Рішення № 79964138, 18.02.2019, Доброславський районний суд Одеської області (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд Одеської області)

Справа № 504/258/19

Провадження № 2/504/791/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2019 року смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенка В.К.,

при секретарі -Мельниковій В.М.,

за участі адвоката - Байрачної А.К., -

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в залі суду № 4, смт. Доброслав, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 ІПН відсутній за релігійними переконаннями, до Калинівської сільської ради Лиманського району Одеської області, код за ЄДРПОУ 04379640, третя особа- Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Прокоф’єва Л.Г., про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю зі спадкодавцем не менше 5 років до часу відкриття спадщини, визнання садового будинку спільним майном подружжя, встановлення факту належності подружжю спірного нерухомого майна на праві спільної сумісної власності, визнання права приватної власності в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року на половину спірного садового будинку, визнання права приватної власності в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_5 на половину спірного садового будинку, -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року заявниця звернулась до суду із позовом, який у лютому 2019 року уточнила, і просила суд встановити факт спільного проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, зокрема, з 23.01.2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року за адресою: АДРЕСА_1; визнати спільним майном подружжя ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року та ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, садовий будинок, який розташований на земельній ділянці, площею 0,060 га в АДРЕСА_2 та в цілому складається з: садового будинку літ. «А», І-поверх 1-1 літня житлова кімната, площею 12,9 кв.м., 1-2 мансарда (підсобне), площею 9,0 кв.м, загальною площею 21,9 кв.м.; встановити юридичний факт належності за життя ОСОБА_5, померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 року та ОСОБА_4, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 року на праві власності по одній другій частці садового будинку, який розташований на земельній ділянці, площею 0,060 га в АДРЕСА_2 та в цілому складається з: садового будинку літ. «А», І-поверх 1-1 літня житлова кімната, площею 12,9 кв.м., 1-2 мансарда (підсобне), площею 9,0 кв.м, загальною площею 21,9 кв.м.; визнати за ОСОБА_2 право приватної власності в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на одну другу частку у садовому будинку, який розташований на земельній ділянці, площею 0,060 га в АДРЕСА_2 та в цілому складається з: садового будинку літ. «А», І-поверх 1-1 літня житлова кімната, площею 12,9 кв.м., 1-2 мансарда (підсобне), площею 9,0 кв.м, загальною площею 21,9 кв.м.; визнати за ОСОБА_2, право приватної власності в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на одну другу частку у садовому будинку, який розташований на земельній ділянці, площею 0,060 га в АДРЕСА_2 та в цілому складається з: садового будинку літ. «А», І-поверх 1-1 літня житлова кімната, площею 12,9 кв.м., 1-2 мансарда (підсобне), площею 9,0 кв.м, загальною площею 21,9 кв.м.

В підготовчому судовому засіданні адвокат ОСОБА_1 підтримала вимоги свого довірителя, просила задовольнити позов у повному обсязі.

ОСОБА_2 повністю підтримала позовні вимоги, просила позов задовольнити повністю.

Представник Калинівської сільської ради Лиманського району Одеської області подав письмову заяву про розгляд справи у свою відсутність, проти задоволення позову не заперечував.

Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Прокоф’єва Л.Г. подала письмову заяву про розгляд справи у свою відсутність.

При таких обставинах за ч. 3 ст. 200 ЦПК України суд ухвалює судове рішення у підготовчому засіданні.

Вислухавши думку адвоката, позивача, допитавши в підготовчому засіданні свідків, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку про можливість задоволення позову з наступних підстав:

Судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Комінтернівської райдержадміністрації Одеської області від 16.12.1988 року № 294 ОСОБА_4 виділено садову ділянку площею 0,060 га в СТ «Авіатор», Калинівської сільської ради Комінтернівського (нині Лиманського) району Одеської області, та дозволено будівництво садового будинку (довідка СТ «Авіатор» від 22.05.1990 року).

06.09.1989 року на ім'я ОСОБА_4 видано членську книжку № 273 як члену СТ «Авіатор».

У 1990 році на ім'я ОСОБА_4 архітектором Комінтернівського району Одеської області видано паспорт на будівництво літнього садового будинку та господарчих забудов на садовій ділянці площею 0,060 га в СТ «Авіатор», Калинівської сільської ради Комінтернівського (нині Лиманського) району Одеської області, який зареєстрований за № 675.

