Рішення № 79965745, 14.02.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 лютого 2019 року м. Ужгород№ 0740/1039/18

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Іванчулинця Д.В.,

при секретарі судового засідання – Неміш Т.В.,

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1,

представника відповідача – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою адвоката ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 88017, РНОКПП НОМЕР_1), подану в інтересах ОСОБА_4 (вул. Миру, буд. 31, с. Онок, Виноградівський район, Закарпатська область, 90313, РНОКПП НОМЕР_2), до Ужгородської міської ради (пл. Поштова, 3 , м. Ужгород, 88000, код ЄДРПОУ 33868924) про визнання протиправним та скасування пункту 11 рішення ХХVІ сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради № 1234 від 28 серпня 2018 року “Про зміни та скасування рішень міської ради”, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до статті 243 КАС України в судовому засіданні 14 лютого 2019 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі було складено 20 лютого 2019 року.

Адвокат ОСОБА_3 (далі – представник позивача) в інтересах ОСОБА_4 (далі – позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Ужгородської міської ради (далі – відповідач), в якому просить: 1) визнати протиправним та скасувати пункт 11 рішення ХХVІ сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради № 1234 від 28 серпня 2018 року “Про зміни та скасування рішень міської ради”; 2) стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ужгородської міської ради на користь ОСОБА_4 судові витрати по справі.

08 жовтня 2018 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду було відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд останньої в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2018 року судом було вжито заходи забезпечення даного позову шляхом заборони Ужгородській міській раді (пл. Поштова, 3 , м. Ужгород, 88000, код ЄДРПОУ 33868924), її органам та посадовим особам вчиняти будь-які дії та приймати будь-які рішення, в тому числі, але не виключно, про надання дозволу будь-яким особам на підготовку (розробку) проектів землеустрою, затвердження або погодження проектів землеустрою, прийняття рішень про надання в користування чи надання у власність стосовно земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на яку було надано дозвіл ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею її у власність ОСОБА_4, - до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2018 року у справі № 857/2701/18 апеляційну скаргу Ужгородської міської ради залишено без задоволення, а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2018 року про забезпечення позову у справі № 0740/1039/18 – без змін.

18 січня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позовні вимоги мотивовано тим, що згідно п. 1.10 рішення V сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради № 282 від 14 липня 2016 року ОСОБА_4, який є учасником АТО, було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Требішовський в м. Ужгороді, з подальшою передачею її у власність. На підставі вказаного рішення, з метою оформлення права власності на земельну ділянку в порядку, визначеному законодавством, позивач замовив виготовлення відповідного проекту землеустрою у землевпорядній організації, що підтверджується договором, укладеним ОСОБА_4 із землевпорядною організацією. Згодом, із сайту Ужгородської міської ради позивач довідався, що на ХХVІ сесії VІІ скликання Ужгородська міська рада прийняла рішення № 1234 від 28 серпня 2018 року «Про зміни та скасування рішень міської ради», яким було вирішено питання про права та обов’язки ОСОБА_4, окрема, п. 11 даного рішення було визнано таким, що втратив чинність, п. 1.10 рішення V сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради № 282 від 14 липня 2016 року в частині надання дозволу ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Требішовський в м. Ужгороді, з подальшою передачею її у власність. Із відповіді на запит позивача вбачається, що нібито останній самостійно звернувся із заявою до відповідача, що і стало причиною прийняття пункту оскаржуваного рішення. Позивач зазначає, що жодних заяв чи прохань щодо відміни п. 1.10 рішення № 282 не подавав, нікого на подання таких заяв від свого імені не уповноважував, до участі в обговоренні проекту рішення не залучався та не повідомлявся, що буде вирішуватись питання, що стосується його інтересів. Відповідач, в свою чергу, не вжив жодних заходів з метою перевірки дійсності подання заяви позивачем, не пересвідчився про наявність у позивача дійсної волі з приводу викладеного у заяві. ОСОБА_4 стверджує, що подана заява є підробленою, фіктивно складеною та поданою від імені позивача невстановленими особами, з приводу чого ОСОБА_4 звернувся із відповідною заявою до правоохоронних органів. 24 вересня 2018 року прокуратурою Закарпатської області внесено інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо вчинення кримінального правопорушення і зареєстроване кримінальне провадження. За ч. 1 ст. 364 КК України. ОСОБА_4 стверджує, що рішення Ужгородської міської ради № 1234 від 28 серпня 2018 року щодо нього є незаконним та протиправним, а тому просить позов задовольнити.

