Рішення № 79966432, 14.02.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа №1340/4141/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Сподарик Н.І.,

за участю секретаря судового засідання Шиц А.А.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника третьої особи ОСОБА_3,

розглянувши у судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Фірма «Нафтогазбуд» до Головного управління ДФС у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 13.08.2018 року №0298601310,-

В С Т А Н О В И В :

На розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Фірма «Нафтогазбуд» (79026, м.Львів, вул.Стрийська, 144) до Головного управління ДФС у Львівській області (79003, м.Львів, вул.Стрийська, 35) про скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 13.08.2018 року №0298601310.

Ухвалою суду від 13.09.2018 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 20.07.2018 року відповідачем проведено перевірку ПрАТ «Фірма «Нафтогазбуд» щодо своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, про що було складено акт №1788/13-01-13-10/01291436. На підставі вищевказаного акту відповідачем винесено оскаржуване рішення, яким застосовано до позивача штрафні санкції за факти несвоєчасної сплати узгодженої суми єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 21.04.2012 року по 07.03.2017 року. Позивач вважає, що рішення контролюючого органу від 13.08.2018 року №0298601310 фактично винесене з порушенням вимог та порядку, передбаченим Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне державне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №499, а тому є протиправним та підлягає скасуванню. Крім цього, позивач зазначає, що доданий до оскаржуваного рішення розрахунок штрафних санкцій є абсолютно необгрунтованим: не можливо встановити кількість днів прострочки сплати єдиного внеску; частина розрахунку не містить даних щодо періоду, за який нараховано пеню; не враховано, що в силу вимог абз.5, 6 підпункту 2 пункту 2 розділу VII Інструкції при застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за календарний місяць тощо.

09.10.2018 року від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві представник посилається на те, що проведеною перевірко платника було встановлено порушення вимог ч.8 ст.9 Закону України від 08.07.2010 року №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та п.6 ч.3 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449, а саме - дані перевірки свідчать про несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 21.04.2012 року по 07.03.2017 року.

Також представник відповідача зазначає, що ні із позовної заяви, ні із долучених до неї документів не вбачається факту вчасної сплати позивачем сум з єдиного внеску. Більше того, на переконання представника відповідача, доводи позовної заяви базуються виключно на наявності, як наголошує сам позивач, формальних підстав для скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Окрім того, представник стверджує, що посилання позивача на дію мораторію не заслуговує на увагу, оскільки такий не був введений на боржника - Спеціалізованого управління №14 ПрАТ «Фірма «Нафтогазбуд»; подвійне нарахування штрафних санкцій також неможливе, з огляду на те, що штраф нараховується з моменту сплати єдиного соціального внеску, що підтверджується поясненнями та довідками Пенсійного фонду.

Ухвалою суду від 27.12.2018 року за клопотанням представника позивача було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

21.01.2019 року від третьої особи до суду надійшли письмові пояснення по суті спору. У поясненнях третя особа вказала наступне.

Позивач (його структурний підрозділ – Спеціалізоване управління №14 ПрАТ «Фірма «Нафтогазбуд») перебував на обліку УПФ України у Франківському районі м.Львова як платник єдиного соціального внеску.

01.10.2013 року Міністерство доходів і зборів України розпочало адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з набранням чинності Законами України від 04.07.2013 року №404-VII «Про внесення змін до Податкового кодексу України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з проведенням адміністративної реформи».

Третя особа також наголошує, що станом на 01.10.2013 року заборгованість позивача у сумі 1396426,69 грн. (що є недоїмкою по сплаті єдиного соціального внеску), згідно картки особового рахунку, передано ДФС. У той період на примусовому виконанні у відділі ДВС перебували виконавчі документи щодо стягнення заборгованості по сплаті єдиного соціального внеску:

-виконавчий лист, виданий Львівським окружним адміністративним судом 25.03.2013 року №813/1680/13-а на суму 641329,77 грн.; заборгованість погашена Товариством у повному обсязі.

-виконавчий лист, виданий Львівським окружним адміністративним судом 02.10.2013 року №813/6044/13-а на суму 641329,77 грн.; постанова про закінчення виконавчого провадження від 03.06.2015 року.

-виконавчий лист, виданий Львівським окружним адміністративним судом 23.10.2012 року №2а-8188/12 на суму 609371,78 грн.; заборгованість погашена Товариством у повному обсязі.

Представник позивача позовні вимоги підтримала, просила суд позов задоволити, з підстав, що викладені у позові та додаткових поясненнях.

