Рішення № 79936984, 29.01.2019, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/2195/18

Провадження № 2/345/37/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.01.2019 р. м.Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., з участю секретаря судового засідання Пукіш В.В., позивача ОСОБА_1, його представника – адвоката ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника – адвоката ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області №6 цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, страхової компанії «АСКО-Медсервіс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вищевказаним позовом. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 01.06.2014 близько 18.40-19.00 год. на автодорозі державного значення Н-10 сполученням Стрий-Мамалига в селі Вістова Калуського району Івано-Франківської області, водій - ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки „Мерседес-Бенц Спрінтер”, реєстраційний номер НОМЕР_1, грубо порушив вимоги ПДР, розпочав виконувати маневр обгону попутного транспортного засобу, не врахував те, що попереду даного автомобіля рухався автомобіль Ауді А6, номерний знак НОМЕР_2, під керуванням позивача, який розпочав здійснювати маневр повороту ліворуч на другорядну дорогу. При цьому водій ОСОБА_3, перетнувши суцільну лінію горизонтальної розмітки 1.1 та в районі розташування опори лінії електропередач №441 допустив зіткнення свого автомобіля з автомобілем Ауді А6 .

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, а саме зіткнення автомобіля відповідача ОСОБА_5 Спрінтер з автомобілем Ауді А6, останній отримав значні пошкодження.

Оскільки в наслідок даного ДТП були потерпілі пасажири в автомобілі ОСОБА_3, то працівниками поліції порушено кримінальне провадження за ст.286 ч.1 КК України, по якому в подальшому оголошено підозру власнику та водію транспортного засобу Мерседес-Бенц 311 АТ 8230АН - ОСОБА_3 за вчинення даного злочину.

На початку розслідування даного кримінального провадження, коли два автомобілі знаходились на зберіганні в поліції, як речові докази позивачем було залучено експерта для огляду пошкодженого власного транспортного засобу з метою проведення в подальшому експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02.04.2018, яка набрала законної сили 10.04.2018 ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні вищезгаданого ДТП, та звільнено його від кримінальної відповідальності за ст.286ч.1 КК України у зв’язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, на підставі ст. 49 КК України.

Оскільки автомобіль ОСОБА_1 отримав значні пошкодження від зіткнення з автомобілем відповідача ОСОБА_3, який по матеріалах справи є винною особою у цьому зіткненні, то відповідно дії відповідача перебувають у причинному зв’язку з настанням наслідків - шкоди належному позивачеві автомобілю.

Кріт того, так як транспортний засіб ОСОБА_3 був застрахований по полісу ОЦВ №АІ/ 0487760, то відповідно до ст.990 ЦК України та ст.22 Закону України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, другий відповідач - страхова компанія „АСКО-Медсервіс” також несе відповідальність по договору в межах страхової виплати передбаченої ОЦВ в розмірі 50 тис. грн. за шкоду заподіяну майну та в межах 100 тис. грн. за шкоду заподіяну життю та здоров’ю. Однак, відповідач відмовляється виплачувати позивачу часткове відшкодування збитків лімітом своєї відповідальності по причині, що останній не повідомляв про страховий випадок і не звертався потім з заявою про страхове відшкодування.

Водночас позивач стверджує, що в день ДТП телефоном повідомляв на гарячу лінію вищевказану страхову компанію і до 3-х днів звертався із письмовим повідомленням про подію з транспортним засобом в Калуське відділення страхової компанії «АСКО-Медсервіс», і таку ж заяву подавав відповідач ОСОБА_3 Після цього, на протязі тижня у Калуському відділенні страхової компанії «АСКО-Медсервіс» ОСОБА_1 написав заяву про виплату страхового відшкодування, а в подальшому експерт з страхової компанії оглядав пошкоджений автомобіль.

Крім того, автомобіль ОСОБА_1 був оглянутий незалежним судовим експертом 15.08.2014, де ним складався протокол огляду пошкодженого автомобіля, а в подальшому складений висновок експертного дослідження №101 про вартість матеріального збитку завданого пошкодженому автомобілю НОМЕР_3, станом на 30.04.2018 складає 80 тис. 633,83 грн.

