Рішення № 79959427, 12.02.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2019 Справа № 914/50/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина», м.Київ

до відповідача ОСОБА_1 товариства «ДТЕК Західенерго», м.Львів

про стягнення 67799,41 грн.

За участю представників

від позивача не з’явився

від відповідачане з’явився

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Товариством з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина» до відповідача ОСОБА_1 товариства «ДТЕК Західенерго» про стягнення 67799,41 грн., з яких 63422,40 грн. – основний борг, 3171,12 грн. – пеня, 887,91 грн. – інфляційні втрати та 317,98 грн. – 3% річних.

Ухвалою суду від 14.01.2019р. справу прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження. Засідання призначено на 12.02.2019р.

Відповідно до ч.2 ст.252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Сторони явку представників в судове засідання 12.02.2019р. не забезпечили, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Позивачем подано заяву про розгляд справи без участі його представника. У вказаній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина» також зазначає про сплату відповідачем 24.01.2019р. суми основного боргу в розмірі 63422,40 грн. Пеня, інфляційні втрати та 3% річних,

за твердженням позивача, не сплачені. Також у поданій заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина», керуючись ч.3 ст.130 ГПК України, просить стягнути з відповідача на користь позивача 1762,00 грн. сплаченого судового збору при поданні позовної заяви.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому Акціонерне товариство «ДТЕК Західенерго» зазначає про сплату ним суми основного боргу в розмірі 63422,40 грн. У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог в частині стягнення 3171,12 грн. пені, 887,91 грн. інфляційних втрат та 317,98 грн. 3% річних, стверджуючи при цьому, що момент виникнення обов?язку з оплати, відповідно до п.4.1. договору, залежить від дати реєстрації податкової накладної. Крім того, відповідач посилається на те, що останній день для оплати припав на вихідний, а тому розрахунок позовних вимог, що поданий позивачем не може братися до увагу.

Заперечуючи проти нарахування пені, відповідач також посилається на пункт 7.14 договору, де вказано, що така сплачується лише за письмовою вимогою постачальника (позивача).

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просить здійснити розподіл судових витрат у відповідності до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», де вказано, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.

25.09.2018р. між ОСОБА_1 товариством «ДТЕК Західенерго» (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина» (постачальник) укладено договір №2805-ЗЭ-ЛаТЭС від 25.09.2018р. про закупівлю товару, відповідно до умов якого постачальник зобов?язується поставити покупцю товар, зазначений в специфікації, а покупець прийняти та оплатити такий товар.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем поставленого покупцю товару на 30 (тридцятий) календарний день з дати поставки відповідного товару на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 5 договору.

Як стверджує позивач, він на виконання умов договору 28.09.2018р. поставив відповідачу товар на суму 63422,40 грн., однак відповідач в порушення взятих на себе за договором зобов?язань, не здійснив оплату поставленого йому товару, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 63422,40 грн.

Відповідно до п.7.14. договору, у разі прострочення оплати товару, покупець, за письмовою вимогою постачальника, сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного

Банку України за кожен день прострочення оплати від вартості невчасно оплаченого товару, однак не більше 5% від вартості невчасно оплаченого товару.

Отже, відповідно до п.7.14. договору, позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 3171,12 грн. (5% від вартості невчасно оплаченого товару).

Крім того, керуючись ч.2 ст.625 ЦК України, позивач нарахував відповідачу 887,91 грн. – інфляційних втрат та 317,98 грн. – 3% річних.

Таким чином, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 67799,41 грн., з яких 63422,40 грн. – основний борг, 3171,12 грн. – пеня, 887,91 грн. – інфляційні втрати та 317,98 грн. – 3% річних.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково з таких підстав.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 ЦК України).

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона

(продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Факт поставки відповідачу товару підтверджується видатковою накладною №ЗПРНк-0007841 від 28.09.2018р. на суму 63422,40 грн. Як вбачається із матеріалів справи, відповідач здійснив оплату за поставлений йому товар після відкриття провадження у справі, що підтверджується платіжним дорученням №17020 від 24.01.2019р. на суму 63422,40 грн.

Згідно з п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку, що провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 63422,40 грн. основного боргу слід закрити у зв?язку із відсутністю предмета спору.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Нормами ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов’язання, а саме: сплата суми боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення та трьох відсотків річних від простроченої

суми.

Як вбачається із поданого позивачем розрахунку позовних вимог, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних здійснюється за період з 29.10.2018р. по 28.12.2018р.

Як встановлено судом, відповідно до пункту 4.1. договору, розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем поставленого покупцю товару на 30 (тридцятий) календарний день з дати поставки відповідного товару на підставі отриманого покупцем рахунку та за умови надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також документів, передбачених розділом 5 договору.

Враховуючи те, що товар було поставлено відповідачу 29.09.2018р., то останнім днем, відповідно до умов договору, для здійснення відповідачем оплати за поставку вказаного товару є 28.10.2018р. Тобто з умов укладеного між сторонами договору вбачається, якщо відповідач до 28.10.2018р. включно не здійснить оплату за поставлений 29.09.2018р. товар, то, починаючи з 29.10.2018р., відповідач вважається таким, що прострочив оплату за поставку товару.