З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Зокрема, за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 від 19 травня 2016 року було прийнято рішення № 282 від 14 липня 2016 року про надання дозволу ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Требішовський в м. Ужгороді, з подальшою передачею її у власність. 26 червня 2018 року до Центру надання адміністративних послуг Ужгородської міської ради поштою надійшла заява ОСОБА_4, із змісту якої вбачається, що у зв’язку із неможливістю виготовлення проекту землеустрою вищезазначеної земельної ділянки останній просить вважати таким, що втратив чинність п. 1.10 рішення № 282 від 14 липня 2016 року. Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Однак, з огляду на те, що заява була подана самим ОСОБА_4, відповідач розцінив це як волевиявлення особи. При цьому, жодним законодавчим актом не передбачено обов’язку органу місцевого самоврядування здійснювати перевірку достовірності поданих та створених документів, що надходять до Ужгородської міської ради, та встановлювати ідентичність особи, від імені якої надходить відповідна заява. Законом України «Про адміністративні послуги» також не передбачено вимагати від заявників додаткових документів. Позивач стверджує, що ніяких заяв не писав та не подавав, однак, матеріали справи не містять висновків експерта щодо проведення почеркознавчої експертизи, а тому твердження позивача щодо підробки його заяви та підпису не можна вважати належним та допустимим доказом у справі. На підставі вищенаведеного просить у задоволенні позову відмовити.

З відповіді на відзив вбачається, що рішенням № 624 від 30 березня 2017 року Ужгородської міської ради затверджено регламент центру надання адміністративних послуг, відповідно до п. 29 якого Ужгородська міська рада не надала доказів про надходження до центру вхідного пакету документів рекомендованим листом з описом вкладення. Недотримання цієї вимоги не може бути підставою для подальшого опрацювання документів. Відповідачем також не додано опису вхідного пакету документів, заява від 22 червня 2018 року не містить чітко визначеного переліку доданих документів, натомість, зазначено про існування додатків на чотирьох аркушах. За відсутності опису вкладення встановити перелік доданих документів не можливо, також неможливо стверджувати, що до заяви взагалі додавались документи. Відповідно до п. 36 Регламенту відповідач був зобов’язаний надіслати на адресу заявника опис вхідного пакету документів поштовим відправленням. Згідно інформаційної картки до адміністративної послуги результатом надання послуги є витяг з рішення міської ради про зміни/скасування рішень міської ради, натомість, результатом не може бути вважати рішення таким, що втратило чинність. Також інформаційною карткою визначено перелік підстав для відмови у наданні адміністративної послуги, зокрема, виявлення недостовірних відомостей у поданих документах. У заяві від 22 червня 2018 року йдеться про неможливість виготовити проект землеустрою, при цьому, позивачем до позовної заяви додано докази виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зазначене, на думку позивача, свідчить про відверту недостовірність відомостей у заяві від 22 червня 2018 року.

У своїх запереченнях відповідач зазначає, що 26.06.2018 року заява ОСОБА_4 зареєстрована належним чином та внесена до програми ЦНАП «Універсам послуг», про що складено опис документів, один примірник якого було направлено заявнику простою письмовою кореспонденцією, а другий - суб'єкту надання адміністративних послуг. Примірник складеного опису документів по заяві ОСОБА_4, відповідно до відомостей відправлень простої письмової кореспонденції поданих в Ужгородський поштамт, надісланий з іншими листами 27.06.2018 року, тобто на наступний день після отримання заяви. Відповідно до п. 45 Регламенту адміністратор центру невідкладно у день надходження вихідного пакета документів повідомляє про результат надання адміністративної послуги суб'єктові звернення шляхом електронного смс - інформування, передбаченого Універсамом послуг, здійснює реєстрацію вихідного пакета документів шляхом внесення відповідних відомостей до описа про проходження справи, а також в електронній формі до Універсаму послуг. Відповідно до п. 47 Регламенту у разі не зазначення суб'єктом звернення зручного для нього способу отримання вихідного пакета документів або його неотримання в центрі протягом двох місяців відповідні документи надсилаються суб'єктові звернення засобами поштового зв'язку. У разі відсутності відомостей про місце проживання (місцезнаходження) суб'єкта звернення та іншої контактної інформації вихідний пакет документів зберігається протягом тримісячного строку в центрі, а потім передається для архівного зберігання. Результат адміністративної послуги, а саме витяг з рішення Ужгородської міської ради № 1234 від 28.08.2018 р. «Про зміни та скасування рішень міської ради» надісланий заявнику рекомендованим листом 10.09.2018 року. Також зазначив, що відповідно до трек-номеру відправлення листа 8800000546106, поштове відправлення вручене особисто заявнику 25.09.2018 о 15:09:25.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з підстав наведених у позовній заяві та просив суд такий задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та просив суд у задоволенні позову відмовити з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву, також просив не розглядати клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення іншої пов’язаної кримінальної справи, у зв’язку із наявним висновком експерта щодо фіктивності заяви позивача.