Таким чином, на відповідача - страхову компанію „АСКО-Медсервіс” припадає відшкодовування частини матеріального збитку в сумі 50 тис.грн. встановленої законом за мінусом франшизи, визначеної у договорі ОЦВ №АІ/0487760 в 510 грн., що дорівнює 49тис. 490 грн., то, відповідно, різницю матеріальних збитків за автомобіль повинен відшкодувати відповідач ОСОБА_3, що складає 31 143,83 грн.

Також, на думку позивача, відповідачем ОСОБА_3 завдана йому і моральна шкода, яка полягає в тому, що від ДТП він отримав психологічну травму, відчував нервові потрясіння внаслідок удару, а також переніс переживання за пошкодження автомобіля, який був дорогим, цілим та неушкодженим, мав відповідний товарний вигляд, що в свою чергу відбилось на його моральному стані, який довший час був пригніченим. Тому моральну шкоду отриману від неправомірних дій ОСОБА_3, ОСОБА_1 оцінив в 10 тис. грн., оскільки моральні та душевні страждання є тривалими і на даний час, так як відповідач не відшкодував жодних збитків.

На підставі наведеного, ОСОБА_1 просить суд постановити рішення, яким стягнути на його користь із страхової компанії „АСКО-Медсервіс” матеріальну шкоду за пошкодження транспортного засобу в розмірі 49 тис. 490 грн.; стягнути з ОСОБА_3 матеріальну шкоду за пошкодження транспортного засобу в розмірі 31 тис. 143,83грн. та моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 07.06.2018 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, страхової компанії «АСКО-Медсервіс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, відкрито провадження, вирішено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження із повідомленням (викликом) сторін (а.с. 32-33).

02.07.2018 на адресу суду від відповідача ОСОБА_3 надійшов письмовий відзив на позовну заяву (а.с. 40-43), в якому відповідач зазначає, що із заявленим до нього позовом не погоджується, так як в межах кримінального провадження позивач не звертався із заявою про визнання його потерпілим та цивільним позивачем, а був допитаний тільки в якості свідка.

Також, ОСОБА_3 вказує, що між ним та Страховою компанією «АСКО-Медсервіс» укладено поліс №АІ/0487760 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Даним полісом забезпечений транспортний засіб – «Мерседес Бенс 311», д.н.з. НОМЕР_1 та встановлено ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну (на одного потерпілого) – 50 000 грн. Посилаючись на Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ст.ст. 979, 988 ЦК України, відповідач вважає, що оскільки позивачем не пред’являються вимоги до страхової компанії «АСКО-Медсервіс», то позовні вимоги про стягнення з нього у відшкодування шкоди, завданої ДТП у сумі 82 133 грн. задоволенню не підлягають.

Крім того, подія ДТП мала місце 01.06.2014, а сторона позивача звернулась до суду із позовом 06.06.2018, тобто з пропущенням процесуального строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦПК України.

На підставі наведеного, ОСОБА_3 просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

Ознайомившись із відзивом ОСОБА_3, ОСОБА_1 подав відповідь на відзив (а.с. 65-66), в якому зазначає, що позов пред’явлений до двох відповідачів, в тому числі і страхової компанії, яка відповідає за дії страхувальника , але в межах ліміту страхової відповідальності визначену законом і договором страхування.

Крім того безпосередньо всю відповідальність несе винна особа, яка завдала шкоду, і право позивача вибирати з кого стягувати шкоду чи в деліктному зобов’язанні чи в договірному з страхової організації .

В такому разі особа яка завдала шкоду має право , після задоволення вимог потерпілого, захистити свій інтерес за договором страхування та звернутись до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому в розмір та обсязі згідно з обов’язками страховика як сторони договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності .

З огляду на зазначене , право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоду, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором , стороною якого потерпілий не був , хоч цей договір і укладений на користь третьої особи. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування , але не зобов’язує одержати його .

Щодо застосування строку позовної давності, ОСОБА_1 вказує, що строк у три роки обчислюється не з моменту ДТП, як зазначає відповідач, а згідно ст.261 ЦК України, з моменту коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тому всі доводи відповідача про безпідставність позову щодо стягнення з нього шкоди не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і є способом уникнення відшкодування шкоди за вчиненні дії, тому підлягають відхиленню.

