Рішення № 79966600, 20.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/129/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справу за адміністративним позовом Алаттар Мохаммедсухаіл Абдулфатах до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправним та скасувати наказ № 250 від 29.12.2018 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язати відповідача прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ГУ ДМС України в Одеській області не прийняло до уваги реальні побоювання позивача за власне життя у разі повернення до країни громадянської належності. У випадку повернення життю та свободі позивача буде загрожувати небезпека, що суперечить ст.3 Європейської Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод». Будь-яких конкретних обставин, які унеможливлюють повернення позивача до країни походження, переліку загроз тощо в адміністративному позові не зазначено, натомість позов складається з переліку принципів розгляду справ зазначеної категорії.

Ухвалою судді від 14.01.2019 відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного провадження без виклику учасників справи.

29.01.2019 до суду від представника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зважаючи на те, що заяву позивача обґрунтовано залишено без задоволення, так як останній має на меті лише легалізацію на території України, що свідчить про зловживання процедурою звернення за захистом.

Відповідь на відзив від позивача не надходила.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч.2 ст.262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що Алаттар Мохаммедсухаіл Абдулфатах ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець район ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3; за національністю араб; за віросповіданням – мусульманин (суніт); неодружений; рідна мова – арабська; володіє англійською та російською мовами; має повну середню освіту; навчається у ВНЗ в Україні.

Позивач виїхав з ОСОБА_2 до Єгипту (м. Каїр) автобусом 09.03.2018 легально, після чого спрямував до Туреччини (м. Стамбул), звідки літаком 10.03.2018 дістався України (м. Київ, аеропорт «Бориспіль»).

11 грудня 2018 року Алаттар Мохаммедсухаіл Абдулфатах звернувся до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про надання міжнародного захисту в Україні, в якій зазначив, що в ОСОБА_2 він здобув середню освіту, після чого вирішив продовжити навчання в Україні. В самому ОСОБА_2 проблеми та війна, закриті кордони. В Україні позивач закінчив навчання на першому курсі в медичному університеті в місті Полтаві і зіткнувся з проблемами, внаслідок чого був відрахований. Внаслідок відрахування позивача з навчального закладу перестали існувати легальні підстави його перебування в Україні, і при цьому він не може повернутися до ОСОБА_2 через війну. За таких обставин позивач просив надати йому міжнародний захист задля забезпечення йому можливості закінчити навчання в Україні та залишитися в ній проживати без проблем та війни, як на батьківщині.

При цьому з 10.03.2018 до 10.12.2018 (біля восьми місяців) Алаттар Мохаммедсухаіл Абдулфатах не звертався за міжнародним захистом до ГУ ДМС України в Одеській області, перебуваючи в Україні нелегально, внаслідок чого був притягнутий до адміністративної відповідальності за ст.203 ч.1 КУпАП.

За результатами розгляду особової справи заявника ОСОБА_4 дійшло висновку, що Алаттар Мохаммедсухаіл Абдулфатах не підпадає під критерії визначення біженця та особи, яка потребує додаткового захисту у відповідності статті 1 Закону, що оформлено Висновком про відмову у визнанні біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту від 29.12.2018.

Вказаний висновок ОСОБА_4 обґрунтований тим, що за результатами розгляду встановлено відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті надання заявникові статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні через відсутність доведених фактів серйозної і не вибіркової загрози життю, фізичній цілісності чи свободі в країні громадянського походження. Також не встановлено жодних фактів щодо можливості застосування до заявника нелюдського поводження або катування у разі повернення до країни громадянської належності. Крім того, у висновку зазначено, що виїзд позивача за межі країни громадянського походження пов’язаний з метою здобуття освіти та легалізації на території України.

Наказом ГУ ДМС в Одеській області № 250 від 29.12.2018 Алаттар Мохаммедсухаіл Абдулфатах відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає зазначене рішення обґрунтованим, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню у зв’язку з наступним.

З огляду на матеріали справи, перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов, передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону, які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Так, виїзд позивача з ОСОБА_2 не пов'язаний з переслідуванням за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або ж побоювання зазнати серйозної шкоди.

