Рішення № 79931539, 01.02.2019, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 01.02.2019

Справа № 334/3472/18

Провадження № 2/334/709/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

(заочне)

01 лютого 2019 року

Ленінський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого - судді Гнатюка О.М.,

при секретарі Піка А.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, -

ВСТАНОВИВ :

До Ленінського районного суду м. Запоріжжя надійшов позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину.

Позов обґрунтований тим, що 06 квітня 2018 року між нею та відповідачем було укладено Договір фінансового лізингу № 01713, відповідно до якого відповідач зобов’язався придбати та передати позивачу у користування предмет лізингу - автомобіль Ravon Gentra, модифікації Comfort, вартістю 284 000 гривень, а позивач повинен був прийняти автомобіль та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами договору. У інформаційному пункті у м. Каменське з представником відповідача перед підписанням договору було погоджено, що автомобіль Ravon Gentra, модифікації Comfort, вартістю 284 000 гривень, буде переданий позивачу протягом 5 днів з моменту підписання договору та сплати останнім авансового платежу в розмірі 30000 гривень. Після підписання договору 06 квітня 2018 року ОСОБА_1 сплатила 30000 гривень за договором №01713 від 06.04.2018 року. Однак у встановлений договором строк автомобіль не був переданий позивачу. Після спливу строку позивач неодноразово здійснювала дзвінки до представника ТОВ «Максус Лізинг» з метою отримання інформації щодо часу отримання авто, проте кожного разу їй повідомлялось, що співробітники зателефонують самі та ніяких конкретних дат не визначали. В порушення вимог чинного законодавства договір фінансового лізингу нотаріально не посвідчений, складений не фінансовою установою, яка має відповідну ліцензію, що дає підстави визнати його недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину. Посилаючись на викладене, позивач просить суд, визнати недійсним Договір фінансового лізингу № 01713 від 06.04.2018, укладений між нею та відповідачем, стягнути з відповідача на її користь кошти в розмірі 30000,00 грн. сплачені за Договором фінансового лізингу № 01713 від 06.04.2018 року та судові витрати.

У судовому засіданні позивачка підтримала позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, заперечень на надав.

За таких обставин суд ухвалив на підставі ст. 280 ЦПК України розглядати справу у заочному порядку за наявними в ній матеріалами та доказами, поданими позивачем.

Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 06 квітня 2018 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» укладено договір № 01713 фінансового лізингу, відповідно до якого предметом договору фінансового лізингу є транспортний засіб Ravon Gentra, комплектації/модифікації Comfort, об’єм/тип двигуна 1,5 бензин,тип КПП 5-мех, привід: 2 пр., згідно п. 8.2 статті вищевказаного договору вартість предмету лізингу становить 10825,10 доларів США, на фактичну дату укладення договору згідно обмінного курсу долара США до української гривні, еквівалент вартості предмета лізингу становить 284000 гривень.

Відповідно до пункту 1.7 договору, предмет лізингу, яким є транспортний засіб передається у користування лізенгоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати ним на рахунок лізингодавця.

Згідно з п. 10.2. на момент укладення договору попередній розмір щомісячного періодичного платежу, у разі залишення вартості предмета лізингу на рівні, який було визнано на момент підписання даного договору становить 243,08 доларів США, згідно з обмінним курсом долара США до української гривні, на фактичну дату укладення даного договору становить 5393,00 грн. у гривневому еквіваленті на дату укладення цього договору, згідно з обмінним курсом долара США до української гривні.

Пунктом 8.5. договору, всі планові платежі, які визначаються у Додатку №1 до даного Договору сплачуються лізенгоодержувачем на умовах, передбачених цим договором. Планові платежі зараховуються лізенгодавцем згідно з обмінним курсом доларів США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу на рахунок лізингодавця.

06.04.2018 року, згідно з квитанцією №17 позивачка ОСОБА_1 сплатила в АТ «Укрсиббанк» на користь відповідача ТОВ «Максус Лізинг» платіж у сумі 30000 грн., у призначенні якого вказано, що це - сплата за автомобіль відповідно до договору №01713 від 06.04.2018 року.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Договору, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати Предмет Лізингу у власність (отримати право власності на Предмет Лізингу) та передати Предмет Лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом Лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Відносини, які виникли у зв'язку із укладенням договору лізингу для придбання транспортного засобу, а тому вказані правовідносини між сторонами регулюються положеннями Цивільного кодексу України, Законами України «Про фінансовий лізинг», «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Так, стаття 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 807 ЦК України визначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, яка висловлена 16.12.2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи №6-2766цс15, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1ст.628 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частин першої, другої ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частина 1 статті 220 ЦК України регламентує, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб «Ravon Gentra», а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положень ст.799 ЦК не було нотаріально посвідчено, а тому він в силу положень ст.220 цього ж Кодексу є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Стосовно підстав для визнання спірного договору недійсним, а саме щодо несправедливих умов, які містяться в ньому, то суд зазначає наступне.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Судом під час розгляду справи було встановлено, що згідно з умовами Договору позивачу надано право вибору продавця предмету договору (п.1.4), а також надано право розірвання договору (п.12.3), передбачено солідарну відповідальність лізингодавця за якість предмету лізингу (п.1.5).

Також стаття 12 спірного Договору передбачає підстави відповідальності позивача, як Лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору та не передбачає жодної відповідальності Відповідача, як Лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оспорюваний договір фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені пунктами 2,4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору, та не передбачає права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежне виконання ним договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника), що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому такі умови договору є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відтак, виходячи із заявлених позовних вимог, аналізу матеріалів справи та враховуючи викладене вище, суд вважає, що вимоги позивача про визнання договору фінансового лізингу та стягнення грошових коштів є підставними та обґрунтованими, доведені матеріалами справи і підлягають до задоволення у повному обсязі.

Таким чином, підлягає стягненню з відповідача судовий збір в сумі 704,80 грн. відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України.

Квитанцією до прибуткового касового ордера №2 від 05.05.2018 року підтверджена сплата ОСОБА_1 послуг адвоката ОСОБА_2 за договором про надання правової допомоги від 05.05.2018 року у розмірі 8000 гривень 00 копійок.

Згідно до п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. 00 коп.

На підставі ст.ст. 23, 215, 216, 220, 628, 638, 799, 806, 807 ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансовий лізинг», керуючись ст.ст. 12, 49, 81, 89, 141, 175, 258, 259, 263-265, 268, 354, ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину – задовольнити.

Визнати Договір фінансового лізингу №01713, укладений 06 квітня 2018 року між ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (02093, місто Київ, вул. Бориспільська, буд. 11-А, оф. 404-3, ЄДРПОУ: 41597671) – недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (код ЄДРПОУ 41597671, р/р 26003012722001 у ПАТ «РВС Банк» МФО 339072, знаходиться за адресою: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11-А, оф. 404-3) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачені за Договором фінансового лізингу №01713 від 06 квітня 2018 року грошові кошти в сумі 30000 (тридцять тисяч) грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (код ЄДРПОУ 41597671, р/р 26003012722001 у ПАТ «РВС Банк» МФО 339072, знаходиться за адресою: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11-А, оф. 404-3) на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Максус Лізинг» (код ЄДРПОУ 41597671, р/р 26003012722001 у ПАТ «РВС Банк» МФО 339072, знаходиться за адресою: 02093, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 11-А, оф. 404-3) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 гривні 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.М. Гнатюк