Рішення № 79929345, 11.02.2019, Кальміуський районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Іллічівський районний суд м. Маріуполя)

264/3608/18

2/264/403/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2019 р. Іллічівський районний суд м. Маріуполя Донецької області під головуванням судді Матвєєвої Ю. О. , за участю секретаря судового засідання Ткачук Г.В., позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, відповідачки ОСОБА_4, представника третьої особи ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування Кальміуської районної адміністрації Маріупольської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкування з нею,

В С Т А Н О В И В:

В липні 2018 року позивачі звернулись до суду із позовом, в обґрунтування якого зазначили, що позивач ОСОБА_1 перебував у фактичних шлюбних відносинах з відповідачкою ОСОБА_6, від чого народилась дочка ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1. З серпня 2017 року відповідачка перешкоджає позивачам спілкуванню з дитиною, участі в її вихованні та навчанні, позивачі не мають змоги бачитись з дитиною, оздоровлювати її. У зв’язку з тим, що мирним шляхом врегулювати даний спір немає можливості, батько дитини ОСОБА_1 та баба дитини ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом, в якому просять зобов’язати відповідача ОСОБА_4 не чинити перешкоди у спілкуванні та участі у вихованні дитини, визначити позивачам наступні способи участі у спілкуванні та вихованні дитини, а саме – побачення кожного першого та третього тижня місяця три рази на тиждень з п’ятниці по неділю з 13.00 до 20.00 за місцем навчання ОСОБА_1, місцем проживання позивачів з правом забирати дитину з дому, школи; - спільний відпочинок позивачів з дитиною, у тому числі можливість виїзду на оздоровлення за межі міста Маріуполя під час літніх канікул впродовж перших 10 днів кожного місяця, а саме з 01 червня по 10 червня , з 01 липня по 10 липня, з 01 серпня по 10 серпня кожного року; - необмежене спілкування позивачів з дитиною особисто засобами телефонного, поштового, електронного та іншого зв’язку.

В судовому засіданні позивачі підтримали свої позовні вимоги, просили їх задовольнити, наполягали на тому, що дитина повинна спілкуватись з батьком та бабою, вони бажають приймати участь у вихованні дитини, але відповідачка безпідставно їм у цьому відмовляє.

Представник позивача адвокат ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, вважаючи, що таке рішення буде відповідати інтересам дитини.

Відповідачка ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що вона не чинить перешкод у спілкуванні з дитиною, між тим, недотримання з боку позивачів правил виховання змусило її відмовляти в побаченнях, оскільки позивачі порушували заборони в харчуванні, припускали безконтрольне користування комп’ютером та перегляд телевізора, що суперечить підходу відповідачки до виховання дитини. До того ж дитина відвідує басейн та секцію зі спортивно-естрадних танців, а тому запропоновані позивачами часи спілкування будуть суперечить її інтересам. Не заперечує проти необмеженого спілкування з дитиною засобами телефонного зв’язку та в мережі інтернет без фотозображень, відвідування місць дитячих розваг та відпочину з наступним поверненням дитини матері, відвідування дитини за місцем її проживання, перебування з урахуванням режиму дня та стану здоров’я дитини за попереднім узгодженням із матір’ю дати та часу побачень та за обов’язкової присутності матері та в день народження з 10.00 до 13.00.

Представник третьої особи органу опіки та піклування Кальміуської районної адміністрації Маріупольської міської ради ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги позивачів підтримала. Пояснила, що між сторонами не досягнуто спільного рішення щодо порядку та способу спілкування з дитиною, тому з урахуванням інтересів, потреб дитини, її зайнятості виконавчий комітет Маріупольської міської ради дійшов висновку щодо можливості встановлення порядку спілкування позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_8, а саме щомісяця у перший та третій тиждень з 18.00 п*ятниці до 10.00 неділі за місцем мешкання ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у літній період два тижні на оздоровлення.

Суд, вислухавши сторони, представника позивача, представника третьої особи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено і не оспорюється сторонами, що позивач ОСОБА_1 є батьком малолітньої ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про народження серії 1-НО № 232829, виданим 05 листопада 2008 року ВРАЦС Харцизського міського управління юстиції Донецької області, а позивачка ОСОБА_2 – бабою дитини.

З серпня 2017 року існують перешкоди в спілкуванні позивачів – батька та баби – з малолітньою дитиною ОСОБА_8, що також не спростовується сторонами.

Відповідно до ч. 8, 9, 10 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу (із доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.12.2017 року № 2234-VIII).

Відповідно до ст. 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Відповідно до ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.

Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Згідно з положеннями ст. 257 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, брати участь у їх вихованні. Батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Відповідно до ст. 15 Закону України від 26.04.2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства" дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до ст. 263 СК України спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.

За змістом ст. 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. Одним із найважливіших прав дитини є право на сімейне виховання. Це право дитини включає, крім виховання батьками, право на спілкування з іншими членами сім'ї: дідом, бабою, іншими родичами.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

У статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної ОСОБА_9 РСР від 27 лютого 1991 року № 789-XII, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до ст. 6, 27 названої Конвенції держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини; визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно зі ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 26.04.2001 року № 2402-III "Про охорону дитинства" забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

11 липня 2017 року Європейським Судом з прав людини було винесено рішення у справі "М. С. проти України", у якому йдеться визначення "інтересів дитини", їх місця у взаємовідносинах між батьками.