На цій земельній ділянці ОСОБА_4 побудувала садовий будиночок з огорожею, що встановлено судом зі змісту технічного паспорту від 02.07.2018 року виданого ТОВ «Одеса експерт роял».

12.05.2006 року розпорядженням Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області № 769 ОСОБА_4 виділено у приватну власність земельну ділянку № 273, площею 0,060 га, яка розташована на території Калинівської сільської ради Лиманського (комінтернівського) району Одеської області, СТ «Авіатор», СМ «Тилигульський-6», цільове призначення «для ведення садівництва».

14.12.2008 року головою Комінтернівської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_6 на ім'я ОСОБА_4 видано державний акт, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010852400410, на право власності на земельну ділянку № 273, площею 0,060 га, яка розташована на території Калинівської сільської ради Лиманського (комінтернівського) району Одеської області, СТ «Авіатор», СМ «Тилигульський-6», цільове призначення «для ведення садівництва».

За життя ОСОБА_4 перебувала у шлюбі з ОСОБА_5, який був укладений 02.03.1974 року, що встановлено судом зі змісту свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 виданого 02.03.1974 року Жовтневим відділом ЗАГС м. Одеси.

Даний шлюб було розірвано 21.01.1997 року, що встановлено судом зі змісту свідоцтва про розірвання шлюбу від 21.01.1997 року НОМЕР_2 виданого відділом реєстрації актів громадянського стану Жовтневої райадміністрації виконкому Одеської міськради народних депутатів, актовий запис № 18.

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 є рідними братом та сестрою, що встановлено судом зі змісту свідоцтва про народження ОСОБА_2 від 24.10.1947 року, виданого Красноармейським бюро ЗАГС м. Львів УРСР, актовий запис про народження № 2267 від 24.10.1947 року, та свідоцтва про народження ОСОБА_5 від 20.01.1948 року, виданого Кишенським районним ЗАГС Полтавської області УРСР, актовий запис про народження № 9 від 20.01.1948 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 року помер ОСОБА_5, що вбачається зі змісту свідоцтва про смерть НОМЕР_3, виданого 23.08.2017 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТ УЮ в Одеській області, актовий запис про смерть № 8755.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина.

Спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_5 прийняла ОСОБА_2 (рідна сестра), що вбачається зі змісту спадкової справи № 493/2017.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_4, що вбачається зі змісту свідоцтва про смерть НОМЕР_4 виданого 18.09.2017 року Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану ГТ УЮ в Одеській області, актовий запис про смерть № 9602.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина.

Спадщину, яка залишилась після смерті ОСОБА_4 прийняла ОСОБА_2, що вбачається зі змісту спадкової справи №11/2018.

Допитані в підготовчому засіданні свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 надали суду свідчення, що ОСОБА_2 проживала із ОСОБА_4 з січня 2012 року однією сім'єю, вела з спадкодавцем спільне господарство, у них був єдиний побут, ОСОБА_2 фактично здійснювала догляд за серйозно хворою ОСОБА_4, яка фактично втратила зір.

Адвокат ОСОБА_1 пояснила суду, що ОСОБА_4 важко хворіла, фактично втратила зір, потребувала постійного стороннього догляду, який їй надавала ОСОБА_2

Після смерті ОСОБА_4 саме ОСОБА_2 організувала належне поховання ОСОБА_4, що повністю підтверджується зібраними по справі доказами, зокрема, рахунком - фактурою від 19.09.2017 року ФОП ОСОБА_10, товарним чеком № 58 від 18.09.2017 року, договором - замовленням від 19.09.2017 року, свідоцтвом про поховання № 017853 від 31.09.2017 року КП «Спеціалізоване підприємство комунально- побутового обслуговування».

Інших прямих родичів, які б проживали спільно із ОСОБА_4 на момент її смерті судом не встановлено.

Із здобуттям незалежності Україна проголосила всебічне забезпечення прав і свобод людини найвищою соціальною цінністю, що закріплено в Конституції.

Реальне втілення норм Основного Закону в життя активно включило суспільство в процес міжнародного співробітництва у сфері забезпечення прав людини.

