Рішення № 79966749, 13.02.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1340/5222/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2019 року зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Харіва М.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною і скасування постанови про накладення штрафу, -

в с т а н о в и в:

управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області звернулось до суду з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 09.10.2018 №ЛВ1278/592/АВ/ФС.

Ухвалою від 12.11.2018 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведеного інспекційного відвідування позивача на предмет додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин із найманими працівниками, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх, гарантій для працівників під час виконання державних громадських обов’язків Головне управління Держпраці у Львівській області прийняло постанову про накладення штрафу від 09.10.2018 №ЛВ1278/592/АВ/ФС, якою на позивача накладено штраф у розмірі 3723 грн. Позивач вказує на те, що його не повідомлено про розгляд справи про накладення штрафу, у результаті чого відповідач виніс оскаржену постанову. Позивач також зазначає, що відповідач здійснював інспекційне відвідування, проведення якого визначено Порядком №295, а не перевірку і за його результатами складено акт інспекційного відвідування від 17.09.2018 №ЛВ1278/592/АВ. Окрім цього, позивач зазначає, що припис від 24.09.2018 №ЛВ1278/592/АВ/П з висновками якого щодо порушень ст.97 КЗпП України в частині не виплати ОСОБА_3 премії за січень, травень, червень 2018 року, та щодо порушень ст.98 КЗпП України, в частині невиплати заробітної плати ОСОБА_3 з розрахунку посадового окладу в розмірі 7300 грн. управління не погодилось і оскаржило припис у цій частині, інші порушення позивачем усунені в повному обсязі та у встановлені строки. Таким чином, відповідач не мав правових підстав для прийняття оскарженого рішення.

Відповідач 26.11.2018 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що на підставі наказу від 12.09.2018 №2118-П та направлення №1934 від 12.09.2018 інспектором праці проведено інспекційне відвідування позивача. За результатами інспекційного відвідування складено акт №1278/592/АВ від 17.09.2018, яким виявлено порушення ст.ст.97, 98, 115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 116, 117 КЗпП України. У зв’язку із розглядом поданих до акта інспекційного відвідування зауважень, припис про усунення виявлених порушень №ЛВ1278/592/АВ/П винесено після їх розгляду, а саме 24.09.2018, яким встановлено строк для усунення порушень до 01.10.2018. Відповідач зазначає, що оскаржена постанова складена за формою, що затверджена наказом Міністерства соціальної політики України від 18.08.2017 №1338, якою передбачено, що постанова про накладання штрафу уповноваженими посадовими особами виноситься, в тому числі, на підставі акта інспекційного відвідування. Таким чином, відповідач вважає твердження позивача про те, що ГУ Держпраці у Львівській області не мало підстав для накладення штрафу відповідно до Порядку №509, а проведення такого заходу державного контролю у формі інспекційного відвідування суперечить вимогам законодавства, є безпідставними та необґрунтованими. Відповідач також зазначає, що виклик про розгляд справи від 01.10.2018 №484/1/11-39 надіслано позивачу рекомендованим листом 02.10.2018. З огляду на вказане, відповідач вважає, що постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №ЛВ1278/592/АВ/ФС від 09.10.2018 у розмірі 3723 грн. винесена у відповідності та з дотриманням вимог законодавства, яким врегульовано порядок притягнення до відповідальності за порушення законодавства про працю.

Представник позивача 06.12.2018 подав відповідь на відзив, зміст якої зводиться до того, що факт несвоєчасного направлення повідомлення про розгляд справи з відомостями про дату її початку та місце проведення, є порушенням вимог Порядку №509. З огляду на це, позивач вважає, що невиконання відповідачем вимог п.6 Порядку №509 позбавило позивача можливості захисту своїх прав, у зв’язку з чим оскаржена постанова підлягає скасуванню. Окрім цього, щодо преміювання працівників за січень 2018 року, позивач зазначає, що ОСОБА_3Я звільнений з посади завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення Управління 29.12.2017, отже в січні 2018 року не виконував функціональних обов‘язків. Згідно з рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 17.04.2018 ОСОБА_3 поновлено на роботі 30.12.2017 та стягнено з Управління середній заробіток за час вимушеного прогулу, тобто з 30.12.2017 по 17.04.2018. При цьому, при розрахунку суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу враховані посадовий оклад, надбавки та премії за жовтень листопад 2017 року. Отже, премія за січень місяць 2018 року нарахуванню не підлягає. В наказах на преміювання працівників за травень-червень 2018, а також за квітень 2018 року, тобто місяць, в якому його поновлено на роботі, відсутнє прізвище ОСОБА_3 Позивач зазначає, що ним 20.09.2018 видано наказ про внесення змін до наказів від 27.04.2018, 31.05.2018 та 27.06.2018 про преміювання, в частині позбавлення ОСОБА_3 премії до 100% за квітень, травень та червень 2018, про що відповідача повідомлено в зауваженнях до акта інспекційного відвідування від 20.09.2018. Позивач зазначає, що ним не порушено вимоги ст.98 КзПП України (оплата праці працівників і організацій, що фінансуються з бюджету), оскільки відповідно до ч.4 ст.4 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням, відповідно Фонд не фінансується з Державного чи місцевого бюджету.

Представник відповідача 13.12.2018 подав до суду заперечення, в яких відповідач заперечує щодо посилання позивача на те, що Управління виконавчої дирекції Фонду не фінансується з державного бюджету. З огляду на вказане, відповідач вважає, що постанова про накладення штрафу від 09.10.2018 №ЛВ1278/592/АВ/ФС у розмірі 3723 грн. винесена у відповідності та з дотриманням вимог законодавства.

Представник позивача 02.01.2019 подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій зазначив, що відповідно до ч.11 ст.3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб’єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються. Враховуючи наведене, позивач вважає, що відповідач протиправно притягнув його до відповідальності, оскільки припис в частині порушення ст.97 КЗпП України ним усунено.

Представник відповідача 29.01.2019 подав до суду письмові пояснення, в яких вказує на те, що посилання позивача на службову записку №01-17/68 від 19.09.2018 та наказ від 20.09.2018 про внесення змін до наказів про преміювання, в частині позбавлення ОСОБА_3 премії до 100% за квітень, травень та червень 2018 року, які подані на виконання припису, то такі не можуть бути підставою визнання оскарженої постанови протиправною, оскільки такі документи не містять відомостей про належне усунення виявленого порушення. Відповідач також зазначає, що положення ст.98 КЗпП України не містять застережень про поширення її вимог виключно на ті установи та організації, які фінансуються з державного бюджету. Таким чином, відповідач вважає, що враховуючи те, що Управління виконавчої дирекції Фонду у Львівській області фінансується з бюджету Фонду соціального страхування України, вимоги вказаної статті є обов’язковими для виконання позивачем.

Представник позивача подав 29.01.2019, 05.02.2019 та 13.02.2019 письмові пояснення в яких зазначив, що Законом України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” не передбачено фінансування для оплати праці працівників Фонду соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області за рахунок коштів Державного чи місцевого бюджетів. Окрім цього, зазначає, що до прийняття оскарженої постанови позивач порушення ст.97 КЗпП України усунув.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Просив суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив. Просив суд в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю, виходячи з наступного.

Позивач – управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області код ЄДРПОУ 41322361, місцезнаходження: 79041, м.Львів, вул.Героїв УПА, 73.

На підставі наказу ГУ Держпраці у Львівській області наказу від 12.09.2018 №2118-П та направлення №1934 від 12.09.2018 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів у м.Львові в термін з 13.08.2018 по 13.09.2018 проведене інспекційне відвідування позивача на предмет додержання законодавства про працю в частині оформлення трудових відносин із найманими працівниками, тривалості робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, праці неповнолітніх, гарантій для працівників під час виконання державних громадських обов’язків.

За результатами інспекційного відвідування відповідач склав акт №1278/592/АВ від 17.09.2018, яким виявлено порушення ст.ст. 97, 98, 115 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці», ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

20.09.2018 позивач подав відповідачу зауваження до акта інспекційного відвідування №06-10-2450.

21.09.2018 відповідач надав відповідь на зауваження позивача.

24.09.2018 відповідач виніс припис №ЛВ1278/592/АВ/П про усунення виявлених порушень.

26.09.2018 відповідач згідно з Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 №509, прийняв рішення №ЛВ1278/592/АВ/ЗБ/ІП щодо розгляду справи про накладення штрафу на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.

28.09.2018 позивач подав відповідачу скаргу №06-10-2529 на припис про усунення виявлених порушень №ЛВ1278/592/АВ/П 24.09.2018.

02.10.2018 відповідач направив позивачу виклик на розгляд справи про накладення штрафу, що відбувся 09.10.2018 о 10:30 в приміщенні ГУ Держпраці у Львівській області, за адресою: м.Львів, пл.Міцкевича,8, 7 поверх, приймальня керівника.

09.10.2018 позивач звернувся до відповідача з листом, в якому зазначив, що управлінням 28.09.2018 повідомлено Головне управління Держпраці у Львівській області про виконання припису №ЛВ1278/592/АВ/П 24.09.2018 та у строк, визначений абз.1 п.30 Порядку №295 подав скаргу на припис. Таким чином, позивач вважає прийняте рішення про розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення неправомірним.

30.10.2018 відповідач прийняв рішення №10543/1/07-09, яким в задоволенні скарги Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на припис про усунення виявлених порушень №ЛВ1278/592/АВ/П 24.09.2018 відмовлено повністю.

За результатами розгляду справи щодо накладення штрафу відповідач прийняв постанову про накладення штрафу від 09.10.2018 №ЛВ1278/592/АВ/ФС на підставі абз.8 ч.2 ст.265 КЗпП України, за порушення позивачем вимог ст.97 КЗпП України та ст.98 КЗпП України в розмірі 3723 грн.

Не погоджуючись з вказаною постановою про накладення штрафу, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.

Відповідно до ст.43 Конституції України держава створює умови для здійснення громадянами права на працю. Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю є важливими способами захисту трудових прав працівників, гарантією забезпечення законності в трудових відносинах.

Указом Президента України від 06.04.2011 № 386/2011 затверджено Положення про Державну інспекцію України з питань праці.

Відповідно до п.п.1, 2 Положення про Державну інспекцію України з питань праці, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 № 386/2011 (далі - Положення №386), Державна інспекція України з питань праці (Держпраці України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра соціальної політики України. Держпраці України входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Держпраці України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України (далі - Міністерство), іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Пунктом 7 вказаного Положення Держпраці України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Процедура здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю визначається постановою Кабінету Міністрів України “Деякі питання реалізації ст.259 Кодексу законів про працю України та ст.34 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 26.04.2017 №295, якою, зокрема, затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295).

Відповідно до п.2 вказаного Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

У п.5 Порядку №295 передбачено, що інспекційні відвідування проводяться, зокрема, 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 вказаного пункту; 4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю.

Порядок прийняття постанов про накладення штрафних санкцій, передбачених ст.265 КЗпП України, регламентований Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (далі - Порядок № 509).

Відповідно до абз.4 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Отже, підставою для накладення штрафів є виявлені під час перевірки суб'єкта господарювання порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, зафіксовані в акті перевірки.

Відповідно до п.27 Порядку № 295 у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Згідно з ч. 4 ст. 2 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому вказаним Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Згідно з частинами 7 та 8 статті 7 Закону України “Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності” на підставі акта, складеного за результатами здійснення заходу, в ході якого виявлено порушення вимог законодавства, орган державного нагляду (контролю) за наявності підстав для повного або часткового зупинення виробництва (виготовлення), реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг звертається у порядку та строки, встановлені законом, з відповідним позовом до адміністративного суду. У разі необхідності вжиття інших заходів реагування орган державного нагляду (контролю) протягом п'яти робочих днів з дня завершення здійснення заходу державного нагляду (контролю) складає припис, розпорядження, інший розпорядчий документ щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу.

Припис - обов'язкова для виконання у визначені строки письмова вимога посадової особи органу державного нагляду (контролю) суб'єкту господарювання щодо усунення порушень вимог законодавства. Припис не передбачає застосування санкцій щодо суб'єкта господарювання. Припис видається та підписується посадовою особою органу державного нагляду (контролю), яка здійснювала перевірку.

Щодо доводів позивача про те, що його не повідомлено про розгляд справи про накладення штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.6 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб’єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п’ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Згідно з п. 7 Порядку №509 справа розглядається за участю представника суб’єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до п.6 вказаного Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Суд встановив, що 01.10.2018 відповідач склав виклик на розгляд справи про накладення штрафу, що відбувся 09.10.2018 о 10:30 в приміщенні ГУ Держпраці у Львівській області, за адресою: м.Львів, пл.Міцкевича,8, 7 поверх, приймальня керівника. (а.с.21).

Вказаний виклик на розгляд справи про накладення штрафу від 01.10.2018, надісланий позивачу згідно з супровідним листом від 02.10.2018 рекомендованим листом з повідомленням про вручення, що підтверджується квитанцією ПАТ “УКРПОШТА” №7553 від 02.10.2018 (а.с.22). Таким чином, повідомлення про розгляд справи надіслано більш ніж за п’ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу.

Позивач у поясненнях до позовної заяви вказує на те, що такий виклик отримав лише 05.10.2018.

Суд зазначає, що відповідно до п.п. 94-96 Правил надання послуг поштового зв'язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 порядок доставки поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичних друкованих видань юридичним особам визначається на підставі договору, що укладається юридичною особою з оператором поштового зв'язку за місцем обслуговування.

Прості та рекомендовані поштові відправлення, повідомлення про надходження поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, періодичні друковані видання, адресовані юридичним особам, можуть доставлятися з використанням абонентських поштових скриньок, що встановлюються на перших поверхах приміщень чи інших доступних для цього місцях або у канцелярії, експедиції тощо, розміщені на перших поверхах приміщень, чи видаватися в приміщеннях об'єкта поштового зв'язку представникам юридичних осіб, уповноваженим на одержання пошти.

У разі вручення рекомендованих поштових відправлень, рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлень про надходження поштових відправлень з використанням абонентської поштової скриньки згідно з укладеним договором датою вручення вважається дата їх вкладення до скриньки.

Відправлення "EMS", адресовані юридичним особам, можуть видаватися їх представникам, уповноваженим на одержання пошти, у приміщенні адресата.

У разі відсутності або несправності абонентської поштової скриньки, невиконання вимог щодо її встановлення, відсутності договору юридичної особи з оператором поштового зв'язку про доставку пошти оператор поштового зв'язку зобов'язаний письмово повідомити користувача послуг поштового зв'язку про свою відмову від доставки адресованих йому поштових відправлень, періодичних друкованих видань.

Реєстровані поштові відправлення (крім рекомендованих), адресовані юридичним особам, видаються їх представникам, уповноваженим на одержання пошти, в об'єкті поштового зв'язку на підставі довіреності, оформленої в установленому порядку. Копія довіреності, засвідчена в установленому порядку, зберігається в об'єкті поштового зв'язку.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що абонент (позивач) самостійно міг визначає як організувати відносини з оператором поштового зв’язку, щоб забезпечити отримання надісланої йому поштової кореспонденції шляхом укладення договору та встановлення абонентської скриньки, отримання кореспонденції безпосередньо у відділенні поштового зв’язку.

Таким чином, обов’язок відповідача повідомити суб’єкта господарювання про розгляд справи обмежується лише надісланням виклику на розгляд справи. Фактичні обставини одержання надісланого виклику знаходяться за межами компетенції відповідача та не можуть впливати на розгляд справи про накладення штрафу, оскільки відносини між оператором поштового зв’язку та адресатом знаходяться поза контролем відповідача та не залежать від нього.

Така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №809/1198/17, від 13.06.2018 у справі №820/6755/16.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідач вжив належних заходів, спрямованих на забезпечення особистої участі позивача в розгляді справи про накладення штрафу.

Таким чином, доводи позивача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо доводів позивача про те, що відповідач здійснював інспекційне відвідування, проведення якого визначено Порядком №295, що суперечить Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», то суд вважає такі безпідставними, оскільки положення вказаного закону не поширюються на органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, що випливає із змісту ч.5 ст.2 вказаного Закону.

Суд зазначає, що підстави проведення інспекційних відвідувань передбачені Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №295.

Згідно з п.5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться, зокрема: 1) за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; 2) за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; 3) за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту; 4) за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; 5) за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю.

Суд встановив, що інспекційне відвідування позивача проводилось на підставі п.п.1 п.5 Порядку №295, що підтверджується наказом ГУ Держпраці у Львівській області №2118-П від 12.09.2018.

Як вже зазначалось судом, за результатами інспекційного відвідування відповідач склав акт №1278/592/АВ від 17.09.2018, яким виявлено порушення позивачем ст.ст.97, 98, КЗпП України.

Таким чином, доводи позивача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо порушення позивачем ст.97 Кодексу законів про працю України суд зазначає наступне.

Суд встановив, що рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 17.04.2018 ОСОБА_3 поновлено на роботі з 30.12.2017 та стягнено з позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу, тобто з 30.12.2017 по 17.04.2018.

В наказах на преміювання працівників за травень-червень 2018 року, а також за квітень, тобто місяць, в якому ОСОБА_3 поновлено на роботі, його прізвище відсутнє.

Згідно з п.4.1. Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду від 08.02.2017 № 14 (в редакції постанови від 10.10.2017 № 52) (надалі - Положення №14) преміювання працівників Фонду здійснюється з метою посилення матеріальної зацікавленості у своєчасному і сумлінному виконанні посадових обов’язків, підвищенні якості виконуваної роботи та рівня відповідальності за доручену ділянку роботи і здійснюється відповідно до їх особистого внеску в загальні результати роботи органу Фонду.

Відповідно до п.4.8 Положення № 14 конкретний розмір премії, в тому числі працівникам відповідного відділення, встановлює начальник управління.

В списках працівників щодо преміювання за квітень-червень 2018 року, поданих начальником Червоноградського відділення позивача, прізвище ОСОБА_3 відсутнє.

Суд встановив, що в акті інспекційного відвідування зазначено про відсутність документів, які б свідчили про невиконання ОСОБА_4 своїх функціональних обов’язків, що свідчить про порушення вимог статті ст.97 КЗпП України в частині того, що конкретні розміри тарифних ставок (окладів), посадових окладів службовцям, а також надбавок доплат, премій і винагороди встановлюються власником або уповноваженим ним органом та в частині того, що власник або уповноважений орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Суд також встановив, що начальником Червоноградського відділення позивача подано 19.09.2018 службову записку, в якій зазначено, що в пропозиціях щодо преміювання працівників Червоноградського відділення управління виконавчої дирекції Фонду у Львівській області за квітень, травень та червень 2018 року не подано на преміювання завідувача сектору організаційної роботи та документообігу Червоноградського відділення ОСОБА_3, оскільки у зв’язку з відсутністю посади, яку він обіймав у штатному розписі Червоноградського відділення він не виконував функціональних обов’язків не виконував завдань, що покладені на відділення згідно з положенням про Червоноградське відділення управління.

У зв’язку з цим, позивач у встановлений приписом строк для усунення зазначеного порушення 20.09.2018 видав наказ про внесення змін до наказів від 27.04.2018, 31.05.2018 та 27.06.2018 про преміювання, в частині позбавлення ОСОБА_3 премії до 100 відсотків за квітень, травень та червень 2018 року, про що відповідача повідомлено в зауваженнях до акту інспекційного відвідування від 20.09.2018.

Проте, як при розгляді зауважень до акта інспекційного відвідування, так і при розгляді справи про накладення штрафу факт усунення порушення відповідач до уваги не взяв.

Відповідно до ч.11 ст.3 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб’єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.

Відповідно до п.28 Порядку №295 у разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи притягнення об’єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Таким чином, суд вважає, що до моменту винесення оскарженої постанови позивач порушення ст.97 КЗпП України усунув відповідне порушення.

Суд відхиляє аргументи відповідача про те, що порушення, викладені в приписі вважаються усунутими, лише після усунення порушень в цілому по установі, оскільки відповідне порушення встановлене відповідачем лише щодо працівника ОСОБА_3, а не в цілому по установі.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача в цій частині.

Щодо порушення позивачем ст.98 Кодексу законів про працю України суд зазначає наступне.

При проведенні інспекційного відвідування встановлено, що нарахування заробітної плати ОСОБА_3 проводиться не з посадового окладу 7300 грн., а з посадового окладу 4850 грн., чим порушено вимоги ст.98 КЗпП України в частині того, що оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно – правових актів України у межах бюджетних та позабюджетних доходів.

Позивач посилається на те, що ОСОБА_3 займав посаду завідувача сектору організаційної роботи та документообігу з окладом 4850 грн., на яку його поновлено 30.12.2017, згідно з рішенням суду.

Штатним розписом Червоноградського відділення, який введений в дію з 01.01.2018 посада завідувача сектору організаційної роботи та документообігу не передбачена.

Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Суд зазначає, що питання оплати праці позивача регулюються постановою правління Фонду соціального страхування України від 10.10.2017 №51 « Про затвердження схем посадових окладів працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України та її робочих органів». Вказаною постановою затверджено, зокрема, схему посадових окладів працівників відділень Фонду, в якій передбачено, що посадовий оклад завідувача сектору становить 7300 грн.

Посилання позивача на те, що в штаті відділення відсутня така посада суд відхиляє, оскільки це може свідчити про неналежне виконання ним рішення суду, яким поновлено ОСОБА_3 на посаді, і відповідно не може позбавляти останнього права на отримання заробітної плати в належному розмірі.

Таким чином, суд дійшов висновку, що доводи позивача в цій частині є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо аргументів позивача про те, що положення ст.98 Кодексу законів про працю України не поширюються на спірні відносини, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.98 КЗпП України оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Згідно із ст.13 Закону України “Про оплату праці” оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

Відповідно до ч.4 ст.4 Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування” від 23.09.1999 № 1105-XIV (надалі - Закон України № 1105) кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються тільки за цільовим призначенням.

Згідно з ч.1 ст.11 Закону України № 1105 джерелами формування коштів Фонду є: 1) страхові внески страхувальників та застрахованих осіб; 2) суми фінансових санкцій, застосованих відповідно до вказаного Закону, інших законів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб - підприємців за порушення встановленого порядку сплати страхових внесків та використання коштів Фонду, штрафів за недотримання законодавства про соціальне страхування, а також суми адміністративних штрафів, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за такі порушення; 3) суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за соціальним страхуванням; 4) доходи від розміщення тимчасово вільних коштів, у тому числі резерву коштів Фонду; 5) капіталізовані платежі, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; 6) доходи від реалізації майна, придбаного за рахунок коштів Фонду; 7) добровільні внески та інші надходження відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.12 Закону України № 1105 кошти, що надходять до Фонду від сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, повинні забезпечувати: 1) виплату застрахованим особам матеріального забезпечення та надання соціальних послуг, передбачених вказаним Законом; 2) створення резерву коштів Фонду в розмірі суми, необхідної для виплати всіх видів матеріального забезпечення, страхових виплат, передбачених вказаним Законом, в розрахунку не менш як на п’ять календарних днів; 3) фінансування витрат на утримання та забезпечення діяльності Фонду, його робочих органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, матеріальне та соціально-побутове забезпечення його працівників розвиток та функціонування інформаційно-аналітичних систем Фонду; 4) фінансування заходів з профілактики страхових випадків.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон України № 2464).

Відповідно до ч.3 ст.8 Закону України № 2464 кошти, що надходять від сплати єдиного внеску та застосування фінансових санкцій відповідно до вказаного Закону, не можуть зараховуватися до Державного бюджету України, бюджетів інших рівнів та використовуватися на цілі, не передбачені законодавством про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Згідно з ч.6 ст.9 Закону України № 2464 для зарахування єдиного внеску в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та його територіальних органах відкриваються в установленому порядку небюджетні рахунки відповідному органу доходів і зборів. Зазначені рахунки відкриваються виключно для обслуговування коштів єдиного внеску.

Оплата праці працівників Управління здійснюється на підставі Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду від 08.02.2017 № 14 (в редакції постанови від 10.10.2017 № 52).

Відповідно до п.п.9.1.9. п.6.1. розділу 6 Статуту Фонду соціального страхування України, затвердженого постановою правління Фонду від 11.04.2017 № 28 (далі - Статут) одним із джерел формування коштів Фонду є асигнування з державного бюджету.

З цього приводу необхідно зазначити наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу України бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Відповідно до ч.1 ст. 16 Господарського кодексу України держава може надавати дотації суб'єктам господарювання: на підтримку виробництва життєво важливих продуктів харчування, на виробництво життєво важливих лікарських препаратів та засобів реабілітації осіб з інвалідністю, на імпортні закупівлі окремих товарів, послуги транспорту, що забезпечують соціально важливі перевезення, а також суб'єктам господарювання, що опинилися у критичній соціально-економічній або екологічній ситуації, з метою фінансування капітальних вкладень на рівні, необхідному для підтримання їх діяльності, на цілі технічного розвитку, що дають значний економічний ефект, а також в інших випадках, передбачених законом.

Пунктом 5 ч.1 ст.24 Закону України № 1105 передбачено виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності у розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) незалежно від страхового стажу застрахованим особам, віднесеним до 1-3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Постановою правління Фонду соціального страхування України “Про схвалення проекту бюджету Фонду соціального страхування України на 2018 рік” від 14.12.2017 №70 передбачено надходження з державного бюджету на виплату допомоги в пільгових розмірах громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Бюджет Фонду соціального страхування України на 2018 рік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2018 № 70.

Відповідно до п.8. постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку використання коштів державного бюджету для виконання програм, пов’язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 20.09.2005 № 936 витрати, пов’язані з оплатою особам, застрахованим у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, листків непрацездатності за період лікування в санаторіях, виплати понад установлені законодавством розміри допомоги по тимчасовій непрацездатності (у тому числі допомоги по догляду за хворою дитиною), вагітності та пологах здійснюються підприємствами за рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, пов’язаними з народженням та похованням.

Мінсоцполітики відшкодовує Фонду соціального страхування (до завершення заходів, пов’язаних з його утворенням, - Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності) зазначені витрати за рахунок коштів, передбачених відповідною бюджетною програмою.

Враховуючи наведене, асигнування з державного бюджету, передбачені п.п.9.1.9. п.6.1. Розділу 6 Статуту, надаються Фонду соціального страхування України у формі відшкодування витрат на виплату допомоги в пільгових розмірах громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Суд в цьому контексті також враховує довідку позивача від 11.02.2019 №06-08-378 про те, що у 2018 році асигнувань з державного та місцевого бюджету для оплати праці працівників не отримував.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що Законом України “Про Державний бюджет України на 2018 рік” чи іншими законами не передбачено фінансування оплати праці працівників Фонду соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області за рахунок коштів Державного чи місцевого бюджетів.

Суд також враховує і те, що ч.1 ст.83 Цивільного кодексу України, яка визначає організаційно-правові форми юридичних осіб, встановлено, що юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом.

Стаття 98 КЗпП України визначає умови оплати праці працівників юридичних осіб, що фінансуються з бюджету, які створені у формі установ і організацій.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань організаційно-правовою формою Фонду соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області є інші організаційно-правові форми., а також зазначено, що немає центрального чи місцевого органу виконавчої влади до сфери управління якого належать Фонд соціального страхування України та управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області.

Таким чином, даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не встановлено, що позивач належить до установ чи організацій.

З огляду на вказане, суд вважає, що положення ст.98 КЗпП України стосуються лише установ і організацій, оплата праці працівників яких проводиться за рахунок та в межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів, і відповідно не поширюється на позивача, а тому висновки відповідача про можливість застосування вказаної статті за порушення, допущені позивачем, є безпідставними та необґрунтованими.

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що постанова відповідача про накладення штрафу упоноваженими посадовими особами від 09.10.2018 №ЛВ279/893/АВ/ФС є протиправною, а тому її слід скасувати.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.

Відповідно до ст.139 КАС України на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 1762,00 грн.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 73-76, 242, 244, 245 КАС України, суд,

в и р і ш и в:

позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Львівській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 09.10.2018 №ЛВ1278/592/АВ/ФС.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області судовий збір в розмірі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення суду складене і підписане 18.02.2019.

Суддя А.Г. Гулик