Рішення № 79965301, 20.02.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5545/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року о 16 год. 18 хв. м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання Закуріної А.М.,

за участю

від позивача: ОСОБА_1 – за довіреністю

від відповідачів: ОСОБА_2 – за довіреністю

ОСОБА_3 – за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_4 (ІН НОМЕР_1, місце проживання: 65009, АДРЕСА_1) до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 36290160, місцезнаходження: 65023, м. Одеса, вул. Льва Толстого,7); Управління соціального захисту населення в Приморському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (65021, м. Одеса, вул. М. Говорова,7) про визнання протиправним та скасування рішення від 30 травня 2018 року про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1; визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов’язання призначити та виплатити державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 за заявою від 24 квітня 2018 року,-

ВСТАНОВИВ:

До суду 25 жовтня 2018 року надійшов адміністративний позов ОСОБА_4 (ІН НОМЕР_1, місце проживання: 65009, АДРЕСА_1) до Департаменту праці та соціальної політики (код ЄДРПОУ 36290160, місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Косовська, буд. 2-Д); Управління соціального захисту населення в Приморському районі міста ОСОБА_1 (65021, м. Одеса, вул. М. Говорова,7) про встановлення додаткового строку для подання заяви для призначення допомоги при народженні дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та визнання поважною причину пропуску строку звернення в управління та призначення додаткового строку два місяці для подання заяви про призначення допомоги при народженні дитини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25 листопада 2016 року на території непідконтрольній Україні владі: у м. Луганську Луганської області, в громадянки ОСОБА_4 народився син – ОСОБА_5 та 05 січня 2017 року Станично-Луганським районним відділом державної виконавчої реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Луганській області було видано свідоцтво про народження ОСОБА_5 серія 1- ЕД №375988, яке було отримано представником позивача, оскільки позивач не міг самостійно поїхати в Станицю для отримання свідоцтва.

Також позивач зазначив у позові, що син часто хворів, діагноз – спастика м’язів верхніх кінцівок (післяродова м’язова дистрофія), що робило неможливим залишення дитини під наглядом третіх осіб та звернення за допомогою при народженні дитини самостійно, в той час, як відповідним органом було відмовлено у прийнятті такої заяви від її представника.

У зв’язку з тим, що подальше проживання на зазначеній території стало небезпечним, позивач була змушена переїхати до міста ОСОБА_1, де вона одразу зареєструвала своє місце перебування, взята на облік внутрішньо переміщеної особи, та за місцем перебування 08.06.2018 року звернулась до Управління соціального захисту населення в Приморському районі м. Одеси із заявою про отримання допомоги при народженні дитини, проте 11 червня 2018 року отримала повідомлення про відмову у наданні державної допомоги сім’ям з дітьми.

Позивач вважає, зазначену відмову противоправною та просить встановити додатковий строк для подання заяви про призначення допомоги при народженні дитини.

Ухвалою від 30 жовтня 2018 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження.

У встановлений судом строк відповідач – Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради надав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, зазначивши, що відмовляючи позивачу у призначенні допомоги при народженні дитини, Управління діяло в межах чинного законодавства України, оскільки встановлений строк є достатньо тривалим для того, щоб особа, яка бажає скористатись правом на отримання допомоги могла його реалізувати.

Відповідач зазначив, що позивачем не надано суду доказів того, що нею вживались будь-які заходи для отримання та своєчасного подання звернення у відповідні органи з приводу призначення державної допомоги або доказів того, що будь-які органи створювали їй в цьому незаконні перешкоди, також відповідач звернув увагу на те, що позивач довгий час мешкала на території підконтрольній Україні, а саме: у м. Сєверодонецьк, про що свідчить довідка від 22.04.2015 року № 919040057, а отже, в неї була можливість звернутись з такою заявою до відповідного органу, про причини не звернення, позивач не вказує, позивач не надає жодного доказу на підтвердження того, що в Станиці відповідним органом було відмовлено її представнику у отриманні заяви про надання допомоги.

Тому, на думку відповідача, недотримання позивачем усіх умов для призначення їй спірної допомоги відбулося виключно внаслідок її бездіяльності.

Крім того, у своєму відзиві відповідач наголошує на тому, що Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та Порядком призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751, не передбачено поновлення строку звернення за призначенням допомоги при народженні дитини у разі її пропуску.

Також у відзиві відповідач - Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради зазначив, що управління соціального захисту населення в Приморському районі є територіальним структурним підрозділом департаменту, не є юридичною особою, тому відповідно до ст. 43 КАС України не наділена адміністративною правоздатністю і не може виступати відповідачем по справі.

Ухвалою від 20 грудня 2018 року продовжено розгляд справи за правилами загального позовного провадження та розпочато розгляд справи спочатку.

В подальшому, позивач надала заяву про зміну позовних вимог, в якій просила визнати протиправним та скасувати рішення управління соціального захисту населення в Приморському районі від 30 травня 2018 року про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1; визнати протиправними дії управління соціального захисту населення в Приморському районі щодо відмови у призначенні державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов’язати призначити та виплатити державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 за заявою від 24 квітня 2018 року.

До суду 09 січня 2019 року від відповідача надійшов відзив на уточнену позовну заяву, відповідно до якого відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що Управління, відмовляючи позивачу у призначенні допомоги при народженні діяло в межах чинного законодавства України, оскільки встановлений строк є достатньо тривалим для того, щоб особа, яка бажає скористатись правом на отримання допомоги могла його реалізувати.

Ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання 22 січня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справ по суті на 12 лютого 2019 року.

Представник позивача на відкритому судовому засіданні, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представники відповідача на відкритому судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву та просили відмовити у задоволенні позову повністю.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, заслухавши у вступному слові пояснення представників учасників справи, суд у справі встановив такі факти та обставини.

ОСОБА_6 є громадянкою України, яка народилась у м. Луганськ та зареєстроване місце проживання: м. Луганськ, що підтверджено паспортом громадянина України серія ЕК № 248767 (а.с. 11-12).

Учасниками справи не оспорюється той факт, що у ОСОБА_6, 25 листопада 2016 року народився син ОСОБА_5, якому видано свідоцтво про народження серія 1- ЕД №375988 від 05 січня 2017 року, місце державної реєстрації – Станично-Луганський районний відділ державної реєстрації цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Луганській області (а.с.16), що відповідає відомостям у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, що підтверджено витягом від 23.08.2018 року (а.с. 18).

Також матеріалами справи підтверджено та не оспорюється учасниками справи, що ОСОБА_4 переїхала до м. Одеси, взята на облік як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою від 29 травня 2018 року №0000519391 (а.с.17).

Представник позивача у судовому засіданні підтвердив той факт, що позивач певний період проживала у м. Сєверодонецьк, але була вимушена повернутись до м. Луганську через матеріальні та інші складнощі, відсутності місце проживання.

Суд встановив, що 24 квітня 2018 року позивач звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Приморського району із заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, в якій просила надати допомогу при народженні дитини (а.с.35-36).

Матеріалами справи підтверджено, що в ході розгляду цієї заяви, Управлінням праці та соціального захисту населення Приморського району зроблені відповідні запити та з’ясовано, що відповідно до інформації ДП «Інформаційно-обчислюваний центр Мінсоцполітики України», ОСОБА_4 на обліку не перебуває, що підтверджено листом від 22.05.2018 року № 013-153585/п (а.с. 37), була зареєстрована у УП та СЗН Сєверодонецької міської ради як внутрішньо переміщена особа, але знята з обліку з 03.05.2018 року, за призначенням щомісячної адресної допомоги не зверталась, що підтверджено листом від 07.05.2018 року № 4614/04 (а.с. 38).

Також на підставі довідки Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області від 08.06.2018 року вих. №1/3221, суд встановив, що ОСОБА_4 не значиться на обліку в управлінні - УП та СЗН Сєверодонецької міської ради, ніяких видів допомоги не отримувала (а.с.20).

Матеріалами справи підтверджено, що рішенням про призначення допомоги сім’ям з дітьми від 30.05.2018 року, Управління соціального захисту населення в Приморському районі міста ОСОБА_1 встановило, що ОСОБА_4 не має права на отримання допомоги при народження дитина ОСОБА_7 та відмовило у наданні такої допомоги (а.с. 70), про що повідомило позивача (а.с. 19).

Із пояснень наданих представниками відповідача та матеріалів справи вбачається, що підставою для відмови в призначенні позивачу допомоги при народженні дитини стало те, що позивач пропустила 12 місячний строк звернення за призначенням такої допомоги, встановлений законом.

Додатково суд встановив, що син позивача – ОСОБА_5, відповідно до довідки Комунальної установи «ЦПМСД №10» від 13.07.2018 року, перебуває на «Д» обліку з 20.04.2018 року за діагнозом –спастика м’язів верхніх кінцівок (післяродова травма) (м’язова дистрофія) (а.с.21).

Будинок, в якому позивач зареєстрована та проживає у місті Луганську частково зруйнований, на підтвердження чому позивачем надана фотофіксація будинку (а.с. 61).

Також судом досліджено положення про Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради, затверджене рішенням Одеської міської ради від 18.07.2018 року № 3457-УІІ (а.с. 41-51) та положення про управління соціального захисту населення в Приморському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради, затверджене наказом директора департаменту від 28.12.2016 року № 441 (а.с. 51-58), та встановлено, що Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради є юридичною особою, в той час, як управління соціального захисту населення в Приморському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради є його територіальним структурним підрозділом, основним завданням якого є призначення та виплата усіх видів державної допомоги (п.2.2. Положення про управління).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України, суб’єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Тобто для віднесення органу до суб’єкту владних повноважень головною ознакою є виконання ним певних функцій, а не наявність статусу юридичної особи.

Виходячи із визначення поняття «суб’єкт владних повноважень» та Положення про управління, кола завдань, які виконує Управління, та враховуючи той факт, що рішення, що є предметом оскарження в цій справі було винесено саме управлінням, суд вважає, що Управління соціального захисту населення в Приморському районі департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради є відповідачем у цій справі, а представляти його інтереси має Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради.

Проаналізувавши положення чинного законодавства України, що регулює спірні правовідносини, враховуючи обставини справи, дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог повністю, з огляду на таке.

В силу положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Частинами 1 та 2 ст. 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» визначено, що громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону, одним з видів державної допомоги сім'ям з дітьми є, зокрема, допомога при народженні дитини.

Згідно зі ст. 10 вказаного Закону, допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.

Відповідно до ч. 7 ст. 11 вказаного Закону, допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.

Аналогічні положення містить п. 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року №1751, згідно з яким допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Відмовляючи в призначенні допомоги при народженні дитини, відповідач виходив з того, що звернення за її призначенням надійшло пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.

Разом з тим, приймаючи таке рішення відповідачем не враховано наступне.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно з ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам. І даний позов фактично заявлений позивачем в інтересах її дитини, для її належного матеріального забезпечення.

Тобто, в спірних правовідносинах неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Крім того, ті обставини, якими позивач доводить неможливість своєчасного звернення до відповідного органу, розташованого на підконтрольній території України із заявою про отримання допомоги при народженні дитини є переконливими.

Матеріалами справи достовірно підтверджено, що ОСОБА_4 є внутрішньо переміщеною особою, народила дитину у м. Луганську, живе одна та не може залишити дитину ні з ким через її захворювання.

Стосовно аргументу відповідача, що Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» та Порядком призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751, не передбачено поновлення строку звернення за призначенням допомоги при народженні дитини у разі її пропуску, суд зазначає, що законом можуть бути встановлені певні обмежувальні заходи, наприклад, у вигляді строку звернення, однак, матеріалами справи достовірно підтверджено, що позивач не мала можливості дотриматись цього строку за об’єктивних причин.

Тим більш, суд враховує, що позивач є внутрішньо переміщеною особою та відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Посилання відповідача на те, що позивач довгий час мешкала на території підконтрольній Україні, а саме: у м. Сєверодонецьк, про що свідчить довідка від 22.04.2015 року № 919040057, а отже, в неї була можливість звернутись з такою заявою до відповідного органу, про причини не звернення, позивач не вказує, позивач не надає жодного доказу на підтвердження того, що в Станиці відповідним органом було відмовлено її представнику у отриманні заяви про надання допомоги, суд вважає неповними та недостатніми для того, щоб зробити висновок, що позивач зловживала наданим їй правом щодо отримання допомоги від держави.

На думку суду, ті обставини, які наведені позивачем є послідовними, логічними, чіткими та узгодженими, можуть відповідати дійсності, з урахуванням загальнодоступної інформації щодо подій, які відбуваються за місцем реєстрації та постійного проживання позивача.

Крім того, суд враховує, що дитина народилась 25 листопада 2016 році, а довідка, на яку робить посилання відповідач датована 22.04.2015 року.

Відповідно до ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту прав та інтересів малолітньої дитини, яка є громадянкою України, і перед якою держава Україна має певні зобов'язання, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання, внаслідок проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областях (що мало наслідком неможливості своєчасного оформлення відповідних документів та звернення за отриманням допомоги), виходячи з принципу верховенства права та завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що відповідач при винесенні рішення про відмову у виплаті допомоги при народженні не врахував всі обставини у справи, а тому рішення є необґрунтованим, прийнятим без дотримання належного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Тому, враховуючи вищевикладені встановлені та з’ясовані судом обставини, суд дійшов висновку, що належать задоволенню позовні вимоги позивача про визнання протиправним та скасування рішення Управління соціального захисту населення в Приморському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 30 травня 2018 року про відмову у призначенні ОСОБА_4 допомоги при народженні дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та позовні вимоги про визнання протиправними дії Управління соціального захисту населення в Приморському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо відмови у призначенні ОСОБА_4 державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Враховуючи, що суд дійшов висновку про протиправність та необхідність скасування у судовому порядку рішення Управління соціального захисту населення в Приморському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 30 травня 2018 року про відмову у призначенні ОСОБА_4 допомоги при народженні дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та встановлення наявності обставин, які свідчать про гарантоване законом позивачу право на отримання державної допомоги при народженні дитини, суд доходить висновку про правомірність решті позовних вимог про зобов’язання Управління соціального захисту населення в Приморському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради призначити та виплатити ОСОБА_4 державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, в порядку визначеному законом за заявою ОСОБА_4 від 24 квітня 2018 року та необхідності їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивачем доведено з посиланням на відповідні докази неможливість звернення за одержанням допомоги при народженні дитини у встановлений законодавством строк, суд вважає, що відповідач при прийнятті рішення, яким відмовлено в одержанні допомоги діяв не на підставі та у спосіб, встановлений законодавством України, а тому позовні вимоги належать задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_4 (ІН НОМЕР_1, місце проживання: 65009, АДРЕСА_1) до Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 36290160, місцезнаходження: 65023, м. Одеса, вул. Льва Толстого,7); Управління соціального захисту населення в Приморському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (65021, м. Одеса, вул. М. Говорова,7) про визнання протиправним та скасування рішення від 30 травня 2018 року про відмову у призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1; визнання протиправними дій щодо відмови у призначенні державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та зобов’язання призначити та виплатити державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 за заявою від 24 квітня 2018 року, - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення в Приморському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (65021, м. Одеса, вул. М. Говорова,7) від 30 травня 2018 року про відмову у призначенні ОСОБА_4 (ІН НОМЕР_1, місце проживання: 65009, АДРЕСА_1) допомоги при народженні дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення в Приморському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (65021, м. Одеса, вул. М. Говорова,7) щодо відмови у призначенні ОСОБА_4 (ІН НОМЕР_1, місце проживання: 65009, АДРЕСА_1) державної допомоги при народженні дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов’язати Управління соціального захисту населення в Приморському районі Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (65021, м. Одеса, вул. М. Говорова,7) призначити та виплатити ОСОБА_4 (ІН НОМЕР_1, місце проживання: 65009, АДРЕСА_1) державну допомогу при народженні дитини ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, в порядку визначеному законом за заявою ОСОБА_4 (ІН НОМЕР_1, місце проживання: 65009, АДРЕСА_1) від 24 квітня 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 36290160, місцезнаходження: 65023, м. Одеса, вул. Льва Толстого,7) на користь ОСОБА_4 (ІН НОМЕР_1, місце проживання: 65009, АДРЕСА_1) судовий збір в розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев’ять гривень 60 копійок гривні).

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний « 20» лютого 2019 року.

Суддя Л.Р. Юхтенко

.