Суд, розглянувши подані документи та матеріали справи, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до п. «а» ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад.

Згідно п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання: вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до ст. 33 Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Згідно п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В судовому засіданні встановлено, що 19 травня 2016 року ОСОБА_4 звернувся до відповідача із заявою та необхідним пакетом документів щодо надання дозволу ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Требішовський в м. Ужгороді, з подальшою передачею її у власність.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_4 від 19 травня 2016 року було прийнято рішення № 282 від 14 липня 2016 року про надання дозволу ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Требішовський в м. Ужгороді, з подальшою передачею її у власність.

Відповідно до п. 4 ст. 9 Закону України «Про адміністративні послуги» заява на отримання адміністративної послуги (далі - заява) подається в письмовій, усній чи електронній формі. Письмова заява може бути подана суб’єкту надання адміністративної послуги особисто суб’єктом звернення або його представником (законним представником), надіслана поштою, а в разі надання адміністративних послуг в електронній формі - через Єдиний державний портал адміністративних послуг, у тому числі через інтегровані з ним інформаційні системи державних органів та органів місцевого самоврядування.

По справі встановлено, що 26 червня 2018 року до центру надання адміністративних послуг Ужгородської міської ради поштою надійшла заява, підписана ОСОБА_4, зі змісту якої вбачається, що у зв’язку із неможливістю виготовлення проекту землеустрою вищезазначеної земельної ділянки останній просить вважати таким, що втратив чинність п. 1.10 рішення № 282 від 14 липня 2016 року.

ОСОБА_4, у свою чергу, стверджує, що подана заява є підробленою, фіктивно складеною та поданою від імені позивача невстановленими особами, з приводу чого ОСОБА_4 звернувся із відповідною заявою до правоохоронних органів. 24 вересня 2018 року прокуратурою Закарпатської області внесено інформацію до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо вчинення кримінального правопорушення і зареєстроване кримінальне провадження за ч. 1 ст. 364 КК України.

Рішенням № 624 від 30.03.2017 р. XII сесії VII скликання Ужгородської міської ради затверджено Регламент центру надання адміністративних послуг (далі – Регламент).

Пунктом 1 визначено, що цей Регламент визначає: порядок організації роботи центру надання адміністративних послуг, порядок дій адміністраторів центру та їх взаємодії із суб'єктами надання адміністративних послуг.

Згідно п. 27 прийняття від суб'єкта звернення заяви та інших документів, необхідних для надання адміністративної послуги (далі - вхідний пакет документів), та повернення документів з результатом надання адміністративної послуги (далі - вихідний пакет документів) здійснюється виключно в центрі надання адміністративних послуг. Прийняття заяв для отримання адміністративних послуг від фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців. здійснюється незалежно від реєстрації їх місця проживання, крім випадків, передбачених законом.

Суб’єкт звернення мас право подати вхідний пакет документів у центрі особисто, через представника (законного представника), надіслати його поштою (рекомендованим листом з описом вкладення) або у випадках, передбачених законом, за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку (п. 29 Регламенту).

У разі коли вхідний пакет документів подається представником (законним представником) суб'єкта звернення, пред'являються документи, що посвідчують особу представника та засвідчують його повноваження (п. 30 Регламенту).

Адміністратор центру перевіряє відповідність вхідного пакета документів інформаційній картці адміністративної послуги, у разі потреби надає допомогу суб’єктові звернення в заповненні бланка заяви. У разі коли суб’єкт звернення припустився неточностей або помилки під час заповнення бланка заяви, адміністратор повідомляє суб’єктові звернення про відповідні недоліки та надає необхідну допомог в їх усуненні (п. 31 Регламенту).

Адміністратор центру складає опис вхідного пакета документів, у якому зазначається інформація про заяву та перелік документів, поданих суб’єктом звернення до неї, у двох примірниках (п. 32 Регламенту).

У разі коли вхідний пакет документів отримано засобами поштового зв’язку і він не містить інформації про прийнятний для суб’єкта звернення спосіб його повідомлення, адміністратор центру не пізніше наступного робочого дня надсилає суб’єктові звернення опис вхідного пакета документів електронною поштою (та/або його відскановану копію) чи іншими засобами телекомунікаційного зв’язку або поштовим відправленням (п. 36 Регламенту).

