Рішення № 79965951, 12.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2019 р. Справа№200/14103/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Голуб В.А, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення військо-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення військо-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 18.06.2017 року в м. Горлівка Донецької області народила дитину ОСОБА_2 та, на даний час, вона разом з дитиною має статус тимчасово переміщеної особи. ОСОБА_1 звернулася до Управління соціального захисту населення військо-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області із заявою про призначення та виплату державної допомоги при народженні дитини. Однак у зв’язку із пропуском встановленого 12 місячного строку звернення за цією допомогою отримала відмову в її призначенні. Позивач зазначає, що внаслідок проведення антитерористичної операції та через малолітній вік дитини не змогла своєчасно надати заяву до відповідача про призначення та виплату допомоги при народженні дитини. Вважає, що відповідач безпідставно відмовив їй у виплаті державної допомоги при народженні дитини, у зв’язку з чим просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. А саме, позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини, визнати протиправною відмову у призначенні такої допомоги, а також зобов’язати призначити та здійснити виплату державну допомогу при народженні дитини та допомогу по догляду за дитиною до трьох років.

Відповідачем до суду наданий відзив на позовну заяву, обґрунтований тим, що позивачем пропущено строк звернення із заявою про призначення державної допомоги при народженні дитини. Оскільки, син ОСОБА_3 народився 18.06.2017 року, то строк звернення (12 місяців з дня народження) закінчився 19.06.2018 року, позивач же звернулась до Управління 20.11.2018 року. Тому відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2018 року клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору - задоволено частково. Відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі. Клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до суду,- задоволено. Визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду та поновити пропущений строк. Клопотання позивача про витребування доказів, - задоволено. Клопотання позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, - задоволено. Прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення військо-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області про визнання незаконним та скасування рішення, визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії та відкрито провадження по справі №200/14103/18-а. Розгляд адміністративної справи №200/14103/18-а визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено судове засідання по справі на 15.01.2019 року о 14 год. 00 хв.

Розгляд справи №200/14103/18-а за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення військово-цивільної адміністрації в м. Торецьк Донецької області про зобов’язання вчинити дії щодо нарахування та виплати державної допомоги при народженні дитини та допомоги по догляду за дитиною до трьох років- відкладено з 15 січня 2019 року на 12 лютого 2019 р. о 14:00 год.

Позивач та представник відповідача, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, в судове засідання не з’явились, отже згідно з ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1, (РНОКПП НОМЕР_1), зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_1 , б. 80, кв.10 (а.с.12).

Згідно свідоцтва про народження серії І-НО № 751188, виданого 13.07.2017 року Торецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, позивач, ОСОБА_1, 18.06.2017 року народила сина, ОСОБА_2 (а.с.13).

Позивач та її син зареєстровані в якості внутрішньо переміщених осіб, про що свідчать довідки від 14.11.2018 року № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 (а.с.14-15).

14.11.2018 року ОСОБА_1 звернулась до Управління соціального захисту населення військо-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області з питання призначення допомоги при народженні дитини (а.с.29-30).

Однак, 22.11.2018 року у відповідь на заяву позивача відповідачем прийнято повідомлення, яким позивачу відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини у зв’язку з тим, що звернення за призначенням допомоги надійшло пізніше, ніж через 12 календарних місяців після народження дитини (а.с.19). Крім того відповідачем також прийнято розпорядження про відмову у призначенні допомоги від 15.11.2018 року (а.с.28-а).

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в України людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов'язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Згідно зі статтею 8 Закону України “Про охорону дитинства” кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі – Закон № 2811-XII).

Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закону громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2 частиною 1 статті 3 Закону одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною; покриття витрат на її виплату здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів (стаття 4, частина 1 статті 5, частина 1 статті 10 Закону), з урахуванням умов, визначених у статті 11 Закону № 2811-XII.

Таким чином, допомога при народженні дитини є різновидом державної допомоги у загальній системі соціального захисту населення і надається з метою забезпечення відповідного рівня матеріальної підтримки сімей, у яких є діти, створення належних умов для утримання та виховання дітей.

Крім того, суд зазначає, що допомога при народженні дитини та допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку об’єднана в один вид – допомогу при народженні дитини – і з 1 липня 2014 року.

За приписами статті 11 Закону № 2811-XII, для призначення допомоги при народженні дитини до органу соціального захисту населення за умови пред'явлення паспорта або іншого документа, що посвідчує особу, та свідоцтва про народження дитини подається одним з батьків (опікуном), з яким постійно проживає дитина, заява за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та копія свідоцтва про народження дитини. Даний перелік документів є вичерпним. Допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не призначається.

Вказані норми Закону кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_4 України № 1751 від 27 грудня 2001 року (зі змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету ОСОБА_4 України № 59 від 04 лютого 2009 року).

Суд зазначає, що відповідно ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної ОСОБА_4 Української РСР від 27.02.1991 №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Крім того, допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

В даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 591/610/16, висновок якого суд враховує при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина 5 статті 242 КАС України).

Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини шостої зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушений змінити місце проживання внаслідок проведення антитерористичної операції, виходячи з завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що, відмовляючи у призначенні допомоги при народженні дитини, відповідач не врахував всі обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення. Відповідно суд приходить до висновку, що дії Управління соціального захисту населення військо-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області, які полягають у відмові в призначенні державної допомоги при народженні дитини, є протиправними та задовольняє позовні вимоги в зазначеній частині.

