Рішення № 79958771, 19.02.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 лютого 2019 р.

Справа № 903/940/18

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”

до відповідача: Львівського національного аграрного університету в особі Горохівського коледжу Львівського національного аграрного університету

про стягнення 1096,87 грн.

Суддя Шум М.С.

Встановив: Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» просить стягнути з Львівського національного аграрного університету в особі Горохівського коледжу Львівського національного аграрного університету 1096,87 грн., з них 545,38 грн. – пеня, 90,66 грн. – 3% річних, 460,83 грн. – інфляційні втрати. Позов обґрунтований невчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов’язань в частині оплати за отриманий природній газ.

Ухвалою суду від 21.12.2018р. постановлено відкрити провадження у справі. Розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи(без проведення судового засідання) за наявними у справі матеріалами.

10.01.2019р. від відповідача надійшов відзив в якому просять відмовити у задоволенні позову, зокрема з підстав пропуску позивачем строків позовної давності.

Станом на 19.02.2019р. на адресу суду не надходило заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та відповіді позивача на відзив відповідача.

Беручи до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, господарський суд визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами, -

встановив:

Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - Позивач) та Горохівським коледжем Львівського національного аграрного університету (далі - Відповідач) 07.02.2014 укладено договір №2446/14-ТЕ(Т)-2 купівлі - продажу природного газу (далі - Договір).

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 67364,87 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України(далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст.193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до вимог ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог ст.509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст.655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов‘язання у строк, встановлений договором.

Позивач вказує, що основна заборгованість у відповідача відсутня, проте оплату за переданий газ останній здійснював несвоєчасно та не виконав зобов’язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов’язання, зокрема вимоги пункту 6.1 Договору, у зв’язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача про стягнення з пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Щодо стягнення з відповідача пені, суд зазначає таке.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Договором (п.7.2) передбачено, що у разі порушення покупцем умов п.6.1 договору, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996р. (з змінами), платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Зважаючи на викладене, суд приходить висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 545,38 грн., згідно ст.230-232, 343 ГК України, ст.1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань" та п.7.2 Договору підставні та підлягають до задоволення.

Перевірка розрахунку нарахування пені здійснена судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ"

Щодо нарахованих позивачем 460,83 грн. інфляційних втрат та 90,66 грн. 3% річних, суд зазначає таке.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов’язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд, розглянувши позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, вважає що останні підставні та підлягають до задоволення.

Разом з тим, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

Так, в розумінні ст.256 Цивільного кодексу України, позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов'язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права. Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Позовна давність тривалістю в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

При цьому, згідно ст.259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Судом встановлено, що згідно п.9.3 Договору, строк у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків, річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Як вбачається з програмно-апаратного забезпечення "Діловодство суду", позивач звернувся до суду 20.12.2018р., відповідно, строк позовної давності за вимогами до відповідача не сплив.

Суд критично оцінює доводи відповідача, що останні не підписували Договір у редакції його п.9.3, адже положення про збільшення строку позовної давності суперечить правам та інтересам Горохівського коледжу ЛНАУ, оскільки в даному випадку, відносини між позивачем та відповідачем носять договірний характер, укладений між останніми Договір предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався(доказів протилежного суду не подано).

Твердження(зауваження) відповідача щодо самої форми чи комплектності Договору відхиляються судом, оскільки подані позивачем докази відповідають порядку засвідчення копій документів визначеного п.5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики від 07.04.2003 №55 "ДСТУ 4163-2003".

Відповідно до ст.129 ГПК України, судовий збір слід покласти на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Стягнути з Львівського національного аграрного університету(80381, Львівська обл., Жовківський район, місто Дубляни, ВУЛИЦЯ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО, будинок 1, код ЄДРПОУ 00493735) в особі Горохівського коледжу Львівського національного аграрного університету(45700, Волинська обл., Горохівський район, місто Горохів, ВУЛИЦЯ СТУДЕНТСЬКА, будинок 8, код ЄДРПОУ ВП: 34387404) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»( 01601, м.Київ, ВУЛИЦЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, будинок 6, код ЄДРПОУ 20077720) 1096,87 грн. боргу, з них пеня у розмірі 545,38 грн., три проценти річних у розмірі 90,66 грн., інфляційні втрати у розмірі 460,83 грн. та 1762 грн. витрат позивача по сплаті судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено

19.02.2019

Суддя М. С. Шум