Представник відповідача позов не визнав, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити, надав пояснення аналогічні тим, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи у судовому засіданні заперечила проти позову, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача і представника третьої особи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

20.07.2018 року на підставі ст.ст.75, 76, 86 розділу ІІ Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, із внесеними змінами та доповненнями, п.2 ч.1 ст.13 Закону України від 08.07.2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», із змінами та доповненнями, ГУ ДФС у Львівській області проведено перевірку Спеціалізованого управління №14 Приватного акціонерного товариства «Фірма «Нафтогазбуд» (відокремлений підрозділ позивача) з питань своєчасності сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. За результатами проведеної перевірки контролюючим органом було складено акт №1788/13-01-13-10/01291436.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч.8 ст.9 Закону України від 08.07.2010 року №2464 «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» із змінами та п.6 ч.3 розділу IV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449, а саме - дані перевірки свідчать про несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 21.04.2012 року по 07.03.2017 року.

На підставі висновків, зафіксованих в акті перевірки Головним управлінням ДФС у Львівській області 13.08.2018 року винесено рішення №0298601310 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, згідно якого до відокремленого підрозділу позивача застосовано штраф у розмірі 375074,59 грн. за період з 21.04.2012 року до 10.11.2015 року; штраф у розмірі 426689,79 грн. за період з 21.01.2015 року до 07.03.2017 року та нараховано пеню у розмірі 1852809,42 грн.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки у відповідача не було жодних законних підстав для застосування штрафних санкцій та пені.

Надаючи оцінку спірному рішенню, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 року (тут і надалі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (надалі - Закон №2464-VI).

За визначенням пункту другого частини першої статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов’язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (ст.2 Закону №2464-VI).

Перелік платників єдиного внеску викладений в статті четвертій Закону №2464-VI, серед якого зокрема є: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абз.2 п.1 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI).

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абз.1 п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI).

Згідно з абзацом першим частини 8 статті 9 Закону №2464-VI, платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

За приписами пункту першого частини 10 статті 9 Закону №2464-VI у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки органу доходів і зборів днем сплати єдиного внеску вважається день списання банком або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на рахунок органу доходів і зборів.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.25 Закону №2464-VI, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов’язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Як визначено в частині 10 статті 25 Закону №2464-VI, на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

Згідно пункту другого частини 11 статті 25 Закону №2464-VI, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

Судом встановлено та наявними у справі доказами (зокрема, витягами з інтегрованої картки платника податків) підтверджено, що позивачем самостійно нараховані суми єдиного внеску.

Отже, за приписами абзацу першого частини 8 статті 9 Закону №2464-VI, позивач, як платник єдиного внеску, був зобов’язаний сплачувати вищенаведені суми єдиного внеску, нараховані за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця за звітним.

Проте, як свідчать матеріали справи (зокрема, витяги з інтегрованої картки платника податків), про що також зафіксовано в акті перевірки, суми ЄСВ були сплачені позивачем із затримкою.

У судовому засіданні представник позивача не заперечила даного факту і жодним чином не спростовувала, що приймається судом до уваги як визнання несвоєчасної сплати єдиного внеску за спірний період.

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон), нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №449 (надалі - Інструкція №449).

Згідно з пунктом 1 розділу VII «Фінансові санкції» Інструкції №449, за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов’язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.

Відповідно до пп.2 п.2 р.VII «Фінансові санкції» Інструкції №449, за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум; за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.

При цьому, складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.

Розрахунок цієї фінансової санкції здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

При застосуванні штрафів, зазначених у цьому підпункті, приймається одне рішення на всю суму сплаченої (погашеної) недоїмки незалежно від періодів та кількості випадків сплати за вказані періоди.

Отже, як встановлено судом та підтверджено наявними у справі доказами, позивачем було допущено факт несвоєчасної сплати ЄСВ у зв’язку із чим, відповідачем нараховано позивачу штрафні санкції у визначеному в рішенні розмірі.

Окрім того, відповідно до абз.абз.1, 2 п. 5 р. VII «Фінансові санкції» Інструкції №449, на суму недоїмки платнику єдиного внеску нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка на суму фактично сплаченої недоїмки за кожний день прострочення платежу.

Нарахування пені починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно.

Як встановлено судом, оскаржуваним рішенням позивачу нараховано пеню на суму недоїмки з ЄСВ з розрахунку 0,1 відсотка на суму фактично сплаченої недоїмки за кожний день прострочення платежу за формулою, наведеною в пункті 5 розділу VII «Фінансові санкції» Інструкції №449 на загальну суму 1852809,42 грн.

