Рішення № 79954558, 14.02.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.000142

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Брильовського Р.М.

секретар судового засідання Сільник Н.Є.

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Пилявки Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_3 за вересень 2018 року;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_3 пенсію за вересень 2018 року та здійснити компенсацію ОСОБА_3 втрати частини доходів за вересень 2018 року, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_3 1 000, 00 (одну тисячу) гривень відшкодування моральної шкоди;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що має статус внутрішньо переміщеної особи. Вказує, що за вересень 2018 року позивачу не було виплачено пенсії, що стало підставою для звернення до відповідача із заявою про надання пояснень щодо причин невиплати їй пенсії. 22 листопада 2018 року відповідач надав позивачу відповідь, в якій зазначив, що при опрацюванні переліку осіб, наданих системою «Аркан, вчинялися дії щодо припинення позивачу виплати пенсії з вересня 2018 року. Стверджує, що відповідач не виплатив позивачу пенсії за вересень 2018 року на підставі Постанови КМ України №365 від 08.06.2016. На переконання позивача, відповідач припинив виплату позивачу пенсії з підстав, не передбачених законом, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача. Вказує, що має право на виплату компенсації у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», у зв'язку з порушення встановлених строків виплати їй пенсії за вересень 2018 року, а також на відшкодування моральної шкоди завданої протиправною бездіяльністю відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з мотивів, вказаних в позовній заяві та додаткових поясненнях, просив позов задовольнити.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень зазначив, що пенсійне забезпечення внутрішньо переміщених осіб в Україні здійснюється відповідно до норм Законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та Порядком призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщення особам, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Вказує, що при опрацюванні переліку осіб, наданих системою "Аркан", управлінням з питань виплати пенсії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області вчинялися дії щодо припинення виплати пенсії позивачу з вересня 2018 року. Зазначив, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 " Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 р. №365" визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачується на умовах окремого порядку, який буде визначений Кабінетом Міністрів України. Відповідач вважає, що вимоги позивача є безпідставними та не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, тому просив відмовити у задоволенні позовних вимог та відшкодуванні моральної шкоди.

В судовому засіданні представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позов, просив в задоволенні позову відмовити.

12 лютого 2019 року представник позивача подав додаткові пояснення до позову, в яких зазначив, що відзив на позов не спростовує доводи позивача. Зазначив, що відповідач посилається на відомості із системи «Аркан», відповідно до яких 07.06.2018 позивача виїхав на непідконтрольну Уряду України територію (АРК Крим), а станом на 30.08.2018 відсутня інформація про в'їзд позивача. Позивач зазначив, що не заперечує того факту, що виїжджав на територію АРК Крим, проте 25.06.2018 позивач повернувся на територію підконтрольну Уряду України поїздом. Стверджує, що факт повернення позивача на територію підконтрольну Уряду України підтверджується квитком від 25.06.2018 на поїзд № 086 «Новоолексіївка - Львів» (прибув до Львова 26.06.2018), актом ОСББ «Хата нова» від 27.07.2018, відповідно до якого позивач на дату його складення перебував у м. Трускавець, а також записами у медичній картці амбулаторного хворого, оформленій позивачу у КП «Трускавецька міська лікарня», в якій містяться записи про відвідування позивачем лікаря у м. Трускавець 10.08.2018 та 29.08.2018. Окрім того, посилання відповідача на п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування є безпідставними, оскільки на час припинення виплати пенсії позивачу такий було визнано нечинним рішення Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/12123/16, яке набрало законної сили 04.07.2018. Просив позов задовольнити.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою Львівського окружного адміністративного суду 15 січня 2019 року було прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням (викликом) осіб.

Заслухавши доводи представника позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на які позивач та відповідач посилається як на підставу своїх вимог та заперечень та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд встановив такі правовідносини.

Суд встановив, що ОСОБА_3 є громадянином України та перебуває на обліку у ГУ Пенсійного фонду України у Львівській області, як внутрішньо переміщена особа з тимчасово окупованої території України за фактичним місцем проживання: 82200, Львівська область, м. Трускавець, вул. Стебницька, 102Б/37, що підтверджується копією довідки від 25.05.2017 № 191.

Як стверджує позивач та не заперечується відповідачем, ОСОБА_3 не було проведено виплату пенсії за вересень 2018 року.

Для з'ясування причин невиплати ОСОБА_3 пенсії за вересень 2018 року, остання звернулася до ГУ Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою, в якій просила надати пояснення щодо підстав невиплати позивачу пенсії за вказаний період.

22 листопада 2018 року ГУ Пенсійного фонду України у Львівській області скерувало на адресу ОСОБА_3 відповідь (лист № 4631/П-20/07.05-06), в якій зазначило, що при опрацюванні переліку осіб, наданих системою "Аркан" вчинялися дії в межах чинного законодавства щодо припинення позивачу виплати пенсії з вересня 2018 року. Відповідно до рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 11.09.2018 № 10 виплату пенсії позивачу відновлено (продовжено).

14 грудня 2018 року адвокат ОСОБА_3 скерував на адресу ГУ Пенсійного фонду України у Львівській області запит про надання інформації про причини не проведення виплати позивачу пенсії за вересень 2018 року.

ГУ Пенсійного фонду України у Львівській області у відповідь на запит надіслало на адресу адвоката В. Задоя лист № 26075/03-26, в якому повідомило, що при опрацюванні переліку осіб, наданих системою "Аркан", вчинялися дії в межах чинного законодавства щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_3 з вересня 2018 року. Згідно витягу з протоколу № 10 від 11.09.2018 засідання комісії з питань призначення та відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та згідно поданої заяви ОСОБА_3 від 13.09.2018, позивачу поновлено виплату пенсії з 01.09.2018. Відповідно до пункту 16 Порядку контролю за проведенням виплат пенсії внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, які не виплачені за минулий період (у випадку ОСОБА_3 за вересень 2018 року) обліковуються в ГУ Пенсійного фонду України у Львівській області та будуть виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України після його затвердження.

Отже, на підставі даних, отриманих з інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів, вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан», відповідачем припинено виплату позивачу пенсії з вересня 2018 року.

Як слідує із наявних в матеріалах справи листів ГУ Пенсійного фонду України у Львівській області (від 22.11.2018 № 4631/П-20/07.05-06, від 14.12.2018 № 26075/03-26) ОСОБА_3 рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 11.09.2018 № 10 виплату пенсії позивачу відновлено (продовжено).

Однак, станом на час розгляду справи судом, виплата позивачу пенсії за вересень 2018 року не проведена, тому позивач вважаючи бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його конституційні права, звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

В силу вимог статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до норм статті 7 зазначеного Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України".

Тобто, за приписами наведеної норми умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Згідно п. 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01.10.2014 (далі - Порядок №509) довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Факт внутрішнього переміщення, згідно положень статті 4 Закону № 1706-VII підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до норм статті 12 Закону № 1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами п. 7-1 Порядку №509 у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.

Суд встановив, що довідка № 191 від 25.05.2017 про взяття ОСОБА_3 на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, є дійсною. Доказів про її скасування відповідачем не надано.

Відповідно до положень статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 зазначеного Закону, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV.

Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IVвбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними.

Проте, суд звертає увагу, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом.

Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, 1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; 6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти, у тому числі постанова Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365, не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Водночас суд зазначає, що не підтвердження фактичного місця проживання/скасування довідки внутрішньо переміщеної особи не є передбаченою законом підставою.

Таким чином, встановлення тимчасового виїзду позивача на непідконтрольну Уряду України територію не є підставою для позбавлення позивача права на отримання пенсії.

Отже, доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, зокрема на норми постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» у разі не підтвердження місця фактичного проживання пенсіонера, отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.

Доказів на підтвердження наявності передбачених статтею 49 Закону № 1058-IV підстав, для припинення позивачеві виплати пенсії відповідачем не надано.

Отже, суд вважає, що відповідачем припинено виплату пенсії ОСОБА_3 у порушення вимог ст. 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

При цьому, суд зазначає, що застосування норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до спірних правовідносин є пріоритетним, а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.

Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи від 03.05.2018 №805/402/18 (Пз/9901/20/18) (яке набрало законної сили 04.09.2018). Так, у вказаному рішенні Верховний Суд зазначив, що у листі від 26 жовтня 2017 року № 16801/02 та запереченнях на адміністративний позов відповідач як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу покликається на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам». Однак, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.

Також, у вказаному рішенні Верховний Суд зазначив, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

З огляду на викладене, суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 (Пз/9901/20/18).

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

У рішеннях Конституційного Суду України (від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009) та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка, як встановлено судом раніше, була припинена відповідачем без законних на те підстав.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Суханов та Ільченко проти України» зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).

У відповідності до вимог статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Тому, невиплати ОСОБА_3 пенсії за спірний період за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об'єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Сорінг проти Сполученого Королівства". Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) "спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, пов'язаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини".

У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі "Ріс проти Сполученого Королівства" Суд зазначив, що, з'ясовуючи, чи існує позитивне зобов'язання стосовно людини, "належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини".

У рішенні від 26 червня 2016 по справі "Суханов та Ільченко проти України" (CASEOFSUKHANOVANDILCHENKOv. UKRAINE) заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства". Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено "справедливий баланс" між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі FormerKingofGreeceandOthersv. Greece, заява № 25701/94, п.п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).

Враховуючи загальні принципи міжнародного права, викладені у наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не може бути позбавленим права на отримання пенсії у зв'язку з отриманням певної інформації від відповідних органів влади.

При цьому, відповідач у своєму відзиві не заперечує право позивача на отримання такої пенсії та продовжив (поновив) її виплату з 01.09.2018.

Враховуючи, викладене та беручи до уваги, що ОСОБА_3 є громадянином України та є зареєстрованою особою, переміщеною з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії ОСОБА_3 за вересень 2018 року та зобов'язання виплатити ОСОБА_3 пенсію за вересень 2018 року підлягають задоволенню.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Що стосується позовної вимоги позивача зобов'язати відповідача здійснити компенсацію ОСОБА_3 втрати частини доходів за вересень 2018 року, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», то суд виходив з наступного.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" № 2050-ІІІ від 19.10.2000 року (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 (далі - Порядок № 159).

Відповідно до положень ст. ст. 1 та 2 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно положень п. 2 та 3 Порядку № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, серед яких, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

У п. 4 Порядку закріплено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 вказаного вище Закону).

Отже з наведеного слідує, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Наведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1 - 3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року (справа № 336/4675/17), від 21 червня 2018 року (№ 523/1124/17), від 03 липня 2018 року (справа № 521/940/17) та від 18 липня 2018 року (справа № 490/6755/15-а).

Відповідно до ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як свідчить позиція Європейського Суду у справі Yvonne van Duym v. Home Office (Case 41/74 van Duym v. Home Office), принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в цьому випадку це встановлення компенсації за порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в даному випадку, пенсії), держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що оскільки відповідач своєчасно не виплатив позивачу пенсії за вересень 2018 року, позовна вимога про зобов'язання відповідача здійснити позивачу компенсацію втрати частини доходів за вересень 2018 року, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги позивача стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_3 1 000,00 (одну тисячу) гривень на відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Зі змісту цієї норми випливає, що основною умовою такого розгляду є те, що моральна шкода повинна бути заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин.

Частиною 1 статті 22 ЦК України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із змінами та доповненнями) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Проте, позивач не надав суду жодних переконливих доказів на підтвердження причинного зв'язку між діями відповідача та завданням моральної шкоди (у вигляді душевних страждань, психологічних переживань, тощо).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 813/5138/13-а.

Окрім того, суд наголошує, що доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Однак, позивачем не надано жодних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, завдання шкоди її здоров'ю, чи завдання їй інших втрат немайнового характеру з яких суд при обрахуванні розміру компенсації міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, матеріальні витрати, понесені позивачем.

Такого ж змісту позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 822/1178/16.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Статтею 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду на підставі ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, із змісту наведеної правової норми слідує, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, яке має застосовуватися у виключних випадках.

Водночас, суд зазначає, що позивачем не наведено причин та не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

У зв'язку з наведеним та з врахуванням обставин даної справи, підстав зобов'язувати суб'єкта владних повноважень подавати звіт про виконання судового рішення немає.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За правилами ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому, згідно зі ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, про часткове задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, 371 підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо невиплати пенсії ОСОБА_3 за вересень 2018 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_3 пенсію за вересень 2018 року та здійснити компенсацію ОСОБА_3 втрати частини доходів за вересень 2018 року, у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії відповідно до Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".

Рішення в частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць звернути до негайного виконання.

В решті позовних вимог - відмовити.

ОСОБА_5 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 19.02.2019.

Суддя Р.М. Брильовський