Рішення № 79954137, 18.02.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 лютого 2019 року Чернігів Справа № 620/3861/18

Чернігівський окружний адміністративний суду складі:

головуючої судді - Кашпур О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Новгород-Сіверська установа виконання покарань №31" Міністерства юстиції України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи "Новгород-сіверська установа виконання покарань", в якому просить:

визнати протиправними дій відповідача стосовно відрахування з пенсії ОСОБА_1 витрат пов'язаних з утриманням в установі виконання покарань;

зобов'язати відповідача повернути йому утримані з пенсії витрати пов'язані з утриманням в установі виконання покарань за період з листопада 2017 року по грудень 2018 року;

стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Новгород-сіверська установа виконання покарань" на особистий рахунок ОСОБА_1 в ДУ "Новгород-сіверська установа виконання покарань" 6194,45 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що утримання з його пенсії коштів за надані комунально-побутові послуги є протипавним. Позивач зазачає, що пенсія не є доходом, а є одним з видів соціальних виплат, а тому з неї не можу бути вираховано кошти на покриття витрат по його утриманню в ДУ "Новгород-сіверська установа виконання покарань». Також ОСОБА_1 зазначає, що в ДУ "Новгород-сіверська установа виконання покарань" відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі, а тому на нього не розповсюджується дія Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2017 № 80. Позивач наполягає на тому, що цим Порядком визначено механізм відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням засуджених до обмеження позбавлення волі на певний строк в установах виконання покарань. З огляду на наведені обставини позивач вважає посилання відповідача на ч. 1 ст. 121 КВК України безпідставним.

Ухвалою суду від 03.12.2018 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачам термін для усунення недоліків позовної заяви. Позивачем виконано вимоги ухвали суду у встановлений строк.

Згідно ухвали суду від 21.12.2018 відкрито провадження по справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу 15-денний строк з дня вручення йому даної ухвали для надання відзиву, позивачу поновлено строк звернення до суду, звільнено від оплати судового збору, також позивачу відмовлено в задоволенні клопотання про проведення судового засідання з повідомленням сторін.

Державною установою "Новгород-Сіверська установа виконання покарань №31" протягом встановленого строку було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що на ОСОБА_1 розповсюджуються правила та обов'язки як на засудженого, що відбуває покарання за вчинений злочин незалежно від того, що він відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що у відповідності до ч. 1 ст. 121 КВК України з його доходу у вигляді пенсії мають утримуватися кошти на його утримання, зокрема на покриття витрат за комунально-побутові послуги.

Позивачем було подано до суду відповідь на відзив, в якому він заперечує проти обґрунтувань, наведених у відзиві та наполягає на обставинах, наведених у позовній заяві.

Відповідачем було подано до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких ДУ "Новгород-Сіверська установа виконання покарань №31" наполягає на правомірності проведених відрахувань з песії позивача.

ОСОБА_1 було подано до суду заперечення на заперечення на відзив, в яких позивач звертає увагу суду на протиправність відрахування з його пенсії коштів на утримання під час відбування покарання в ДУ "Новгород-Сіверська установа виконання покарань №31".

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Встановлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі в Державній установі "Новгород-Сіверська установа виконання покарань №31".

Позивач є пенсіонером та отримує пенсію в органах пенсійного фонду за місцем відбування покарання. З пенсії відшкодовуються витрати на комунально-побутові послуги, при цьому не менш ніж 50% пенсії зараховується на особистий рахунок засудженого.

В період з травня по жовтень 2017 року відшкодування витрат не проводилось у зв'язку з тим, що пенсія надійшла на особистий рахунок засудженого ОСОБА_1 в листопаді місяці 2017 року.

Протягом листопада 2017-жовтня 2018 року з пенсії позивача було утримано кошти на покриття витрат на комунально-побутові послуги на загальну суму 6194,45 грн, що підтверджується довідкою ДУ "Новгород-Сіверська установа виконання покарань №31" (а.с. 19).

Не погоджуючись з таким відрахуванням ОСОБА_1 звернувся з позовом д суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Кримінального Кодексу України законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. При цьому забороняється застосування іншого закону за аналогією, тобто заповнення прогалини у КК України шляхом застосування його до випадку, який прямо ним не передбачений, але є подібним, схожим. При цьому вільне тлумачення Закону не допускається.

Відповідно до статті 4 КК України вибір і призначення судом покарання залежить від виду санкції норми Особливої частини КК України, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин. Порядок відбування покарання регулюється іншими законодавчими актами.

Відповідно до статті 2 Кримінально-виконавчого кодексу України, Кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Частина 2 статті 18 Кримінально-виконавчого кодексу України, зазначають, що засуджені до позбавлення волі відбувають покарання у виправних колоніях до останніх відносяться засуджені до довічного позбавлення волі.