Отже, наявними у справі доказами підтверджено факт несвоєчасної сплати позивачем самостійно нарахованих сум єдиного внеску, арифметичну точність та коректність розрахунку органом доходів і зборів сум штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату таких сум, та як наслідок, правомірність застосування до позивача таких штрафних санкцій та пені.

Також, під час розгляду справи свого підтвердження доказами не знайшли й доводи позивача про застосування відповідачем до Товариства штрафних санкцій та пені за період з 21.04.2012 року по 07.03.2017 року в подвійному розмірі.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем до матеріалів справи надано копію рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №4043 від 12.10.2012 року та додаток до нього - розрахунок штрафної санкції, з яких встановлено, що позивачу (відокремленому підрозділу) були нараховані штрафні санкції та пеня у розмірі 8938,83 грн. та 14170,73 грн. відповідно за період з 20.03.2012 року до 08.10.2012 року. При цьому, суд зауважує, що в означеному спорі, що розглядається, вказаний в рішенні період позначає період прострочення сплати позивачем ЄСВ, а не звітний період, за несплату сум ЄСВ, по якому нараховується пеня.

Водночас, суд також наголошує, що позивачем не наведено та не надано жодного доказу в спростування висновків акту перевірки. Під час розгляду справи судом встановлено, що висновки акту перевірки ґрунтуються на фактичних обставинах, встановлених контролюючим органом.

Окрім того, суд приймає до уваги те, що загалом підстави оскарження рішення контролюючого органу від 13.08.2018 року позивач зазначає лише формальні, проте рішення, навіть за наявності таких, не підлягає скасуванню.

Крім того, судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.10.2012 року порушено провадження у справі №5015/4447/12 про банкрутство ПрАТ «Фірма «Нафтогазбуд».

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.07.2014 року припинено провадження у справі №5015/4447/12.

Відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 року за №2343-XII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Частиною 3 цієї ж статті встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Вищенаведені норми регулюють правовідносини, що виникли між боржником і кредиторами у зв’язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов’язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство підприємницька діяльність боржника не припиняється, він має право укладати договори та вчиняти інші правочини, у зв’язку з чим у нього виникають нові зобов’язання, виконання яких забезпечується на загальних засадах.

Однак, відповідно до частини 5 статті 19 зазначеного Закону, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів; на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян; на виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов’язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Враховуючи зазначене, дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів, а що стосується зобов’язань боржника перед поточними кредиторами, то за цими зобов’язаннями згідно із загальним правилом, нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Таким чином, суд дійшов висновку, що введення мораторію на задоволення вимог кредиторів не забороняє контролюючому органу як поточному кредиторові нараховувати податкові зобов'язання та штрафні (фінансові) санкції за невиконання податкових зобов’язань, що виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство платника податку.

Поточні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство. Отже, поточними кредиторами слід вважати тих кредиторів, термін виконання вимог яких до боржника настав після порушення справи про банкрутство.

За результатами податкової перевірки контролюючі органи можуть нарахувати як основну суму податкового зобов’язання, так і суми штрафних санкцій. Ця позиція аргументована тим, що зобов’язання по сплаті податкових зобов’язань та відповідних штрафних санкцій виникають вже після введення мораторію, і податкові органи в даному випадку є кредитором за поточними зобов’язаннями боржника.

Таким чином, суд звертає увагу на те, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів, які виникли після його введення та не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов’язань є правопорушенням. Тож, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання зазначених зобов’язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов’язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється згідно з частиною першою статті 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Таким чином, доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеними матеріалами справи. Адже, згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач довів суду належними та допустимими в спірних правовідносинах доказами з посиланнями на відповідні положення законодавства про необґрунтованість позовних вимог позивача.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що при винесенні оскаржуваного рішення орган доходів і зборів діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, які мають значення при прийнятті рішення, в межах наданих повноважень та у відповідності до приписів чинного законодавства, у зв’язку з чим підстави для визнання такого рішення протиправним та його скасування відсутні.

Таким чином, оцінюючи у сукупності надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати в порядку ст.139 КАС України стягненню із сторін не підлягають.

Керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні прозову Приватного акціонерного товариства «Фірма «Нафтогазбуд» до Головного управління ДФС у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 13.08.2018 року №0298601310 відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Відповідно до пп.15.5 п.15 Розділу VII Перехідні положення КАС України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя Сподарик Н.І.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 20 лютого 2019 року.