Ухвала суду № 79932605, 15.02.2019, Оріхівський районний суд Запорізької області

Справа № 323/477/19

Провадження № 1-кс/323/279/19

УХВАЛА

іменем України

15.02.2019 р. м. Оріхів

Слідчий суддя Оріхівського районного суду Запорізької області Смокович М.В., при секретарі судового засідання Безштанківській О.Д., за участю слідчого Довушка Д.В.

розглянувши винесене в кримінальному провадженні №12019080310000043 від 23.01.2019 року слідчим СВ Оріхівського ВП Пологівського ВП Головного управління Національної поліції в Запорізькій області Царегородцевим С.І., та погоджене начальником Оріхівського відділу Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області Воронцовим М.М. клопотання про арешт майна, -

ВСТАНОВИВ:

Слідчий СВ Оріхівського ВП Пологівського ВП Головного управління Національної поліції в Запорізькій області Царегородцев С.І. звернувся до слідчого судді з клопотанням, яке погоджено з начальником Оріхівського відділу Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області Воронцовим М.М., про арешт майна та у поданому клопотанні просить накласти арешт на майно: нежилі приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщення (№ 1), літера «А» (перукарня загальною площею 43,2 кв.м.), що знаходяться у будинку АДРЕСА_1, зареєстровані за потерпілою - ОСОБА_3 на праві приватної власності, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2430210, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 34720680000; нежитловий будинок (приміщення) загальною площею 43,2 кв.м., розташований в АДРЕСА_1 приміщення 1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 1418344780000 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), який належить ОСОБА_4 з забороною його власнику користуватись, відчужувати та розпоряджатися арештованим майном.

В обґрунтування поданого клопотання слідчий зазначає, що в провадженні СВ Оріхівського ВП Пологівського ВП ГУНП в Запорізькій області перебувають матеріали кримінального провадження № 12019080310000043 від 23.01.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 358 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що невстановлена особа Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області внесла завідомо неправдиві відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У грудні 2019 року ОСОБА_3 та адвокатом Мелеховою О.С., подано заяву про вчинення реєстратором виконавчого комітету Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_6 кримінального правопорушення, що полягає у скасуванні останнім права власності ОСОБА_3 на підставі судового рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 04.07.2018 року № 2-3498/32/18, яке не приймалося ані Заводським районним судом міста Запоріжжя, ані будь-яким іншим судом, що підтверджується відповіддю голови Заводського районного суду міста Запоріжжя від 25.10.2018 № 01-24/412/2018, наданого на запит адвоката та відсутністю такого рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

У лютому 2019 року ОСОБА_3 визнано потерпілою та залучено представника - адвоката Мелехову Оксану Сергіївну.

10.09.2013 між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування нежитлового приміщення, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Похитайло О.О. за реєстровим №1579, за умовами якого ОСОБА_7 подарувала своїй доньці ОСОБА_3, а та, в свою чергу, прийняла у дар нежилі приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщення (№ 1), літера «А», що знаходяться у будинку АДРЕСА_1

10.09.2013 р. о 12:20 на підставі зазначеного нотаріально завіреного договору дарування нежилого приміщення від 10.09.2013 р., зареєстрованого в реєстрі за № 1579, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Похитайло Ольгою Октавіанівною нежилі приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщення (№ 1), літера «А» (перукарня загальною площею 43,2 кв.м.), що знаходяться у будинку АДРЕСА_1, були зареєстровані за ОСОБА_3 на праві приватної власності. Номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2430210, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 34720680000.

Таким чином, з 10.09.2013 по даний час потерпіла є належним добросовісним власником нежилих приміщень з № 1 по № 6 (групи приміщення (№ 1), літера «А» (перукарня загальною площею 43,2 кв.м.), що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 та підтверджується належним чином нотаріально завіреним договором дарування нежилого приміщення від 10.09.2013, зареєстрованим в реєстрі за № 1579, Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 9169676 та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 10.12.2017 за №3095513767.

