Рішення № 79955081, 19.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

19 лютого 2019 р. № 520/10869/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Зінченко А.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (вул. Петропавлівська, буд. 11, м. Київ, 04073, код ЄДРПОУ 37826158), за участі третьої особи: Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м.Харків, вул. Римарська, б.24) про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати Рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 129 від 21.08.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач та представник позивача в судове засідання не прибули, але надали до суду клопотання, в якому позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити та справу розглядати за їх відсутності.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, але надав до суду відзив на позов, в якому проти позову заперечував, в задоволенні позовних вимог просив відмовити.

Представник третьої особи в судове засідання не прибув, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, а тому суд приходить до висновку про розгляд справи за його відсутності.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, що Листом № 6301.8.1/20744-18 від 19 вересня 2018 року позивача Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повідомила про скасування дозволу на імміграцію в Україну рішенням Державної міграційної служби України в Київській області (далі - УДМС України в Київській області) від 21.08.2018 року.

Позивач не погоджується з рішенням Відповідача оскільки воно прийнято з надуманих підстав, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, що вільно трактуються Відповідачем на власний розсуд та на свою користь, що призводить до грубого законного порушення проживання іноземця ОСОБА_1 в Україні та неповнолітньої дітини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Суд вказує, що відповідно до ст. 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Судом встановлено, що Рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину В'єтнаму ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 129 від 21.08.2018 року як зазначено в рішенні прийнято на підставі п. 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Також, позивачем отримано дозвіл на імміграцію на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» як особі, яка особі, яка є батьком іммігрантки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, та яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до частини 3 статті 8 Закону України «Про громадянство України».

Проте, Відповідач у Висновку перевірки законності надання дозволу на імміграцію громадянину СРВ ОСОБА_1 від 21.08.2018 року керується п. 1 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» - «з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність», не посилаючись у чому саме, на думку відповідача, полягають неправдиві відомості, надані позивачем при отриманні дозволу на імміграцію, які документи є підробленими, чи які документи втратили чинність. Тобто, рішення щодо скасування дозволу на імміграцію від 21.08.2018 року позивачеві прийнято відповідачем безпідставно і надумано.

Суд вказує, що Рішення Відповідача позбавляє Позивача права на постійне проживання в Україні та порушує її права і законні інтереси, як іноземця, оскільки змушує його виїхати з України.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд застосовує положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Згідно судової практики: "для матері/батька і дитини головним елементом сімейного життя є можливість постійного спільного проживання" постанова по справі "МакМайкл проти Сполученого Королевства" .

Таким чином, втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неправомірним, не враховувалось неповнолітній вік дитини, законні права дитини на проживання разом з батьками, економічне благополуччя держави батьком дитини не порушується, позивачкою будь-яких злочинів не вчинялось, - отже не може бути підставою оскаржуваного рішення бажання Відповідача захистити громадян від можливих протиправних дій батька - ОСОБА_1.

При цьому слід відзначити, що влаштування сімейного життя в країні громадянства матері істотно суперечить інтересам та можливостям дітей, які відповідно до чинного законодавства мають право на отримання громадянства України за територіальним походженням за умов законного перебування в Україні їх батьків.

На необхідність врахування зазначених обставин звернув увагу Європейський суд з прав людини, визнав наявність порушення ст.8 Конвенції у зіставленні з нормами національного міграційного законодавства у справі СЕН (8ЕМ) проти Нідерландів, скарга № 31465/96 Постанова суду від 21 грудня 2001 року.