Ознайомившись із відповіддю на відзив, представник відповідача – ОСОБА_6, який станом на 11.09.2018 здійснював повноваження представника ОСОБА_3, подав суду письмове заперечення (а.с. 78-81). В даному запереченні, так як і відповідач у своєму відзиві від 02.07.2018, ОСОБА_6 вказує подія ДТП мала місце 01.06.2014, а сторона позивача звернулась до суду із позовом 06.06.2018, тобто з пропущенням процесуального строку позовної давності, визначеного ст. 257 ЦПК України.

Також, в межах кримінального провадження позивач не звертався із заявою про визнання його потерпілим та цивільним позивачем, а був допитаний тільки в якості свідка.

На підставі наведеного, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

Ухвалою суду від 02.07.2018 вирішено розглядати цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, страхової компанії «АСКО-Медсервіс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП, у порядку загального позовного провадження (а.с. 45).

27.07.2018 на адресу суду від відповідача - страхової компанії «АСКО-Медсервіс» надійшов письмовий відзив на позовну заяву (а.с. 52-55, 67-70). Так, представник відповідача зазначає, що до страхової компанії не звертались водії з повідомленням про настання події, а потерпілий не надав заяву про страхове відшкодування. Тільки 08.05.2018 на адресу страховика надійшла заява від позивача про здійснення виплати страхового відшкодування у розмірі 49 490,00 грн., з додаванням копії полісу №АІ/0487760, копії ухвали Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02.04.2018. Також позивач у поданій заяві вказав, що всі інші документи здані ним до Калуського відділення страховика. 25.05.2018 страхова компанія повідомила ОСОБА_1 про відмову у виплаті страхового відшкодування, так як було встановлено відсутність будь-яких звернень щодо події, викладеній у його заяві.

Ознайомившись із копією позовної заяви та доданими до неї документами, представник відповідача вважає, що докази звернень до ПрАТ «СК «АСКО-Медсервіс»» одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а тому просить суд не брати їх до уваги.

Крім того, представник страхової компанії «АСКО-Медсервіс» стверджує, що позивач не надав транспортний засіб для огляду страховику, про що і свідчить висновок №101 експертного товарознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку. Також, даний висновок містить ремонтну калькуляцію, розрахунок якої зроблено за цінами станом на 26.03.2018, що свідчить про те, що позивач мав намір приховати інформацію про стан транспортного засобу внаслідок ДТП у червні 2014 року. У згаданому висновку також відсутнє попередження щодо відповідальності за завідомо неправдивий висновок, тому даний документ не є висновком експерта в розумінні ст. 102 ЦПК України.

При цьому, ОСОБА_1 станом на час звернення до суду не є власником транспортного засобу, якому було завдано шкоду, оскільки останній було відчужено (продано) іншій особі, а тому представник відповідача вважає, що позивачем, всупереч нормі п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України, приховуються докази проведеного ремонту транспортного засобу та його вартість/або його продаж в пошкодженому стані.

Також у відзиві на позовну заяву представник страхової компанії «АСКО-Медсервіс» просить суд застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ознайомившись із відзивом страхової компанії «АСКО-Медсервіс», ОСОБА_1 подав відповідь на відзив (а.с. 76-77), в якому зазначає, що належним чином у передбачений Законом України „Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” 3-денний строк, подав письмове повідомлення про подію з транспортним засобом в Калуському відділенні страхової компанії «АСКО-Медсервіс». Також таку ж заяву писав і відповідач ОСОБА_3 Водночас, експерт страхової компанії «АСКО-Медсервіс» оглядав транспортний засіб позивача, на протязі 10 днів після повідомлення в Калуському відділенні страхової компанії «АСКО-Медсервіс».

Щодо проведення експертного дослідження автомобіля 15.08.2014, то ОСОБА_1 проводив його, так як знав, що страхова компанія не відшкодує всі збитки завдані пошкодженому транспортному засобу, а тільки в межах ліміту страхового відшкодування.

Позивач підтверджує, що на день звернення до суду не є власником транспортного засобу, який був пошкоджений 01.06.2014, однак на час його пошкодження саме йому було завдано збитків, як власнику майна.