За результатами аналізу матеріалів клопотання позивача встановлено, що історія його переслідування є необґрунтованою, а заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону.

Зокрема, за матеріалами особової справи відсутні факти переслідування позивача в регіоні попереднього постійного проживання за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань (арк. 4 протоколу співбесіди від 18.12.2018). У випадку обґрунтованості побоювань зазнати переслідувань вважається, що особа повинна була звернутись за міжнародним захистом у визначені чинним законодавством строки. Відповідно до проаналізованої інформації, позивач не був офіційним членом жодної політичної, громадської, релігійної, військової чи іншої організації, як у країні громадянської належності так і поза її межами (арк. 4 додаткового протоколу співбесіди від 29.12.2018).

Крім того, за матеріалами особової справи відсутні факти переслідування позивача в регіоні попереднього постійного проживання за наступними ознаками визначення статусу особи, яка потребує додаткового захисту, а саме внаслідок загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань. Позивач вказав, що у випадку повернення до ОСОБА_3, а саме до ОСОБА_2 у нього не виникне ніяких проблем із подальшим проживанням, разом з тим, якщо повернеться до іншого міста ОСОБА_3 може бути заарештованим з боку ізраїльтян (арк. 5 додаткового протоколу співбесіди від 29.12.2018). Висловлені припущення позивача необґрунтовані та не містять чіткої деталізації, спростовуються можливістю повернення до ОСОБА_2.

Поряд із тим, позивач повідомив про виникнення проблем, пов’язаних із багатьма заборонами для членів «ФАТХ» у районі ОСОБА_1 (ОСОБА_2), однак будь-яких підтверджень зазначеним фактам до ОСОБА_4, рівно як і до суду, надано не було, у зв’язку із чим відповідачем при прийнятті спірного рішення зазначена інформація залишена без уваги.

Так, позивач навів загальновідому інформацію з приводу угрупувань «Хамас» та «Фатх» і палестинсько-ізраїльського конфлікту, стверджуючи, що його батько є офіційним членом політичної організації «Фатх» у ОСОБА_3, з якою співпрацював до 2005 року. З його слів, його батько був заарештований терміном в 1 рік у 2006 році, а сам він особисто був причетний до затримання у віці 8 років, коли до влади прийшло угрупування «Хамас», яке забрало у тому ж році родинну земельну ділянку. Зазначена інформація під час розгляду заяви Алаттар Мохаммедсухаіл Абдулфатах залишена ГУ ДМС в Одеській області без уваги, з огляду на неактуальність вищевказаної інформації (2006 р.) та відсутність під час аналізу матеріалів особової справи будь-яких проблем із членством батька у політичній організації «ФАТХ» на Батьківщині. Додатково це підтверджується усними твердженнями, повідомленими позивачем під час розгляду особової справи з приводу відсутності у членів родини будь-яких проблем із угрупуванням «Хамас» після 2006 року, членів його родини не переслідували після виїзду позивача з ОСОБА_3 до України, вільну та відкриту словесну підтримку позивачем угрупування «ФАТХ» на території регіону попереднього постійного регіону проживання та відсутність у зв’язку з цим будь-яких проблем (арк. 2 додаткового протоколу співбесіди від 29.12.2018). Крім того, кордони ОСОБА_2 більше не контролюються бойовиками «Хамас», що підтверджує наявна інформації по країні походження. Натомість, контроль над цією територією було передано уряду ОСОБА_3. Також вперше за 10 років в ОСОБА_2 відбувся мітинг пам’яті Арафата, засновника організації звільнення ОСОБА_3. Отже, зазначена інформація підтверджує звільнення частини території країни від представників неурядових угруповань, відновлення державного контролю над вказаними територіями (джерело http://podrobnosti.ua/2207965-palestina-nachala-kontrolirovat-granitsu-s-sektorom-gazy.html; http://9tv.со.il/news/2017/11/11/250284.html).

Також під час вирішення заяви позивача враховано, що його звернення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відбулось 11.12.2018, після нелегального перебування на території України та відрахування з ВНЗ. При цьому само звернення до ГУ ДМС України в Одеській області відбулось після порад земляка.

