувається шляхом внесення законодавчих змін до акту, яким встановлено таке право власності. Суд зауважив, що перша і найважливіша вимога статті 1 Протоколу № 1 є те, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості. Необхідний баланс не буде знайдений, якщо особі або особам доводиться нести індивідуальний і надмірний тягар. При цьому Суд зазначив, що зменшення розміру пенсії очевидно було обумовлено міркуваннями економічної політики та фінансових труднощів, з якими зіткнулася держава.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки відповідачем виплачувалась відповідна разова грошова допомога позивачу в межах бюджетних асигнувань встановлених законом про Державний бюджет України.

Згідно зі ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.

Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. м.Морська, 19,Миколаїв, 540001 код ЄДРПОУ 03194499) відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя І. А. Устинов