Вищезазначений договір в належним чином встановленому законодавством порядку недійсним (нікчемним) не визнаний, не скасований та не розірваний.

Судові справи щодо визнання недійсними права власності на зазначений об'єкт нерухомості відсутні.

Водночас, з загальнодоступних офіційних джерел одержання інформації, 24.09.2018 о 16-37-15 ОСОБА_3 стали відомі факти та обставини, що свідчать про незаконні дії, пов'язані із намаганням незаконного позбавлення права власності ОСОБА_3 на зазначене Нерухоме майно.

Так, зі змісту Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта № 138897001 від 24.09.2018 вбачається, що 20.08.2018 о 14:43:16 державним реєстратором Виконавчого комітету Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_6 прийнято та зареєстровано рішення про скасування права власності ОСОБА_3 (номер запису про право власності № 2430210) на об'єкт нерухомості - нежилі приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщення (№ 1), літера «А» (перукарня загальною площею 43,2 кв.м.), що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 № 42621689 від 20.08.2018 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна № 34720680000) та цим же рішенням скасовано об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 34720680000).

Відомості про підставу для скасування запису реєстратором в порушення п. 49 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 р. № 1141 не внесено.

18.10.2018 р. адвокатом отримано відповідь Міністерства юстиції України № 40857/31145-33-18/19.2.2 від 08.10.2018, в якій Міністерство юстиції України повідомило, що державним реєстратором Виконавчого комітету Таврійської сільської ради Оріхівського району Запорізької області ОСОБА_6 20.08.2018 проведено реєстрацію скасування на підставі рішення Заводського районного суду міста Запоріжжя від 04.07.2018 року № 2-3498/32/18.

Згідно відповіді Заводського районного суду міста Запоріжжя, яка долучена до заяви про кримінальне правопорушення, таке судове рішення відсутнє.

Також, що стосується зазначеного судового рішення, то його відсутність також підтверджується відсутністю такого рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Зазначене приміщення - об'єкт нерухомості - нежилі приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщення (№ 1), літера «А» (перукарня загальною площею 43,2 кв.м.), що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 використовується на даний час іншими невстановленими особами, які вигнали ОСОБА_3 з приміщення з її речами, поміняли замки від дверей та сигналізацію, не допускаючи її до приміщення, погрожуючи у липні подіями, які стануться найближчим чином, після яких вона взагалі не зможе вчиняти жодного опору. Зазначені погрози були вчинені в присутності адвоката.

Після чого ОСОБА_3 через декілька місяців дізналася про незаконне вилучення реєстратором ОСОБА_6 її запису з реєстру та вилучення її номеру об'єкту нерухомості в цілому.

При виїзді з адвокатом на зазначений об'єкт нерухомості було встановлено, що в даному приміщенні знаходиться магазин; стан об'єкту нерухомості погіршився вдвічі, невстановлені особи (відмовилися надати документи), які перебували в магазині, жодних документів на використання його в якості магазину не надали.

У січні 2019 року ОСОБА_3 отримала лист від ДТЕК Київські електромережі про те, що право власності на об'єкт перешло до іншої особи (долучається).

Фізичні особи, які з'являються після приїзду з адвокатом надають лише для огляду довіреності без документів від імені ОСОБА_4, який начебто є новим власником даного приміщення, водночас після дослідження інформаційної довідки щодо права власності на даний обєкт було встановлено, що ОСОБА_4 юридично є власником іншого об'єкту нерухомості, оскільки номер об'єкту зазначено інший (1418344780000), а оскільки запис про власності ОСОБА_3 (34720680000) реєстратором ОСОБА_6 було вилучено, то ОСОБА_4 вважає себе єдиним належним власником даного майна і використовує його в своїх власних цілях, незаконно позбавивши ОСОБА_3 права використання своїм приміщенням, тобто ОСОБА_4 фактично задвоїв об'єкт нерухомості в Реєстрі речових прав на нерухоме майно, штучно створивши в реєстрі ще один об'єкт нерухомості, на підставі чого позбавив ОСОБА_3 права користуватися її майном.

