Рішення № 79957452, 12.02.2019, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.2019 Справа № 917/885/18

За позовною заявою Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" вул. Грушевського 1Д, м.Київ, 01001

до 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС", вул. 60-річчя Жовтня, 5-А, м. Карлівка, Карлівський район, Полтавська область, 39500

2. ОСОБА_1, с.Новий Тагамлик, Машівський район, Полтавська область, 39432

про стягнення 805 449,97 грн.

Суддя Гетя Н.Г.

Секретар судового засідання Дяченко Д.Б.

Представники сторін:

Від позивача: ОСОБА_2

Від відповідача 1: ОСОБА_3

Від відповідача 2: не з"явився

Суть справи: розглядається позовна заява Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" та ОСОБА_1 про солідарне стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу від 14.03.2013 року у розмірі 805449,97 грн.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 25.07.2018 року було відмовлено у відкритті провадження на підставі ч.1 п.1 ст. 175 ГПК України.

06.12.2018 року Східним апеляційним господарським судом винесено постанову, якою ухвалу господарського суду Полтавської області від 25.07.2016 року по справі №917/885/18 скасовано, справу направлено для подальшого розгляду.

08.01.2019 року Господарським судом Полтавської області прийнято до розгляду позовну заяву Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" 2. ОСОБА_1 про стягнення солідарно 805449,97 грн. заборгованості за договором фінансового лізингу від 14.03.2013 року. Підготовче засідання призначено на 08.02.2019 р.

22.01.2019 р. відповідач 1 направив на адресу суду відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує та зазначає, що позивач не мав права в односторонньому порядку збільшувати розмір винагороди, або платежів по відшкодуванню інших витрат банка. Також відповідач вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, а договір поруки між позивачем та відповідачем 2 припинив свою дію після того, як минуло шість місяців з моменту виконання зобов'язання.

12.02.2019 р. позивач надав заперечення на відзив на позовну заяву, в яких відхиляє доводи відповідача. Зокрема зазначає, що сторонами збільшено строк позовної давності і до винагороди за користування майном, а тому строк позовної давності позивачем не пропущено. Також позивач вказує, що строк дії лізингу може бути змінений у відповідності до п. 11.1, п. 10.1-10.4.2 Договору, а тому порука згідно умов договору не припинилася з підстав наявності прав у позивача на зміну строку лізингу, який він вправі змінити у будь-який час.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник Відповідача 1 проти задоволення позовних вимог заперечує.

Відповідач 2 надав суду клопотання від 12.02.2019р. про розгляд справи без його участі та зазначив, що проти задоволення позовних вимог заперечує.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані докази, суд встановив:

між Приватним акціонерним товариством комерційним банком "Приватбанк" (правонаступником якого є акціонерне товариство комерційнй банк "Приватбанк" (АТ КБ “Приватбанк”) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" (далі - ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС") 14 березня 2013 року було укладено договір фінансового лізингу № DNH2FL003063 (далі - Договір фінансового лізингу)

Відповідно до п. 1.1 Договору, Банк здійснює придбання у власність у продавця, а потім передає лізингоодержувачу (ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС"), а лізингоодержувач приймає від банка в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу майно відповідно до специфікації, наведеної в Додатку №1 до Договору.

14 березня 2013 року між ПАТ КБ “Приватбанк”, правонаступником якого є АТ КБ “Приватбанк”, та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № DNH2FL003063/DP (далі - Договір поруки) в забезпечення виконання товариством з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" зобов'язань за договором фінансового лізингу № DNH2FL003063 від 14.03.2013 року.

Відповідно до п. 2.1. Договору фінансового лізингу загальна сума цього Договору становить 1 848 346,48 грн. і складається: з суми авансового платежу 217 616,74 грн. згідно п. 1.4.; загальної вартості лізингових платежів у частині, що йде на викуп вартості переданого в лізинг майна — 1 630 729,74 грн., згідно із Графіком внесення лізингових платежів (Додаток №2 до Договору).

Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Графіком внесення лізингових платежів (Додаток №2 до Договору) (п. 2.2 Договору фінансового лізингу).

Згідно пунктів 2.3., 2.З.1., 2.3.2. Договору фінансового лізингу лізингоодержувач сплачує банку згідно Графіку внесення лізингових платежів: винагороду за відкриття рахунку у розмірі 10 0 00 грн.; винагороду за отримане в лізинг майно у розмірі 12% річних від суми залишку невиплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, і 360 днів у році, на дату сплати чергового лізингового платежу згідно Додатку №2.

Пунктом 2.4. Договору передбачено, що лізингоодержувач сплачує банку винагороду за користування майном у розмірі, який визначається відповідною формулою. Винагорода за користування майном розраховується на дату, передбачену п. 10.1. Договору (строк лізингу) для остаточного погашення заборгованості за даним договором у день дострокового повного виконання зобов'язань за цим договором або у день повного фактичного виконання зобов'язань за цим договором.

Пунктами 7.2.11 ., 7.2.12., 7.2.15. Договору фінансового лізингу визначено, що лізингоодержувач зобов'язаний: зробити авансовий платіж в рахунок оплати майна відповідно до п. 1.4. Договору; не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені додатковими угодами до Договору; виплачувати лізингові платежі, що включають суму, що відшкодовує при кожному платежі частину майна, відсотки (комісії) за отримане в лізинг майно, а також інші витрати банка, безпосередньо пов'язані з договорами фінансового лізингу, і передбачені даним договором, згідно Додатку №2 і не пізніше дати, зазначеної в Додатку №2.

Договором про внесення змін від 25.07.2014 року до Договору фінансового лізингу №DNH2FL003063 від 14.03.2013 року було встановлено, що строк лізингу з дати підписання договору до 25.12.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у порушення зазначених норм закону та умов Договору лізингоодержувач зобов’язання за вказаним Договором належним чином не виконав, а саме не сплатив всі необхідні платежі, які передбачені Договором фінансового лізингу .

У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за договором фінансового лізингу лізингоодержувач має непогашену заборгованість по винагороді за користування майном (п. 2.4. Договору), яка становить 805 449,97 грн.

При винесенні рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Відповідно до ст.631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

Як визначено статтею 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і j за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч. З ст. 806 ЦК України).

Частиною 2 статті 1 Закону України “Про фінансовий лізинг” за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно із ч. 2 ст. 11 Закону України “Про фінансовий лізинг’ лізингоодержувач зобов'язаний: 1) прийняти предмет лізингу та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору; 2) відповідно до умов договору своєчасно та у повному обсязі виконувати зобов’язання щодо утримання предмета лізингу, підтримувати його у справному стані; 3) своєчасно сплачувати лізингові платежі: 4) надавати лізингодавцеві доступ до предмета лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання та утримання; 5) письмово повідомляти лізингодавця, а в гарантійний строк і продавця предмета, про всі випадки виявлення несправностей предмета лізингу, його поломок або збоїв у роботі; 6) письмово повідомляти про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування та про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані предмета лізингу, - негайно, але у будь-якому разі не пізніше другого робочого дня після дня настання вищезазначених подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором; 7) у разі закінчення строку лізингу, а також у разі дострокового розірвання договору лізингу та в інших випадках дострокового повернення предмета лізингу - повернути предмет лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння, з урахуванням нормального зносу, або у стані, обумовленому договором.

Відповідач 1 надав суду докази, що підтверджують сплату ним до 25.11.2014р. загальну суму за Договором фінансового лізингу (том 2 а.с. 8-14), зокрема:

- реєстр платежів згідно договору фінансового лізингу;

- Звіт про дебітові і кредитні операції з 14.03.2013р. по 14.03.2013р.;

- Звіт про дебітові і кредитні операції з 05.11.2013р. по 05.11.2013.;

- Звіт про дебітові і кредитні операції з 14..11.2013р. по 14.11.2013р.;

- Платіжні доручення №229, №574, №2972, №3152

Крім того, Відповідачем 1 надано суду Довідку №08.7.0.0.0/1503121032222 від 12.06.2015р. видану ПАТ КБ "Приватбанк" про відсутність заборгованості у ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" за кредитами та відсотками у ПАТ КБ "Приватбанк" (том 2 а.с.6).