Щодо висновку експерта від 30.04.2018, долученого до справи, то позивач звертає увагу суду, що у висновку зазначено про огляд транспортного засобу експертом 15.08.2014 (після його ушкодження та зберіганні на штраф-майданчику ще на стадії слідства), тобто експертом були зафіксовані всі його пошкодження 15.08.2014, а вартість визначалась знову ж таки після встановлення винної особи – 30.04.2018, адже рішення суду вступило в законну силу 10.04.2018 , що передбачено ст.1192 ЦК України.

ОСОБА_1 зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається, а тому твердження страхової компанії про невідповідність згаданого висновку нормам ЦПК, є голослівними, так як відповідач має право подати свій висновок експерта, який також оглядав транспортний засіб, чи заявити відповідне клопотання в суді.

Також позивач вказує, що до часу винесення рішення суду про винність особи, невідомо хто порушив його право на відшкодування шкоди. Адже згідно ст.1166 ЦК України шкода відшкодовується особою яка завдала шкоду, тобто винною особою, а винною особа визнається відповідним рішенням, тому строк позовної давності почав діяти з часу встановлення винної особи у завдані шкоди, тобто з 10.04.2018, коли рішення суду вступило в законну силу.

Тому всі доводи відповідача про безпідставність позову щодо стягнення з нього шкоди не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, і є способом уникнути відшкодування шкоди як страховика за дії застрахованої особи, тому підлягають відхиленню.

У судовому засіданні позивач заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задоволити.

Представник позивача – адвокат ОСОБА_2 у судовому засіданні просив позов ОСОБА_1 задоволити в повному обсязі. Також, адвокат скористався правом репліки, зазначивши при цьому, що просить суд не брати до уваги висновок експерта ОСОБА_7 №09/17-486 від 02.09.2015 за результатами інженерно-транспортної експертизи, так як він отриманий з порушенням норм процесуального права.

У судовому засіданні відповідач – ОСОБА_3 позов не визнав, просив суд відмовити у його задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат ОСОБА_4 просила суд відмовити у задоволенні позову, так як жодних правових підстав для його задоволення немає.

Заслухавши пояснення та доводи сторін, дослідивши та оцінивши письмові докази по справі, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п.33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Згідно ст. 55 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Положеннями ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Пунктом 8 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Отже, обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1166 ЦК України доказуванню підлягає: 1) факт спричинення шкоди; 2) протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, 3) причинний зв'язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

Так, згідно ухвали Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02.04.2018, яка набула законної сили 10.04.2018, ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 286 КК України у зв’язку із закінченням строків давності (а.с. 6-7).

Вказаним судовим рішенням встановлено, що 01.06.2014 близько 1840-1900 год., в дощову погоду, водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем Mercedes-Benz Sprinter, номерний знак НОМЕР_1, рухався в напрямку м. Івано-Франківська дорогою державного значення Н-10 сполученням Стрий-Мамалига, яка проходить вулицею Січових Стрільців у с. Вістова Калуського району і має дві смуги руху в напрямку м. Івано-Франківська та одну смугу руху в напрямку м. Калуша, будучи відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, учасником дорожнього руху, грубо порушив вимоги указаних Правил дорожнього руху.

В цей час в попутному напрямі перед указаним автомобілем рухався невстановлений мікроавтобус білого кольору, а перед ним - автомобіль Audi A6, номерний знак НОМЕР_4, під керуванням водія ОСОБА_1

Водій ОСОБА_3, знаходячись в умовах недостатньої видимості та обмеженої оглядовості в напрямку руху, порушивши Правила дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, а саме:

-підпункт "б" пункту 2.3, згідно якого для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;

-пункт 11.4, згідно якого, на дорогах з двохстороннім рухом, які мають щонайменше дві смуги для руху в одному напрямку, забороняється виїжджати на призначений для зустрічного руху бік дороги;

-підпункту "б" пункту 14.2, відповідно до якого, перед початком обгону водій повинен переконатись в тому, що водій транспортного засобу, який рухається попереду по тій самій смузі, не подав сигналу про намір повороту (перестроювання) ліворуч;

-підпункту "г" пункту 14.6, згідно до якого обгін заборонено на ділянках доріг з обмеженою оглядовістю чи в умовах недостатньої видимості;

-підпункту "е" пункту 14.6, відповідно до якого обгін, тобто випередження одного або кількох транспортних засобів, пов'язане з виїздом на смугу зустрічного руху, заборонено на дорогах, які мають дві і більше смуг для руху в одному напрямку,

-горизонтальної розмітки 1.1 – вузької суцільної білої лінії, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху, та за допомогою якої, відповідно до пункту 8.1. Правил дорожнього руху, здійснюється регулювання дорожнього руху.