Суд зазначає, що Рішення Управління ДМС України в Київській області щодо скасування дозволу на імміграцію громадянину В'єтнаму ОСОБА_1 є таке, що порушує право на невтручання у сімейне життя, право на постійне і безперервне спільне проживання разом з чоловіком та дітьми, право на безперервне спілкування і виховання своїх неповнолітніх дітей, порушує права неповнолітньої дитини, суперечить приписам законодавства України щодо охорони прав дитини, нормам міжнародних договорів щодо охорони прав дитини та рішенням Європейського суду з прав людини щодо неприпустимості свавільного і не обґрунтованого втручання в сімейне життя у демократичному суспільстві. Зазначене втручання у сімейне життя не може бути визнаним необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ці обставини кореспондують до міжнародно-правових розпоряджень, згідно з якими кожен при здійсненні своїх прав і свобод повинен зазнавати тільки таких обмежень, які встановлені законом, необхідні для забезпечення належного визнання і поваги прав і свобод інших осіб, для охорони державної (національної) безпеки, територіальної цілісності, публічного (громадського) порядку, запобігання злочину, захисту здоров'я чи моральності населення (добрих звичаїв), задоволення справедливих вимог моралі і загального добробуту в демократичному суспільстві і є сумісними з іншими правами, визнаними нормами міжнародного права (п. 2 ст. 29 Загальної декларації прав людини, п. З ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, п. 2 ст. 10 та п. 2 ст. 11 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, а також п. З ст. 2 Протоколу № 4 до неї).

Загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори України є складовою частиною її правової системи.

Відповідно до ст.ст. 9, 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є істиною національного законодавства України.

Так, міжнародними договорами, ратифікованими Україною встановлено, що дитина е має розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Ст. ст. 11,12,14 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Отже, нормами національного законодавства та міжнародного законодавства передбачено, що батьки мають мешкати разом з дітьми. Розлучення батька/матері з дитиною може мати місце лише в інтересах дитини.

Відповідно до ст.ст. 26, 55 Конституції України та ст.ст. 2, 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011р. № 3773-УІ іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів влади для захисту їх особистих, майнових та інших прав.

Відповідно до частини 1 та 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 3 Закону України "Про імміграцію" передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-III від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491- III імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону № 2491-III визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами частини 1 пунктів, два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Стаття 9 Закону № 2491-III встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтями 10, 11 зазначеного Закону передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Слід зазначити, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983.

У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12, Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

1. формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

2. надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

3. здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про

надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Так, відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Відповідно до ст. 12 ЗУ "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Таким чином, ЗУ "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію відповідач послався саме на п. 6 ст.12 Закону України " Про імміграцію".

Слід зазначити, що відповідачем до суду не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених п. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" та були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію.

Також, відповідачем не надано суду доказів існування інших підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію, які передбачені ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

Суд зазначає, що відповідно до ст.ст. 9, 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Суд вказує, що відповідно до ч. 2 ст. 158 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтями 26, 55 Конституції України та ст. ст. 2, 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011р. № 3773-УІ визначено, що іноземці та особи без громадянства мають право на звернення до суду та до інших державних органів влади для захисту їх особистих, майнових та інших прав.

Рішення про скасування дозволу на постійне проживання в Україні позивачу від 21.08.2018 року прийнято з порушенням п. З, п. 8, п. 9 ч. 2 ст. 2 КАС України, тобто необгрунтовано, непропорційно та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення, через що зазначене рішення є неправомірним та підлягає скасуванню.

Таким чином, проаналізувавши наведене, суд вважає за необхідне вказати, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені нормативно та документально, а тому є такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 243, 244, 245, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Управління Державної міграційної служби України в Київській області (вул. Петропавлівська, буд. 11, м. Київ, 04073, код ЄДРПОУ 37826158) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати Рішення Управління Державної міграційної служби України в Київській області № 129 від 21.08.2018 року про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Соціалістичної Республіки В'єтнам ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Стягнути з бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Київській області (04073, м.Київ, вул..Петропавлівська, б.11, код ЄДРПОУ 37826158) на користь Громадянина В'єтнаму ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) сплачений судовий збір в розмірі 704 ( сімсот чотири) грн. 80 коп.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі безпосередньо до Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду у відповідності до ст. 295 цього Кодексу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя А.В. Зінченко