Актом міжнародного визначення України, як демократичної правової держави, стало прийняття її 09 листопада 1995 року до країн Членів Ради Європи та ратифікація Верховною Радою України Європейської Конвенції про захист прав і основних свобод людини (далі Конвенція) та протоколів до неї.

У відповідності до ст. 8 Конвенції «кожен має право на повагу до свого особистого і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції».

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї, а також практику Європейського суду -як джерело права.

Європейський Суд з прав людини визначив термін "сімейне життя" в статті 8 Конвенції як такий, що охоплює "щонайменше зв'язки між близькими родичами, наприклад, між дідусями, бабусями та онуками; такі родичі можуть відігравати у сімейному житті важливу роль" (справа Маркс проти Бельгії).

Хоч органи Конвенції і дозволяють приватним особам посилатися на кровні зв'язки як на відправний пункт підтвердження існування сімейних зв'язків, вони не визнають його визначальним, тому що слід враховувати також такі фактори, як фінансова та психологічна залежність сторін, які посилаються на це право.

Найбільш переконливим доказом існування "сімейного життя" є факт "сімейного проживання осіб", які посилались на це право.

Але Суд підкреслив, що "це не означає, що будь-який намір жити сімейним життям підпадає під юрисдикцію статті 8" (справа Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства (1985)).

Таким чином, аналіз Європейської судової практики щодо захисту права людини на сімейне життя, дозволяє суду прийти до висновку, що термін «сімейного проживання осіб» не охоплюється лише поняттям кровної спорідненості та родинних стосунків, а має оцінюватись судом з урахуванням фінансової та психологічної залежності сторін.

Сім'я виконує важливу функцію фізичного і духовного відтворення людства, тому в ній зосереджені не тільки особисті інтереси чоловіка і дружини, батьків і дітей, а й інтереси суспільства в цілому.

Значну частину свого життя людина перебуває у колі сім'ї. Тому моральний клімат і характер сімейних відносин мають велике значення для формування світогляду членів суспільства.

У відповідності до ч. 2, 4 ст. 3 Сімейного Кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом, і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

У відповідності до ст. 351 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення юридичних фактів, в тому числі факту спільного проживання осіб однією сім'єю.

Суд вважає, що заявником в повній мірі доведений факт спільного сімейного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з січня 2012 року по день смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто не менше ніж п'ять років.

Суд дійшов висновку, що проживання двох жінок однією сім'єю охоплюється визначенням Європейського тлумачення «право на сімейне життя», та не суперечить моральним засадам суспільства, в зв'язку із чим суд знаходить вимоги заявника обгрунтованими, законними, у зв'язку із чим ці вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, у відповідності до ч. 2. ст. 1223 ЦК України, у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 315 ЦПК України рішення суду про встановлення факту проживання осіб однією сім'єю є підставою для здійснення спадкоємцем права на прийняття спадщини чи відмову від її прийняття, в порядку, визначеному Главою 87 ЦК України.

Таким чином, суд, зважаючи на те, що для реалізації свого права на закликання до спадкування ОСОБА_2 просить встановити факт проживання зі спадкодавцем - ОСОБА_4 з січня 2012 року по день смерті ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року, тобто не менше ніж п'ять років, і цей юридичний факт доведений зібраними по справі доказами, вважає, що позовні вимоги в частині встановлення факту спільного проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, зокрема, з 23.01.2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року за адресою: АДРЕСА_1, підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання позовних вимог в частинах визнання спільним майном подружжя ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року та ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, садового будинку, який розташований на земельній ділянці, площею 0,060 га в АДРЕСА_2 встановлення юридичного факту належності за життя ОСОБА_5, померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 року та ОСОБА_4, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 року на праві власності по одній другій частці вказаного садового будинку, суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 2 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Згідно зі ст. 3 зазначеного Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Отже, право власності на збудоване до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нерухоме майно набувається в порядку, який існував на час його будівництва, а не виникає у зв'язку із здійсненням державної реєстрації права власності на нього в порядку, передбаченому цим законом, яка є лише офіційним визнанням державою такого права, а не підставою його виникнення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення» було встановлено порядок та умови прийняття в експлуатацію об'єктів будівництва (втратила чинність).