В ході перевірки ОСОБА_4 встановлено, що з моменту народження та до моменту виїзду з ОСОБА_3 позивач проживав все своє життя у районі ОСОБА_1, ОСОБА_2, регіон постійного проживання не змінював (арк. З протоколу співбесіди від 18.12.2018). Виїзд був пов’язаний з отриманням вищої медичної освіти на території України, а не ймовірними погрозами, переслідуванням або дискримінацією на його адресу (арк. 4 протоколу співбесіди від 18.12.2018). Позивач спокійно курсував територією регіону попереднього постійного проживання під час свого перебування; ані він, ані члени його родини не постраждали від будь-яких конфліктів на території ОСОБА_3 (арк. 2 додаткового протоколу співбесіди від 29.12.2018). Усні твердження про загибель двох далеких родичів у березні 2008 року, дядька у 2014 році, поранення інших у 2012 та 2014 роках є загальною, не деталізованою, необґрунтованою та визнана неактуальною станом на вирішення заяви час, враховуючи часовий проміжок - 2014 рік (арк. 2 додаткового протоколу співбесіди від 29.12.2018). Повідомлена позивачем інформація не може розглядатися в якості причини неможливості його повернення до регіону попереднього постійного проживання, враховуючи суттєві зміни в ситуації на території ОСОБА_3.

В той же час, позивач ніколи не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності у ОСОБА_3, не був причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, яке пов’язано з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами (арк. 4 анкетування від 11.12.2018); позивач не був членом жодної політичної партії у ОСОБА_3 (арк. 5 протоколу співбесіди від 19.12.2018).

Поряд із тим, позивач мав можливість вільного пересування містами, зокрема свій паспортний документ він оформив у м. Рамалла, що свідчить про можливість вільного звернення до представників органів державної влади країни громадянської належності та отримання відповідних послуг в ОСОБА_3.

Під час співбесіди позивач пояснив, що він вільно та безперешкодно вибув з м. Газа автобусом до м. Каїр у 2018 році, звідки авіасполученням - до України з метою отримання вищої медичної освіти.

В той же час, елемент виїзду особи з ОСОБА_3 до України з використанням паспортного документу для виїзду за кордон, отримання української візи у 2017 році терміном на 45 днів, а у 2015 році отримання російської візи на навчання, за висновком ОСОБА_4, вказують на відсутність елементу його переслідування з боку представників державної влади.

Крім того, твердження позивача щодо неможливості повернення до регіону постійного місця проживання через ускладнену соціально-політичну та безпекову ситуації не прийняті ГУ ДМС України в Одеській області до уваги, оскільки останні спростовані усними твердженнями, наданими позивачем під час проведення протоколів співбесід. Так, позивач повідомив, що всі його близькі родичі, а саме батько, матір, 3 братів та 3 сестер проживають у секторі ОСОБА_2, районі ОСОБА_1; ані він, ані його родичі місце постійного проживання не змінювали на Батьківщині (арк. 3 протоколу співбесіди від 18.12.2018).

При цьому, члени родини та всі інші родичі мають середній рівень життя у ОСОБА_3: батько разом із братом працюють на ринку, маючи при цьому мінімальний щомісячний дохід у розмірі 400-500 доларів, матір домогосподарка, старший брат допомагає батькові на ринку, двоє молодших братів навчаються у школі, наймолодша сестра ходить до дитячого садочку, старша навчається в університеті «ОСОБА_5, а середня сестра навчається також у школі (арк. 3 протоколу співбесіди від 18.12.2018).

Всі члени сім’ї позивача забезпечені житлом, мають у власності будинок площею 80 м., та необхідні умови для проживання: електроенергію (подача 4 години на день), воду, газ, що створює потенційну можливість у разі повернення шукача захисту до ОСОБА_3 тимчасово облаштуватися, отримати необхідну допомогу з боку близьких осіб. Члени родини не постраждали від військових сутичок в ОСОБА_3, мають можливість безперешкодно користуватись державними послугами та сервісами в ОСОБА_3 (арк. 2 додаткового протоколу співбесіди від 29.12.2018).

