Рішення № 79958777, 19.02.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 лютого 2019 р. Справа № 903/965/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Костюк С. В., за участі секретаря судового засідання Коритан Л. Ю., розглянувши матеріали по справі

за позовом Фізичної особи-підприємця Кузьми Олега Миколайовича

до відповідача: Державного підприємства "Шахта №1 "Нововолинська"

про стягнення 328289,65 грн.,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: Марчук Н. Є., довіреність № 07/09 від 04.01.2019 року;

Права та обов'язки учаснику судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть: позивач - Фізична особа-підприємець Кузьма Олег Миколайович звернувся до суду з позовною заявою до Державного підприємства "Шахта №1 "Нововолинська" про стягнення 328289,65 грн., з них 63856,84 грн. - 3 % річних, 264432,81 грн. інфляційні.

При обґрунтуванні заявленої вимоги вказує, що рішенням Господарського суду Волинської області від 24.05.2016 року по справі № 903/281/16 за позовом Фізичної особи-підприємця Кузьми Олега Миколайовича до Державного підприємства "Шахта №1 "Нововолинська" про стягнення 1599775,24 грн. позов задоволено повністю та стягнуто з ДП "Шахта № 1 "Нововолинська" на користь Фізичної особи - підприємця Кузьми Олега Миколайовича 818677,43 грн. основної заборгованості, 42317,79 грн. 3% річних, 464514,93 грн. інфляції, 274265,09 грн. процентів за користування коштами та 19813,00 грн. судового збору. Дане рішення набрало законної сили 07.06.2016 року, у зв'язку з чим було видано наказ № 903/281/16-1 від 07.06.2016 року. Станом на день подачі позову вказане рішення відповідачем не виконане.

На підставі ст. 625 ЦК України відповідачу нараховано інфляційні витрати за період з червня 2016 року по листопад 2018 року (включно) в сумі 264432,81 грн. та 3 % річних за період з 25.05.2016 року по 26.12.2018 року в сумі 63856,84 грн.

При правовому обґрунтуванні своїх позовних вимог посилається на норми ст. ст. 509, 526, 598-609, 625 ЦК України.

Ухвалою суду від 28.12.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.01.2019 року і зобов'язано відповідача надати відзив на позов, позивача - відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 22.01.2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.02.2019 року.

В судовому засіданні 19.02.2019 року представник відповідача позов заперечив.

Відповідно до ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

З огляду на викладене, справу розглянуто за відсутності відзиву відповідача за наявними в ній матеріалами.

Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

встановив:

рішенням Господарського суду Волинської області від 24.05.2016 року у справі № 903/281/16 стягнуто з ДП "Шахта № 1 "Нововолинська" на користь Фізичної особи - підприємця Кузьми Олега Миколайовича 818677,43 грн. основної заборгованості, 42317,79 грн. 3% річних, 464514,93 грн. інфляції, 274265,09 грн. процентів за користування коштами та 19813,00 грн. судового збору.

На виконання даного рішення господарським судом 07.06.2016 року видано наказ № 903/281/16-1.

14.06.2016 року Фізична особа-підприємець Кузьма Олег Миколайович (стягувач по наказу) звернувся з заявою до Нововолинського міського відділу ДВС ГТУЮ у Волинській області про примусове виконання вищезазначеного наказу суду, на підставі якої 16.06.2016 року головним державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 51429985 (а.с.15), однак рішення суду не виконано.

Предметом спору у справі, що розглядається є стягнення інфляційних та 3 % річних за період з 25.05.2016 року по 26.12.2018 року в сумі 264432,81 грн. та 63856,84 грн. відповідно, які нараховано на заборгованість стягнуто згідно рішення суду від 24.05.2016 року.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності суд вважає, що вимога позивача є обґрунтованою виходячи з наступного.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 598, 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору (постанова Вищого господарського суду України від 01.11.2012 р. №5011-32/5219-2012).

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України регулюються зобов'язальні правовідносини, тобто її дія поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК, в якій ідеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов'язань. Крім того, з рішення суду зобов'язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність (Аналіз Верховного суду України практики застосування ст. 625 Цивільного кодексу України в цивільному судочинстві).

Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 ГК України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Правовий аналіз положень ст.ст. 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за час прострочення. Дана позиція викладена в п. 7 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

Оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.

Згідно розрахунку позивача нараховано інфляційні витрати за період з червня 2016 року по листопад 2018 року (включно) в сумі 264432,81 грн. та 3 % річних за період з 25.05.2016 року по 26.12.2018 року в сумі 63856,84 грн., відповідачем контррозрахунку по даних нарахуваннях не подано, а тому дані суми підлягають стягненню з відповідача.

При вирішенні даного спору врахована правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 26.04.2017 року у справі № 918/329/16.

Оскільки спір до розгляду доведено з вини відповідача, сплачений позивачем судовий збір в силу ст.129 ГПК України, слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Державного підприємства "Шахта №1 "Нововолинська" (45400, Волинська область, м.Нововолинськ, вул. Шахтарська, буд.42, код ЄДРПОУ 39806601) в користь Фізичної особи-підприємця Кузьми Олега Миколайовича АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) 328289,65 грн., з них 63856,84 грн. - 3 % річних, 264432,81 грн. інфляційних, а також 4924,35 грн. витрат по судовому збору.

3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

20.02.2019 року.

Суддя С. В. Костюк