Тобто, суд констатує, що до 05 серпня 1992 року не передбачалась процедура введення приватних житлових будинків в експлуатацію при оформленні права власності.

З аналізу положень Конституції України та Цивільного кодексу України вбачається, що не потребує введення в експлуатацію приватних житлових будинків, збудованих до 05 серпня 1992 року, при набутті права власності на такі об'єкти (лист Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 01 вересня 2011 року № 40-12-2409 «Щодо прийняття в експлуатацію об'єктів, закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року»). Документом, який засвідчує відповідність закінчених будівництвом до 05 серпня 1992 року індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, прибудов до них, які не підлягають прийняттю в експлуатацію, вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил, зокрема для потреб державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, є технічний паспорт, складений за результатами технічної інвентаризації (лист Державної архітектурно-будівельної інспекція України від 30 липня 2012 року, № 40-19-5376 «Щодо порядку прийняття в експлуатацію самовільно побудованого садового будинку і розмірів штрафів»)».

Таким чином, саме до компетенції суду належить визнання права власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.

Відповідно до п. 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 р., є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.

Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в Державних будівельних нормах А.3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз'яснюється, що по об'єктах, які збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається Бюро технічної інвентаризації.

Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх до експлуатації відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності».

Отже, суд констатує, що за наявності відповідних матеріальних доказів, визнання права власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючих документів, - є виключною компетенцією суду.

Судом встановлено, що у технічному паспорті на спірний садовий будинок з господарськими будівлями та спорудами на сторінці «Характеристика будинку, господарських будівель та споруд» у графі «рік забудови» зазначено « 1988 рік».

Суд вважає, що спірний садовий будинок був побудований за життя ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на виділеній для цього земельній ділянці на підставі отриманого в установленому порядку паспорту забудовника, в теперішній час, як такий, що збудований до 05 серпня 1992 року, не підлягає прийняттю в експлуатацію, технічним паспортом засвідчена відповідність закінченого будівництвом до 05 серпня 1992 року садового будинку вимогам законодавства, будівельних норм, державних стандартів і правил.

Таким чином право власності на вказаний спірний садовий будинок набуто у встановленому законом порядку.

Оскільки спірний садовий будинок було набуто (побудовано) подружжям до 01 січня 2004 року, суд застосовує до правовідносин власності подружжя норми Кодексу про шлюб та сім'ю України (далі - КпШС України), а саме ст. ст. 22, 24 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 22 КпШС України (втратив чинність з 01 січня 2004 року) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю.

Згідно з ч.2 ст.23 КпШС України при укладенні угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Отже, виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не доведе іншого.

У такому разі позивач звільняється від доведення цієї обставини, яка має значення для правильного вирішення справи, а відповідач, якщо заперечує проти цього, відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України має довести протилежне (спростувати матеріально-правову презумпцію).

На час розгляду справи у суду відсутні відомості про спростування режим спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на спірний садовий будинок, тому суд вважає доведеними позовні вимоги в частині визнання спірного садового будинку спільним майном подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_4, які померлі ІНФОРМАЦІЯ_2 року та ІНФОРМАЦІЯ_1 року відповідно.

Таку позицію висловлено у Постанові Верховного Суду України від 11 червня 2012 року у справі № 6-66цс11.

Згідно зі ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає можливим встановити факт належності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 за життя на праві спільної сумісної власності половини спірного будинку будинку кожному.

Отже позові вимоги в частинах визнання спільним майном подружжя ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року та ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, садового будинку, який розташований на земельній ділянці, площею 0,060 га в АДРЕСА_2 встановлення юридичного факту належності за життя ОСОБА_5, померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 року та ОСОБА_4, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 року на праві власності по одній другій частці вказаного садового будинку є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинились внаслідок його смерті.

Відповідно до ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Виходячи зі змісту положень ст. 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутись до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Таким чином, законодавцем встановлений певний порядок набуття права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, - нотаріальний порядок.

Лише у випадку неможливості оформлення права власності на спадщину в нотаріальному порядку, спадкоємець має право на судовий захист свого невизнаного, оспорюваного чи порушеного права.

Матеріалами справи достеменно підтверджено, що позивач використав всі можливості нотаріального оформлення свого права на спадщину, але йому було відмовлено з надання правового обгрунтування.