При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є не благодійним.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосується дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

У справі "Хант проти України" (рішення від 07.12.2006 року) вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.

Національне законодавство України, зокрема, ст. 155 СК України також передбачає, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно з ч. 5, 6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок органу опіки і піклування має базуватися на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення та ретельному їх з'ясуванні. Такий висновок є рекомендаційним, тому суд може постановити інше рішення, ніж пропонує орган опіки та піклування.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Маріупольської міської ради (а.с. 73), останній вважає можливим встановлення порядку спілкування позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_8, а саме щомісяця у перший та третій тиждень з 18.00 п*ятниці до 10.00 неділі за місцем мешкання ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у літній період два тижні на оздоровлення.

Позивачі та їх представник в судовому засіданні погодились з висновком органу опіки, вважають його таким, що відповідає інтересам дитини та забезпечить належну участь в її вихованні.

Відповідачка, в свою чергу, заперечувала проти подібного формату участі позивачів в житті дитини.

На думку суду, вказаний висновок органу опіки повністю відповідає інтересам дитини, в ньому враховано ставлення батьків та баби до дитини, зайнятість останньої та бажання самої дитини спілкуватись з батьком та бабою.

Тому суд, вислухавши сторони, ретельно дослідивши надані ними докази, приходить до висновку про часткове задоволення позову та при прийнятті рішення спирається на висновок органу опіки та піклування, оскільки вважає його таким, що не порушує права дитини та батька з бабкою на спілкування, виховання, участі дитини в позашкільних заходах, запропонований органом опіки порядок спілкування позивачів з дитиною є об’єктивним та достатнім для забезпечення дитини батьківською увагою та спілкуванням з бабою.

При цьому, суд не погоджується з пропозицією відповідачки щодо спілкування батька та баби з дитиною при відвідуванні місць дитячих розваг, відпочинку в присутності матері. По-перше, між батьками дитини встановилися недобрі стосунки, що буде негативно впливати на виховання дитини під час її зустрічей з батьком у присутності матері. По-друге, спілкування з батьком у відсутність матері протягом нетривалого часу буде сприяти формуванню у дитини навичок спілкування зі сприятливим соціальним оточенням, буде сприяти виявленню дитиною справжнього, а не залежного від думки матері, ставлення до батька та баби та досягненню якнайшвидшого налагодження взаємовідносин між батьком, бабою та дитиною та, як наслідок, сприятиме забезпеченню права дитини на належне батьківське виховання. При цьому суд також виходить і із складних відносин між сторонами у справі, які можуть негативно вплинути на дитячу психіку в разі виникнення суперечок між сторонами у присутності дитини, оскільки відповідачка не хоче сприяти більш тісному контакту дитини з позивачами та перешкоджає цьому, а при спілкуванні з дитиною лише в місцях дитячого дозвілля не відбуватиметься безпосередній контакт між позивачами та дитиною.

Суд вважає надуманими причини відмови відповідачки у спілкуванні позивачів з дитиною з приводу певних захоплень позивача та оцінює надані нею копії фотографій з точки зору належності та допустимості доказів, що передбачено ст.. ст.. 77,78 ЦПК України, оскільки з цих копій не вбачається, в чому саме полягає неналежне, на думку відповідачки, батьківське виховання.

З урахуванням того, що відповідачка не заперечувала проти спілкування позивачів з дитиною засобами телефонного та електронного зв’язку, суд також задовольняє і ці вимоги, оскільки обмеження права на спілкування є неприпустимим з огляду на положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Питання розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України – стягує з відповідачки на користь позивачів сплачений ними судовий збір, позивачці ОСОБА_2 суд повертає судовий збір, зайве нею сплачений.

Керуючись ст. ст. 12,13,133,259,264,265,268 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Орган опіки та піклування Кальміуської районної адміністрації Маріупольської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, визначення способу участі у вихованні дитини та спілкування з нею – задовольнити частково.

Зобов’язати ОСОБА_4 не чинити перешкоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спілкуванні та участі в вихованні дитини ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, шляхом надання часу на спілкування щомісяця у перший та третій тиждень з 18-00 години п’ятниці до 10-00 години неділі за місцем проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2, у літній період часу надавати два тижні для оздоровлення дитини, а також дозволити необмежене спілкування засобами телефонного, поштового, електронного та іншого засобів зв’язку.

Зобов’язати Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області (м. Маріуполь, пр. Леніна, 68) повернути ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1, з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого нею за квитанцією № ПН8450 від 22 червня 2018 року (отримувач ОСОБА_3. УК/Кальміуський р-н/22030101 код отримувача 37989721, код банку отримувача 834016, призначення платежу *;101;2281321523;22030101, судовий збір за позовом ОСОБА_2, Іллічівський районний суд м.Маріуполя ) при подачі позову, в розмірі 352,40грн.

Стягнути з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, ІПН НОМЕР_2, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, ІПН НОМЕР_3, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІПН НОМЕР_1, витрати по сплаті судового збору кожному по 352,40 грн., що загалом складає 704,80 грн.

У задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде виготовлений протягом 10 днів.

Суддя: Ю. О. Матвєєва