Не маючи умислу спричинити тілесні ушкодження іншим учасникам дорожнього руху, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, яка склалася на даній ділянці дороги, розпочавши виконання маневру обгону попутного транспорту – невстановленого мікроавтобуса білого кольору, який рухався спереду його автомобіля; не врахувавши те, що попереду даного автомобіля рухався автомобіль Audi A6, номерний знак НОМЕР_4, під керуванням водія ОСОБА_1, який розпочав здійснювати маневр повороту ліворуч на другорядну дорогу; перетнувши лінію горизонтальної розмітки 1.1, та в районі розташування опори лінії електропередач № 441, допустив зіткнення свого автомобіля з указаним автомобілем Audi A6.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, а саме зіткнення з автомобілем Audi A6, що спричинило різке зменшення швидкості руху мікроавтобуса Mercedes-Benz Sprinter, номерний знак НОМЕР_1, його пасажир ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості, як такі, що викликали тривалий розлад здоров"я і не є небезпечними для життя в момент спричинення, у вигляді закритого перелому великого горба правої плечової кістки без зміщення відламків. При цьому указані наслідки настали у результаті порушення наведених Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_3 та знаходяться у прямому причинному зв’язку з ними (а.с. 6-7).

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже факти, встановлені ухвалою суду, яка набрала законної сили, а саме факт вчинення відповідачем ОСОБА_3 ДТП, що встановлені вказаною ухвалою та матеріалами справи, суду не підлягає доказуванню за даною справою.

Крім того, відповідно до зазначеного рішення суду, ОСОБА_3 та його захисник ОСОБА_6 заявили клопотання про звільнення його від кримінальної відповідальності. При цьому, обвинуваченому розяснено суть обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності та право заперечувати проти закриття кримінального провадження. Тобто, із наведенного вбачається, що ОСОБА_3 фактично погодився із суттю обвинувачення та не заперечував свою вину.

Власником пошкодженого транспортного засобу був ОСОБА_1 (а.с. 24). Твердження відповідача – страхової компанії «АСКО-медсервіс» про те, що оскільки позивач відчужив транспортний засіб, то не має права на відшкодування завданої шкоди, спростовуються положеннями ст. 22 ЦК України.

Згідно із зазначеною статтею, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Водночас, відповідачами не надано суду доказів того, що станом на момент вчинення ДТП – 01.06.2014 ОСОБА_1 не був власником пошкодженого автомобіля НОМЕР_5.

З метою встановлення вартості відновлювального ремонту, позивачем було замовлено експертизу про визначення вартості матеріального збитку.

Відповідно до висновку №101 експертного товарознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку від 30.04.2018, вартість матеріального збитку завданого позивачу в результаті пошкодження його транспортного засобу становить 80 633 грн. 83 коп. (а.с.14-17).

Суд критично оцінює доводи страхової компанії «АСКО-медсевіс» про недопустимість данного висновку, так як відповідно до ч. 3 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Згідно ч. 1 ст. 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Положеннями ч. 1 ст. 49 ЦПК України визначено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Однак, не погодившись із наданим позивачем висновком експерта, страхова компанія «АСКО-медсервіс» не заявляла суду клопотання про проведення відповідної експертизи або про виклик експерта у судове засідання для дачі пояснень, тобто не скористалась наданими їй цивільними процесуальними правами.

Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

На переконання суду, надані позивачем докази, зокрема, ухвала Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 02.04.2018 (а.с. 6-7) та висновок №101 експертного автотоварознавчого дослідження по визначенню вартості матеріального збитку від 30.04.2018 (а.с. 14-20), підтверджують факт спричинення шкоди, протиправність дій відповідача ОСОБА_3, наявність його вини, а також причинно-наслідковий зв'язок між діями відповідача та наслідками у виді шкоди.

