Рішення № 79955016, 06.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2019 р. № 520/8769/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бабаєва А.І.

при секретарі судового засідання Боднар І.Ю.

за участі:

представника позивача Савіна О.С.,

представника відповідача та третьої особи Шутової А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові адміністративну справу за позовом Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, третя особа Державна фіскальна служба України про визнання скасованими рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Ізюмське комунальне виробниче водопровідно-каналізаційне підприємство звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області, в якому, з урахуванням уточнень, просило суд:

- визнати скасованим рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 1 від 25 вересня 2018 року про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу щодо погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках, органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установах по Ізюмському комунальному виробничому водопровідно-каналізаційному підприємству;

- визнати скасованим рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 2 від 25 вересня 2018 року про стягнення готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків щодо погашення податкового боргу шляхом стягнення готівки по Ізюмському комунальному виробничому водопровідно-каналізаційному підприємству.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 1 від 25 вересня 2018 року про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу та № 2 від 25 вересня 2018 року про стягнення готівки у рахунок погашення податкового боргу, на думку позивача, мають бути визнані скасованими.

Відповідач, ГУ ДФС у Харківській області, проти позову заперечувало. В обґрунтування заперечень зазначило, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.

Представником Державної фіскальної служби України надано до суду пояснення, в яких просив суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

В судове засідання представник позивача прибув, позов підтримав та просив його задовольнити.

В судове засідання представник відповідача та третьої особи прибула, проти позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача та третьої особи, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 25.09.2018 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у Харківській області було винесено рішення № 1 про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу, відповідно до якого відповідач вирішив здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках, органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установах.

Також, 25.09.2018 року відповідачем було винесено рішення № 2 про стягнення готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків, відповідно до якого контролюючий орган вирішив здійснити погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення готівки.

28.09.2018 року Ізюмським комунальним виробничим водопровідно-каналізаційним підприємством на адресу Державної фіскальної служби України направлені дві скарги № 1113 та № 1114, відповідно до яких позивач оскаржував рішення ГУ ДФС у Харківській області №1 від 25.09.2018 року та № 2 від 25.09.2018 року. Позивач просив скасувати вказані рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області.

Державною фіскальною службою України до позивача було направлено відповідь №15/99-99-17-03-15 від 25.10.2018 року, в якій зазначено про відсутність правових підстав для скасування рішення про стягнення готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків.

Позивач, посилаючись на строки розгляду скарг на рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №1 від 25.09.2018 року та № 2 від 25.09.2018 року, вважає такі рішення скасованими, за підтвердженням чого звернувся з даним позовом до суду.

Статтею 56 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення..

Так, позивачем було оскаржено до Державної фіскальної служби України відповідними скаргами № 1113 та № 1114 від 28.09.2018 року, рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №1 від 25.09.2018 року та № 2 від 25.09.2018 року.

Пунктом 56.8 статті 56 ПК України визначено, що контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Відповідно до п.56.9 ст.56 ПК України керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у пункті 56.8 цієї статті, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного у пункті 56.8 цієї статті. Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому цього пункту.

Отже, якщо рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Державна фіскальна служба України у відповіді №15/99-99-17-03-15 від 25.10.2018 року зазначила, що листи Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства від 28.09.2018 року №113 та від 27.09.2018 року № 1114 стосовно скасування рішень ГУ ДФС у Харківській області отримано контролюючим органом 01.10.2018 року. Відповідь контролюючого органу на вказані скарги датована 25.10.2018 року та надійшла на адресу позивача 01.11.2018 року, тобто рішення за скаргою платника податків не надіслано платнику податків протягом 20-денного строку. Доказів прийняття рішення про продовження строку розгляду скарг платника податків понад 20-денний строк, відповідачем до суду не надано.

Так, за приписами п.56.9 ст.56 ПК України, скарги Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства № 1113 та № 1114 від 28.09.2018 року є задоволеними. Тобто, рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 1 від 25 вересня 2018 року про стягнення коштів платника податків та рішення № 2 від 25 вересня 2018 року про стягнення готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків є скасованими.

Таким чином, додаткового скасування вищевказані рішення Головного управління ДФС у Харківській області не потребують.

При цьому, позивач просить суд саме визнати скасованими вищевказані рішення Головного управління ДФС у Харківській області.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю; 7) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 8) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 9) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 10) інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; 11) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення примусового видворення за межі території України або про продовження строку такого затримання; 12) затримання іноземця або особи без громадянства до вирішення питання про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні; 13) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 14) звільнення іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 15) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.

Отже, з огляду на приписи ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може лише скасувати рішення Головного управління ДФС у Харківській області, а не визнати вищевказані рішення Головного управління ДФС у Харківській області скасованими.

Враховуючи вищевикладене та висновки суду про відсутність потреби додаткового скасування рішень Головного управління ДФС у Харківській області, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання скасованими рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 1 від 25 вересня 2018 року про стягнення коштів платника податків з рахунків у банках у рахунок погашення податкового боргу щодо погашення усієї суми податкового боргу шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках, органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів та інших фінансових установах по Ізюмському комунальному виробничому водопровідно-каналізаційному підприємству та рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 2 від 25 вересня 2018 року про стягнення готівки у рахунок погашення податкового боргу платника податків щодо погашення податкового боргу шляхом стягнення готівки по Ізюмському комунальному виробничому водопровідно-каналізаційному підприємству.

Щодо посилань відповідача на те, що скарги позивача № 1113 та № 1114 про оскарження рішень ГУ ДФС у Харківській області №1 від 25.09.2018 року та № 2 від 25.09.2018 року розглянуто Державною фіскальною службою України в порядку Закону України «Про звернення громадян», як на підставу правомірності дій у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.

Статтею 56 ПК України встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Отже, вказаною нормою ПК України платнику податків надано право на оскарження в адміністративному порядку рішень, прийнятих контролюючим органом.

Як встановлено вище, 28.09.2018 року Ізюмським комунальним виробничим водопровідно-каналізаційним підприємством на адресу Державної фіскальної служби України направлені дві скарги № 1113 та № 1114, відповідно до яких позивач оскаржував рішення ГУ ДФС у Харківській області №1 від 25.09.2018 року та № 2 від 25.09.2018 року. Позивач просив скасувати вказані рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області.

Державна фіскальна служба України розглядаючи вищевказані скарги позивача, керувалась виключно нормами Податкового кодексу України. У відповіді №15/99-99-17-03-15 від 25.10.2018 року Державна фіскальна служба України жодних посилань на норми Закону України «Про звернення громадян» не зазначила.

Отже, контролюючий орган мав розглянути скарги позивача на рішення ГУ ДФС у Харківській області згідно приписів статті 56 ПК України.

За таких обставин, суд приходить до висновку про безпідставність вищевказаних посилань відповідача.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст. 255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову Ізюмського комунального виробничого водопровідно-каналізаційного підприємства (64303, Харківська область, м. Ізюм, вул. Чумацька 11) до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (61057, м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 46), третя особа Державна фіскальна служба України (04655, м.Київ-53, пл. Львівська, 8) про визнання скасованими рішень - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Бабаєв А.І.

Повний текст рішення складено 18.02.2019 року.