Рішення № 79959100, 15.01.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2019Справа № 910/9689/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., при секретарі судового засідання Мартинюк М.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області (вул. Центральна площа, 9, с. Єлизаветівка, Петриківський район, Дніпропетровська область, 51831)

до Дніпропетровської обласної ради (вул. Олександра Поля, буд.2, м. Дніпро, 49004)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49004, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ОЛЕКСАНДРА ПОЛЯ, будинок 1, код ЄДРПОУ 00022467);

2) Комунального підприємства "Дніпроприродресурс" Дніпропетровської обласної ради (49004, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ОЛЕКСАНДРА ПОЛЯ, будинок 2, код ЄДРПОУ 38199556)

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача:

3) Служба автомобільних доріг у Дніпропетровської області (49600, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ВОСКРЕСЕНСЬКА, будинок 24; код ЄДРПОУ 25843931)

про визнання недійсним рішення

Представники учасників справи:

від позивача: Шевченко Д.В. - довіреність від 14.01.2019 року.

від відповідача: Дудка Д.В. - довіреність №вих-105/0/2-19 від 14.01.2019 року.

від третьої особи-1: не з'явилися.

від третьої особи-2: Романенко П.В. - довіреність №8-юр від 11.09.2018 року.

від третьої особи-3: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Єлизаветівська сільська рада Петриківського району Дніпропетровської області звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Дніпропетровської обласної ради про визнання недійсним рішення восьмої сесії сьомого скликання Дніпропетровської обласної ради від 24.03.2017 року № 183-3/VII.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на перевищення повноважень Дніпропетровської обласної ради при винесенні рішення восьмої сесії сьомого скликання Дніпропетровської обласної ради від 24.03.2017 року № 183-3/VII та порушення приписів Водного та Земельного кодексів України.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями головуючим суддею визначено суддю Якименко М.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2018 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк та спосіб для усунення недоліків позовної заяви.

Через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 06.11.2018 року.

Крім того, вказаною ухвалою судом залучено до участі у справі Дніпропетровську обласну державну адміністрацію (49004, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ОЛЕКСАНДРА ПОЛЯ, будинок 1, код ЄДРПОУ 00022467) та Комунальне підприємство "Дніпроприродресурс" Дніпропетровської обласної ради (49004, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ПРОСПЕКТ ОЛЕКСАНДРА ПОЛЯ, будинок 2, код ЄДРПОУ 38199556) як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 року підготовче засідання відкладено на 21.11.2018 року, залучено до участі у справі Службу автомобільних доріг у Дніпропетровської області (49600, Дніпропетровська обл., місто Дніпро, ВУЛИЦЯ ВОСКРЕСЕНСЬКА, будинок 24; код ЄДРПОУ 25843931) у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

У судове засідання 21.11.2018 року з'явився уповноважений представник відповідача та третьої особи -2, представники позивача та третіх осіб -1, -3 не з'явилися та про причини неявки суду не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2018 року підготовче засідання відкладено на 11.12.2018

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.12.2018 року підготовче провадження у справі 910/9689/18 закрито; розгляд справи по суті призначено на 15.01.2019 року.

В судове засідання 15.01.2019 року представники третьої особи-1 та третьої особи-3 не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В судовому засіданні 15.01.2019 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити, представники відповідача та третьої особи-2 проти задоволення позову заперечували.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 15.01.2019 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи-2, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням восьмої сесії сьомого скликання Дніпропетровської обласної ради (далі по тексту - відповідач) від 24.03.2017 №183-8/VII (далі по тексту рішення від 24.03.2017 №183-8/VII) прийнято земельну ділянку державної форми власності площею 14,5 га з кадастровим номером 1223780800:03:904:0501, розташовану на території Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області (далі по тексту - позивач) за межами населеного пункту з цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення з державної до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області для передачі її у постійне користування КП «Дніпроприродресурс» Дніпропетровської обласної ради».

Пунктом 3 рішення від 24.03.2017 №183-8/VII уповноважено виконуючого обов'язки директора КП «Дніпроприродресурс» Дніпропетровської обласної ради» ОСОБА_4 здійснити заходи щодо проведення державної реєстрації права постійного користування земельною ділянкою за КП «Дніпроприродресурс» Дніпропетровської обласної ради».

23.05.2017 року, на підставі рішення від 24.03.2017 №183-8/VII, Комунальним підприємством «Дніпроприродресурс» Дніпропетровської обласної ради» (далі по тексту - третя особа-2) здійснено державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1223780800:03:904:0501.

Позивач зазначає, що рішення від 24.03.2017 №183-8/VII передує розпорядженню голови обласної державної адміністрації про передачу земельної ділянки до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст.