Відповідно до п. 4.3. Договору, майно переходить у власність Лізингоодержувача за у мови сплати Банку всієї суми лізингових платежів, а також інших платежів.

Статтею 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг" встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Графіком внесення лізингових платежів (Додаток №2 до Договору).

Позивач відносить винагороду, що є предметом даного спору, до інших витрат та при нарахування вказаної винагороди посилається на п. 2.4 Договору фінансового лізингу

Відповідно до пункту 2.4 Договору фінансового лізингу визначено формулу обрахування винагороди за користування майном.

Проте, Позивач не надав суду детального розрахунку винагороди за формулою визначеною п.2.4 Договору фінансового лізингу.

З огляду на те що позивачем не надано документально підтвердження винагороди за користування майном з розшифровкою та з зазначенням кожної складової формули, відповідно до п.2.4 Договору фінансового лізингу, суд вважає позовні вимоги в цій частині недоведеними.

Крім того, позивач необгрунтував на яких підставах вказана заборгованість входить до складу лізингових платежів та безпосередньо пов»язана з виконанням Договору фінансового лізингу, в розумінні ст. 16 ЗУ "Про фінансовий лізинг" .

Крім того, у відповіді на відзив Позивач посилається на те, що загальними зборами учасників ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" 16.11.2017р. прийнято рішення про підписання додаткової угоди до Кредитного договору №DNH2FL003063 від 14.03.2013 року щодо перерахунку винагороди за користування майном (курсової різниці)..

Проте, у даній справі винагорода заявлена до стягнення Позивачем нарахована на підставі п. 2.4 Договору фінансового лізингу №DNH2FL003063 від 14.03.2013 року, а не Кредитного договору №DNH2FL003063 від 14.03.2013 року та Позивач не надав суду додаткової угоди до Договору фінансового лізингу №DNH2FL003063 від 14.03.2013 року укладено між ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" у 2017р. щодо перерахунку винагороди за користування майном (курсової різниці).

У відзиві на позовну заяву (том 2 а.с. 2-3) Відповідач 1 зазначає про сплив позовної давності.

Відповідно до ст. 261 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Суд погоджується з висновками Відповідача 1, оскільки Позивач не надав доказів що стягувана ним винагорода відноситься до інших витрат, тому посилання Позивача на п.8.15 Договору про внесення змін до Договору фінансового лізингу №DNH2FL003063 від 14.03.2013 року, щодо тривалості строку позовної давності 5 років, суд вважає безпідставними.

Що стосується стягнення заборгованості з Відповідача 2 (ОСОБА_1Г.) суд зазначає наступне, що оскільки позивачем не доведено вимогу про стягнення з ТОВ "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" винагороди за користування майном за Договором фінансового лізингу, а заборгованість за Договором поруки є похідною від Договору фінансового лізингу, заявлена вимога до Відповідача 2 є передчасною та задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову про солідарне стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Карлівське сільгосппідприємство "ЛОС" та ОСОБА_1 заборгованості за договором фінансового лізингу від 14.03.2013 року у розмірі 805 449,97 грн. на користь Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк".

Згідно з ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з пунктом 4 частини третьої ст.129 Конституції України та ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судовий збір відповідно до ст.ст. 123, 129 ГПК України, покладається судом на позивача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 73, 86, 129, 219, 232, 233, 237, 238, 240 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.ст.256,257 ГПК України).. Відповідно до п.17.5 Перехідних положень ГПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 12.02.2019 р.

Суддя Гетя Н.Г.