Суд критично розцінює твердження відповідача про те, що з огляду на те, що заява була подана самим ОСОБА_4, відповідач розцінив це як волевиявлення особи, - беручи до уваги, що відповідно до п. 29 Регламенту центру надання адміністративних послуг Ужгородська міська рада не надала доказів про надходження до центру вхідного пакету документів рекомендованим листом з описом вкладення. Недотримання цієї вимоги не може бути підставою для подальшого опрацювання документів.

Заява від 22 червня 2018 року не містить чітко визначеного переліку доданих документів, натомість, зазначено про існування додатків на чотирьох аркушах. За відсутності опису вкладення встановити перелік доданих документів не можливо, також неможливо стверджувати, що до заяви взагалі додавались документи.

Крім того, суд зазначає, що за відсутності поштового опису вкладення, опис вхідного пакету документів, який був складений відповідачем не може вважатися достовірним.

Відповідно до п. 36 Регламенту відповідач був зобов’язаний надіслати на адресу заявника опис вхідного пакету документів поштовим відправленням. Однак відомість відправлень простої письмової кореспонденції, яку надав відповідач як на доказ відправлення зазначеного опису заявнику, не містить посилань кому надіслав та що саме надіслав відповідач. Зазначена лише загальна кількість поданих до пересилання поштових відправлень в кількості 17 одиниць.

У заяві від 22.06.2018 року, яка подана відповідачу від імені ОСОБА_4, порушується питання про втрату чинності п. 1.10 рішення Ужгородської міської ради.

Згідно інформаційної картки до адміністративної послуги результатом надання послуги є витяг з рішення міської ради про зміни/скасування рішень міської ради, а отже, результатом адміністративної послуги не може бути – «рішення вважати таким, що таке втратило чинність».

У заяві від 22.06.2018 року вказується на неможливість виготовити проект землеустрою. При цьому позивачем додано до позовної заяви докази виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за замовленням позивача.

На підставі поданих позивачем доказів суд встановив, що позивач, від імені якого діяла повірена особа на підставі довіреності, у 2016 році звернувся до ТОВ «ГЕО-СП» із заявою про виготовлення проекту землеустрою. Результатом такого звернення стало виготовлення землевпорядної документації, ряду документів: пояснювальної записки до проекту землеустрою, плану відведення земельної ділянки, кадастрових планів. Складено акти перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) та приймання – передачі межових знаків на зберігання.

За цих обставин суд погоджується з доводами позивача про те, що відомості, вказані у заяві від 22.06.2018 року, є недостовірними.

В матеріалах справи наявний витяг з протоколу № 153 від 13.07.2018 року постійно діючої комісії з питань регулювання земельних відносин, містобудування, згідно з яким рекомендовано задовольнити клопотання про визнання таким, що втратив чинність п. 1.10 рішення від 14.07.2016 року №282 в частині надання дозволу ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по вул. Требішовській, з подальшою передачею її у власність.

Суд констатує, що комісією не наведено обгрнутованих мотивів для задоволення заяви, не перевірено достовірність даних, які зазначені у заяві, та залишено поза увагою, що заява надійшла та прийнята до опрацювання з порушенням встановленого порядку.

Згідно ч. 7 ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» постійні комісії у питаннях, які належать до їх відання, та в порядку, визначеному законом, мають право отримувати від керівників органів, підприємств, установ, організацій та їх філіалів і відділень необхідні матеріали і документи.

Суд погоджується з доводами позивача про те, що заява від 22.06.2018 року, яка подана від імені ОСОБА_4 з порушенням Регламенту, не підлягала безумовному задоволенню без належної перевірки відповідачем, в тому числі в особі постійно діючої комісії, достовірності вказаних у заяві відомостей шляхом залучення заявника до процесу прийняття рішення.

Така поведінка відповідача відповідала б умовам законності, обґрунтованості, шляхом урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісності, розсудливості, дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, з урахуванням права особи на участь у прийнятті рішення.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання.

Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04 червня 2013 року (№ 21-64а13) та 25 травня 2016 року (№ 21-5459а15).

Аналіз наведених положень свідчить про можливість скасування органом місцевого самоврядування власного рішення, у той же час, реалізація зазначених повноважень можлива у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов’язаних з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб’єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин.

Така ж правова позиція викладена у Постанові ОСОБА_5 Верховного Суду від 20 вересня 2018 року справа за №521/17710/15-а.

Відповідно до ч. 2 ст.2 КАС України дотримання суб’єктом владних повноважень наведених умов при прийнятті рішення є предметом судової перевірки. Судом встановлено, що оспорюване рішення таким умовам не відповідає.