Згідно ч.2 ст. 151 Кримінально-виконавчого кодексу України на осіб, які відбувають довічне позбавлення волі, поширюються права і обов'язки засуджених до позбавлення волі, передбачені статтею 107 цього Кодексу.

Частинами 2, 3 ст. 60-1 Кримінально-виконавчого кодексу України визначено, що засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.

Пенсії засудженим за наявності відповідного права призначаються територіальними органами Пенсійного фонду України за місцем відбування покарання.

Відповідно до ч. 1 ст.121 Кримінально-виконавчого кодексу України, особи, які відбувають покарання у виправних колоніях, відшкодовують витрати на їх утримання, крім вартості харчування, взуття, одягу, білизни, спецхарчування та спецодягу.

Порядок відшкодування вартості витрат на утримання засуджених у виправних колоніях встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно із ч.4 ст.122 виплата особам, засудженим до позбавлення волі, призначених пенсій здійснюється територіальними органами Пенсійного фонду України на рахунок установи за місцем відбування покарання. Із пенсій засуджених до позбавлення волі відшкодовуються витрати на їх утримання в установах виконання покарань в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

При цьому не менш як п'ятдесят відсотків пенсії зараховується установою за місцем відбування покарання на особовий рахунок засудженого.

Відтак, підставою для утримання з пенсії позивача, коштів на відшкодування на його утримання в Установі є положення ст. 60 і, ст. 121 та ст.122 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 80 від 14.02.2017 «Про затвердження Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань» визначено механізм відшкодування витрат. До таких витрат відносяться житлово-комунальні послуги, а саме: централізоване постачання холодної води, водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем), електропостачання, теплопостачання, вивезення побутових відходів, послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.

Суд погоджується з твердженнями позивача щодо того, що вказаний Порядок, в редакції до 07.02.2019 визначав механізм відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням засуджених до обмеження або позбавлення волі на певний строк (далі - засуджені) в установах виконання покарань.

Водночас суд звертає увагу на те, що кримінально-виконавчий кодекс не містить такого обмеження щодо визначення кола осіб з пенсія з яких відшкодовуються витрати, як засуджені до позбавлення волі на певний строк та не розподіляє засуджених за такою ознакою, як тривалість строку покарання. При цьому Кримінально-виконавчий кодекс є Законом, а Постанова Кабінету Міністрів України № 80 від 14.02.2017 «Про затвердження Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань» є підзаконним нормативно-правовим актом, а отже має нижчу юридичну силу. Таким чином при визначенні підстав для відрахування з пенсії ОСОБА_1 коштів на покриття витрат на його утримання в ДУ "Новгород-Сіверська установа виконання покарань №31" відповідач має керуватися нормами Кримінально-виконавчого кодексу України.

Крім цього суд звертає увагу, що Кабінетом Міністрів України було внесено зміни до Порядку відшкодування вартості витрат на утримання засуджених в установах виконання покарань та з 07.02.2019, цей Порядок визначає механізм відшкодування витрат, пов'язаних з утриманням засуджених до обмеження або позбавлення волі в установах виконання покарань. Тобто ознака строку ув'язнення виключена з Порядку.

З огляду на зазначені норми, суд приходить до висновку про те, що незалежно від виду покарання засуджені до позбавлення волі відшкодовують вартість витрат на власне утримання, до яких зокрема відносяться витрати на комунально-побутові послуги, при цьому нормами Кримінально-виконавчого кодексу України чітко передбачено, що джерелом походження коштів може бути пенсія засудженого.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що ДУ "Новгород-Сіверська установа виконання покарань №31" здійснюючи протягом 2017 року відрахування з пенсії позивача, пов'язані з його утриманням в установі, діяла на підставі та в межах наданих повноважень, у відповідності до норм Кримінально-виконавчого кодексу України, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправними дій відповідача стосовно відрахування з пенсії витрати пов'язаних з утриманням в установі виконання покарань та зобов'язання повернути йому утримані з пенсії витрати.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України , суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову відповідно до ухвали суду від 21.12.2018. Крім того, при відмові позивачу у задоволенні позову понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за подання позову не підлягають відшкодуванню

Керуючись статтями 139, 227, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Державної установи "Новгород-Сіверська установа виконання покарань №31" Міністерства юстиції України в Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 - АДРЕСА_1.

Відповідач: Державна установа "Новгород-Сіверська установа виконання покарань №31"- вул. Миколаївська, 31, м. Новгород-Сіверський, Чернігівська область, 16000, код ЄДРПОУ 08564972.

Повне судове рішення складено 18.02.2019.

Суддя О.В. Кашпур