Слідчий в своєму клопотанні вказує на те, що накладення арешту на нежилі приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщення (№ 1), літера «А» (перукарня загальною площею 43,2 кв.м.), що знаходяться у будинку АДРЕСА_1, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2430210, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 34720680000, а також на нежитловий будинок (приміщення) загальною площею 43,2 кв.м., розташований в АДРЕСА_1 приміщення 1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 1418344780000 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), застосовується з метою забезпечення збереження речових доказів у кримінальному провадженні. Необхідність арешту вищевказаного майна зумовлюється наявністю ризиків зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна, на яке було направлено кримінальне правопорушення або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Вислухавши в судовому засіданні пояснення слідчого Довгушка Д.В., який підтримав клопотання та просить подане слідчим Царегородцевим С.І. клопотання про арешт майна задовольнити у повному обсязі за підставами викладеними у ньому, дослідивши додані до клопотання матеріали та проаналізувавши докази на обґрунтування заявленого клопотання у їх сукупності, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання слідчого, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Згідно п.7 ч.2 ст.131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно ч. 5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

Відповідно до положень ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому цим Кодексом порядку.

Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, i перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову.

Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Згідно ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

Згідно ч. 1 ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об?єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально-протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально-протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ст. 171 КПК України, з клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач.

Згідно вимог ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати (частина 1). До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання (частина 2).

У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, іншої особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди (частина 3). Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути співмірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням (частина 4).

Так, відповідно, на обґрунтування клопотання, у разі необхідності накладення арешту з метою забезпечення цивільного позову (при його наявності), відповідні підстави у поданому до суду клопотання слідчим не відображені.

Крім того, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя за приписами ст.ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки за ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Відповідно до норм глав 10 та 17 КПК України правові підстави, з яких вноситься клопотання про накладення арешту, та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.

Проте, вищевказані вимоги КПК України слідчим не дотримані.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.

Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Європейський суд з прав людини у рішенні "Коем проти Бельгії" від 22.06.2000 року зазначив, що основне призначення процесуальних норм - захистити обвинуваченого від будь-яких проявів зловживання владою.

Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року та «Кушоглу проти Болгарії» від 10 травня 2007 року).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. Рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції»). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див.Рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Проте, вищевказані вимоги КПК України слідчим не дотримані, в порушення вимог ст.171 КПК України, до матеріалів клопотання не надано відомостей про процесуальний статус у даному кримінальному провадженні володільця та/або власника майна, на яке слідчий просить накласти арешт; не надано відомостей про належність переліченого у клопотанні майна, на яке просить слідчий накласти арешт, підозрюваному, обвинуваченому чи особі, яка в силу Закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану злочином. Крім того, у витягу з ЄРДР відсутні будь-які відомості, щодо причетності власника (володільця) майна до вчинення даного кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог ч.1 ст.170 КПК України в редакції ЗУ «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться у шостій доповіді Європейської комісії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України, стосовно удосконалення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» № 1019-VIII від 18 лютого 2016 року, який набрав чинності 28 лютого 2016 року арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно в тому числі є доказом злочину.

Відповідно до ч.10 ст.170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.

Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу (ч.1 ст.173 КПК України).

Обов'язок доведення необхідності застосування цього засобу забезпечення та цілі накладення арешту на майно перед слідчим суддею покладено на прокурора, слідчого.

Застосування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна повинно мати законні підстави та мету, а також бути пропорційним публічному інтересу.

Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції гарантує право на вільне володіння своїм майном, яке звичайно називається правом на власність.

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між вить співвідноситися з обставинами кримінальногкористовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи. Тобто, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі «Смирнов проти Росії» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку - вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Однак, з клопотання слідчого вбачається, що слідчий не дотримався вищезазначених вимог Закону.

Згідно Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019080310000043 від 23 січня 2019 року, внесені відомості про вчинення кримінального правопорушення за правовою кваліфікацією ч.2 ст.358 КК України.

В межах даного кримінального провадження слідчий звернувся з клопотанням про арешт майна, а саме: нежилі приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщення (№ 1), літера «А» (перукарня загальною площею 43,2 кв.м.), що знаходяться у будинку АДРЕСА_1, зареєстровані за потерпілою - ОСОБА_3 на праві приватної власності, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2430210, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 34720680000; нежитловий будинок (приміщення) загальною площею 43,2 кв.м., розташований в АДРЕСА_1 приміщення 1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 1418344780000 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), який належить ОСОБА_4 з забороною його власнику користуватись, відчужувати та розпоряджатися арештованим майном.

Вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для арешту на вищезазначене майно, слідчий суддя також враховує, що на теперішній час у даному кримінальному провадженні немає підозрюваних, не встановлено наявності шкоди певній особі (особам), не заявлено цивільного позову.

Враховуючи вищевикладене, слідчим на обґрунтування поданого клопотання не наведено ризиків, передбачених ст.170 КПК України, та в судовому засіданні не доведено необхідності накладання арешту на зазначене у клопотанні майно, що відповідно до положень ч.1 ст.173 КПК України, є підставою для відмови в задоволенні клопотання про арешт майна.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.358 КК України, посягає на безпосередній об'єкт (предмет злочину), яким є: офіційні документи, печатки, штампи, бланки. Об`єктивна сторона характеризується підробленням документів, печаток, штампів, бланків (внесення неправдивих відомостей до документів; складання, видача неправдивих документів, тощо).

Слідчий у поданому в клопотанні не конкретизував, не обґрунтував та в судовому засіданні не довів як само по собі накладення арешту на майно, а саме: нежилі приміщення з № 1 по № 6 (групи приміщення (№ 1), літера «А» (перукарня загальною площею 43,2 кв.м.), що знаходяться у будинку АДРЕСА_1, номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 2430210, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 34720680000; нежитловий будинок (приміщення) загальною площею 43,2 кв.м., розташований в АДРЕСА_1 приміщення 1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна № 1418344780000 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), може бути використано в рамках даного кримінального провадження, за ознаками кримінального правопорушення (злочину), передбаченого саме ч. 2 ст.358 КК Украйни.

Слідчий в порушення вимог ст.171 КПК України, звертаючись із клопотанням про арешт майна, формально послався на те, що вказане майно відповідає критеріям ст.98 КПК України, при цьому не обґрунтувавши свою позицію.

Таким чином, підстави для накладення арешту на майно, визначені ст.170 КПК України, в даному провадженні відсутні.

Під час розгляду клопотання про арешт майна, слідчим не наведено достатніх і переконливих доказів необхідності такого арешту та наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 КПК України.

Також слід звернути увагу і на те, що слідчим не доведено обставин, передбачених п.2 та п.3 ч.3 ст.132 КПК України про те, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні прокурора і що таким накладенням арешту на майно може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий звертається із клопотанням.

При цьому, очевидним є те, що для доказування обставин об'єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 358 КК України, відсутні потреби у накладенні арешту на вищевказане у клопотанні майно, і обставини вчинення данного кримінального правопорушення перевіряються шляхом отримання тимчасового доступу до документів і подальшого їх аналізу та оцінки шляхом проведення інших слідчих дій.

Слідчий в клопотанні, в порушення вимог ст.ст. 171, 173 КПК України, не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна, не довів необхідність арешту майна з врахуванням конкретних обставин справи, не довів будь-яких ризиків, які визначені Законом, тому слідчий суддя приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні даного клопотання.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження, слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Отже на підставі наведеного слідчий суддя вважає, що у задоволенні клопотання слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.170-173, 309, 372 КПК України, слідчий суддя -

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання слідчого СВ Оріхівського ВП Пологівського ВП Головного управління Національної поліції в Запорізькій області Царегородцева С.І. про арешт майна - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її проголошення.

Повний текст ухвали оголошений 18.02.2019 року о 10 год. 00 хв.

Слідчий суддя М.В. Смокович