Оскільки за життя спадкодавцю ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності належала половина у судовому будинку, який розташований на земельній ділянці, площею 0,060 га в АДРЕСА_2 але це право не зареєстровано у відповідному державному реєстрі, це право підлягає успадкуванню за законом в загальному порядку ОСОБА_2

Оскільки за життя спадкодавцю ОСОБА_4 на праві спільної сумісної власності належала половина у судовому будинку, який розташований на земельній ділянці, площею 0,060 га в АДРЕСА_2 але це право не зареєстровано у відповідному державному реєстрі, це право підлягає успадкуванню ОСОБА_2 за законом відповідно до ч. 1 ст. 1264 ЦК України.

Таким чином суд вважає позовні вимоги повністю обгрунтованими, доведеними відповідними доказами, тому позов слід задовольнити повністю.

Визнання відповідачем позовних вимог не суперечить наведеним висновкам суду, і положенням законодавства, яким врегульовані встановлені судом фактичні обставини.

За правилом ст. 267 ЦПК України суд може встановити порядок виконання даного рішення суду.

На підставі наведеного, керуючись ст. 55 Конституції України, ст.ст. 22, 23 КпШС України, ч.1 ст.15, ст. 1216-1218, 1220, ч.1 ст.1264, 1297 ЦК України, Постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів державного замовлення», ст.ст. 258-260, 267, 315, 353-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2, - задовольнити.

Встановити факт спільного проживання ОСОБА_2 зі спадкодавцем ОСОБА_4 однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, зокрема, з 23.01.2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 року за адресою: АДРЕСА_1.

Визнати спільним майном подружжя ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року та ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, садовий будинок, який розташований на земельній ділянці, площею 0,060 га в АДРЕСА_2 та в цілому складається з: садового будинку літ. «А», І-поверх: 1-1 літня житлова кімната, площею 12,9 кв.м., 1-2 мансарда (підсобне), площею 9,0 кв.м, загальною площею 21,9 кв.м.

Встановити юридичний факт належності за життя ОСОБА_5, померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 року та ОСОБА_4, померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 року на праві власності по одній другій частці садового будинку, який розташований на земельній ділянці, площею 0,060 га в АДРЕСА_2 та в цілому складається з: садового будинку літ. «А», І-поверх 1-1 літня житлова кімната, площею 12,9 кв.м., 1-2 мансарда (підсобне), площею 9,0 кв.м, загальною площею 21,9 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 право приватної власності в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на одну другу частку у садовому будинку, який розташований на земельній ділянці, площею 0,060 га в АДРЕСА_2 та в цілому складається з: садового будинку літ. «А», І-поверх 1-1 літня житлова кімната, площею 12,9 кв.м., 1-2 мансарда (підсобне), площею 9,0 кв.м, загальною площею 21,9 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2, право приватної власності в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на одну другу частку у садовому будинку, який розташований на земельній ділянці, площею 0,060 га в АДРЕСА_2 та в цілому складається з: садового будинку літ. «А», І-поверх 1-1 літня житлова кімната, площею 12,9 кв.м., 1-2 мансарда (підсобне), площею 9,0 кв.м, загальною площею 21,9 кв.м.

Встановити порядок виконання рішення наступним чином:

Після набрання рішенням законної сили, це рішення є безумовною підставою для державної реєстрації за ОСОБА_2 права приватної власності на садовий будинок: в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, на одну другу частку у садовому будинку, який розташований на земельній ділянці, площею 0,060 га в АДРЕСА_2 та в цілому складається з: садового будинку літ. «А», І-поверх 1-1 літня житлова кімната, площею 12,9 кв.м., 1-2 мансарда (підсобне), площею 9,0 кв.м, загальною площею 21,9 кв.м., та в порядку спадкування за законом, після смерті ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, на одну другу частку у садовому будинку, який розташований на земельній ділянці, площею 0,060 га в АДРЕСА_2 та в цілому складається з: садового будинку літ. «А», І-поверх 1-1 літня житлова кімната, площею 12,9 кв.м., 1-2 мансарда (підсобне), площею 9,0 кв.м, загальною площею 21,9 кв.м.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов'язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.К. Барвенко