Рішення № 79963209, 19.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2019 р. Справа№200/608/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голуб В.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк” відділення № 431 про скасування постанови про накладення штрафу від 13.11.2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Лівобережного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа: Публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк” відділення № 431 про скасування постанови про арешт коштів боржника від 13.11.2018 року та постанови про накладення штрафу від 13.11.2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем безпідставно прийнята постанова від 13.11.2018 року про накладення штрафу за утворення заборгованості зі сплати аліментів, оскільки вона не відповідає вимогам чинного законодавства, а саме абз.5 ч. 14 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження». Щодо постанови про арешт коштів боржника від 13.11.2018 року позивач вказує, що на її виконання Публічним акціонерним товариством “УкрСиббанк” було заблоковано картковий рахунок позивача для отримання заробітної плати. Позивач просить скасувати також вказану постанову, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» містить пряму заборону накладення арешту на кошти боржника, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.

Суд зазначає, що станом на день розгляду справи відповідач не надав суду відзив на позовну заяву. З цього приводу суд зазначає, що відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами. Отже, суд дійшов до висновку щодо розгляду справи за наявними в матеріалах справи документами.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 15.01.2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Лівобережного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа: Публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк” відділення № 431 про скасування постанови про арешт коштів боржника від 13.11.2018 року та постанови про накладення штрафу від 13.11.2018 року, - залишено без руху. Надано ОСОБА_1 строк - десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви, шляхом надання до суду: уточненої позовної заяви із визначенням учасника справи-третьої особи, документа про сплату судового збору у розмірі 704, 80 грн та клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду та доказів поважності причин його пропуску.

Ухвалою суду від 12.02.2019 року клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, - задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду та поновлено пропущений строк. Прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Лівобережного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк” відділення № 431 про скасування постанови про арешт коштів боржника від 13.11.2018 року та постанови про накладення штрафу від 13.11.2018 року та відкрито провадження по справі № 200/608/19-а. Призначено судове засідання по адміністративній справі № 200/608/19-а за правилами загального позовного провадження на 14 годину 30 хвилин 19.02.2019 року.

Ухвалою суду від 19.02.2019 року закрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до Лівобережного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк” відділення № 431 про скасування постанови про арешт коштів боржника від 13.11.2018 року та постанови про накладення штрафу від 13.11.2018 року в частині позовних вимог щодо скасування постанови про арешт коштів боржника від 13.11.2018 року.

Позивач та представник відповідача, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, до суду не з’явились.

Згідно з частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши всі матеріали справи, перевіривши доводи, викладені в адміністративному позові та письмових запереченнях, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1), зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, що відображено у паспорті громадянина України серії АА 676290 (а.с.13, 17).

Постановою старшого державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, яку винесено 13.11.2018 року в рамках виконавчого провадження № 55050082, накладено на ОСОБА_1 штраф в сумі 5843,69 грн. У вказаній постанові зазначено, що після пред’явлення виконавчого документа до примусового виконання, а саме від 02.11.2017 року у позивача утворилась заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої, згідно розрахунку від 01.11.2018 року за період з 02.11.2017 року по 01.11.2018 року складає 29 218, 46 грн, що перевищує суму відповідних платежів за один рік. У зв’язку з чим накладено на боржника штраф у розмірі 20 % від суми заборгованості зі сплати аліментів (а.с.8).

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, в рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Спірні правовідносини регулюються Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ).

Згідно ст.1 Закону № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону № 1404-VІІІ підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Приписами ст.5 Закону № 1404-VІІІ визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною першою статті 18 цього ж Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, предметом оскарження у даній справі є постанова державного виконавця про накладення на позивача штрафу, винесена в межах процедури стягнення аліментів з боржника.

Порядок стягнення аліментів визначений статтею 71 Закону № 1404-VІІІ, відповідно до частини першої якої виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.

Відповідно до ч. 14 ст. 71 Закону № 1404-VІІІ за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 20 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за два роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 30 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

За наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за три роки, виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 50 відсотків суми заборгованості зі сплати аліментів.