Стосовно вимоги позивача про скасування рішення про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини суд вважає за необхідне визнати незаконним та скасувати повідомлення, яким позивачу відмовлено у призначенні допомоги при народженні дитини та розпорядження про відмову у призначенні допомоги від 15.11.2018 року.

Поряд з цим, стосовно позовної вимоги щодо зобов’язання Управління соціального захисту населення військо-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області призначити та здійснити нарахування та виплату суми державної допомоги сім’ям із дітьми, суд вважає що вона не підлягає задоволенню, оскільки вказані повноваження відносяться до дискреційних повноважень суб’єкта владних повноважень.

Так, дискреційне повноваження суб’єкта владних повноважень може полягати у виборі діяти, чи без діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Дискреційне повноваження надається у спосіб його закріплення в оціночному понятті, відносно-визначеній нормі, альтернативній нормі, нормі із невизначеною гіпотезою. Для позначення дискреційного повноваження законодавець використовує, зокрема, терміни “може”, “має право”, “за власної ініціативи”, “дбає”, “забезпечує”, “веде діяльність”, “встановлює”, “визначає”, “на свій розсуд”. Однак наявність такого терміну у законі не свідчить автоматично про наявність у суб’єкта владних повноважень дискреційного повноваження.

При реалізації дискреційного повноваження суб’єкт владних повноважень зобов’язаний поважати основоположні права особи, додержуватися: конституційних принципів; принципів реалізації відповідної владної управлінської функції; принципів здійснення дискреційних повноважень; змісту публічного інтересу; положень власної компетенції; вказівок, викладених у інтерпретаційних актах; фахових правил, закріплених у нормативних актах; адміністративної практики; судової практики; процедурних вимог.

Комітетом ОСОБА_4 ОСОБА_5 розроблено принципи здійснення дискреційних повноважень, а саме – мета дискреційного повноваження; об’єктивність та неупередженість; рівність перед законом; пропорційність; розумний час; застосування вказівок; відкритість вказівок; відступ від вказівок; характер контролю; утримання правоохоронного органу від дій; повноваження контрольних органів щодо отримання інформації тощо. Ці принципи з огляду на членство України у ОСОБА_5 зобов’язані повною мірою дотримуватися також і вітчизняні суб’єкти публічної адміністрації.

З огляду на вищевказане, суд зазначає, що нарахування і виплата суми державної допомоги сім’ям з дітьми є дискреційним повноваженням. Проте, у будь-якому випадку суб’єкт владних повноважень має діяти керуючись ст. 2 КАС України, а саме справедливо, неупереджено та своєчасно, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов’язати відповідача – суб’єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб’єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, на підставі викладеного, з урахуванням вимог частини другої статті 9 КАС України, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне, задовольнити частково позовні вимоги позивача, шляхом визнання дій Управління соціального захисту населення військо-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області протиправними та визнати незаконними та скасування повідомлення від 22.11.2018 року №07/3-03935 та розпорядження відповідача від 15.11.2018 року про відмову у призначенні допомоги ОСОБА_1. Проте, щодо зобов’язання відповідача призначити та здійснити нарахування та виплату суми державної допомоги, суд вважає за необхідне відмовити, з огляду на те, що вказані повноваження відносяться до дискреційних. Разом з тим, суд вважає на необхідне зобов’язати відповідача вирішити питання щодо повторного розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення допомоги при народженні дитини, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Щодо вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду по даній справі суд зазначає, що в силу положень ч.1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Отже, у викладеній нормі йдеться про право, а не обов’язок суду щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення. Водночас з цим, позивачем не наведено, і матеріли справи також не містять обставин, які б свідчили про те, що відповідач буде ухилятись від виконання судового рішення.

Таким чином, у даному випадку суд не знаходить підстав для застосування приписів ст. 382 КАС України щодо встановлення судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, а тому у цій частині вимог належить відмовити.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.12.2018 року позивачу відстрочена сплата судового збору до ухвалення судового рішення по справі, у зв`язку з тим, що на час звернення до суду позивач не має доходу.

Згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Статтею 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання фізичною особою до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру встановлюється ставка судового збору - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Розмір прожиткового мінімум для працездатних осіб становить 1 762, 00 грн.

Таким чином, зважаючи на те, що ухвалою суду позивачу була відстрочена сплата судового збору, суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Управління соціального захисту населення військо-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області суми судового збору у розмірі 587,30 грн. та з ОСОБА_1 117, 50 грн., як того вимагає ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", у зв’язку із частковим задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 241-246, 250-251, 255, 257-263, 293, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована у ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 80, кв.10) до Управління соціального захисту населення військо-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області (код ЄДРПОУ 26000411, 85200, Донецька обл., місто Торецьк, вулиця Євгена Седнєва, будинок 1) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання дій протиправними, зобов’язання вчинити певні дії, – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення військо-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області щодо відмови в призначенні державної допомоги при народженні дитини за заявою ОСОБА_1.

Визнати незаконним та скасувати повідомлення від 22.11.2018 року № 07/3-03935 та розпорядження Управління соціального захисту населення військо-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області від 15.11.2018 року про відмову у призначенні допомоги ОСОБА_1.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення військо-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення допомоги при народженні дитини, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

В решті заявлених позовних вимог, - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління соціального захисту населення військо-цивільної адміністрації м. Торецька Донецької області на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 587,30 грн. (п’ятсот вісімдесят сім гривень тридцять копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України судовий збір у розмірі 117,50 грн. (сто сімнадцять гривень п’ятдесят копійок).

Повний текст рішення складено 18.02.2019 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Голуб В.А.