Розпорядженням голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 11.05.2017 року №р-222/0/3-17 передано у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області земельну ділянку державної власності площею 14,5 га з кадастровим номером 1223780800:03:904:0501, розташовану на території Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області за межами населеного пункту з цільовим призначенням - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За результатами винесення вищезазначеного розпорядження між Дніпропетровською обласною державною адміністрацією в особі заступника голови Дніпропетровської ОДА ОСОБА_5 та Дніпропетровською обласною радою в особі заступника голови обласної ради по виконавчому апарату - начальника управління з питань використання природних ресурсів Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_6 19.05.2017 підписано акт приймання-передачі зазначеної земельної ділянки.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що Дніпропетровською обласною радою, в порушення ст. 117 Земельного кодексу України прийнято до комунальної власності на підставі рішення № 183-8/VII від 24.03.2017 земельну ділянку, яку на момент прийняття рішення не передано з державної власності Дніпропетровською обласною державною адміністрацією. А тому, позивач дійшов до висновку, що підписуючи рішення від 24.03.2017 №183-8/VII голова Дніпропетровської обласної ради ОСОБА_7 діяв за межами власної компетенції та перевищив надані йому повноваження, що є підставою для визнання недійсним акту органу державної влади.

Також позивачем зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 1223780800:03:904:0501 перебуває у масиві, який перебуває у користуванні ДП «Дніпропетровський облавтодор» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» на підставі договору оренди землі, який на даний час є діючим. Разом з цим, відповідно до даних Публічної кадастрової карти України, вказана земельна ділянка знаходиться неподалік від річки Оріль, проте проект землеустрою щодо встановлення меж прибережних захисних смуг вказаної водойми не розроблено. А тому, на думку позивача, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року №486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них». Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 117 Земельного кодексу України - передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

При цьому, п. 32 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначає, що виключно на сесії обласної ради приймається рішенням щодо надання згоди на передачу об'єктів з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст та прийняття рішень про передачу об'єктів права спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад, у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.

З аналізу зазначених норм слідує, що оскаржуване рішення, прийняте Дніпропетровською обласною радою 24 березня 2017 року №183-8/VII, є згодою Відповідача на прийняття земельної ділянки з державної власності до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області.

Дніпропетровська обласна рада та Дніпропетровська ОДА є окремими юридичними особами, що наділяються власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Без відповідного рішення Дніпропетровської ОДА, здійснити передачу земельної ділянки площею 14,5 га (кадастровий номер 1223780800:03:904:0501) неможливо. Так само і не можливо здійснити передачу зазначеної земельної ділянки без Згоди Відповідача на її приймання.

Суд звертає увагу, на те, що Позивач фактично оскаржує згоду Відповідача на приймання земельної ділянки із державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області, при цьому позивачем не оскаржується прийняте Дніпропетровською ОДА рішення про передачу земельної ділянки.

У зв'язку із зазначеним, твердження Позивача про «передчасність» оскаржуваного рішення прийнятого Відповідачем є необґрунтованим та безпідставним, адже чинним законодавством не передбачено, що Згода на приймання майна не може передувати рішенню про його передачу, яке приймається органом управління відповідним майном.

Позивачем не доведено, що здійснення КП «Дніпроприродресурс» Дніпропетровської обласної ради може призвести до погіршення екологічної ситуації та падіння рівня ґрунтових вод в свердловинах та колодязях, а також не доведено порушення меж прибережної захисної смуги, з огляду на наступне.

В матеріалах поданих Позивачем не надано жодного висновку чи експертної оцінки компетентного органу, чи будь-яких інших доказів, які б свідчили про те, що здійснення КП «Дніпроприродресурс» Дніпропетровської обласної ради свої діяльності призвести до погіршення екологічної ситуації та падіння рівня ґрунтових вод в свердловинах та колодязях.

Від так це є лише припущенням Позивача, яке не має жодного документального підтвердження, тим самим Позивач порушує свій обов'язок щодо доказування обставин на які він посилається як на підставу свої позовних вимог.

Частиною 2 ст. 60 Земельного кодексу України, так само як і частиною 2 статті 88 Водного кодексу України передбачено, що прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів;

б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад З гектари - 50 метрів;

в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Скориставшись Публічною кадастровою картою України (https://map.land.gov.ua/kadastrova-karta) суд встановив, що «неподалік», як зазначає Позивач, становить приблизно 140 - 150 метрів, що майже на 50 метрів перевищує межі прибережної захисної смуги встановленої для великих річок. В той час як ширина річки Оріль становить менше 4 гектарів, а отже прибережна захисна смуга для неї складає - 25 метрів (згідно із ст. 60 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, щ/о належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.

З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачеві у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 19.02.2019 року.