Варто також зазначити, що відповідно до положень ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Відповідачем ОСОБА_3 у судовому засіданні долучено до матеріалів справи висновок експерта №09/17-486 від 02.09.2015 (а.с. 116-128), наданий за результатами проведення інженерно-транспортної експертизи за спеціальністю 10.1 – дослідження обставин та механізму ДТП. Як уже зазначалось вище, ухвала суду у справі про обвинувачення ОСОБА_3 набула законної сили, відповідачем не надано суду підтверджуючих документів щодо наявності вини позивача у вчиненні ДТП, а тому даний висновок експерта немає доказового значення, не береться судом до уваги, так як не стосується предмету спору у даній справі.

За таких обставин, суд вважає доведеним факт порушення відповідачем ОСОБА_3 прав та інтересів позивача.

Суд також зазначає, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Такого висновку дійшла ОСОБА_9 Верховного Суду в постанові від 4 липня 2018 року провадження № 14-176цс18.

Як вбачається із полісу №АІ/0487760 відповідач – ОСОБА_3 застрахував свій автомобіль – «Мерседес Бенц», д.н.з. НОМЕР_1 у страховій компанії «АСКО-медсервіс» із лімітом відповідальності – 50 000 грн. За шкоду, заподіяну майну (а.с. 8).

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України «Про страхування»).

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності)(стаття 980 ЦК України).

Статтею 1 п. 1.3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що потерпілі це юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Відповідно до ст. 6 Закону страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю транспортного засобу, зазначеному в договорі обов'язкового страхування цивільно- правової відповідальності при його експлуатації особою, відповідальність якої застрахована і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

У пункті 9.2. ст. 9 Закону передбачено, що розмір страхової суми за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 50 тисяч гривень на одного потерпілого.

Згідно з ст. 22 Закону при настанні страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування. У цій заяві має міститися: а) найменування страховика, якому подається заява, або МТСБУ; б) прізвище, ім'я, по батькові (найменування) заявника, його місце проживання (фактичне та місце реєстрації) або місцезнаходження; в) зміст майнової вимоги заявника щодо відшкодування заподіяної шкоди та відомості (за наявності), що її підтверджують; г) інформація про вже здійснені взаєморозрахунки осіб, відповідальність яких застрахована, або інших осіб, відповідальних за заподіяну шкоду, та потерпілих; ґ) підпис заявника та дата подання заяви. До заяви додаються: а) паспорт громадянина, а в разі його відсутності інший документ, яким відповідно до законодавства України може посвідчуватися особа заявника, якщо заявником є фізична особа; б) документ, що посвідчує право заявника на отримання страхового відшкодування (довіреність, договір оренди, свідоцтво про право на спадщину), у разі якщо заявник не є потерпілим або його законним представником; в) довідка про присвоєння одержувачу коштів ідентифікаційного номера платника податку (за умови його присвоєння), якщо заявником є фізична особа; г) документ, що підтверджує право власності на пошкоджене майно на день скоєння дорожньо-транспортної пригоди, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, заподіяної майну; ґ) свідоцтво про смерть потерпілого - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого; д) документи, що підтверджують витрати на поховання потерпілого, - у разі вимоги заявника про відшкодування витрат на поховання потерпілого; е) документи, що підтверджують перебування на утриманні потерпілого, його доходи за попередній (до настання дорожньо-транспортної пригоди) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника; є) відомості про банківські реквізити заявника (за наявності). Документи, зазначені у підпунктах "а"-"ґ" цього пункту, надаються для огляду та зняття копії або в копіях, засвідчених заявником. Страховик та МТСБУ мають право вимагати для огляду оригінали зазначених документів. Решта документів надаються в оригіналі або належним чином оформленій копії. Належно оформленою копією документа є копія, посвідчена органом, установою чи організацією, що його видала, або нотаріально посвідчена або посвідчена особою, якій подається заява про страхове відшкодування.

Страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) (п. 36.1ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Разом з тим, згідно до п. 37.1.4. ст.37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

04.05.2018 ОСОБА_1 звернувся до страхової компанії «АСКО-медсервіс» із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 9). Однак листом від 25.05.2018 №198/01 позивачу було відмовлено у здійсненні виплати, так як він, у визначений законом строк не подав заяви про страхове відшкодування (а.с. 10).