У подальшому постанова про накладення штрафу у розмірі, визначеному абзацом першим цієї частини, виноситься виконавцем у разі збільшення розміру заборгованості боржника на суму, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за один рік.

Суми штрафів, передбачених цією частиною, стягуються з боржника у порядку, передбаченому цим Законом, і перераховуються стягувачу.

Статтю 71 Закону "Про виконавче провадження" доповнено вищенаведеною частиною чотирнадцятою згідно Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" № 2475-VIII від 03.07.2018 року, який вступив в дію з 28.08.2018 року.

Суд зазначає, що згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

У свою чергу, відповідно до п. 2 рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року у справі № 1-рп/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно - правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, особа має нести відповідальність за діяння на підставі закону, що був чинним на час його вчинення, крім випадків, коли новий закон пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинення такого діяння.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неправомірність застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

Неприпустимість зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є одним з аспектів загальновизнаного принципу правової визначеності як елемента принципу верховенства права, який відповідно до частини першої статті 8 Конституції України визнається і діє в Україні.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів закріплений також в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 7).

Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22.02.2017 року у справі №6-2705цс16, підтверджує, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Враховуючи те, що заборгованість позивача щодо сплати аліментів стягувачу утворилась з 02.11.2017 року, а відповідальність у формі штрафу за таку несплату, яка передбачена абз.3 ч.14 ст.71 Закону №1404-VIII, введена лише у 2018 році, тому позивач не міг передбачити настання такої відповідальності у зв'язку із несвоєчасністю такої сплати.

З огляду на викладені вище обставини, притягнення позивача до відповідальності за порушення, яке передбачено абзацом 3 частини чотирнадцятої статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", є неправомірним, оскільки позивач не міг передбачити настання цієї відповідальності у зв'язку із несвоєчасністю такої сплати.

Таким чином, суд приходить до висновку про протиправність постанови старшого державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, винесену 13.11.2018 року в рамках виконавчого провадження № 55050082 про накладення штрафу в сумі 5843,69 на позивача.

Суд зазначає, що за своєю суттю правовий акт управління (постанова головного державного виконавця) - це державно - владне волевиявлення, що містить управлінське рішення із приписом, адресованим іншим суб'єктам права. Визнаючи акт протиправним, суд констатує відсутність у ньому цих сутнісних рис та його нездатність регулювати суспільні відносини. Разом із тим, з метою захисту прав та інтересів суб'єкта права суд встановлює правові наслідки протиправності акту, а саме його скасування.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги позивача про скасування постанови старшого державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, винесену 13.11.2018 року в рамках виконавчого провадження № 55050082 про накладення штрафу в сумі 5843,69 грн на ОСОБА_1

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 ст. 77 КАС України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, враховуючи, що позивачем доведено відсутність підстав для винесення постанови про накладення штрафу від 13.11.2018 року ВП № 55050082 в розмірі 5843,69 грн., а відповідачем не надано доказів щодо її правомірності, тому суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В зв'язку з задоволенням позовних вимог ОСОБА_1, сума судового збору в розмірі 704,80 грн., сплачена позивачем, підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.

Керуючись ст.ст. 2, 6 – 9, 19, 72 – 74, 77, 90, 139, 241 – 246, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1) до Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (ЄДРПОУ: 34908763, 87516, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Московська, 7), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство “УкрСиббанк” відділення № 431 (просп. Миру, б.74, м. Маріуполь, Донецька область) про скасування постанови про накладення штрафу від 13.11.2018 року, - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати постанову старшого державного виконавця Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, винесену 13.11.2018 року в рамках виконавчого провадження № 55050082 про накладення штрафу в сумі 5843,69 грн на ОСОБА_1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережного відділу державної виконавчої служби м. Маріуполя Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні вісімдесят копійок).

Повний текст рішення складено та підписано 19.02.2019 року.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Голуб В.А.