Однак, як вбачається із поданого розрахунку позовних вимог, при визначенні першого дня, з якого відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов?язання за договором, позивачем не взято до уваги пункт 4.7. договору та ч.5 ст.254 ЦК України.

Так, відповідно до п.4.7. договору, якщо останній день строку для оплати, що встановлений цим договором, припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення такого строку є перший за ним робочий день.

Частиною 5 ст.254 ЦК України передбачено, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, враховуючи, що в даному випадку встановлений договором тридцятий календарний день (28.10.2018р.) з моменту поставки товару припадає на вихідний (неділя), то, відповідно, останнім днем для здійснення відповідачем оплати за поставлений йому товар є не 28.10.2018р., а 29.10.2018р. (перший за ним робочий день).

Враховуючи наведене, в даному випадку першим днем, з якого відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов?язання є не 29.10.2018р., а 30.10.2018р.

Здійснивши перерахунок 3% річних в межах періоду з 30.10.2018р. по 28.12.2018р., суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 312,77 грн., а не 317,98 грн.

Перевіривши розрахунок позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та пені, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 3171,12 грн. пені та 887,91 грн. інфляційних втрат є обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Щодо заперечень відповідача, які містяться у відзиві на позовну заяву суд

зазначає таке.

Твердження відповідача про те, що дата реєстрації податкової накладної має значення для визначення періоду, за який нараховуються пеня, інфляційні втрати та 3% річних в разі невиконання чи неналежного виконання обов??язку з оплати, є хибним.

Умовами пункту 4.1 договору сторони узгодили, що оплата здійснюється на 30 (тридцятий) календарний день з дати поставки товару, а не на 30 (тридцятий) календарний день з моменту реєстрації податкової накладної.

Так, пунктом 4.1. договору передбачено надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, однак вказана обставина є лише обов?язковою умовою, за наявності якої постачальник зобов?язаний здійснити оплату на тридцятий день з моменту поставки товару. Тобто дата реєстрації податкової накладної не впливає на визначення моменту, з якого покупець вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов?язання. Визначальним відповідно до умов договору є сам факт надання постачальником належним чином оформленої податкової накладної, який підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Твердження відповідача про те, що позивачем всупереч п.7.14. договору не було виставлено письмової вимоги про сплату пені є хибним, адже пред?явивши позов до ОСОБА_1 товариства «ДТЕК Західенерго» про стягнення 67799,41 грн. та надіславши копію позовної заяви з додатками на адресу відповідача, позивач тим самим виставив покупцю письмову вимогу про сплату пені. Докази надсилання копії позовної заяви з долученими до неї документами на адресу відповідача містяться в матеріалах справи. Крім того, із відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач ознайомлений з вимогами позивача, однією з яких є грошова вимога що стосується пені в розмірі 3171,12 грн.

Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст.79 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із ч.1 ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведені норми, суд прийшов до висновку про те, що позов слід задовольнити частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 312,77 грн. – 3% річних, 887,91 грн. – інфляційних втрат та 3171,12 грн. – пені.

При поданні позовної заяви до Господарського суду Львівської області позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 1762,00 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому слід взяти до уваги, що позивачем подано заяву, в якій Товариство з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина», керуючись ч.3 ст.130 ГПК України, просить стягнути з відповідача на користь позивача 1762,00 грн. судового збору сплаченого при поданні позовної заяви.

Так, відповідно до ч.3 ст.130 ГПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред’явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Факт оплати суми основного боргу після відкриття провадження у справі визнано обома сторонами, однак позивач не відмовився від позовних вимог. При цьому позивач у поданій заяві підтримує позовні вимоги лише в частині стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Отже при здійсненні розподілу судових витрат судом береться до уваги ч.3 ст.130 ГПК України, а також п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, адже заявлена та підтримана позовна вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню частково.

Враховуючи наведене, суд прийшов до висновку стягнути з відповідача на користь позивача 1761,86 грн. судового збору.

Щодо клопотання відповідача, яке міститься у відзиві на позовну заяву, про здійснення розподілу судових витрат у відповідності до п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», суд зазначає таке.

Пунктом 5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

Враховуючи те, що повернення судового збору здійснюється за клопотанням особи, яка його сплатила, беручи до уваги, що такого клопотання позивачем не подано, суд прийшов до висновку відмовити відповідачу у здійсненні розподілу судових витрат на підставі п.5 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір».

Керуючисьстаттями 13,74,76,77,78, 79, 86,129, 130, 236, 237, 238, 240, 241, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 товариства «ДТЕК Західенерго» (79026, м.Львів, вул.Козельницька, буд. 15, ідентифікаційний код 23269555) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укравтозапчастина» (02088, м.Київ, вул.Першого Травня, буд. 1А, ідентифікаційний код 30722204) 312,77 грн. – 3% річних, 887,91 грн. – інфляційних втрат, 3171,12 грн. – пені та 1761,86 грн. – судового збору.

3. В частині позовних вимог про стягнення основного боргу в розмірі 63422,40 грн. закрити провадження у справі.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 18.02.2019р.

Суддя Петрашко М.М.