Рішення № 79928895, 18.02.2019, Волноваський районний суд Донецької області

221/6512/18

2/221/173/2019

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2019 року м.Волноваха

Волноваський районний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Безрук Т.В.

за участю секретаря Чемезової Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м.Волноваха цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

19.09.2018 року позивач звернулася до суду позовом до відповідача про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з мережі інтернет вона дізналася про продаж автомобіля марки «Ravon R-2» 2018 року випуску, без пробігу, вартістю 83000 грн. Від представника відповідача в телефонному режимі вона дізналась про можливість придбання автомобіля у короткі строки.

05.04.2018 року вона приїхала до м.Вінниця , де її зустріла представник відповідача яка представилася ОСОБА_2, яка повідомила, що для отримання автомобіля вона повинна внести авансовий платіж у сумі до 25 відсотків його вартості поки вона готуватиме договір. При цьому вона запевнила позивача, що та отримає автомобіль у найкоротші строки, а у разі внесення нею більшої суми авансу, вона буде мати право на пільги по погашенню його вартості у подальшому.

Представник ОСОБА_3 надала їй квитанцію на сплату авансу на реквізити ТОВ «Максус Лізинг» на рахунок, відкритий в ПАТ «РСВ БАНК» м.Київ, та пояснила, що їй необхідно сплатити авансовий платіж за Договором, який вона готуватиме, хоча вже надала його номер - № 01722.

Позивач сплатила в банківському відділенні м.Вінниці авансовий платіж в сумі 20 000 грн та комісію за здійснення банківського переказу в сумі 220 грн. та підписала Договір № 01722, який складався з 15-ти аркушів дрібним шрифтом, нотаріально не засвідчений, який вона фізично не змогла вивчити, але помітила, що у ст.1 п.1.1 Договору зазначений предмет лізингу - автомобіль «Ravon R-2», який згідно до ст.8 п.8.2. Договору коштує 199 000 грн., але її запевнили, що це внутрішні справи компанії, замовлений нею автомобіль знаходиться у іншому районі міста, тому з його доставкою існують складнощі, інша ціна предмету договору вказана для податкової звітності, що є формальною процедурою.

Вона поїхала додому, та її спілкування з представниками ТОВ «Максус Лізинг» було перервано і, відповідно, автомобіля вона не отримала. Представник відповідача ОСОБА_3 повідомляла позивача про складнощі з доставкою автомобіля, а згодом перестала відповідати на дзвонки.

Позивач просила суд визнати договір фінансового лізингу № 01722 від 05 квітня 2018 року недійсним, стягнути з відповідача на свою користь авансовий платіж у сумі 20000 грн., інфляційні витрати у розмірі 192 грн. та комісію за здійснення банківського переказу в розмірі 220 грн.

Ухвалою суду від 27.09.2018 року відкрито провадження у справі та призначено у підготовче засідання, відповідачу надано строк для подачі відзиву на позов. У встановлений строк відповідач не подав відзиву.

Позивач у судове засідання з'явилась, подала заяву про розгляд справи без її участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, поштове відправлення, направлене на адресу, зазначену позивачем у позові, було повернуто до суду з довідкою про причину повернення «за закінченням строку зберігання».

Відповідач в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце розгляду справи був повідомлений. У встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав.У відповідності з вимогами ст. 279 ч. 5 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у матеріалах справи документами.

Оскільки позивач не заперечував проти заочного розгляду справи, належним чином повідомлений відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини своєї неявки, відзиву на позов не подав, тому суд, керуючись вимогами ст.280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу за наявними у справі доказами та ухвалити заочне рішення.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та дійшов відповідних висновків про часткове задоволення позовних вимог з таких підстав.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05 квітня 2018 року між позивачем та ТОВ «Максус Лізинг» укладено договір фінансового лізингу № 01722, відповідно до якого предметом договору фінансового лізингу є транспортний засіб «Ravon R-2», вартістю 199 000 грн., що визначено у п. 1.1 статті 1 та п. 8.2 статті 8 вищевказаного договору.

05 квітня 2018 року позивач внесла на рахунок Відповідача авансовий платіж за Договором в сумі 20 000 грн., що підтверджується квитанцією № 22122834-1 від тієї ж дати.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Договору, лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати Предмет лізингу у власність (отримати право власності на Предмет лізингу) та передати Предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Умовами даного Договору ( п.4.1) передбачена комісія за організацію Договору, яка визначається як першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що має бути сплачений Лізингоодержувачем ( позивачем) на користь Лізингодавця ( відповідача) за організацію Договору, для його оформлення, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Даний платіж включає в себе організаційні послуги Лізингодавця, будь-які витрати, понесені ним, що пов'язані з укладенням Договору, в тому числі, що пов'язані з пошуком Предмету лізингу Лізингоодержувачу. Розмір Комісії попередньо погоджений сторонами та відображається у даному Договорі та Додатку № 1 до Договору, та становить 10% від вартості Предмета лізингу.

Згідно з п.1.7 ст. 1 Договору, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу Предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.5. ст. 9 Договору.

Пунктом 9.1 ст.9 Договору визначено, що комісія за організацію договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу в розмірі 10 %, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію Договору зазначено у Додатку № 1 до даного Договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обов'язкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобов'язаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Згідно з п. 9.2 ст. 9 Договору, авансовий платіж складає частину від вартості Предмета лізингу в розмірі 25 відсотків зазначеного у даному Договорі та у Додатку №1 до даного Договору.

Крім того, п.12.1 ст. 12 Договору передбачає, що лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п.1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний Договір за власним бажанням, про що має повідомити Лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання Договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу Лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, Лізингодавець розглядає заяву Лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та /або частини Авансових платежів, 20% Лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку не повертається.

Правовідносини, що виникли між сторонами у зв'язку з укладенням договору лізингу для придбання транспортного засобу, регулюються положеннями Цивільного Кодлексу України, Законами України: «Про фінансовий лізинг», «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Так, ст.2 ЗУ «Про фінансовий лізінг» встановлено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного Кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст.6 ЗУ «Про фінансовий лізінг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.1 ст.806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.2 ст.806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст.807 ЦК України визначено, що предметом договору лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, яка висловлена 16.12.2015 року у постанові за наслідками розгляду цивільної справи № 6-2766цс15, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) транспортного засобу та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (ст.3 ЦК України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.268 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст.799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1,2 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб «Ravon R-2», а сторонами договору фізична і юридична особи, всупереч положенням ст.799 ЦК України не було нотаріально посвідчено, а тому він, в силу положень ст.220 ЦК України, є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеними у постановах від 16 грудня 2015 року по справі № 6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Стосовно підстав для визнання спірного договору недійсним, а саме щодо несправедливих умов, які містяться в ньому, то суд зазначає наступне.

Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст.18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Тобто, умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно з ч. 3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (ч.4 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» ).

Судом під час розгляду справи було встановлено, що згідно з умовами Договору позивачу надано право вибору продавця предмету договору (п.1.4, п.3.4.9), а також надано право розірвання договору (п.12.3), передбачено солідарну відповідальність лізингодавця за якість предмету лізингу (п.1.5).

Водночас судом встановлено, що згідно з оспорюваним Договором у випадку розірвання договору лізингоодержувачем до отримання предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Також, ст.12 Договору передбачає підстави відповідальності позивача, як Лізингоодержувача, та розміри штрафних санкцій за порушення ним умов укладеного договору та не передбачає жодної відповідальності Відповідача, як Лізингодавця, за невиконання або неналежне виконання договору.

За таких обставин суд приходить до висновку, що оспорюваний договір фінансового лізингу підпадає під несправедливі умови, встановлені п.2, 4 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору, та не передбачає права позивача, як споживача, стосовно відповідача, у разі повного або часткового невиконання чи неналежне виконання ним договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку відповідача, як продавця (виконавця, виробника), що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому такі умови договору є несправедливими в розумінні ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Також суд погоджується з доводами позивача про те, що при укладанні договору сторонами остаточно не визначено вартість, не погоджено графіку сплати лізингових платежів згідно з додатком №1 до договору, на який робиться посилання у змісті договору фінансового лізингу.

Відповідно до ст.216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Згідно зі ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд вважає, що існують правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним Договору та в частині стягнення з відповідача авансового платежу в розмірі 20 000 грн. як наслідку його недійсності.

Щодо позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних витрат в сумі 192 грн. 00 коп. задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошові зобов'язання відповідача, щодо повернення позивачу авансового внеску та комісії за здійснення банківського переказу за договором фінансового лізингу № 01722 від 05 квітня 2018 року, укладеного між сторонами, виникає лише з моменту набрання даним рішенням суду законної сили, тому у суду відсутні законні підстави для стягнення з відповідача інфляційних витрат за час прострочення.

Крім того, вирішуючи питання щодо позовних вимог про стягнення з відповідача комісії за здійснення банківського переказу в сумі 220 грн., суд вважає, що така вимога не підлягає задоволенню, оскільки вказана сума не вважається збитками у розумінні вимог ст.22 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судовий збір у розмірі 1393, 30 грн.

На підставі ст.ст.12,13,80,81,137,141, 247 ч.2, 263-265, 280, 289 ЦПК України, ст.ст.216, 220, 230, 236, 799, 807, 808 ЦК України, ст.ст.18, 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.16 ЗУ «Про фінансовий лізинг», суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів, задовольнити частково.

Визнати договір фінансового лізингу № 01722 від 05 квітня 2018 р. укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг" та ОСОБА_1 недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Максус Лізинг", код ЄДРПОУ: 41597671, що знаходиться за адресою: 02093 м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А, офіс 404-3, на користь ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, що мешкає по АДРЕСА_1, сплачену нею суму авансового платежу за договором фінансового лізингу № 01722 від 05.04.2018 року в розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн.

Стягнути з ТОВ «Максус Лізинг» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1393 (одна тисяча триста дев'яносто три) грн. 30 коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення подається до апеляційного суду Донецької області через Волноваський районний суд протягом 30 днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В.Безрук