Проте, зазначене спростовується повідомленням ОСОБА_1 про подію із транспортним засобом від 03.06.2014 (а.с. 12), повідомленням ОСОБА_10 (а.с. 11) та заявою ОСОБА_1 про виплату страхового відшкодування за обов’язковим страхуванням цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів від 10.06.2014 (а.с. 13).

Також, у судовому засіданні в якості свідка була допитана ОСОБА_11, яка працювала страховим агентом в компанії «АСКО-медсервіс», та яка вказала, що позивач вчасно надав весь пакет документів у 2014 році, які в подальшому відправили в центральний офіс компанії, що знаходиться в м. Київ. Копії документів залишились у Калуському відділенні. Свідок також зазначила, що у зв’язку із зміною власників страхової компанії, подані позивачем документи могли не зберегтись.

На підставі наведеного, суд прийшов до обґрунтованого висновку, що відмова страхової компанії «АСКО-медсервіс» щодо виплати позивачу суми страхового відшкодування є неправомірною, так як останній вчасно повідомив компанію про страховий випадок – через два дні після настання ДТП. Дане підтверджується показами свідка та зазначеними вище доказами, та що в свою чергу не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

Варто також зазначити, що відповідачі заявляли суду клопотання про застосування строків позовної давності, а тому варто зазначити наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб’єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного) - можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

В даному випадку ухвала суду відносно ОСОБА_3 від 02.04.2018 вступила в законну силу 10.04.2018, а тому саме з цього моменту слід відраховувати строк позовної давності.

На підставі наведеного, суд відхиляє клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності та приходить до висновку, що в частині стягнення матеріальної шкоди із відповідачів на користь позивача, позов підлягає до задоволення.

Щодо морального відшкодування, суд зазначає наступне.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч. 1 ст. 1167 ЦК України).

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно пункту 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року, розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховують стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами (рішення у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства» (Abdulaziz, CabalesandBalkandaliv. theUnitedKingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96), але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування.

Так, транспортний засіб ОСОБА_1 в результаті дорожньо-транспортної пригоди зазнав механічних пошкоджень, аварійне пошкодження автомобіля унеможливили користування таким за призначенням, відтак, право позивача на користування належним йому рухомим майном є порушеним. Аварійне пошкодження транспортного засобу не є спірним, саме по собі пошкодження майна обумовлює викликані цим душевні стражданн.

Дорожньо-транспортна пригода мала місце 08 травня 2016 розе у 2014 році, доказів надання ОСОБА_3 ОСОБА_1, коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди не надано.

З урахуванням принципу розумності та справедливості, враховуючи характер та обсяг душевних, фізичних, емоційних страждань, які зазнав позивач, що спричинені пошкодженням майна, які виражаються у душевних та психічних стражданнях, і, як наслідок, в порушені звичайного способу життя, оскільки наслідки дорожньо-транспортної пригоди є психотравмуючими для позивача.

Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.ч.1-3 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Разом з тим, при визначенні розміру моральної шкоди, суд враховує характер правопорушення, який полягав у порушенні відповідачем ПДР України, засади добросовісності, справедливості та розумності (п.6 ч.1 ст.3 ЦК України), що входять до змісту принципу верховенства права, враховує розмір душевних страждань, яких позивач зазнав у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього та порушення звичайного способу життя членів його сім'ї, неможливістю відновлення майна, обставин, за яких скоєно злочин, тривалості часу, протягом якого винна особа не вчинила жодної дії, спрямованої на відшкодування моральної шкоди, характеру майнових втрат, а тому суд вважає необхідним визначити розмір моральної шкоди, який підлягає виплаті позивачу за рахунок відповідача у розмірі 5 000 грн.

На підставі наведеного та керуючись Законами України «Про страхування», «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 3, 15, 16, 22-23, 1166, 1187-1188 ЦК України, ст.ст. 12-13, 49, 78, 81-82, 102, 106, 110, 256-257, 265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3, страхової компанії «АСКО-Медсервіс» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП – задоволити частково.

Стягнути із страхової компанії «АСКО-Медсервіс» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду за пошкодження транспортного засобу в розмірі 49 490,00 грн.

Стягнути із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду за пошкодження транспортного засобу в розмірі 31 143,83 грн. та моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

В частині задоволення решти позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстаенції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Івано-Франківського апеляційного суду.

Головуючий: