Рішення № 79932917, 06.02.2019, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 336/1062/18

Провадження № 2/336/113/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2019 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого судді Марко Я.Р., за участю секретаря судового засідання Палубінської К.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно за законом, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом в якому просить суд визнати за нею право власності на спадкове майно, а саме на 2/5 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кімнату № 8 площею 17, 7 кв.м. в порядку спадкування за законом після ОСОБА_3, який помер 20 червня 2017 року.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що 20.06.2017 року помер її двоюрідний брат ОСОБА_3, з яким вони всією сім’ю мешкали за адресою: АДРЕСА_1. У склад спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_3 входить 2/5 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, а саме, кімната № 8 площею 17, 7 кв.м.

За твердженням позивача майнових спорів з приводу заявлених вимог про спадкування зазначеної квартири немає, вона є єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_3

Як зазначає позивач, вона відповідно до закону завернулась до приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 із заявою про прийняття спадщини за законом, однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом позивачу було відмовлено у зв’язку з тим, що за наданим правовстановлюючим документом право власності на вищезазначену частку квартири не зареєстровано.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 13.04.2018 року відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та витребувано у приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 копію спадкової справи, заведеної після смерті 20.06.2017 року ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

07.05.2018 року на адресу суду надійшла копія вищезазначеної спадкової справи від приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 06.06.2018 року продовжено строк підготовчого провадження по вказаній цивільній справі.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 02.10.2018 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_2.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19.12.2018 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та її представник в судове засідання не з’явились, надали суду заяву за змістом якої просили розглядати справу без їх участі, наполягали на задоволенні позову.

Представник відповідача в судове засідання не з’явилась, надала суду заяву в якій просила розглядати справу без її участі та прийняти рішення на розсуд суду з урахуванням наявних доказів в матеріалах справи, проти позову не заперечувала.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про день, час та місце його проведення був повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки суду невідомі, будь-яких заяв або клопотань не надсилав.

У відповідності до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов’язків.

Статтею 76 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 80 Цивільного процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.06.2017 року ОСОБА_3 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 23.06.2017 року виконавчим комітетом Гюнівської сільської ради Приморського району Запорізької області, серія І-ЖС № 389720 (а.с.9).

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на належне йому майно, а саме 2/5 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, а саме кімнату № 8 площею 17,7 кв.м., що підтверджується копією рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23.05.2002 року (а.с.12-13). Інші 3/5 частини вказаної вище квартири належать на праві приватної власності ОСОБА_2, що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 15.04.2003 року посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 (а.с.14), витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 471109 від 30.04.2003 року (а.с.15) та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна № 132078409 від 25.07.2018 року (а.с.126).

З матеріалів спадкової справи (а.с.43-66), заведеної після померлого ОСОБА_3 вбачається, що останній заповіту на випадок своєї смерті не склав та в установлений законом шестимісячний строк до нотаріуса звернулась позивач ОСОБА_1 з заявою про прийняття спадщини після померлого двоюрідного брата, однак приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_4 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв’язку з тим, що спадкоємцем не надано правовстановлюючого документа на вказану частку квартири, неможливо встановити належність вказаної частки квартири померлому ОСОБА_3, згідно відповіді ТОВ «ЗМБТІ» від 27.12.2017 року за № 14333 документи реєстрацію не проходили, про що видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 40/02-31 від 18.01.2018 року. Окрім позивача інших спадкоємців та осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, у померлого ОСОБА_3 не має. Інших спадкоємців, які прийняли спадщину з будь-яких підстав немає. Доказів на спростування вказаних обставин суду не надано.

Факт родинних відносин між позивачем та померлим ОСОБА_3 підтверджено матеріалами справи, а саме, копією свідоцтва про народження ОСОБА_3, серії ЯЮ № 938435 (а.с.56) відповідно до якого батьками останнього є: батько - ОСОБА_6 та мати - ОСОБА_7, яка мала дівоче прізвище «Касапова», що підтверджено витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу (а.с.57) та батьками якої згідно копії свідоцтва про народження останньої, серії VІ-УІ № 333108 (а.с.58), були ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

Як вбачається з копії свідоцтва про народження виданого повторно Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції 29.01.2015 року серія І-ЖС № 273714 (а.с.52, зворот) позивач при народженні отримала прізвище «Панченко», яке у зв’язку з укладенням шлюбу з громадянином ОСОБА_10 змінила на «Дрозда», що підтверджено копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища (а.с.53). Відповідно до вказаного вище свідоцтва про народження батьками позивача записані: ОСОБА_11 як батько та ОСОБА_12 як мати, яка мала дошлюбне прізвище «Касапова», що підтверджено копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу із зазначенням про другого з подружжя (а.с.55). Відповідно до копії свідоцтва про народження ОСОБА_13, серії ЯЮ № 938439 (а.с.54) її батьками зазначені: ОСОБА_8 та ОСОБА_9.

Отже, мати померлого ОСОБА_3 та мати позивача ОСОБА_1 були рідними сестрами.

Відповідно до частини 1 статті 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов’язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Статтею 1216 Цивільного кодексу України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до статті 1217 Цивільного кодексу України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з статтею 1218 Цивільного кодексу України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частинами 1, 2 статті 1220 Цивільного кодексу України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

В силу вимог частин 1, 2 статті 1221 Цивільного кодексу України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Згідно з статтею 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

У відповідності до вимог статті 1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до частин 4, 6 статті 1266 Цивільного кодексу України двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі вищевикладеного, беручи до уваги той факт, що позивач з об’єктивних причин немає можливості оформити свої спадкові права на майно після померлого двоюрідного брата ОСОБА_3, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_1 є законними, обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

За приписами частини 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до статті 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

З огляду на вищевикладене, суд, встановивши відсутність вини відповідача у порушенні прав позивача у розумінні статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, не вбачає підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат у вигляді судового збору.

Керуючись Конституцією України, статтями 4, 12, 13, 76-80, 141, 258, 259, 263 - 265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до Запорізької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно за законом – задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_2) право власності на майно, а саме на 2/5 частини квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, кімнату № 8 площею 17, 7 кв.м. в порядку спадкування за правом представлення після ОСОБА_3, який помер 20 червня 2017 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Повне рішення суду складено 15.02.2019 року.

Суддя: Я.Р.Марко