Позивач підтримує зв'язок з членами родини через мережу Інтернет двічі на місяць (арк. 3 протоколу співбесіди від 18.12.2018). При цьому ані позивач, ані його близькі родичі не були причетні до насильницьких зникнень або викрадень на території країни громадянської належності з метою викупу в ОСОБА_3 (арк. 4 протоколу співбесіди від 18.12.2018). Усні твердження про безпекову ситуацію у ОСОБА_2, палестинсько-ізраїльський конфлікт містять низку суперечностей, що свідчить про використання загальновідомої та загальнодоступної інформації щодо подій у регіоні попереднього постійного місця проживання з метою введення в оману органу міграційної служби задля подальшої легалізації на території України. Додатково встановлено, що батько та матір не планують виїхати з ОСОБА_3 до країн ЄС чи до сусідніх країн через проживання на території ОСОБА_3 багатьох родичів, зокрема дідусів та бабусь (арк. 5 протоколу співбесіди від 18.12.2018).

Позивач мав можливість навчання у вищому навчальному закладі - університеті на території ОСОБА_3, що свідчить про відсутність обмежень позивача в доступі до освіти.

Крім того, позивач не обґрунтував та не навів конкретних прикладів пригнічень, обмежень чи дискримінації у реалізації загальних прав та користуванні комунікаціями щодо його рідних, які проживають у ОСОБА_3. Зазначені обставини вказують на відсутність жодної дискримінації щодо членів родини позивача, достатній заробіток та нормальне функціонування життя в регіоні його попереднього постійного проживання

Також позивач не відмовляється від користування захистом регіону попереднього постійного місця проживання, про що свідчить оформлення нового паспортного/проїзного документу Палестинської національної адміністрації у м. Рамалла (дата видачі 24.08.2015, дійсний до 25.08.2020).

З приводу безпекової ситуації у регіоні попереднього постійного місця проживання позивача району ОСОБА_1 (ОСОБА_2) він повідомив про військові протистояння через близьку географічну відстань до кордонів із Ізраїлем (арк. 3 додаткового протоколу співбесіди від 29.12.2018). Разом з тим, позивач не володіє інформацією з приводу інших міст ОСОБА_3, на території яких відбуваються військові протистояння, зазначивши лише періодичні, водночас повідомив інформацію щодо міст Тулькарм, Наблус, Галілея та наявності ізраїльських блокпостів та перевірок, що свідчить про відсутність регулярного військового конфлікту та можливість повернення (арк. 3 протоколу співбесіди від 29.12.2018).

Соціально-політична ситуація у ОСОБА_2 є задовільною, разом з тим, з інформації за країною походження позивача спостерігається, що представник палестинського руху «Хамас» ОСОБА_6 заявив, що військові Ізраїлю і представники «Хамас» домовилися про припинення вогню в ОСОБА_2 (додаток № 1 до рекомендаційної позиції).

Крім того, у квітні 2018 року отримано 3 мільйони доларів з 27 мільйонів доларів США, необхідних для надання надзвичайної допомоги на окупованій палестинській території. ОСОБА_7 заявила, що американська адміністрація розробила новий план палестино-ізраїльського врегулювання, який буде відрізнятися від попередніх, що свідчить про поступове відновлення миру та стабільності на території регіону попереднього постійного проживання позивача (поєний тексту додатку № 2,4 до рекомендаційної позиції).

Також твердження позивача з приводу неможливості повернення до ОСОБА_2 через відсутність шляхів сполучення, блокаду та закриття контрольно-пропускних прикордонних пунктів «Раффах» на кордоні з Єгиптом та «Ерез» на кордоні з Ізраїлем (через який впускають лише крупних бізнесменів, членів міжнародних делегацій та продукти харчування) не відповідає дійсності. Зі слів позивача, вищевказані прикордонні пункти працюють з періодичністю, тобто відкриваються та закриваються, що додатково підтверджується інформацією по країні походження та усними твердженнями позивача, тобто можливість виїзду та в’їзду до регіону попереднього постійного проживання існує станом на теперішній час. Зокрема, Ізраїль знову відкрив свій єдиний прикордонний пункт для пропуску людей із ОСОБА_2 у січні 2019 року (повний текст у додатку № 13 до рекомендаційної позиції). Транскордонний перехід «Рафах», як і інші КПП в ОСОБА_2, переданий під контроль уряду Палестинської адміністрації після угоди про примирення між «Фатх» і «Хамас» під егідою єгипетської розвідки (повний текст у додатку № 13 до рекомендаційної позиції). В той же час, позивач вказав про можливість виїзду з території України до сектору ОСОБА_2.

З огляду на вищезазначене, співробітники ОСОБА_4 дійшли висновку, що виїзд позивача з ОСОБА_3 до України та звернення до міграційної служби від 11.12.2018 обумовлені суто особистими мотивами та потребою у тимчасовій легалізації з метою подальшого продовження отримання освіти на території України (навчання у ВНЗ відбувається на підставі довідки про звернення за захистом в Україні серії 009564, якою наразі документований), що неодноразово підтверджувалось усними твердженнями позивача, наданими під час процедури набуття міжнародного захисту (арк. 2 додаткового протоколу співбесіди від 29.12.2018).

Виїзд позивача з ОСОБА_3 з метою здобуття вищої медичної освіти на території України пов'язаний із економічною складовою. За усними твердженнями позивача він мав можливість здобути вищу медичну освіту на батьківщині, але через неможливість подальшого працевлаштування та бажанням виїзду до іншої країни, обрав Україну (арк. 2 додаткового протоколу співбесіди від 29.12.2018).

Згідно інформації по країні походження, з середини травня 2018 р., коли був відкритий КПП між Газою та Єгиптом, ОСОБА_2 покинуло понад 18 тисяч його жителів (найбільш винахідливі, освічені, а іноді і вельми забезпечені люди) через загальну економічну кризу, пов’язані з оплатою праці високоосвічених її жителів, і не в останню чергу лікарів (повний текст у додатку № 14 до рекомендаційної позиції).

Отримання особистої серйозної шкоди в регіоні попереднього постійного місця проживання позивачем не доведено, а з урахуванням актуальної інформації по країні походження спостерігаються позитивні тенденції у соціально-економічній сфері: відкриття найближчим часом заводу у ОСОБА_2 дозволить жителям міста мати реальні робочі місця, працювати та отримувати дохід (джерело: https://news.israelinfo.со.il/economy/?6624). Також, зі слів прем’єр-міністра ОСОБА_3 Хамдалли, влада виділяє на потреби блокованого сектора ОСОБА_2 $ 96 мли. на місяць, що свідчить про підтримку регіону, адже ОСОБА_2 є частиною загальної Батьківщини палестинців ( джерело: https://tass.ru/mezhdimarodnava-panorama/5830860).

За свідченнями позивача, його контракт за навчання на території України та проживання в даний період оплачує батько (арк. 6 додаткового протоколу співбесіди від 29.12.2018), що свідчить про фінансову спроможність рідних особи та підтримання належного спілкування з ними.

Позивач ніколи не був жертвою випадків із застосуванням примусового переміщення або виселення у секторі ОСОБА_2, у районі постійного місця проживання ОСОБА_1 наявна можливість вільного переміщення та курсування (арк. 3 додаткового протоколу співбесіди від 29.12.2018). Позивач не перебуває наразі у офіційному розшуку на території ОСОБА_3, не брав участь у військових діях. Разом з тим, позивач вказав про відсутність будь-яких проблем у випадку його повернення до ОСОБА_2, отже спостерігається перспектива добровільного повернення на постійне місце проживання до району ОСОБА_1, ОСОБА_2 (арк. 5 додаткового протоколу співбесіди від 29.12.2018).

Необхідно відзначити, що у позивача не виникало проблем з населенням країни, соціальними зв’язками під час проживання у ОСОБА_3 (арк. 4 додаткового протоколу співбесіди від 29.12.2018). Позивач зазначає про неможливість повернення до ОСОБА_2 через блокаду регіону постійного місця проживання. Разом з тим, підтверджує можливість повернення на батьківщину через прикордонний пункт пропуску на кордоні з Єгиптом у м. Рафах, який працює за визначеним порядком (арк.3 додаткового протоколу співбесіди від 29.12.2018). Світовий банк схвалив грант в розмірі 12 мільйонів доларів, які підуть на розвиток енергетичного сектора ОСОБА_3, кошти підуть на підвищення ефективності роботи ключових установ енергетичного сектора і підтримку використання сонячної енергії (повний текст дивитись у додатку № 13 до рекомендаційної позиції).

Враховуючи необґрунтованість історії переслідування позивача та проаналізовану інформацію по країні походження, якою підтверджений належний рівень життя особи в країні громадянської належності у випадку її повернення, про що, зокрема свідчить актуальна інформація по країні походження з приводу наділення Генеральною Асамблеєю ООН ОСОБА_3 додатковими привілеями і правами в зв'язку з її обранням головою «Групи 77»: право робити заяви, подавати пропозиції і поправки, вносити їх на розгляд, виступати співавтором пропозицій, а також робити заяви з роз'ясненням мотивів голосування. Генеральний секретар ООН ОСОБА_8 привітав голову Палестинської адміністрації ОСОБА_9 з тим, що Палестинська Адміністрація стала черговим головою «Групи 77» коаліції країн, що розвиваються, в яку входить і КНР (джерело: https://news.un.ors/ru/story/2018/10/1340 721).

За матеріалами особової справи спостерігається, що єдиною причиною виїзду з ОСОБА_3 на територію України було бажання здобути вищу медичну освіту, а причиною звернення до ГУ ДМС України в Одеській області 11.12.2018 - можливість тимчасово легалізуватись на території України з метою подальшого продовження свого навчання. Зазначене пояснюється усними твердженнями, наданими під час проведення додаткової співбесіди 29.12.2018 (арк. протоколу 6).

Зважаючи на вищевикладене, позивача можна кваліфікувати як «мігранта» у відповідності до п. 62 Керівництва УВКБ ООН з процедур і критеріїв визначення статусу біженця, тобто особою, яка добровільно залишає країну громадянської належності з причин, що відрізняються від умов, які містяться у визначенні «біженця».

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначає Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (далі – Закон).

Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Вирішуючи спір, суд враховує, що ані під час анкетування, ані при проведенні інтерв’ю, рівно як і в адміністративному позові, позивач не зміг довести існування погроз, небезпеки, переслідування тощо; не було надано жодних додаткових пояснень до управління міграційної служби, які б могли якимось чином вплинути на розгляд його особової справи в площині надання додаткового захисту в Україні.

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону біженець – це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. Закону додатковий захист – це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Пунктом 13 статті 1 вищезгаданого Закону встановлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Статтею 6 вказаного Закону визначено умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зокрема не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів. 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Згідно з статтею 4 ОСОБА_10 Європейського Союзу Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин, а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з ч.6 ст.8 Закону рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця ОСОБА_4 Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Аналіз матеріалів особової справи з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в країні його громадянської належності дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідувань за критеріями, визначеними пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». З оцінки ситуації по країні громадянської належності та аналізу матеріалів особової справи позивача випливає, що реальними обставинами звернення позивача до міграційної служби є мета легалізувати своє перебування на території України та влаштований побут.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що доводи позивача є надуманими, останній не навів фактів та обставин, які можна розцінювати як переконливі докази обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань та які впливають на наслідки прийнятого відповідачем рішення при розгляді його заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. В той же час відповідач, в силу ч.2 ст.77 КАС України, довів суду необґрунтованість та безпідставність позовних вимог і правомірність свого рішення.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги відсутність будь-яких доказів існування переслідувань стосовно позивача, суд дійшов висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення № 250 від 29.12.2018, яким позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже суд приходить до висновку про те, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки є безпідставними та не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини.

Керуючись ст.ст. 242-246 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову Алаттар Мохаммедсухаіл Абдулфатах (65023, м. Миколаїв, вул. Лаговенка, 2, кім. 209) до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська, 44; 37811384) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П’ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк

.