Відносно доводів позивача про те, що ОСОБА_4 не підписував заяву від 22.06.2018 року, яка зареєстрована в Центрі надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ужгородської міської ради за № 576/20-09 від 26.06.2018 року, суд констатує наступне.

Ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду від 19.11.2018 року № 308/11230/18 призначалася почеркознавча експертиза у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 42018070000000327 від 24.09.2018 року та проведена судовим експертом Закарпатського науково – дослідного експертно – криміналістичного центру.

18 січня 2019 року представник позивача до суду подав клопотання про приєднання доказу до матеріалів справи, а саме висновок експерта від 14.12.2018 року №4/370, де зазначено, що підпис під друкованим текстом заяви про неможливість виготовлення проекту землеустрою від 26.06.2018 року вх.№576/20-09 виконаний не громадянином ОСОБА_4, а іншою особою.

На підставі встановлених у справі обставин та наявних доказів, суд приходить до переконання про доведеність тверджень позивача про те, що ним не підписувалася та не подавалася заява від 22.06.2018 року, яка зареєстрована в Центрі надання адміністративних послуг виконавчого комітету Ужгородської міської ради за № 576/20-09 від 26.06.2018 року від ОСОБА_4

Зазначене, з урахуванням порушень, допущених відповідачем при прийнятті та опрацюванні заяви, призвело до неправомірного прийняття відповідачем рішення, яким порушено права та інтереси позивача, набуті на підставі п. 1.10 рішення Ужгородської міської ради від 14.07.2016 року №282.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваного рішення, що впливає на права та інтереси позивача. Доводи відповідача спростовані доказами, поданими позивачем.

Крім того, з урахуванням положень Регламенту центру надання адміністративних послуг, суд відхиляє твердження відповідача про те, що жодним законодавчим актом не передбачено обов’язку органу місцевого самоврядування здійснювати перевірку достовірності поданих та створених документів, які надходять до Ужгородської міської ради та встановлювати ідентичність особи, від імені якої надходить відповідна заява.

Рішенням Конституційного Суду України за №7-рп/2009 у справі про скасування актів органів місцевого самоврядування визначено, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов’язані з реалізацією певних суб’єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб’єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Щодо доводів відповідача про неможливість втручання суду в сферу дискреційних повноважень суд зазначає про наступне.

Згідно Рекомендацій Комітету ОСОБА_6 Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_6 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження коли адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з декількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає кращим за даних обставин.

Дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов’язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб’єкта. Суб’єкт не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб’єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб’єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. Дискреційні повноваження в більш звуженому розумінні – це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Підміною органу влади можна було б вважати той випадок, коли власне суд вчинив якісь повноваження, властиві певному органу. Однак, якщо дискреції органу передбачає лише два варіанти: «відмовити» або «задовільнити», і при наявних обставинах доведено і встановлено судом, що «відмова» була незаконною, то зобов’язання судом органу державної влади задовільнити певне клопотання, вчинити відповідні дії не буде підміною повноважень, а буде способом відновлення порушених прав та інтересів суб’єкта, законності та справедливості в цілому.

У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб’єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов’язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов’язати до цього в судовому порядку.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах свої повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Частиною 10 ст. 59 вказаного Закону визначено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи його положень.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 139 КАС України, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 704,80 грн. належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В :

1. Позовну заяву адвоката ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 88017, РНОКПП НОМЕР_1), подану в інтересах ОСОБА_4 (вул. Миру, буд. 31, с. Онок, Виноградівський район, Закарпатська область, 90313, РНОКПП НОМЕР_2), до Ужгородської міської ради (пл. Поштова, 3 , м. Ужгород, 88000, код ЄДРПОУ 33868924) про визнання протиправним та скасування пункту 11 рішення ХХVІ сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради № 1234 від 28 серпня 2018 року “Про зміни та скасування рішень міської ради” – задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати пункт 11 рішення ХХVІ сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради № 1234 від 28 серпня 2018 року “Про зміни та скасування рішень міської ради”.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ужгородської міської ради (пл. Поштова, 3 , м. Ужгород, 88000, код ЄДРПОУ 33868924) на користь ОСОБА_4 (вул. Миру, буд. 31, с. Онок, Виноградівський район, Закарпатська область, 90313, РНОКПП НОМЕР_2) суму судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.) сплаченого згідно квитанції № НОМЕР_3 від 02 жовтня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (з урахуванням особливостей, що встановлені пп. 15.5 п. 15 Розділу VII КАС України).

СуддяОСОБА_7