Рішення № 79937724, 20.11.2018, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/2262/14-ц

Провадження № 2/500/45/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2018 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого – судді Баннікової Н.В.

при секретарях – Кравченко Є.С., Шлєхтенко О.В., Тюміній О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сум за договором позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення сум боргу за договором позики. В обґрунтування позовних вимог послався на те, що 30 травня 2013 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошей, відповідно до якого відповідач отримав п'ятнадцять тисяч доларів США, що було еквівалентно за курсом НБУ на час укладення договору позики, - 122 400,00 грн. Факт укладення договору позики та отримання грошей з кінцевим терміном повернення боргу до 21 серпня 2013 року було посвідчено власноручним підписом відповідача. Проте, оскільки, відповідач свої зобов’язання за договором не виконав, просив стягнути заборгованість примусово.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 задоволено частково ( а.с.113-114 т.1).

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 грудня 2015 року залишено без змін (а.с.149-151 т.1).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 грудня 2016 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 09 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 20 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (а.с.179-181 т.1).

У травні 2017 р. позивач уточнив розмір позовних вимог та остаточно просив суд стягнути з відповідача: 447 710, 50 грн., з яких: 399 477,48 грн. – сума позики, еквівалент суми 15 000 дол.США станом на 26.04.2017 р., 43 800,24 грн. – 3 % річних за період прострочення повернення суми позики (з 01 вересня 2013 р. по 26 квітня 2017 р.) та судові витрати – 4 432,78 грн. (а.с.204-206 т.1).

Ухвалами суду від 31 травня та 12 липня 2017 р. судом відмовлено у задоволенні клопотань представника відповідача про забезпечення доказів (а.с.219, 234 т.1).

12 жовтня 2017 року ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області за заявою відповідача прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним та зустрічний позов об’єднано в одне провадження з первісним позовом (а.с.244 т.1).

В обґрунтування зустрічної позовної заяви відповідач зазначив, що дійсно, 30 травня 2013 року між ним та ОСОБА_1 було підписано договір позики грошей, за яким позивач передав йому суму позики у розмірі 15 000,00 доларів США строком до 31 серпня 2013 року. Договір ним самим був виготовлений та підписаний із застосуванням шаблону договору, який він знайшов в Інтернеті. Відповідно до п.2 вказаного договору , передача грошей мала бути до підписання договору, але безпосередньо при зустрічі грошей ОСОБА_1 при собі не мав, однак, пообіцяв передати гроші на наступний день. На наступний день передача грошей не відбулась, а потім ОСОБА_1 став уникати контакту з ним. На підставі вищезазначеного просить визнати договір позики грошей від 30 травня 2013 року недійсним, оскільки складений він був шляхом оману. Тобто, якщо б він – ОСОБА_2 знав, що ОСОБА_1 не має при укладанні договору позики шляхом підпису при собі грошових коштів, він би вказаний договір не підписав би (а.с.238-240 т.1).

Ухвалою суду від 02 квітня 2018 р. судом відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача за зустрічним позовом про призначення по справі судової почеркознавчої експертизи (а.с.14 т.2).

Ухвалою суду від 02 квітня 2018 р. судом задоволено клопотання представника позивача за зустрічним позовом про забезпечення доказів – допит свідків (а.с.16-17 т.2).

20 листопада 2018 року ухвалою суду було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача за первісним позовом про закриття провадження по справі.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, у задоволенні зустрічного позову – відмовити.

Відповідач та представник відповідача у задоволенні позовних вимог просили відмовити, зустрічний позов – задовольнити.

Заслухавши представника ОСОБА_1, ОСОБА_2 та його представника, свідка ОСОБА_3 відповідача ОСОБА_2, допитаного в якості свідка, вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та відмови у задоволенні зустрічного позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 30 травня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошей, згідно якому позивач за первісним позовом передав відповідачу за первісним позовом грошові кошти у сумі 15 000,00 доларів США з умовою їх повернення в строк до 31 серпня 2013 року, про що свідчить оригінал розписки (а.с.197, том 1).

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Згідно до ст.526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору або вимог закону.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння заміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначеній родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором (ч.1 ст.1049 ЦК України).

Припиняється зобов'язання частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи з норм ст. 545 ЦК України, після прийняття виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання

частково або в повному обсязі; якщо боржник видавав кредиторові борговий документ,

кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його

боржникові, у разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає, підтвердженням виконання боржником свого обов'язку є наявність боргового документа у боржника.

Відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Договір позики в письмовій формі може бути укладений як шляхом складання одного документа, так і шляхом обміну листами (частина перша статті 207 ЦК України).

Аналогічні правові висновки у справах про стягнення заборгованості за договорами позики були викладені ВССУ в ухвалі від 25.01.2017 у справі № 569/11141/15-ц та ухвалі від 23.01.2017 у справі № 564/680/15-ц.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі, грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі щодо повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст.230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Так, в обгрунтування зустрічної позовної заяви, ОСОБА_2 зазначає, що ним було укладено вказаний договір позики під впливом оману, оскільки ОСОБА_1 під час підписання договору замовчував відсутність у нього грошей, тобто вчинив відносно нього оман.

Проте, виходячи зі змісту п.2 вказаного договору позики, «сума позики прийнята в повному обсязі від Позикодавця Позичальником до підписання цього договору» (а.с.197 т.1).

Отже, виходячи з аналізу норм ст.ст.1046,1047 ЦК України, та змісту вказаної п.2 договору позики, суд має зробити висновок щодо передачі за договором позики грошових коштів позикодавцем позичальнику та відсутності факту вчинення ОСОБА_1 омани щодо ОСОБА_2

Не підтвердили наявність омани і допитані в судовому засідання свідки ОСОБА_3 та відповідач в якості свідка – ОСОБА_2, оскільки зміст показань, які останні давали в суді, підтвердили лише наявність між позивачем та відповідачем робочих відносин у сфері інтернетпровайдерства.

До показань свідка ОСОБА_3, допитаного судом 05 листопада 2018 р., який не пам’ятає хто вчиняв записи у договір позики від 30 травня 2013 р., але свідчив про відсутність факту передачі грошових коштів ОСОБА_1 ОСОБА_2, суд ставиться критично, знову ж таки з підстав, зазначених вище.

Відповідно до ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

На підставі викладеного, оскільки відповідач за первинним позовом свої зобов’язання щодо повернення грошової суми не виконав, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства, а саме розгляду позову в межах заявлених вимог, зокрема, розміру позовних вимог, з останнього підлягає стягненню сума заборгованості у розмірі 443 277,72 грн., з якої – 399 477,48 грн. – сума позики, 43 800,24 грн. - сума відсотків.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача за первинним позовом відповідно до ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.526, 530, 533, 549,554, 610, 611, 625, 651, 1048, 1049 ЦК України, ст.ст.12, 13, 77-80, 81, 82, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-289 ЦПК України, -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сум за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії КЕ 202001, виданий Ізмаїльським РВ УМВС України в Одеській області 25 квітня 1996 року, РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації фізичної особи: Одеська область, Ізмаїльський р-н, с. Багате, вул. Гагаріна, 12), на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії КК 719492, виданий Біляївським РВ УМВС України в Одеській області 06 листопада 2001 року, РНОКПП НОМЕР_2, місце реєстрації фізичної особи: Одеська область, м. Біляївка, 1 пров. Нижній, 10), у погашення заборгованості за договором позики від 30 травня 2013 року грошову суму у розмірі 443 277,72 (чотириста сорок три тисячі двісті сімдесят сім гривень сімдесят дві копійки) грн., з якої – 399 477,48 грн. – сума позики, 43 800,24 грн. - сума відсотків.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (паспорт серії КЕ 202001, виданий Ізмаїльським РВ УМВС України в Одеській області 25 квітня 1996 року, РНОКПП НОМЕР_1, місце реєстрації фізичної особи: Одеська область, Ізмаїльський р-н, с. Багате, вул. Гагаріна, 12), на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 (паспорт серії КК 719492, виданий Біляївським РВ УМВС України в Одеській області 06 листопада 2001 року, РНОКПП НОМЕР_2, місце реєстрації фізичної особи: Одеська область, м. Біляївка, 1 пров. Нижній, 10), судовий збір у розмірі 4 432,78 (чотири тисячі чотириста тридцять дві гривні сімдесят вісім копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду Одеської області через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області.

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя: ОСОБА_5